Адвокат и клиент
Все, что можно уладить с помощью денег, обходится дешево
(Эрих Мария Ремарк, «Триумфальная арка»)

В соответствии с «Основными принципами юридической деятельности», разработанными ООН, юристы являются основными представителями осуществления правосудия. Адвокаты, как защитники прав своих клиентов и дела правосудия в целом, играют решающую роль в функционировании любого демократического общества.
Демократическое, социальное и правовое государство, которое мы провозгласили в ст.1 Конституции Украины, заставляет нас привыкать к цивилизованным правилам игры и в правовом поле. Медленно, но уверенно мы начинаем привыкать к мысли о том, что за все нужно платить. Еще медленнее мы начинаем понимать, что все качественное стоит дорого, а качественные адвокатские услуги — особенно. Скажем, на Западе добропорядочные граждане давно привыкли, что юридические услуги стоят ровно столько, сколько они стоят. Если вы купили их дешевле, не радуйтесь — это просто означает, что вы купили их меньше. Это означает, что, если, не дай Бог, настанет для вас трудная минута, когда окажется крайне необходимой квалифицированная юридическая поддержка, зарубежный специалист — скромно промолчит. За ваше «спасение» он возьмется лишь тогда, когда получит адекватную компенсацию за свои прежние и нынешние услуги.
Тот, кто все же понял, что каждый должен заниматься своим делом, не берет из ящика с инструментами старые плоскогубцы и не вырывает себе больной зуб — он идет к стоматологу, и именно поэтому такой человек никогда не пойдет в суд, прокуратуру или в милицию без адвоката. Тем не менее, держать своего квалифицированного юриста может себе позволить пока далеко не каждое предприятие и тем более гражданин — адвоката.
Юристы продают свои услуги, как фермер продает урожай, а торговец — свои товары. Вы ходите по базару и не покупаете первое попавшееся, вы пробуете, меряете, торгуетесь, и далеко не всегда что-то покупаете, исходя из соображения «самое дешевое». Хотя юридические услуги крайне необходимы обществу, которое функционирует по нормам права, деловые аспекты частной адвокатской практики наследуют обычные рыночные принципы.
Пользуясь услугами профессиональных юристов, клиентам приходится их оплачивать, даже если это «разовые» услуги или консультации, не говоря уже об аналитических адвокатских заключениях.
Юристы, которые занимаются частной практикой (адвокаты), занимают особое место в процессе осуществления правосудия. Они не являются служащими по найму или представителями государства, напротив — они являются независимыми адвокатами, которые стремятся защищать интересы своих клиентов. Именно поэтому независимость от государства является решающим фактором — адвокат представляет и защищает только ваши интересы и больше ничьи.
Приходилось слышать мнение о том, что в связи с экономическими трудностями в стране, государство должно заботиться о проблемах и потребностях юристов. Возможно, такая точка зрения и имеет право на существование, когда речь идет о юристах-госслужащих, в т.ч. следователях, прокурорах и судьях — в этом случае государство, безусловно, обязано решать экономические проблемы «своих» юристов. Однако такой подход прямо противоречит принципам, необходимым юристу, который имеет частную практику.
Адвокат не может ждать дотаций от государства и при этом считать себя действительно независимым. Если государство (предположим — в лице своих органов власти) дает кому-то офис, оборудование и обеспечивает клиентами, то оно, априори, осуществляет контроль за его деятельностью. Поэтому адвокаты должны начинать свою частную юридическую практику, основываясь на принципах частного бизнеса. Следует найти помещения под офис, обзавестись необходимым оборудованием, средствами связи, привлекать к себе клиентов и предоставлять им высококачественные услуги. При этом конкуренция между ними должна быть высокой, только это позволит «отсеять» случайных людей и «отделить зерна от плевел». Юридический (как и врачебный) непрофессионализм может очень дорого обойтись клиенту (пациенту). К сожалению, святое правило «не навреди», многими забывается в предвкушении гонорара, вот и получается, что рано или поздно все же придется кому-то приходить и спасать вас, но «ногу, увы, придется уже ампутировать»... И даже в этом случае — расходов все равно избежать не удастся, они будут только увеличиваться.
Интересны результаты одного специального исследования в США, которые показали, что две трети клиентов, которые поменяли своих адвокатов, сделали это потому, что первый вел себя с ними невежливо, безразлично или просто не обеспечил хорошего обслуживания. Только одному из двадцати адвокатов было отказано по той причине, что клиентам не понравились собственно сами юридические услуги, которые он им предоставлял. Если адвокат относится к клиенту с уважением и обеспечивает надлежащее обслуживание, оба, клиент и адвокат, будут удовлетворены друг другом, и будут иметь от этого пользу. 
Не так давно кануло время, когда сторона в арбитражном (ныне хозяйственном) процессе старалась возместить свои затраты на услуги адвоката путем включения израсходованной суммы в убытки, связанные с судебным делом. Трактовка затрат на услуги адвоката как убытков, делало практически невозможным их возмещение в судебном процессе, поскольку суды, в особенности при значительных суммах заявления убытков такого вида, требовали большого количества разных доказательств по данному поводу, а также доказывания прямой причинной связи между необходимостью пользоваться услугами адвоката и понесенными убытками. Понятно, что доказать прямую причинную связь в случае, если пользование услугами адвоката является правом, а не обязанностью стороны, на практике довольно тяжело.
Сейчас изменилось отношение и к этому вопросу. Причем, как часто бывает, с точностью до наоборот. Так, в соответствии с новой редакцией Хозяйственного процессуального кодекса Украины (далее ХПК Украины) ст.44 ХПК Украины в составе судебных издержек предусматривает затраты, связанные с оплатой услуг адвоката. Таким образом, на данное время оплата услуг адвоката — это судебные издержки. А раз так, то в соответствии со ст. 49 ХПК Украины суммы, которые подлежат уплате за услуги адвоката, при удовлетворении иска возлагаются на ответчика. При всей гуманности этой нормы, при ее применении возникает целый ряд вопросов. Прежде всего, они рождены самой новизной и отсутствием практики применения этой нормы, а также отличием формулировки от уже известной аналогичной нормы Гражданского процессуального кодекса Украины (далее ГПК Украины). Соблазнительность же ее применения состоит в некоторых особенностях возмещения размера затрат на услуги. А именно законодательством фактически не установлено ограничений размера сумм, которые будут определять затраты на услуги адвоката в хозяйственном процессе.
В соответствии со ст.76 ГПК Украины, размер затрат, связанных с оплатой помощи адвоката, который принимал участие в деле, ограничен пятью процентами от удовлетворенной части исковых требований, но не больше установленной таксой суммы. Что такое «установленная такса» и кем она установлена, видимо, нам остается только догадываться. А в соответствии со ст. 48 ХПК Украины затраты, которые подлежат уплате за услуги адвоката, определяются в порядке, установленном Законом Украины «Об адвокатуре» от 19.12.1992 года № 2887-XII. В соответствии со ст. 12 этого Закона оплата работы адвоката осуществляется на основании соглашения между гражданином или юридическим лицом и адвокатским объединением или адвокатом. То есть, ограничений относительно суммы, которая может быть установлена за оплату работы адвоката, Законом «Об адвокатуре» не установлено. Таким образом, не может быть ограничений и для суммы, которая может быть отнесена к судебным издержкам на оплату работы адвоката. Тем не менее, для того, чтобы действительно получить такое возмещение (или правильно применить эту норму) нужно иметь в виду, что в соответствии со ст. ст. 44 и 49 ХПК Украины, возмещаются не какие-нибудь затраты на оплату работы адвоката, а именно затраты, которые понесла сторона на оплату услуг адвоката в связи с рассматриваемым делом.
В соответствии с действующим законодательством адвокат, как физическое лицо, может быть зарегистрирован как частный предприниматель и предоставлять услуги юридического характера, поскольку та же ст. 2 Закона Украины «Об адвокатуре» устанавливает ограничения только для занятия адвокатом должностей в суде, прокуратуре, государственном нотариате, органах внутренних дел, службы безопасности, а также в органах государственного управления. Однако, в этом случае, его деятельность будет считаться предпринимательской, а в хозяйственном процессе возмещение таких затрат не предусмотрено, несмотря на то, что эти услуги могут предоставляться одним и тем же лицом. Критерием для проведения размежевания в данном случае должен быть не только характер услуг, но и характер процессуального положения лица, которое такие услуги предоставляет, а также содержание соглашения, заключенного между клиентом и адвокатом. Как уже было отмечено, одно и то же лицо, юрист по специальности (а не по национальности), может иметь право на занятие адвокатской деятельностью, и быть зарегистрированным как частный предприниматель, который предоставляет услуги правового характера. Тем не менее, поскольку положение этого лица, в зависимости от того в качестве кого именно оно предоставляет услуги, различается, в том числе и относительно налогообложения, то разными будут и правовые последствия этой деятельности.
