Тетяна Гамсахурдія більше 15 років у нашому краї. І хоча досі без власного житла (орендує квартиру), каже, що Срібна Земля стала для неї рідною домівкою.

Міліціонери часто самі робили з дівчат повій

Як це, може, недоладно звучить, але перипетії в житті Тетяни Гамсахурдії почалися ще в лоні матері. Неймовірно важко було виношувати дитя молодій жінці під час війни у місті, яке відрізане від світу, в якому панують голод і смерть. У блокадному Ленінграді.   «Ті останні місяці блокади важко уявити, – розказує співрозмовниця. – Врятували матір солдати, котрі підгодовували вагітну, – віддавали останнє. Але справжнім шоком для неї стала звістка про те, що її чоловік (мій батько) загинув. Це сталося за 20 днів до мого народження. У 23 роки мама стала вдовою...»  
Парадоксально, але з війною та військовими Тетяна стикалася далеко по завершенні Великої Віт-чизняної. Перший чоловік був заслужений офіцер, котрий пройшов усю Європу, брав Берлін і зрештою отримав призначення у Ригу. Туди й поїхала за коханим Тетяна Михайлівна. Спершу влаштувалася в дитсадок, яким пізніше стала завідувати. А далі, у 1971-му, покликали в міліцію – у дитячу кімнату, працювати з неповнолітніми.
«Цей етап кар’єри – окрема розмова, роман писати можна! – зізнається Т. Гамсахурдія. – Ця робота апріорі несла в собі не одну карколомну історію. Але найбільш вражаючими для мене були факти того, як по Союзу міліціонери самі перетворювали людей у злочинців, у повій, у живий товар…»
Утім найцікавіший життєвий виток, за словами співбесідниці, – переїзд у Грузію, знайомство з другим чоловіком та вливання до великої родини Гамсахурдія.
«У Сухумі (Абхазія) формувалася експериментальна інспекція карного розшуку у справах неповнолітніх. Мене порекомендували. Я погодилася й почала працювати».
Гамсахурдій було понад 80 родин – і всі всім родичі!
Робота дала результати, Тетяну представили до державної відзнаки. Але через смерть Брежнєва у 1982 році багатьом «менш заслуженим» відмовили – вручили ордени потрібнішим людям. Та це не стало великим розчаруванням, адже в Тетяни Михайлівни намітилися зміни на особистому фронті.
«Коли знайомилася з майбутнім чоловіком, до речі, дуже спокійною людиною (хоча кажуть, джигіти – запальні!) – не зважала на його прізвище. Адже Абхазія (як і Закарпаття) – невелика, але багатонаціональна область. І концентрація Гамсахурдій така сама, як тут Поповичів чи Бокотеїв. Із 100 тисяч абхазьких грузинів понад 80 сімей – Гамсахурдії. І всі всім родичі!   Гамсахурдії трималися купи й не відрізняли далеких чи близьких родичів». Розводила рідних і близьких по різні боки барикад хіба політика.
«Приміром, дід мого чоловіка встановлював радянську владу в Грузії. А найвідоміший із Гамсахурдій – Костянтин – був письменником, дисидентом. Його син, Звіад, також не був у ладах із владою Рад через батька і дворянське походження (бабуся – справжня княгиня!). Ось його й запроторили до в’язниці «по криміналу».

