Ужгород — найзахідніший обласний центр із найдовшою історією співіснування у західному цивілізаційному просторі Європи, багатонаціональністю, мультикультурністю, поліконфесійністю, яка робить його виключним і особливим на мапі України. Це — аксіома.

Напевно, перше місце, який згадає кожний містянин, відповідаючи на питання, з чим асоціюється Ужгород, буде — замок. Очевидно, мова йде не просто про середньовічну фортифікаційну споруду, що за свою тисячолітню історію пережила правління кількох королівських династій, була важливим політичним, культурним, релігійним центром, бачила світські заходи, революції, повстання і облоги. Ужгородський замок — серце і душа Ужгорода, хранитель його генетичного коду і неповторної аури.

Сьогодні серце і душа хворіє. Хворіє через байдужість до історії, слабкість інтелекту та управлінських здібностей, помножених на жадібність людей, які уповноважені на виконання функцій його власника. Така хвороба протікає не перший рік і неминуче призведе до занепаду. Якщо нічого не робити. Спостерігаючи, як гине наше минуле, а з ним і частка нас самих — ужгородців.

Коротко мотивую, чим викликані такі невтішні висновки.

1. Із 2020 року в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї, що базується в Ужгородському замку, відсутній повноправний керівник. Попередній багаторічний очільник звільнився через скоєння корупційного адміністративного правопорушення. Тимчасово виконувати обов’язки став його заступник. Після цього почалися конкурентні змагання між Закарпатською обласною державною адміністрацією та Закарпатською обласною радою за реальний контроль над установою. Передусім мова йшла про порядок призначення нового керівника, якого на той час мала призначати Адміністрація, як галузевий орган управління. Натомість Рада, яка представляє власника, вирішила ці повноваження привласнити собі. Результатом було прийняття нової редакції статуту Краєзнавчого музею, юридична якість якого є дискусійною, де призначення директора зарезервовано за Радою.

2. Закон України «Про музеї і музейну справу» передбачає призначення директора музею через процедуру конкурсу. До участі у відборі кандидатів залучаються представники трудового колективу музею, органа управління закладом та громадських організацій. Однак, такий конкурс Закарпатською обласною радою із невідомих причин проведений не був. Натомість, всупереч встановленому законному порядку, відбуваються дії із призначенням тимчасово виконуючих обов’язки, які є, по-суті, безправними виконавцями волі керівництва обласної ради та заручниками перманентних міжфракційних домовленостей. Така ситуація демотивує трудовий колектив, створює атмосферу невизначеності, що, в свою чергу, віддзеркалюється на роботі закладу.

3. Протягом багатьох років частина музею передана в оренду приватній компанії ТОВ «Ужгородський замок». Залишимо за дужками той факт, що згадана структура належить особам, що перебувають/перебували у родинних стосунках із колишнім керівником музею. Сфокусуємося на тому, що Орендар заборгував більш ніж 300 000 гривень за орендну плату, про що є відповідне рішення суду.

Більше того, за час тривалого судового розгляду заборгованість за оренду зросла майже вдвічі. Цікаво, що розмір орендної плати за квадратний метр приміщення складає близько 45 гривень. І це у середньовічному замку, в центрі тисячолітнього Ужгорода. Аналогічного приміщення віднайти, зі зрозумілих причин, нам не вдасться. Але порівнюючи з пропозиціями на ринку нерухомості, в центрі міста навряд чи вдасться взяти у оренду приміщення за вартістю нижчою ніж 450—500 гривень за квадратний метр. Більше того, просто у рові замку розташовано стаціонарну криту терасу, яка прибудована до середньовічних мурів, порушує його цілісний образ та панораму огляду, а також здійснює негативний вплив на збереження пам’ятки. Невідомо, на підставі чого це стало можливим у пам’ятці архітектури національного значення і яка орендна плата поступає за використання земельної ділянки та замкових стін.