Так, в соответствии с установленной мировой практикой, которая нашла свое отображение и в практике национальной, адвокаты не признаются собственно предпринимателями, а их деятельность — предпринимательской, в том числе и с точки зрения налогообложения. Как известно, в Письме ГНА Украины № 1852/10/17-0117 от 20.02.1998 года «Относительно регистрации в качестве налогоплательщиков на добавленную стоимость адвокатов и частных нотариусов» и в других разъяснениях Государственной налоговой администрации, указано, что деятельность этих лиц регулируется соответствующими законами и не является предпринимательской. То есть, адвокатская деятельность — это такой специфический вид услуг, которые могут предоставляться только лицами с установленным статусом адвоката. Перечень услуг, которые могут предоставляться адвокатами, также законодательно определены.
С экономической точки зрения, клиенты — это покупатели услуг, которые продает адвокат, поэтому, как и любой другой продавец, адвокат, который хочет добиться успеха, должен привлечь к себе клиентов, удовлетворить их потребности и получить плату за свой труд. В частной адвокатской практике ни государство, ни его правоохранительные органы не назначают клиентов адвокату, он сам должен привлечь к себе такое количество клиентов, которого будет достаточно, чтобы заработать себе на жизнь.
Поиск клиентов — дело сугубо индивидуальное. Источником могут быть друзья и родственники; общественные, религиозные и благотворительные организации; клиенты, которым рекомендуют адвоката его предыдущие клиенты; другие адвокаты, которые перегружены работой или просто не специализируются на разрешении проблем подобного рода. Не стоит пренебрегать и рекламой, и публикациями в прессе, и публичными выступлениями, а для особо «продвинутых» — возможностями Интернета.
Если говорить об уголовных делах, то раньше чуть ли не основным источником клиентуры адвоката были работники правоохранительных органов — оперативные работники, следователи, которые первыми сообщали человеку, что ему уже крайне необходим адвокат... Другой вопрос — в какой момент об этом человеку сообщалось, и какой именно адвокат рекомендовался.
Давайте задумаемся — захочет ли следователь иметь себе по делу «головную боль» в лице толкового адвоката, который, действуя в интересах клиента, по определению должен следить за соблюдением буквы закона, а значит — «вставлять следствию палки в колеса», «ломать» дело и т.п. Скажете — нет такой буквы в нашем алфавите? Поэтому, не лучше ли следователю посоветовать своему «подопечному» эдакое молчаливое, на все согласное и всеподписывающее адвокатское «полено», которое и клиента успокоит, и в чем-то признаться поможет убедить-уговорить, и на многие «нестыковки», а то и нарушения закона, что называется — «глаза закроет». «Адвокат-полено» — вообще мечта предварительного следствия, а тут еще и наши законодатели помогли. Приняв новую редакцию ст. 48 Уголовно-процессуального кодекса Украины (далее — УПК Украины), они «потеряли» ту часть из старой ее редакции, где предусматривалось право адвоката задавать вопросы лицам, которых допрашивают, подавать письменные замечания по поводу неправильности и неполноты записей в протоколе. Теперь адвокат имеет право только «быть присутствующим на допросах» (п. 4 ч. 2 ст. 48 УПК Украины)... Вопросы адвокат может задавать только в судебном заседании (п. 7 ч. 2 ст. 48 УПК Украины)! Этим обстоятельством не преминули воспользоваться наиболее «ярые» следователи — они по своей «простоте душевной» вообще пытаются лишить адвоката права открывать рот во время допросов на предварительном следствии. Да здравствует демократизация и право человека на защиту и правовую помощь! Бедная ст. 59 Конституции Украины! Бедные адвокаты! Как теперь они должны выполнять свои профессиональные обязанности? Как выражать свой молчаливый протест — красноречивыми жестами или иными, не менее красноречивыми телодвижениями?
Но вернемся к нашим баранам.
Один неглупый человек сказал: «Часто существует разница между тем, чего хотят люди и за что они будут платить, и тем, что им действительно необходимо». Люди могут с радостью платить за то, чего они хотят, независимо от того нужно им это или нет. Эти же люди могут отказаться платить за что-то, в чем они действительно нуждаются, но не осознают этого. Это фундаментальный принцип рыночной экономики, который распространяется на деятельность частных адвокатов так же, как и на работу продавцов других товаров или услуг.
Чего хочет клиент? Многие адвокаты ошибочно полагают, что клиентам нужен только позитивный результат. Но, прежде всего, клиенты хотят проявления адвокатом усилий ради их интересов. Когда клиенты видят такие усилия, они имеют большее желание заплатить гонорар, даже в случае, когда дело заканчивается не так, как хотелось бы. Именно поэтому адвокат должен убедить клиента, что он делает все возможное, чтобы защитить его интересы. Отношения с клиентами необходимо изначально всесторонне «обставлять» сугубо в правовом поле.
(Окончание следует)
Представляя интересы клиента в качестве адвоката, последний может предоставить суду соответствующий документ, который свидетельствует о заключении соглашения между стороной процесса и адвокатом на предоставление определенных адвокатских услуг. О необходимости составления такого документа, свидетельствуют «Правила адвокатской этики» одобренные Высшей квалификационной комиссией адвокатуры при Кабинете Министров Украины 01.10.1999 года, протокол от 01-02.10.1999 года № 6/VI (далее Правила). Поскольку, в соответствии с Законом Украины «Об адвокатуре», адвокат должен придерживаться правил адвокатской этики, то выполнение последних является обязательным для лица, которое занимается этой профессиональной деятельностью.
Так, указанные Правила в ст.15 предусматривают, что основанием для предоставления адвокатом правовой помощи, в соответствии с действующим законодательством о видах адвокатской деятельности, является соглашение с клиентом о предоставлении правовой помощи. В ст.16 Правил указана форма такого соглашения. В случаях предоставления правовой помощи таких видов, как консультации и разъяснения по правовым вопросам, справки относительно законодательства, составление отдельных правовых документов, соглашение может укладываться в упрощенной письменной форме или устной форме, если правовая помощь предоставляется бесплатно. Относительно предоставления правовой помощи других видов, соглашение может заключаться в устной форме лишь в том случае, если заключение письменного соглашения невозможно, а клиент требует неотложного предоставления ему правовой помощи. В таких случаях соглашение подлежит последующему письменному оформлению. Во всех других случаях поручение клиента на предоставление ему адвокатом правовой помощи, подлежит оформлению в форме письменного соглашения о предоставлении такой правовой помощи. 
Таким образом, представительство интересов клиента адвокатом, может быть оформлено письменным соглашением, содержание которого установлено ст.17 Правил. Соглашение не должно содержать положений, которые противоречат действующему законодательству и Правилам. В частности, запрещается включение в соглашение с клиентом положений о лишении его права взыскание ущерба, причиненного ненадлежащим выполнением адвокатом принятого на себя поручения, или об ограничении такого права.
Наиважнейшим элементом взаимоотношений между адвокатом и клиентом является вопрос о том, как будет определяться размер гонорара. Гонорар является стоимостью услуг адвоката, поэтому так же, как при установлении цены в любом другом случае, определение размера гонорара требует, чтобы были «уравновешены» стоимость продукции, предоставления услуг, возможность получить пользу и желание (возможность) клиента уплатить адвокату определенную цену.
В мировой практике сложилось несколько способов определения размера гонорара, поэтому «изобретать велосипед» нам ни к чему:
1. Почасовая ставка. Надо отметить, что этот наиболее распространенный на Западе метод, к сожалению, в Украине часто трудноприменим на практике (быть может, за исключением Киева и других финансово-промышленных «монстров»). Для того имеется целый ряд экономических, социальных и исторических причин.
При таком подходе, юрист детально регистрирует каждый час своего времени, затраченного по делам клиента, далее выставляется счет, в котором будет указано количество часов, затраченных на дело, предоставленные услуги и стоимость этих услуг. В счете так же будут указаны все, понесенные юристом расходы.
Основное преимущество этой системы состоит в том, что адвокату трудно определить наперед, какого объема работы (и времени) потребует решение определенного дела. Простые дела претворяются в сложные — судьи и адвокаты другой стороны своими действиями могут заставить адвоката затратить на дело гораздо больше времени, чем он предполагал, а то и умышленно «тянуть резину». Этот метод справедлив как для клиента, так и для адвоката, потому что адвокат будет вознагражден за свою работу, а клиент не будет переплачивать за нее.
В связи с большим распространением этой системы в мировой адвокатской практике, некоторые вопросы нуждаются в более детальном разъяснении:
а) Установление размера почасовых ставок. Это наиболее противоречивый аспект почасовой системы, большинству клиентов сумма ставки кажется заведомо завышенной. Но в отличие от почасовой оплаты простого работника, адвокат несет значительно большие затраты (аренда офиса, приобретение и обслуживание оргтехники, оплата телефонов, канцелярские и почтовые расходы, оплата труда помощников, секретаря), поэтому и почасовые тарифы в любом случае будут иными, чем у работника. Тарифы правовых услуг устанавливает рынок. Если один адвокат дорого берет за свои услуги, клиент пойдет к другому адвокату, но это вовсе не означает, что за меньшие деньги он получит столь же качественное и главное — действенное обслуживание. Старшие, более опытные юристы всегда получают плату по высшим тарифам, нежели их более молодые (далеко не всегда в смысле возраста) коллеги, потому что они должны работать продуктивнее и обеспечивать клиентам высокое качество услуг. Адвокаты, которые работают над сложными проблемами для крупных предприятий, устанавливают более высокие тарифы за свои услуги, нежели адвокаты, которые представляют интересы отдельных лиц в небольших делах, но у первых и «ставка больше чем жизнь». Для того чтобы установить справедливый тариф, необходимо все это пояснить клиенту и договориться с ним, и если это сделано до начала ведения дела, количество возможных проблем будет сведено до минимума.