За перехід на прізвище «Гамсахурдія» понизили на службі

«Чи мені не знати, як працюють кагебісти і як система могла «неугодного» запроторити до тюрми? – каже Тетяна Михайлівна. – Ось слідкують двоє в штатському із КГБ за людиною. Той заходить у бар чи ресторан – простують за ним. Штовхнуть ніби ненароком,   спровокують – і на 15 діб за порушення громадського порядку. А в останній день перед тим, як звільнити, не пускають тривалий час до туалету. Людина, опинившись на свободі, насамперед біжить за ріг, а там – дільничний. І оформляє «повторне хуліганство». А це вже кримінальна відповідальність, термін...»
Так відсидів, за словами Тетяни Гамсахурдія, і майбутній президент Грузії. А далі йому ще й спробу зґвалтування інкримінували. Це було, каже співрозмовниця, так само просто, як і попередня «кримінальна справа». Адже у темпераментну Грузію приїжджали гастролерки з усього Союзу – фліртували або й давали себе звабити, а потім шантажували. Тож завербувати одну з них для спецслужб не було надто важко.
Ось тільки проблемою було те, що тавро ставили не лише на тому, хто «попався», а й на цілій родині, на самому прізвищі. «У 1986-му, коли я вийшла заміж, зрозуміла, що маю «кримінальне прізвище» зі всіма супутніми «перевагами». Спочатку «підняли бучу» на робо-ті. Невдовзі перевели з відповідального працівника на простого дільничного. А коли дізналися, що сестра мого чоловіка – активістка в партії «звіадистів», взагалі стало тяжко».
А в 1990-му Верховна рада Грузії обрала Звіада Гамсахурдію своїм головою. І за кілька років прізвище набуло ореолу героїчності. Приміром, чоловік Тетяни продавав державі біжутерію за сертифікати й мусив переводити їх у готівку в зберкасах. Під час розпаду Союзу там коїлося казна-що. Але вгледівшись у паспорт, касири співчутливо виділяли якісь кошти. Хоча це тривало недовго. «Коли російські танки разом із Шеварнадзе здобули Грузію, Гамсахурдії знову опинилися не в фаворі. Мене питали нетямущі російські солдати – а як це ти, родичка злочинця, народилася у Пітері? Що я їм могла пояснити?..»  

«Знаю закарпатців, які воювали на боці Гамсахурдії»  

Михайло і Тетяна майже до останнього не вірили у те, що народного обранця Гамсахурдію так цинічно скинуть. Може, й тому схопилися лише тоді, коли «впала» Гагра. Михайло до останнього (помер кілька років тому) з обуренням розповідав сину, як ракетами класу «земля-земля» знищили древнє Тбілісі, як місто кишіло російськими солдатами, хоча у всіх ЗМІ казали, що триває громадянська війна.
Із Грузії у той час (1992 рік) чимало біженців утікало до України, яка вертольотами забрала понад 15 тисяч чоловік і надала їм офіційний тимчасовий статус перебування. До речі, Тетяна пригадує, що із Закарпаття були добровольці, котрі брали участь у бойових діях на території Абхазії – збивали російські вертольоти.
Але Михайло з Тетяною і сином не встигли у рятівні вертольоти. Сина довелося залишити у Тбілісі в тітки. Добиралися з чоловіком самотужки. Мали словацькі гостьові візи, у чоловіка і взагалі вона була прострочена. «Український прикордонник крутив носом на ту візу, а словак ніби відрубав: мовляв, пропускай, – хіба не знаєш, що у них там коїться?»    

Чоловік-агроном у Розівці гномиків відливав  

В Ужгороді біженцям облаштуватися допоміг місцевий чоловік, донька якого вийшла заміж за грузина, і в Тбілісі її чудово прийняли. Тетяна каже, що закарпатці переважно дуже добре тоді ставилися до втікачів із Грузії. А часи хоч і були важкі, але для тих, хто звик крутитися, – можливостей для заробітку вистачало. Ось чоловік Тетяни за спеціальністю агроном, але мусив спершу працювати на приватній фірмі в Розівці, яка відливала гіпсових гномиків. А коли виробництво зупинилося – почали займатися дрібною торгівлею.
Тепер Тетяна Гамсахурдія разом із уже дорослим сином Давідом мають сімейний малий бізнес із розповсюдження газет.  
«Наші регіони багато в чому подібні, – розказує Тетяна. – І це не лише клімат, гори й вино (яке тут не таке міцне, але більш п’янке). Це і глибока шаноба до матері, і пісня, і традиції. Загалом Закарпаття стало нам рідним домом. Незважаючи на те, що досі не маємо власного житла».

Тарас ВАЩУК, "Закарпатська правда"

admin 18.01.2012, 09:58