4. Особливо цинічним на цьому фоні виглядає намагання призначити керівником музею саме директора ТОВ «Ужгородський замок», яке, всупереч волі колективу, пробують здійснити окремі керманичі Закарпатської обласної ради. На зустрічі з музейними працівниками в доволі нав’язливій формі було висловлено саме такий намір. Той факт, що мова знов йшла про ігнорування законної процедури призначення через відкритий конкурс, виглядає дитячою забавкою. Оскільки у випадку здійснення такої комбінації маємо факт відкритого конфлікту інтересів, а отже, корупційного правопорушення. Не може співвласник і керівник комерційної структури, що є Орендарем у музеї, бути одночасно його директором. Після одностайного спротиву з боку колективу проти такої ідеї, Закарпатська обласна рада вдалася до чергової маніпуляції — призначення нового тимчасово виконуючого обов’язки. Висловлю припущення, що він буде лояльним як до керівництва Ради, так і до зацікавленої комерційної структури.

5. Приведена вище ситуація є яскравим прикладом того, що в управлінні знаковим об’єктом міста і краю є системні порушення і прорахунки. На жаль, ймовірно, цей приклад не єдиний. Припускаю, є ще тендери, ремонти, бюджетні кошти, касова дисципліна при продажу квитків, «мертві душі» у штаті тощо.

А також дивна пасивність Закарпатської обласної ради та її управління майном у питанні стягнення заборгованостей із орендаря площ у Музеї. Складається враження, що ці кошти є не джерелом наповнення обласного бюджету, тобто всіх закарпатців, а приватною справою керівників Ради та компанії-орендаря.

Для мене завжди дуже важко думати про людей погано. Не хочу цього робити і зараз. Але дуже дивно і неприємно від розуміння того, що у час, який є найважчим в історії України, можна займатися такими недостойними речами. Не можна ставитися до минулого, яке нам дісталося у спадок від наших пращурів, як до власного шматка землі і хати, з яким можна робити все, що заманеться. Не можна гратися з долями 70 людей поважного віку, які, отримуючи мізерні зарплати, у мороз і спеку бережуть наш Замок. Не можна нічого не продукувати, натомість хотіти щось отримати — бажано, багато і відразу. Не можна. Це не по-ужгородськи і не по-людськи. Прикрим для мене також є те, що переважну більшість із дійових осіб знаю особисто багато років, при зустрічі ми вітаємося і спілкуємося. Зазвичай, усі вони декларують відданість місту і краю, намагання зробити щось гарне для його розвитку. Як правило, це відбувається у період, коли вони в опозиції або є «громадськими активістами» на шляху до влади. Коли туди добираються — у них напевне настає амнезія або гостра фаза втрати совісті й моралі.

Не звик до критики без пропозицій. Тому пропоную кілька кроків, які зможуть зробити роботу Закарпатського краєзнавчого музею ефективною, з якими вже звернувся до відповідних державних органів.

1. Клопотати про надання установі статусу Національного історикокраєзнавчого музею, з віднесенням його до сфери управління Міністерства культури України і приведенням установчих документів у відповідність із чинним законодавством. Слід визнати, Закарпатська обласна рада не спроможна виконувати функції управляючої організації Музею такого класу.

2. Призначити виконуючого обов’язки директора до проведення конкурсу; це має бути науковецьісторик, що має досвід роботи у галузі культури, правовій та фінансово-господарській сферах, обіймав керівні посади; аполітичний і безсторонній, який не має зв’язків із членами колективу та зацікавленими особами. Зробити це має голова Закарпатської обласної ради — негайно.

3. Провести комплексну перевірку діяльності Музею із залученням спеціалістів мінкульту, центральних апаратів фінансових та правоохоронних органів.

4. У встановлений законом спосіб та у передбачені строки провести конкурс на заміщення вакантної посади директора, з неухильним дотриманням передбачених цензів.

5. Утворити Наглядову Раду, основним завданням якої буде розробка стратегії закладу, залучення позабюджетних джерел фінансування проектів із наукових досліджень, збереження та реставрації Замку, розширення експозицій, громадського контролю за правомірністю і ефективністю діяльності музею. При розробці стратегії слід врахувати три базові компоненти, що визначають місію музею — наукова, культурнопросвітницька та комерційна.

Вірю, що такі кроки зможуть допомогти вилікувати замок — серце і душу Ужгорода. А всім ужгородцям, а тим паче особам, які сьогодні отримали від народу право управляти, варто пам’ятати — історія не закінчується сьогодні. Вона почалася дуже давно і результатом її ґенези є наше унікальне місто і край, що нам дістався у спадок від наших предків. Їм є чим пишатися. А чи буде чим пишатися нам?

Ален Панов, кандидат історичних наук, доктор філософії, завідувач кафедрою УжНУ, автор концепції Ренесанс Замкової Гори