Добігає кінця теперішня нелегка каденція чинної міської влади, яка запам’ятається ужгородцям як складними моментами, коли доходило до блокування роботи міської ради силовими структурами, так і, попри всі завади, багатопунктовим переліком зробленого.

Про злободенні проблеми, з якими бореться міська влада, ми вирішили поспілкуватися з Ужгородським міським головою Сергієм Ратушняком.

— Отож, які позитивні зрушення ви могли би відзначити, а що є проблемою, яка потребує вирішення?

— У нас у правильному напрямку був заданий   хороший тон міліції попереднім начальником Павлом Миколайовичем Кононенком. Я йому дуже вдячний, я думаю, що ми ще десятки років йому і Віталієві Андрійовичу Глуховері будемо вдячні за те, що вони все-таки допомогли мені звільнити нашу історичну вулицю Фединця від стихійного базару. Тепер вулиця Фединця стане нашим ужгородським Хрещатиком. Ми також відродили проспект Свободи, Боздоський парк, збудували десятки дитячих та спортивних майданчиків по всьому місту. Ми встановили десятки міні-котелень у всіх бюджетних організаціях, замінили вікна в школах і так далі. Багато чого вже зроблено і чимало ще буде. І все це попри шалений тиск із боку деяких ворогів нашого міста.

Я думаю, що ми ще дамо оцінку і діям так званого еколога, який займається практично криміналом, здирництвом, не дав побудувати в місті аквапарк і не визнає результати референдуму, а це є норма прямої дії. Ми ще дамо оцінку тим ворогам міста, через яких не було реалізовано десятки проектів, які би прикрасили наше місто.

Хочу звернути увагу і на боротьбу з криміналом. Я думаю, що нарковиробникам із мукачівської банди, яка вже розмістила і нарколабораторію в Ужгороді, міліція також дасть оцінку. Моє власне враження, хай воно буде й непопулярним, за наркотики (виробництво, розповсюдження), за насильство — треба розстрілювати. Треба розстрілювати, причому розстрілювати публічно! Як можуть співпрацювати силові структури і бандюки, які виготовляють і розповсюджують синтетичні наркотики? Без прикриття СБУ, прокуратури і міліції це неможливо. Або ж прикриття з боку вищих політичних чинів, які гальмують активність правоохоронної, силової та наглядової інституції. І це все відомо.

Відомі дискотеки, де все це продається, відомі «алкошопи», де косяки можна купити і шприци вже наповнені. Це відомо. Потрібна просто воля. А ми не можемо вимагати, тому що я відповідаю за порядок у місті, але я не відповідаю за призначення жодного міліціонера. Такий парадокс. Я можу звернути на це увагу, а мені міліціонер каже: «А в мене зарплата 800 гривень, я не буду з цим воювати за ці гроші».

— Нещодавно до Ужгорода приїздила губернатор американського штату Флорида, щоби поділитися управлінським досвідом. Однак відомо, що в США фінансове становище, м’яко кажучи, відмінне від нашого, а отже і можливості інші. До того ж у нашому суспільстві склалася парадоксальна ситуація: чим людина багатша, тим менше вона сплачує державі. Як ви можете це прокоментувати?

— Не треба державі вирощувати олігархів. Треба вирощувати саму Державу, громадянина, який буде заможним, і утворювати спільноту споживачів. Якщо нема коштів, то ти не споживач. От є так звана Америка, країна, яка виготовляє 20 % усієї світової продукції. Це величезна частина. Але в той же час США споживає понад 40 % світової продукції. Тобто, вони виготовляють літр молока, а споживають два і літр забирають від усьо­го світу, в тому числі й від нас. Так само щодо металу, хліба і навіть стосовно туалетного паперу. Це, звичайно, неправильно. Світовий перерозподіл неправильний. А в нас усе, що наробляється державою — половина йде на всю державу, а половина — на купку олігархів. Це також неправильно. Це бандитизм.

От де прокуратурі та міліції варто ставити претензії й законодавчо відбирати ці кошти, щоб наповнити бюджет. Візьміть податок на майно. Взяв майно чи землю — використовуй, заробляй, але і плати державі. У нас є дороги, які треба ремонтувати, у нас є пенсіонери, які не можуть на себе заробити, у нас є немовля, яке не може заробити, а ти саме у продуктивному віці 25—55 років, ти саме і маєш дитинство, старість забезпечити. Колись і ти будеш старим і також захочеш бути забезпеченим у старості. У 70—80 років життя не закінчується. Воно триває. І воно має бути ситим, комфортним, у теплі, з медичним забезпеченням. Чи не так? Давайте щось робити.

— Ви — голова найзахіднішого обласного центру України, де на одній із міських вулиць, а саме Собранецькій, закінчується Україна і починається Європейський Союз. Як ви можете оцінити нинішнє становище України на тлі решти європейських держав?

— Не обов’язково порівнювати Україну з високорозвиненими країнами Європи. Візьміть, до прикладу, наших сусідів, які фактично не мають жодного індустріального потенціалу. Але там зарплати 1,5—2 тис. євро і пенсії до тисячі євро. А у нас 50—60 євро пенсія. У наших батьків, які, до речі, розбудовували цю державу. Будували те, що згодом олігархи прибрали собі. Це бандитизм. Ми маємо про це говорити. І нас мають чути і президент, і прем’єр, і ці ж олігархи. Вони мають зрозуміти, що пружина може стиснутися аж занадто і терпець у народу увірветься. Владу прийдуть брати зі зброєю в руках. А це страшно. Тому що одні підуть атакувати органи влади, а для багатьох це буде лише привід для грабежу і бандитизму. Слов’ян дуже легко розігріти, але потім набагато важче остудити. Щоб цього не сталося, влада має стати лояльною до свого власного народу, а не до олігархів. Я — за мир, шану, спокій, повагу до всіх і процвітання нашої країни.