б) Определение размера гонорара. Хотя клиенты могут понимать преимущества системы почасовой оплаты и согласиться с ней, они, как правило, обращаются к адвокату с просьбой определить размер всего гонорара. Наихудшим в этой ситуации будет то, что адвокат с самого начала предложит клиенту очень низкий размер гонорара. Клиент всегда считает, что предложенный гонорар уже является максимальным, и обижается, если дела складываются так, что его нужно увеличить. Поэтому следует порекомендовать, чтобы всякая предварительная оценка размера гонорара была более высокой, нежели действительно ожидаемый гонорар. 
Если же увеличения гонорара избежать не удается, важно чтобы адвокат пояснил клиенту причину того, почему изменились обстоятельства, и увеличился размер гонорара. Клиенты охотнее соглашаются платить больший гонорар, когда адвокат пояснит им причины этого возможного повышения в начале дела, нежели когда он ставит их перед фактом после его окончания.
в) Учет времени. Учет выполненной работы регистрируется с помощью подсчета затраченного времени и, как правило, ведется в часах. Каждый адвокат или юридическая фирма должны выбрать для себя такую систему регистрации времени, которая наиболее соответствует их потребностям. В мире используется несколько систем учета времени, но все из них содержат следующую информацию: наименование клиента; наименование юридической фирмы (адвоката); дата выполнения работы; краткое описание выполненной работы; время, затраченное на дело в течение дня.
г) Счета. Готовя счет, адвокату следует поставить перед собой вопрос: «Если бы я получил этот счет, то что бы я хотел в нем увидеть?» Счет, который не соответствует ожиданиям клиента, вызовет у него раздражение и может остаться не оплаченным. И напротив — понятный клиенту счет, который содержит в себе всю необходимую информацию с пояснениями, имеет большие шансы быть оплаченным.
д) Выставление счетов. Во всем мире юристы постоянно ведут полемику о том, когда именно следует направлять счета клиентам, каждый адвокат имеет свою тактику по данному поводу. Большинство специалистов советуют ежемесячно направлять счета за выполненную работу. Этот метод хорош тем, что позволяет адвокату иметь постоянный доход, а клиента информируют о том, что адвокат занимается его делом. Если клиент по каким-то причинам не оплатил месячный счет, адвокату, перед тем как продолжать тратить свое время и усилия, следует выяснить, что произошло.
Другие юристы считают, что счет необходимо выставлять после окончания дела, что клиент охотнее платит, когда работа выполнена, однако такой подход заставляет адвоката ожидать окончания дела, чтобы увидеть будет ли платить клиент. А если дело проиграно? Работа-то адвокатом все равно выполнена, и вовсе не обязательно то, что данное дело было возможно выиграть вообще... 
Промежуточный подход предусматривает выставление счетов по окончании разных этапов дела.
Вместе с тем, практика показывает, что если у клиента вообще есть деньги, то они есть сразу, и если их нет сразу — то их не будет никогда... Независимо от того, какой подход будет избран, следует наперед договориться и заключить с клиентом соглашение о гонораре, тогда обе стороны будут знать — чего им ожидать в будущем.
2. Гонорар в виде общей фиксированной суммы. Это так называемый «твердый» гонорар — система противоположная почасовой тарифной системе. Адвокат и клиент изначально договариваются об общей фиксированной сумме гонорара, которую уплачивает клиент. Порядок выплаты гонорара определяется по договоренности сторон и, как правило, «привязывается» к отдельным этапам ведения дела. Многие клиенты отдают предпочтение именно такому подходу, но он может оказаться несправедливым как для адвоката, так и для клиента. Если дело окажется более сложным, нежели представлялось вначале, то адвокату могут недоплатить, с другой стороны, если дело разрешится более легко, клиент будет считать, что он переплатил. Поэтому стороны должны учитывать возможность такого риска. Опытный адвокат, имея достаточную информацию о деле, как правило, может довольно точно определить весь ход дела и степень вероятности того или иного результата, а значит определить — какой должна быть справедливая сумма гонорара.
3. Прейскурант гонораров на отдельные услуги. Это вариант «твердого» гонорара, когда адвокат ведет перечень фиксированных гонораров на разные услуги. Такой подход применим, если адвокат решает вопросы, которые повторяются, или вопросы непротиворечивого характера, когда адвокат уверен, что противоположная сторона не будет усложнять его работу.
Недостаток этой системы заключается в том, что приходится устанавливать фиксированную цену. В некоторых странах ассоциации адвокатов устанавливают фиксированные минимальные гонорары по определенным видам дел. Это делается для того, чтобы не допустить «штрейкбрекеров» — своих же коллег-юристов к установлению таких низких гонораров, которые не смогут приносить другим привычной прибыли. Следует отметить, что фиксирование минимального гонорара — не совсем законное дело, т.к. является формой контроля над личной независимостью адвоката и ограничением рыночной экономики. Если рынок правовых услуг позволяет обходиться без постороннего вмешательства, гонорары должны быть достаточными, чтобы надлежащим образом компенсировать усилия адвокатов.
4. Условный гонорар. В данном случае гонорар выплачивается только тогда, когда дело заканчивается успешно для клиента. Эта система используется в тех случаях, когда истец выступает с большим денежным иском и не имеет денег для оплаты услуг адвоката. Адвокат соглашается вести такое дело, если он получит, как правило, 25-40% от любой суммы «отсуженных» денег. Цена довольно высока, но если дело будет проиграно или реально ничего не получено, адвокат вовсе не получит гонорара.
Эта система остро дискутируется: с одной стороны она позволяет стороне, которая не имеет достаточных средств, отстаивать свои права, а с другой — увеличивает количество судебных процессов. Думается, что условный гонорар — это расчетливая азартная игра, много времени может быть потрачено на дело без получения гонорара, но с другой стороны — можно получить значительный гонорар за относительно небольшой труд.
Здесь стоит сделать небольшое «лирическое отступление», которое имеет немаловажное практическое значение. Специальные исследования, проведенные в США по обобщению «передового опыта», показали, что адвокат имеет наибольшие шансы получить свои деньги без разногласий с клиентами тогда, когда окончательный расчет производится сразу после окончания дела.
Если окончательный расчет задерживается, то опасность не получить плату за оказанные услуги возрастает по двум причинам. Первая — это финансовые условия клиента. Клиент, который выиграл дело и получил деньги, потенциально готов сразу же заплатить за услуги и через две или три недели эти деньги еще не будут утрачены. Клиент, который проиграл дело, заплатит позднее, в этом случае адвокат предстанет перед ним как еще один иной кредитор. Вторая причина — это то, что клиенты имеют больше желания платить своему адвокату сразу после того, как дело закончено. Они еще переживают важность дела и испытывают благодарность за оказанные ему услуги. Американцы вывели знаменитую «кривую благодарности клиента», которая свидетельствует о том, что расчеты лучше производить тогда, когда клиент испытывает наибольшую благодарность к своему адвокату.
«Кривая благодарности» представляет собой синусоиду с верхней точкой посередине, условно ее можно разделить на восемь «этапов» — от нуля до «зенита» и снова к нулю:
1. День, когда был подан иск в интересах клиента: «Я попал в беду. Я должен был проверить помидоры, не гнилые ли они».
2. На третий день после встречи с адвокатом: «Если я проиграю это дело, то стану банкротом».
3. Во время подготовки к слушанию дела в суде: «Я поражен тем, как много Вы за это время узнали про помидоры и про мой бизнес».
4. Во время суда: «Вы выполняете огромную работу, занимаясь этим делом».
5. После того, как суд решил дело в пользу клиента: «Вы великий адвокат. Никто бы не смог сделать то, что сделали Вы».
6. Через десять дней после суда: «Вы квалифицированный адвокат, но закон и факты были на моей стороне».
7. Через месяц: «Вы выполняли свою работу, но не было никаких оснований для того, чтобы я проиграл дело».
8. Через два месяца: «Мне никогда не нужен был адвокат. Вы лишь сделали большой судебный процесс из простого дела для того, чтобы увеличить свой гонорар. Я не собираюсь Вам платить».
Выводы можете сделать самостоятельно... При любом раскладе обеим сторонам лучше иметь письменное соглашение о предоставлении правовой помощи, в котором четко и ясно будут оговорены все «шероховатости» взаимоотношений.
Таким образом, как раз в соглашении между клиентом и адвокатом указывается о предоставлении клиенту именно адвокатских услуг и определяется их стоимость. Поэтому одним из оснований для применения ст.ст.44 и 49 ХПК Украины является наличие такого соглашения. Надо сказать, что имеют место случаи, когда в таком соглашении смешиваются понятия адвокатских услуг и услуг, которые может предоставлять адвокат как субъект предпринимательской деятельности.
Поскольку судебные издержки, к которым относятся и суммы оплаты услуг адвоката, не относятся к сумме иска, значит, государственной пошлиной они не облагаются. 
В заключение следует отметить, что реальная действительность требует от адвокатов все больших навыков и знаний, необходимых в условиях современной экономики. Несмотря на общеизвестные ограничения советского периода, интеллект и настойчивость отечественных юристов дают основания надеяться, что они смогут достойно представлять и защищать интересы клиентов в обществе, которым руководит правопорядок.

