Днями у Перечині вшанували пам'ять героя Василя Герича, офіцера 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону. Меморіальний вечір відбувся в приміщенні Першого Краматорського ліцею, де раніше розташовувалася Перечинська середня школа, яку закінчив кавалер двох орденів Богдана Хмельницького. Тепер тут навчається його донька.

Пам'ятний вечір відбувся у межах проєкту “Герої серед нас”, який проводить відділення цивільно-військового співробітництва Ужгородського РТЦК та СП. На зустрічі виступили рідні і близькі Василя Герича, побратими, знайомі, педагоги, які його вчили. Командиру взводу 3 жовтня виповнилося би 35 років, та попри молодий вік, він брав участь в бойових діях із 2014 року, пройшовши шлях від солдата до старшого лейтенанта.  

Із тридцяти прожитих років більше десяти Василь віддав армії та захисту України. Визволяв міста Щастя і Металіст на Луганщині під час АТО, обороняв Луганський аеропорт.   З перших днів повномасштабного вторгнення старший лейтенант зі своїм підрозділом проводив активні бойові дії у Волновасі, затримавши наступ значно чисельнішого ворога на кілька тижнів, за що був нагороджений першим орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Після поранення два місяці провів на лікуванні в Перечині, що дало можливість ще побути з дружиною та маленькою донечкою. Загинув герой 5 червня 2022 року у боях під Соледаром. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня.

Перечинський міський голова Іван Погоріляк   зауважив, що знав Василя Герича переважно як футболіста, адже той змалку захоплювався футболом, вчився кілька років у спеціалізованому класі в Ужгородській школі № 20, що його великою мірою сформувало. Адже підліток п'ять днів проводив в Ужгороді, а додому приїжджав лише на вихідні, що виховувало в ньому самостійність і відповідальність.   Згодом грав за молодіжну команду Перечина. Не дивно, що після загибелі героя на його честь тут проводять футбольний турнір, а вулицю, на якій він жив, назвали його іменем.   Лікуючись вдома навесні 2022 року, Василь заходив до міського голови, просив допомогу для батальйону. Вже тоді Іван Погоріляк пропонував зробити воїна почесним громадянином міста, але депутати повважали, що він ще замолодий.

Дружина Вікторія Герич розповіла історію їхнього знайомства. Молодий офіцер прийшов їй на допомогу у важкий час, коли її мама захворіла на онкологію. “Він умів по-справжньому любити. Був турботливий, чесний, справедливий,   Я досі отримую повідомлення від його побратимів про те, що Василь був людиною честі, один із найкращих командирів”. На одній руці в нього було татуювання “Шлях воїна”, а на іншій -- відбиток ніжки новонародженої доньки, що свідчить про його життєві пріорітети. Він хотів мати саме донечку, а коли народилася Полінка співав їй колискові, мріяв, як водитиме її в школу, буде головою батьківського комітетут, танцюватиме на її випускному вечорі шкільний вальс.

З Торецька Василь привіз молодого пса, який опинився в зоні АТО без господарів і став домашнім улюбленцем в родині Геричів.  

Учителька Оксана Кухар згадала, що саме в залі, де проводився меморіальний захід, Василеві вручали атестат за 9-й клас: “Він був неформальним лідером, життєрадісний, підтягнутий, за ним тягнулися інші. Для хлопців він був зразком, його всі любили”.

Востаннє Оксана Адамівна бачила учня навесні 2022 року. Василь їй сказав, що зараз “трьохсотий”, проте готується їхнати на Схід. “То, може, залишишся?” -- запропонувала вчителька. -- “Не можу, мене чекають побратими”, -- відповів офіцер.

Слова класної підтвердила й однокласниця Галина Вольних, яка зростала по сусідству, зауваживши, що поки Вася жив, клас збирався на річниці закінчення школи, а тепер уже нема кому організувати, запалити інших”.   Він був веселий і вольовий, мав характер справжнього чоловіка. “В цьому актовому залі у нас відбувалися перші дискотеки, які ми з ностальгією згадуємо”.

Рідна сестра Емма Оленищак, молодша від Василя на вісім років, розповіла, як він за нею постійно дбав, приносив з Ужгорода щось смачненьке. Навіть воюючи на Сході
цікавився її оцінками в школі та університеті.

Людмила Мандзич згадала випадок, коли Василь Герич заступився за солдата, якого незаслужено ображав офіцер, з якими разом їхали у поїзді: “Це була людина честі, яка би ніколи не сказала на біле -- чорне і навпаки. Незалежно, хто перед ним стоїть і яку посаду займає.

Після другого поранення в нього були проблеми зі сном, --розповідає вона, -- я його вмовила піти з ним до лікаря. Кажу: “Мені треба цього хлопця відновити, хоча би його сон”. Лікар подивився: “Скільки часу в мене є?” -- “Ну тиждень”.   -- “Хлопче, в тебе неодноразові контузії, чим я тебе вилікую за тиждень?” -- “Дайте таблетки, щоб я поспав і все”.

Це була надзвичайно світла, чесна, добра, відкрита людина. Я не знаю, чому Бог забирає таких людей? Але в моєму серці він завжди буде усміхненим.   І коли ви бачите людину у військовій формі, подумайте, що, можливо, вона пройшла війну і бачила те, чого не бачили ми. І це її біль. Поважайте кожного, хто взяв на себе таку мужність   -- захищати нас від страшного нелюда-ворога, який хоче нас знищити”.

Побратим Валерій Павліш, з яким разом вчилися у паралельних класах і служили в в одній роті, підтвердив, що “Гера” (позивний Василя Герича) ніколи не залишав своїх бійців, завжди йшов разом із ними на завдання. “Він не ставав у позу начальника, не вимагав, аби до нього зверталися “Пане командире”. Тому всі називали його на позивний. Валерій подякував присутній мамі Еммі Олексіївній за виховання такого достойного сина, справжнього патріота України.

Директорка Першого Краматорського ліцею Наталія Тесленко повідомила, що навесні втратила брата, який загинув, захищаючи Україну. Тому добре розуміє рідних Василя Герича:“Ми платимо страшну ціну за можливість залишатися народом, бути собою”.   Педагоги і ліцеїсти додали меморіальному вечору особливого настрою художніми виступами.

Військовослужбовці відділення ЦВС Ужгородського РТЦК та СП подарували навчальному закладу книжку “Герої Закарпаття”, в якій вміщено нарис і про героя-перечинця, що колись навчався у цих стінах.

Олександр Гаврош, офіцер відділення цивільно-військового співробітництва Ужгородського РТЦК та СП