1. Новини
2. СОЦІО

На Закарпатті провели військово-патріотичний вишкіл «Вовкулака»

12-14 червня в Колочаві відбувся військово-патріотичний вишкіл   «Вовкулака», в якому взяли участь і військовослужбовці групи цивільно-військового співробітництва Закарпатського ОТЦК та СП.

Протягом трьох днів сотня школярів із Колочави, Чинадієва, Білок, Хуста, Виноградова, Королева,   а також із Донеччини та Одещини, вправлялися в діях в умовах гірської місцевості. Серед занять -- тактична медицина, орієнтування в Карпатах, виживання в дикій природі, маскування, спостереження, зв’язок, особливості бойових дій у горах. Учасники таборування познайомилися з гірськими рятувальниками та нацгвардійцями, вивчали стрілецьку зброю, безпілотники та роботизовані наземні комплекси, дізналися про підготовку гірських штурмовиків.   Особливо хвилюючим був підйом на гору Дарвайку (висота близько 1500 метрів).
Педагог Золтан Енеді з Хуста, який привіз на вишкіл своїх вихованців, серед яких троє переможців обласних змагань зі спортивного орієнтування, відзначив, що таких вишколів вкрай бракує. Окрім пластунів, які живуть окремою спільнотою,   в області майже ніхто не проводить кількаденних таборувань. А дітям дуже подобається така форма поєднання навчання і активного дозвілля. «Україні слід посилювати патріотичну роботу з молоддю, -- зазначає багаторічний учитель «Захисту України». --   У таких таборуваннях діти не тільки вчаться, але й формуються, знайомляться зі своїми ровесниками з інших регіонів. гуртуються. Ми дуже програли від того, що така діяльність не проводилася раніше».  
Під час вишколу в Горбівській гімназії Колочавської ОТГ підняли Прапор Надії як символ солідарності з родинами, які чекають своїх рідних додому. Нині троє захисників з місцевої громади вважаються безвісти зниклими.
Прапор Надії підняли діти ветеранів Збройних сил України, в чому їм допомагали і батьки, взявши молодших школярів на плечі. Напередодні вишколу «Вовкулака» у Горбівській гімназії встановили новий флагшток і намалювали патріотичний мурал.
Під час «Уроку гідності» перед школярами виступили місцеві ветерани Василь Хланта, Євген Дербак, Іван та Василь Яреми, Василь Буркало та Василь Шваб. Всі вони стали добровольцями на захист України в перші дні війни. Дехто для цього повернувся з-за кордону.
Учасник бойових дій Іван Ярема, який свого часу очолював Міжгірську районну раду, наголосив, що нині відбувається війна інтелектів. Тепер усім очевидно, наскільки важливо мати освічену, талановиту молодь, яка розуміється на сучасних технологіях. Завдяки перевазі в інтелекті є шанс здолати ворога. Але для цього слід бути готовими   фізично, психологічно, інтелектуально. Тому постійна робота з молоддю -- нагальна потреба часу.
Організатор і керівник військово-патріотичного вишколу «Вовкулака» Іван Гавриль подякував тим, хто підтримав цьогорічне таборування. Зокрема, Департаменту освіти, науки, молоді та спорту Закарпатської ОВА, колективу Горбівської гімназії,   Закарпатському обласному центру комплектування та соціальної підтримки, Національній гвардії України, гірським рятувальникам, ветеранам і благодійникам.

Враження донеччан

Під час вишколу вдалося поспілкуватися з вчителькою Маргаритою Горобець, яка приїхала в Колочаву зі своїми вихованцями з Краматорського району. Їхнє село знаходиться за двадцять-тридцять кілометрів від лінії зіткнення. Половина односельців вже виїхало. Хоча поселилося частина переселенців, які приїхали з окупованих територій.
«Учні вже п’ятий рік вчаться в режимі «онлайн», -- розповідає педагог. --   Навіть фізкультура проводиться перед моніторами.   До цього ще й додаються перебої з інтернетом та електрикою. За такий великий строк втрачаються й фізичні спроможності, діти мало рухаються, постійний стрес заїдають солодким. Адже повітряна тривога більше оголошена, ніж відсутня. На центральних вулицях натягнуті антидронові сітки.
Тому на Закарпатті ми відчули атмосферу спокою. Мені здається, що люди тут не зовсім розуміють, як ми живемо. Проте виїжджати все-одно з дому не хочеться, бо прожила там все життя, звела будинок, і в моєму віці починати все спочатку на новому місці, на жаль, нема ні сил, ні ресурсів. Мамі 81 рік, вона сидить у кріслі і каже: «Хай убивають, але звідси вже не поїду». І росію у нас не чекають. Хіба що окремі зрадники, які є всюди».
Чоловік Маргарити загинув під час обстрілу в 2023 році. До своїх двох донечок, тепер додалася ще й племінниця, яка залишилася без батьків. Їхнє селище здебільшого російськомовне, але після 24 лютого 2022 року багато хто перейшов на українську мову, аби не асоціюватися з росіянами.
«Кіт і пес померли від старості, а нових не заводжу, бо що з ними робити, якщо доведеться евакуюватися?» -- запитує учителька, яка живе поміж Краматорськом і Слов’янськом. Її дід воював під час Другої світової війни, потрапив у німецький полон, вижив в Освєнцумі. Тепер жахіття війни доводиться переживати його нащадкам.
Маргарита Горобець вперше брала участь у такому вишколі. Для дітей, які проживають у прифронтовому регіоні, перебування кілька днів у спокійному Закарпатті, було не тільки корисним, але й цілющим.

Олександр Гаврош, офіцер відділення цивільно-військового співробітництва Ужгородського РТЦК та СП