Адвокат Юрий АНИСИМОВ
тел.16-0-16
www.anisim.westportal.net

ЄвгенСтанкович: «Мою долю передрік астролог...»

З нашим славетним земля-ком (щоправда, більше відо-мим у Києві та за кордоном), мені пощастило поспілкувати-ся у дні, коли Ужгород відзна-чав свято свого народження
На площах вечорами гриміла музика, даруючи ужгородцям море видовищ замість хліба, а поряд, у філармонії, ненав’язливо, без награної помпезності проходив фестиваль-конкурс «Срібний Дзвін». Євген Федорович був головою журі, тому саме з підсумків конкурсу розпочали ми розмову. Але, безумовно, читачам буде цікавою й розповідь відомого композитора про своє минуле, теперіш-нє, та й трохи про майбутнє

«Я зовсім не знаходжу пояснення цьому феномену»
— Євгене Федоровичу, не жалкуєте, що очолили конкурс? 
— Чому би я жалкував? По-перше, вважаю за честь, по-друге, я щасливий, що мені вдалося відвідати батьківщину, тим паче, не просто так, а очоливши конкурс, який має великі перспективи. Ось вам моя відповідь.
— Цікаво було б почути вашу думку про рівень виконавців, котрі брали участь у «Срібному Дзвоні».
— Рівень виконавців мене здивував, та й узагалі весь наш український люд мене дивує. Бо живемо ми, ну, я б не сказав, що найгірше, але й не найкраще, але виходить так, що чим гірше живемо, тим більший потяг у наших дітей до мистецтва. Я про це вже неодноразово говорив, і це стосується не лише Ужгорода, а й Києва, інших міст України. У нас нині відбувається бум у розвитку мистецтва серед молодого покоління. Для мене особисто це велика несподіванка, особливо зважаючи на те, що ми пережили за останні роки. Вийшовши з величезної диктаторської імперії, ми перейшли до періоду якогось недолугого будування нової держави, що у нас чомусь виходить не так, як потрібно. А якщо взяти до уваги усі екологічні біди, катастрофи, які стаються останнім часом, особливо на Закарпатті, то я зовсім не знаходжу пояснення цьому феномену. Можливо, це Господь Бог, а може, просто спрацьовує інстинкт самозбереження, або ж і одне, і інше. У будь-якому разі мистецтво відкриває молодим дорогу в кращий світ, аби вони зберегли свою душу і втрималися на цій землі.
— Важко було обирати кращих із кращих?
— Знаєте, на цьому конкурсі — ні. У кожній номінації були яскраві фаворити. Під час таємного голосування 20—30 хвилин журі визначалося. Те ж саме стосується других ті третіх місць. Загалом, хочу ще раз зазначити — діти у нас просто чудові. Наприклад, наші юні скрипалі можуть стати окрасою будь-якого міжнародного конкурсу, і не лише дитячого. А київська скрипачка Ксенія Мороз, яка виграла гран-прі фестивалю, — це вже готовий виконавець міжнародного рівня. Здивували мене й найменші виконавці на цьому конкурсі. Є, звичайно, діти надзвичайно обдаровані, є менш обдаровані. Але потяг до духовності відчувається у всіх. 
— Вже можливо спрогнозувати майбутнє цих дітей?
— У майбутнє ніхто не може зазирнути. Коли ми жили у Радянському Союзі, нам казали, що наше майбутнє — комунізм. Що я можу сказати про майбутнє? Хочеться вірити, що усе буде добре на цьому світі. Тоді й діти почуватимуть себе біля нас добре. Але це не лише від самих людей залежить, а від волі Всевишнього. 
— Ви людина релігійна?
— Я вважаю себе людиною віруючою. Але до церкви ходжу дуже рідко, вважаю, що віра — це дуже інтимна справа. Я пізно почав вірити, Біблію до 40 років взагалі до рук не брав. Адже виховувався я в іншій системі, тоді відвідування церкви вважалося злочином. Та й нині я рідко ходжу до церкви, це пов’язано з тим, що не привчений, а ще — через брак часу. Та й на 70 відсотків я вихований як радянська людина, а це наклало відбиток на мій світогляд. Але вірю, що ще матиму змогу у духовному плані наверстати своє. 

