В Ужгороді відбувся вечір пам’яті розвідника «Француза»

26 січня в Ужгородському ліцеї № 5 імені Івана Чендея   відбувся вечір пам’яті випускника Святослава Сойка, якому напередодні виповнилося б 36 років. Розвідник із позивним «Француз» нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеню. П’ять років відслужив у Французькому іноземному легіоні, де отримав звання капрала. Захоплювався альпінізмом, іноземними мовами, політологією. Коли 24 лютого 2022 року російські війська вдерлися в Україну, Святослав негайно прилетів з-за кордону. І разом із братом Андрієм пішов добровольцем в армію. Служив у 128-й гірсько-штурмовій бригаді на Запорізькому напрямку. Загинув 24 березня 2022 року, похований на Пагорбі слави в Ужгороді.

Батько героя Андрій Сойко, кадровий офіцер, який так само добровольцем пішов у 2014 році зупиняти ворога в АТО, наголосив, що Святослав зробив свідомий вибір, адже добре розумів куди йде, бо мав військовий досвід: «Коли я його запитав, він відповів: «Тату, я не можу інакше!». Нині на наших очах твориться історія і такі, як він, є її творцями.

Святослав завжди мав високе почуття власної гідності, особистої свободи. Тому коли мене запитували, чому я не зріжу синові дреди, то я дивувався: «Чому я маю нав’язувати йому свою думку?» Він творча натура, хоче так самовиразитися».

Про сина з хвилюванням розповіла мама Ольга Михайлівна: «Слава був добрим, слухняним, відповідальним хлопцем. Він поїхав із України у 2010-х, бо не вірив, що себе тут знайде. У 2021 році був вражений, як Україна змінилася, як уперед пішла цифровізація. Планував вдома розпочати туристичний бізнес, але почалася війна.

Коли приїхав з-за кордону 25 лютого 2022 року, я дорікнула: «Усі тікають, а ти повернувся.»   Але якби була на його місці, то зробила би так само. Не змогла би десь відсиджуватися, ховатися».

Добре пам’ятає Святослава і його класна Любов Мандриченко: «Вчора, готуючись до зустрічі,   я перегортала альбом, фотографії. Збереглося запрошення на випускний вечір 2006-го року від 11-А класу. Цей випуск був для мене особливим, адже вперше випускники здавали ЗНО.

З ними ми відкривали призабуті сторінки закарпатської літератури. Зокрема, творчість Ірини Невицької, Івана Ірлявського, Зореслава. Оператор Омелян Коляджин знімав виступи в цьому актовому залі. До дня народження Шевченка поставили п’єску Спиридона Черкасенка. І, мабуть, ці уроки прищеплювали дітям любов до рідної землі, серед яких був і Святослав, син військового. Його з дитинства вчили, що є речі, які потребують вчинку, а не гучних слів.

Це був доброзичливий, щирий, енергійний юнак. Минуло двадцять років, а досі пам’ятаю, як у вересні після дзвінка заходжу до п’ятикласників, а поміж моїх нових учнів сидять за партами четверо колишніх випускників. Ми посміялися, пожартували. Хлопці трохи посиділи на уроці, потім обійнялися і пішли. Ось таким був Святослав , який це вигадав, веселий, щирий, безпосередній.

Потім його мама при зустрічі розповіла, що він вступив до іноземного легіону у Франції   і пів року з ним не було зв’язку. Далі побачила їхнє з братом фото у лютому 2022-й року із 128-ої гірсько-штурмової бригади. Шкодую, що тоді не написала йому на фейсбук. Думалося, що коли такі навчені хлопці пішли нас захищати, то війна скоро закінчиться».

Любов Мандриченко подарувала батькам 29 шкільних світлин, які роздрукував зі свого архіву однокласник Сергій Митричко.

Учитель історії Юрій Ляхович розповів, що у 2023 році підготував із ученицею Аліною Машикою наукову роботу про Святослава Сойка для Малої академії наук. Святослав був одним із його гуртківців, разом їздили на археологічні розкопки в Невицький замок: «Герої – це не абстрактні постаті зі сторінок журналів, це звичайні люди, яким був Слава – наш вихованець, наш друг».  

Віктор Рошанов розповів, що пішов до армії під впливом свого друга: «5 лютого зателефонував Святослав і попросив підкинути до військкомату. «Ти вже тут?» - здивувався я, адже був певний, що він у Киргизстані на альпіністському вишколі.

– «Сьогодні зранку приїхав».

У цей момент всі мої сумніви відпали. Я зрозумів, що теж хочу і можу служити. І ми зустрілися в в Ужгородському РТЦК разом. Він завжди   був для мене прикладом цілеспрямованої людини, яка за будь-яких обставин йде до своєї цілі, людини, що безмежно любить свободу. Тому я не дивуюся, що він пішов до війська. В нього єдиного я міг запитати, що робити в армії і як. Він дав мені багато порад, які, можливо, врятували мені життя».

Ще один друг Святослава Артем Варгаліонок, з яким теж заприятелювали через ігри КВН, наголосив присутнім десятикласникам, що Слава був таким же, як і вони: «Ми разом дивилися смішні відео, жартували, збиралися на «набці» чи на «чаплі», бігали цими коридорами. Він любив Толкієна, «Зоряні війни», був простим хлопцем, хоч і непересічним».

Журналістка Олександра Артюхіна розповіла, як познайомилася із Святославом після однієї із ігор КВН: «У перші роки навчання в університеті я доїжджала з Чопа. Після змагання запізнилася на останній поїзд, сіла на сходах «Ювентуса» і розплакалася. Єдиний, хто до мене підійшов, був Славко. Дізнавшись у чому річ, заспокоїв: не переживай, щось придумаємо. Далі пожартував і я витерла сльози. Швидко знайшлася людина, що їхала до Чопа і мене підвезла.

У Святослава була мрія. Він дуже любив альпінізм і вболівав за те, щоб в Ужгороді з’явилася школа альпінізму. Було би чудово, якби його задум здійснився. Такий центр варто назвати його ім’ям. Адже історія його недовгого життя – це справжній байопік».

Присутні погодилися, що такі зустрічі у рамках пошуково-просвітницького проєкту «Герої серед нас» надзвичайно потрібні,   адже дають змогу не тільки вшановувати наших героїв, але й фіксувати спомини, збирати фото та відеоматеріали, необхідні для кращого пізнання їхнього життя.

Олександр Гаврош, офіцер відділення цивільно-військового співробітництва Ужгородського РТЦК та СП