«Наша естрада — це якесь містечкове явище…»
— Окрім творчості, чим ви нині живете?
— Вже 10 років працюю завідувачем кафедри композиції у Київській музичній академії ім. Чайковського. Але, як правило, займаюся своєю основною справою — композиторством. Це, так би мовити, моє ремесло. 
— А над чим ви нині працюєте як композитор, що плануєте створити? Це не таємниця?
— Та яка там таємниця! Нині працюю над твором для хору «Кантус». До кінця цього року планую написати твір для симфонічного оркестру. Робота потребує багато часу, тому у мене дуже насичений графік. А що ще планую? Коли мені було 30 років, я гадав, що точно знаю, як справи підуть далі, у 40 років я говорив про майбутнє з обережністю, а нині — взагалі мовчу. 
— Можливо, питання ніби й банальне, та все ж таки: у вас є улюблений композитор?
— На це запитання я вам однозначно не відповім. Вже у студентські роки я мав багато музичних уподобань, любив різні напрями в музиці — серйозній та несерйозній. Хоча є все ж таки один композитор, який для всіх музичних митців є азбукою, — це Бах. Напевно тому, що це знаковий композитор. 
— А що означає — знаковий?
— Знакове — це щось дуже важливе, через що не можна переступити. Про одних композиторів протягом життя забуваєш, потім повертаєшся знову, а є композитори, які живуть у твоїй душі постійно. Речі істинні, цінні, вони завжди у тобі присутні. 
— А сучасну українську естраду ви як оцінюєте?
— Можу сказати одне — вона мені не подобається. Вона мені здається трішки провінціальною, навіть затхлою. Українська естрадна музика розвивалася на основі російської, а та, у свою чергу, виникла з музики радянської. А основою радянської музики є ГУЛАГівська школа, на якій розвивалися творчо Кобзон та Пугачова. Ця музика у Союзі тривалий час культивувалася, вбивалася в голови і т. д. Нинішня українська естрада є повним протиріччям світовій масовій поп-культурі. За кордоном у цій сфері крутяться великі гроші, цим займаються серйозно. У нас немає можливостей ні матеріальних, ні професійних, аби перетворити естраду на щось якісне і професійне, як це робиться у США, Англії, Німеччині. Наша естрада — це якесь містечкове явище. А ще телебачення у нас, як правило, куплене двома-трьома особами, які вбивають нам у голови одне й те саме. Тому у нас немає можливості порівнювати, вибирати. Наша естрада, якщо узагальнити усе, що я сказав, — це відображення нинішньої суспільної обстановки в Україні.
— Невже вам ніхто не подобається на нашій естраді? 
— Ну, я вже досить старий, щоб мені хтось подобався (сміється — авт.). Мене чомусь мало хвилює те, що я бачу по телевізору. Нині вже немає таких обдарованих людей на естраді, як Івасюк, наприклад. 
— І Білозір?
— Він же не мав такої популярності, як Івасюк, царство йому небесне. Він став, якщо мислити об’єктивно, для України скоріше трагічним символом. 
— А у вас є свої думки щодо загибелі Білозіра?
— Я ж не знаю усієї інформації. Ми живемо у такий брехливий час, що будь-яка інформація може бути повністю перекручена. Може, це трагічна випадковість, а може й ні. У всякому разі, Бог захотів, щоб усе брудне, нарешті, спливло на поверхню.
«Мою долю передрік астролог, коли я ще не був народжений…»
— Ви підтримуєте зв’язок із Закарпаттям?
— Останнім часом усе рідше й рідше приїжджаю додому. Багато часу проводжу за кордоном. Та коли сюди приїжджаю, обов’язково навідуюся до матері, брата, сестри. 
— Дитинство у вас було знакове? 
— Нічого особливого у моєму дитинстві не відбувалося. Хоча можу сказати, що мою долю передрік астролог, коли я ще не був народжений. Передрекли долю мені і моєму брату. 
— І здійснилося те, що він передрік?
— Як він сказав, так і сталося. 
— А що це був за астролог?
— Я не знаю, хто це був, це знає лише моя мати. Він не був популярним, «розкрученим» астрологом, як, наприклад, Глоба, а був справжнім ясновидцем. Такий дар мають одиниці. А такі, як Глоба, Кашпіровський, — це брехуни, вони просто заробляють гроші. Звичайно, ці люди мають якісь парапсихологічні здібності, але їх мають немало людей і вони не використовують їх заради грошей. 
— Особисто ви знайомі з Глобою?
— Знайомий, але не вірю йому. Ось кажуть, що Глоба передбачив катастрофу в Америці. Але він стільки усього до цього наговорив, що половина з цього за законом ймовірності могла статися. 
— А в гороскопи ви вірите?
— По зірках я Діва. Але не привчений вірити у гороскопи. 
— На завершення розмови теж традиційне питання: у вас є мрії?
— Ну про що я можу мріяти? Лише про щось добре. 
— А в творчості?
— От тут якраз мрію найменше. Я повинен не мріяти, а працювати. Творчість — це не мрії, і навіть не прагнення, це виснажлива робота, це справжня реальність. Я можу мріяти про щось нереальне, але з цього мало користі. А мрії — це просто віртуальний світ. 
— А як щодо натхнення?
— Для мене натхнення — це, у першу чергу, бажання працювати. Якщо б усі відомі композитори писали музику лише у моменти особливого піднесення, чи, як там сказати, натхнення, то вони за усе життя написали б 2-3 твори, а не 500—1000. Відомо, що апетит приходить під час їжі. А натхнення приходить лише тоді, коли його кличеш, а кличеш його тоді, коли займаєшся творчістю, тобто працюєш. Усе інше — це романтичні дурниці. Коли людина працює, коли вона має пристрасть до роботи — оце і є натхнення. Іншого просто не існує. 

* * *
На цьому й закінчилася наша розмова. Через кілька днів Євген Станкович поїхав додому, до Києва. Але є надія, що він буде частіше відвідувати Закарпаття, тому що жоден фестиваль «Срібний Дзвін» вже не обходитиметься без його присутності. От і весною він відвідає Ужгород: 18—24 березня «Срібний Дзвін» влаштовує конкурс художників, журі якого очолить Андрій Чебикін, президент Академії мистецтв України. До речі, Євген Федорович привезе на конкурс музичну програму, приурочену до цієї події. 

Мирослава Кочіш
«РІО»

Годуйте вашого малюка груддю
Здорова дитина — щастя та благополуччя сiм’ї

n Згiдно зi статистичними даними, протягом року на територiї областi фiксується понад 15 тисяч народжень. I тiльки 30 вiдсоткiв матерiв вигодовують новонароджених груддю, решта або не може через рiзнi причини, або просто не бажає. До речi, за показником вигодовування дитини грудним молоком Закарпаття посiдає одне з перших мiсць в Українi
Мабуть, бiльшостi жiнок, якi вже народили й виховали дiтей, ця тема видається не такою вже й актуальною. Та все ж таки є чимало нюансiв, якi якось випадають iз поля зору годувальницi, а нехтувати ними не варто. Тим паче жiнкам, якi народили першу дитину. Буває, молодiй матерi нiкому порадити, як краще робити тi чи iншi процедури при вигодовуваннi дитини груддю. Та й аналiз вiдповiдної лiтератури залишає бажати кращого: по-перше, цiни на такi книги — космiчнi (дивишся, було б за що потрiбну кiлькiсть памперсiв купити), по-друге, не такий уже й великий (i головне — не якiсний!) вибiр, а по-третє, де знайти отi вiльнi кiлька годин, аби спокiйно сiсти, почитати й проаналiзувати усю потрiбну iнформацiю? Ми пропонуємо лише найголовнiше.

Природне вигодову-вання — це природний шлях до здоров’я
«Специфiчною особливiстю раннього дитячого вiку є iнтенсивнiсть процесiв росту та розвитку, — розповiдає Iрина Пацкань, керiвник центру здоров’я жiнки обласної клiнiчної лiкарнi. — Спецiальнi дослiдження доводять, що здоровi дiти подвоюють свою початкову (при народженнi) вагу тiла у 4,5—5 мiсяцiв i потроюють до року життя. А тому грудний (до 12 мiсяцiв) та раннiй (вiд року до трьох) перiоди дитинства — найбiльш критичнi в життi малюка, бо саме в цьому вiцi вiдбувається диференцiювання усiх тканинних, клiтинних та субклiтинних структур, формуються основнi механiзми регуляцiї, включаючи центральну нервову систему. Однак iншi численнi функцiї розвиваються повiльнiше, лишаючись у цьому вiцi не повнiстю бездоганними. До них належать i функцiї травлення та пов’язанi з ними процеси обмiну речовин. Тому харчуванню у цьому вiцi дитини потрiбно придiляти особливу увагу.
Рацiональне харчування передбачає, перш за все, вигодовування немовлят грудним молоком матерi. Унiкальнiсть грудного молока в тому, що це — найбiльш здорова, оптимально збалансована природою їжа, яка лекго засвоюється. Воно повнiстю задовольняє всi харчовi та енергетичнi потреби дитини вiд народження i не менш, нiж на 4—5 мiсяцiв, без будь-яких добавок. Крiм того, в грудному молоці мiститься весь комплекс специфiчних для материнського органiзму бiологiчно активних речовин (гормони, ферменти, нуклеотиди, фактор iмунiтету тощо). Цей комплекс якраз i справляє багатогранний адаптивний (регулюючий, стимулюючий, захисний, протиiнфекцiйний та протиалергiчний) вплив на органiзм дитини в найбiльш беззахисний перiод її життя та розвитку.
До речi, за даними Iнституту педiатрiї, акушерства й гiнекологiї АМН України, серед дiтей, якi рано залишилися без материнського молока, значну кiлькiсть становлять дiти з груп пiдвищеного «ризику» — вiд матерiв з екстрагенiтальною та акушерською патологiями, недоношенi, з малою вагою тiла або незрiлiстю при народженнi тощо. Кiлькiсть таких дiтей, на жаль, постiйно зростає.
А з iншого боку, серед немовлят, якi вигодовуються грудним молоком, значно рiдшi випадки раптової смертi, менший ризик розвитку хронiчних захворювань органiв травлення і дихання, щелепних, стоматологiчних та ортопедичних порушень, а в майбутньому й таких тяжких хвороб обмiну речовин, як ожирiння, цукровий дiабет i атеросклероз».

Причини вiдсутностi лактацiї
За даними Iнституту педiатрiї, акушерства i гiнекологiї, практично кожна жiнка (за невеликим винятком) здатна годувати свою дитину груддю. Проте через рiзнi причини (головним чином соцiально-побутового та медичного характеру), якi сприяють ранньому згасанню лактацiї (здатностi годувати дитину власним молоком) у матерiв, значна чатина дiтей переводиться на штучне вигодовування: близько половини — до 3 мiсяцiв, понад 70 вiдсоткiв — до 6 мiсяцiв життя. Справжня алактацiя зустрiчається виключно рiдко, за даними Iнституту, менше 1 вiдсотка.
Вважається, що годування груддю є надзвичайно важливим як для матерi, так i для немовляти. Вибiр матiр’ю годування груддю у бiльшостi випадкiв грунтується на знаннях усiєї сiм’ї про переваги такого годування, а також на принципах сприйняття родиною навколишнього середовища, в якому буде розвиватися немовля. Iснує цiлий ряд перешкод вдома, на роботi, в школi або в системi охорони здоров’я загалом, якi негативно впливають як на рiшення матерi годувати груддю, так i на її досвiд такого виду годування. Стимулом того, щоб жiнка вiддала перевагу саме такому способу годування, може стати змiна суспiльних поглядiв на дану проблему.
«Однiєю з найголовнiших причин порушення та раннього згасання лактацiї (гiпогалактацiї) у матерiв є недостатня поiнформованiсть та пiдготовка вагiтних жiнок і матерiв до годування груддю, культурнi та етнiчнi засади, сiмейнi традицiї та загальна освiта, — говорить I. Пацкань. — Далi у списку причин називаються такi, як порушення перебiгу вагiтностi, пологiв, хвороби матерi i дитини, нервово-психiчна i фiзична втома матерi, лактацiйнi кризи та лактостази, мастити та iншi ускладнення.
Не останню роль у вiдсутностi лактацiї у матерiв, котрi народили, вiдiграють i соцiально-побутовi причини, тобто насамперед постає питання повноцiнного харчування матерi. А ця проблема, на жаль, зустрiчається не так уже й рiдко. Тим бiльше, за теперiшньої малозабезпеченостi нашого населення. Як наслiдок, iз цього витiкає i наступна причина: у нашiй областi надзвичайно поширеним є явище постiйного виїзду чоловiкiв на заробiтки за кордон. На жiнку, зрозумiло ж, звалюється вся робота по господарству (про важкiсть сiльськогосподарських робiт чи й варто говорити), а ще й з малюком — турбот i турбот. Як тут i не розвинутися гiпогалактацiї? Не потрiбно скидувати з терезiв i постiйнi стресовi ситуацiї, якi зустрiчаються у сучасному свiтi майже на кожному кроцi.
Екологiчний фактор теж вiдiграє важливу роль. Якщо дивитися на цю причину з точки зору закарпатцiв, то насамперед йдеться про недостатнiсть йоду та мiкроелементiв у нашiй (закарпатськiй) водi. Отож, усi, починаючи вiд чоловiка чи батькiв та завершуючи друзями i знайомими, повиннi оберiгати жiнку, яка народила, у будь-яких ситуацiях i намагатися створювати для неї всi необхiднi умови».

Годування груддю — добре й для матерi
Неодноразовими є випадки, коли матерi вiдмовляються вигодовувати своїх дiтей. Причина банальна — хочуть зберегти красиву форму грудей, не зважаючи на те, що вiд цього страждає малюк. Але не знають такi жiнки й такого.
Вигодовування малюка грудним молоком вiдiграє надзвичайно важливу роль для самої матерi. «Йдеться насамперед про те, — розповiдає далi Iрина Iванiвна, — що таким чином змiцнюється здоров’я самої годувальницi. Годування груддю сприяє швидшому скороченню матки пiсля пологiв, що зменшує ризик маткової кровотечi та недокрiв’я внаслiдок крововтрати. Досить важливим є той факт, що регулярне та достатньо тривале (принаймнi першi шiсть мiсяцiв пiсля народження дитини) годування грудьми є природним фактором захисту проти непланованої вагiтностi (у перiод вiдсутностi мiсячних). Це важливо ще й тим, що не доведеться купувати засоби контрацепцiї. Окрiм того, вигодовування дитини є природною профiлактикою мастопатiї, пухлин молочних залоз, матки та яєчникiв, можливих у майбутньому. Крiм того, лактацiя позитивно впливає на вiдтворення попереднього стану органiзму матерi, а надлишкова вага, яку набрала жiнка в перiод вагiтностi, сприяє продуктивному виробництву молока та полегшує процес повернення «в форму». Таким чином, можна зробити висновок, що жiнка, яка годує груддю, повертається до своєї звичайної ваги набагато швидше. I хiба це все не є причиною, аби все-таки, окрiм всiх iнших наведених переконливих фактiв, вигодовувати свого малюка груддю»?
Не слід забувати i про харчування матерi пiд час вигодовування малюка. Матка, яка збiльшується, тисне на органи черевної порожнини, що ускладнює роботу шлунка та кишечника. Щоб запобiгти цьому, потрiбно змiнити режим харчування, приймати їжу не 3-4 рази протягом дня, а принаймнi 5-6 разiв невеличкими порцiями. Так само i мати, яка годує груддю, також повинна дотримуватися режиму з частiшими прийомами їжi невеличкими порцiями, аби забезпечити ритмiчний прилив енергiї, необхiдної для створення молока.

Психологiчний фактор
Вигодовуючи свого малюка груддю, жiнка вiдчуває щастя материнства. I за активної психологiчної пiдтримки лiкаря, допомоги батька або iнших родичiв, неухильного виконання простих правил щодо захисту лактацiї, рацiонального вiдпочинку та харчування матерi грудне вигодовування може бути досить успiшним i тривалим.
Не потрiбно забувати й того, що частий та близький контакт матерi та дитини пiд час годування груддю викликає у малюка вiдчуття постiйного захисту та тепла, сприяє розвитку позитивних емоцiй, якi згодом можуть стати рисою його характеру. Цi дiти спокiйнiшi та врiвноваженiшi, привiтнiшi та доброзичливiшi, бiльше прив’язанi до матерi, а згодом i до батька. Їхнiй психомоторний, емоцiйний та фiзичний розвиток кращий, вони комунiкабельнiшi, нiж дiти-»штучники».
I ще одне: годуючи груддю — насолоджуйтеся! Адже вигодовування грудним молоком — це лише мить у вашому життя. Подаруйте її собi i вашiй дитинi.
Наталія Логойда

Ша: привид Ленiна бродить по Ужгороду

Бо юристи-бетяри одного ранку встали з лiвої ноги та й олiвiли

Ленін! Ленін! Ленін! Ленін!
Ти умер. Тебе ниє. 
Айбо зерно, шо-сь посіяв, 
видиш, фрасе, як жиє!
Павло Чучка (молодший)

Таке нормальному чоловi-ку i в дурному снi не приснить-ся, хiба що, перепрошую за мат, комунiсту. А в Ужгородсь-кiй прокуратурi, бачте, майже мiсяць тому народилася полу-м'яна, як жовтнева революцiя, настанова i нинi гуляє по руках

Фешацький припис - знепритомнiти можна!
Знайомтесь, панi й панове:
"Ужгородському мiському головi п. С. В. Семберу
Припис про усунення порушень закону про охорону культурної спадщини
Проведеною прокуратурою мiста Ужгород перевiркою встановлено, що Ужгородською мiською радою не виконуються вимоги законодавства про охорону культурної спадщини.
Так, управлiнням житлово-комунального господарства, всупереч вимогам ст. 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та рiшенню Закарпатського облвиконкому вiд 13.04.1992 року № 66 передано на зберiгання в КАТП-072801 пам'ятник В. I. Ленiну, виконаний з бронзи, що був демонтований в м. Ужгородi в 1991 роцi. Даний пам'ятник, який являється (являються лише чорти! - М.Ф.) об'єктом культурної спадщини, зберiга-єть-ся в неналежних умовах, що може призвести до його пошкодження, руйнування або знищення (ва-а-у! - М.Ф.).
Таким чином, Вами порушуються вимоги Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Беручи до уваги, що порушення зазначеного законодавства має очевидний характер, завдає iстотної шкоди iнтересам держави i може завдати ще бiльшої (оце пасаж! - М.Ф.) на пiдставi ст. 22 Закону України "Про прокуратуру", - вимагаю:
негайно усунути порушення закону i передати на постiйне зберiгання Закарпатському краєзнавчому музею пам'ятник В. I. Ленiну, виконаний з бронзи, що був демонтований в 1991 роцi в м. Ужгородi.
Припис пiдлягає негайному виконанню (хоч стiй, хоч падай! - М.Ф.), про що повiдомити прокурора мiста Ужгорода. В разi незгоди з вимогою, вмiщеною в приписi, вiн може бути оскаржений вищестоящому прокурору (писся ваша лаба! - М.Ф.)".
Унизу - пiдпис в.о. заступника прокурора мiста Ужгород Мирослава Балка. Саме його, а не прокурора Iвана Мiцоди, як вiзуально сприймається. Виконавець припису - Т. Бисага. Зверху документа-вимоги - по-фешацькому кимось (схоже, мером Степаном Сембером) написано: п. Е. Ф. Ландовському для виконання. Блатний розчерк пера зафiксував i дату - 11 жовтня 2001 року. Дожилися! А надво-рi, здається, пiшов 11-й рiк незалежностi. Може, генсек ЦК КПУ Петя Симоненко надiслав в прокуратуру обласного центру лист iз комунiстичним порошком?..

"Баба з воза...", "Музей - не площа для експериментiв" та iронiя долi
Перший мiй маршрут лiг у Комунальне автотранспортне пiдприємство № 072801. Справдi, в кiнцi двору лежить, гейби в залiзному мавзолеї, це бронзове сегинятко. Спочиває генiальний мислитель, теоре-тик марксизму, органiзатор i вождь КПРС i мiжнародного комунiс-тич-ного руху, засновник Радянської держави на спинi. Що-правда, за 10 рокiв трохи покрився бруд-ним нальотом, нiби хтось, вибачте, мо-чився, але щоб лементувати, ніби "об'-єкт культурної спадщини зберiга-єть-ся в не--на-лежних умовах...", то перебачте, то-ва-ришi-прокурори. Та навiть якби i в нена-лежних, то й що?! Народ на таке уповiв би: не мала баба клопоту - купила порося.
Розмовляю з директором КАТП-072801 Василем Грамотником: "Вiдколи пам'ятник запаяли бляхами, його нiхто не чiпав, квiти, вiнки нiхто не приносив. Здається, два роки тому приходили сюди троє комунiстiв, аби переконатися, що їхнього кумира ще нiкуди не "сплавили", не продали. Коротше, залишилися задоволеними. Нещодавно побували тут i працiвники мiської прокуратури. Подивилися та й пiшли. Що вирiшили - не в курсi". Ос-тан-нiми ж вiдвiдали Iллiча хлопцi зi Служ-би безпеки України. Не висловили жодних претензiй. "Але якщо Ленiна звiдси кудись заберуть, я протестувати не буду. Баба з воза - коням легше. Лише на стiл менi, будь ласка, дозвiл мiськ-ради", - зрезюмував Василь Грамотник.
Мiй наступний маршрут - Закарпатський краєзнавчий музей, куди Ужгородська прокуратура вимагає перевезти вождя на постiйне зберiгання. Як виявилося, директор Василь Шеба вперше чує про такий припис. "Знаю, що на початку 90-х рокiв обласне керiвництво тут планувало зробити експозицiю з рiзних демонтованих пам'ятникiв, але через невiдомi причини розпорядження не виконалося. Та й чудово! Це ж музей - пам'ятка ХIV-ХVII столiть, а не площа для експери-мен-тiв. Зокрема, вважаю, що i цей припис - аб-сурдний. Тим паче, пам'ятник не становить нiякої мистецької цiнностi". Цi-каво, де ж саме на територiї музею проку-ра-тура хотiла бачити бронзового Ульянова. Може, бiля бронзового Геракла, котрий бореться зi змiєм?! Головоломка.
Третiй мiй маршрут - до заступника мiського голови з гума-нi-тар-них питань Емiла Ландовського. Чи не iронiя до-лi, що вiд ко-лишнього мера, кот-рий дав добро демонтувати пам'ятник через тиждень пiс-ля так званого ГКЧП, сьо-годнi вимагають негайно виконати припис?! До речi, Емiл Ландовський ще й "розколовся", тобто видав один секрет. А саме наразi вiн працює над книгою спогадiв "Ужгород на роз-дорiжжi" (робоча назва), в якiй окремим роздiлом опо-вiдає i про пери-петiї з пам'ятником.

Демонтаж тривав 
10 хвилин
Отже, трохи iсторiї. Вiдомо, що тодiш-ня Ужгородська мiсь-ка рада була чи не єди-ною в СРСР, яка вже 19 серпня 1991 ро-ку, зiбравшись на позачергове засi-дан-ня, засудила державний переворот у Моск-вi. Згодом КПРС визнали поза законом. Сесiї ради проходили вкрай бурхливо, депутати виносили на порядок денний актуальнi питання того часу - нацiональ-ну символiку, про полi-тич-ну та економiч-ну незалежнiсть України... Серед них виринуло й про демонтаж пам'ятника Ленi-ну. Керiвництво ради та мiськвиконкому глибоко усвiдомлювало, що це - непроста справа. Адже ужгород-цiв, котрi десятки рокiв жили пiд пресом комунiстичної iдеологiї, важко буде переконати, що цей iдол i далi буде психо-ло-гiчно тиснути на свiдомiсть тих, хто вiрив у побудову "свiт-ло-го майбутнього".
Дискусiя навколо демонтажу пам'ятника була надзвичайно гострою. Виступили майже всi присутнi. Як зiзнається Емiл Ландовський, навiть особисто йому тяжко уявлялася головна площа Ужгорода, мовити б, оголеною. Врештi-решт питання поставили на голосування. I що ви гадаєте: не спрацювала... автоматика. Можливо, через "переляк", оскiльки таке "нахабне" рiшення нею ще не приймалося. Мер запропонував голосувати поiменно й вiдкрито. Коли зачитувалося прiзвище за прiзвищем, згадує Емiл Ландовський, у залi панувала мертва тиша. I переважна бiльшiсть проголосувала за демонтаж. I вже в перервi засiдання почали лунати дзвiнки з обласної адмiнiстрацiї з вимогою скасувати своє рiшення. Але депутатський корпус виявився непохитним. 
Ось і настало 30 серпня. Тисячi ужго-род--цiв зiбралися на площу. Демонтаж па--м'ят-ни-ка тривав десять хвилин. Коли ос-тан-нiй букет квiтiв лiг до пiднiжжя монумента вiд ветеранiв партiї, то статуя стрi--лою кра-на пiднялася в небо.
I ще один iсторичний штрих. Як фiксує нарис-путiвник "Ужгород", пам'ятник вождю свiтового пролетарiату урочисто було вiдкрито улiтку 1965 року - "з нагоди 20-рiччя возз'єднання Закарпаття з матiр'ю - Радянською Україною". Далi такий пасаж: "Це один iз найвиразнiших скульптурних пам'ятникiв Закарпаття. Над його створенням працювали вiдомi скульптори М. Вронський та О. Олiйник разом з архiтекторами В. Дяченком та I. Євдокимовим. Велична фiгура, вилита iз бронзи, стоїть на постаментi з рожевого гранiту. Пам'ятник органiчно вписується в архiтектурний ансамбль площi та сприймається як один iз головних її компонентiв". Додам вiд себе: i бiля цього головного компонента 25 рокiв заражалися бацилою комунiзму дiти й молодь, стаючи жовтенятами, пiонерами, комсомольцями. А також схиляли голови перед катом одурманенi iнтелiгенцiя (яку, до речi, любитель шалашiв називав гi..ом), робiтники, селяни, ветерани, бомжi. Це - вчорашнiй день, нинi ж той час канув у Лету. Лафа та й годi!

На довiчне надiйне й належне зберiгання - в прокуратуру
Словом, юристи-бетяри явили на свiт цидулку, вiд якої очi на чоло лiзуть. Ганьбили би-сьте ся, хлопцi! Емоцiї в мене ллються через край? Але ж як казав великий Ленiн, "без людських емоцiй немає i бути не може людського шукання iстини" (Повне зiбрання творiв, том 25, стор. 109). Отож, прокурори-ленiнцi, учiться, учiться i ще раз учiться! Цей лозунг, вельми-ша-нов-нi, взято зi статтi сифiлiтика "Краще менше, та краще" (Повне зiбрання творiв, том 45, стор. 370). Тобто краще буде вам видавати на-гора менше приписiв, та кращих. Мудрi латиняни казали: людинi властиво помилятися. А людям, до слова, властиво й виправляти свої помилки.
Та нема бiди без добра. Мiська прокуратура змусила глянути на пам'ятник i з iншого ракурсу: все ж таки, що з ним робити? Перший варiант: залишити в спокої в КАТП. Але доки? Другий варiант: десь на околицi Ужгорода створити, ска-жiмо, Парк тоталiтаризму, позвозивши з усiх куточкiв краю ленiнiв - пам'ятники, скульптури, бюсти, картини... Аби втi-ли-ти цю утопiчну iдею, треба мати великi кошти. А чи варто витрачати їх на те, що не має жодної мистецької вартостi? Риторичне питання. Виробництво таких чучел в колишньому Союзi стояло на конвеєрi: Ленiна i плавили, i лiпили, i малювали в нескiнченнiй кiлькостi. Третiй варiант - переплавити (та ще й заодно з тим пам'ят-ником Ленiну, який нинi красу-ється в мiс-теч-ку для ветеранiв-залiз-нич-ни-кiв у Чопi), використавши бронзу, ска-жi-мо, на iнший iстинно мистецький твiр. Бо сьогоднi з ни-ми в Ужгородi - суцiльний "голяк".
Та попри все, мабуть, найоптималь-нi-ший варiант - еврика! - негайно перевезти пам'ятник Ленiну в апартаменти прокуратури - на довiчне надiйне i належне зберiгання. I урочисто його вiдкрити 7 листопада, з нагоди 84-ї рiчницi Великого Жовтня. Окрiм того, з правого боку вiд Iллiча встановити бюст Надi Крупської, а з лiвого - Iннеси Арманд. I спостерiгати, до кого вiн буде бiль-ше схилятися, тягнутися. На завершення свята прокуратура зобов'язана виставити розкішний фуршет для преси, на якому стражi права при краватка і з пафосом цитуватимуть слова соратника Iллiча Володимира Воровського про свого цiмбора: "Ленiн - людина-монолiт. Вiн мовби витесаний з однiєї брили i немає в нiй лiнiї розколу". "Нi, є, - заперечуватимуть журналiсти, - пiд попереком".
P. S. Учора, коли сторiнка вже "балдiла" на плiвцi, до редакцiї завiтав працiвник Ужгородської прокуратури - старший радник юстицiї Т. Бисага, котрий i розповiв про iсторiю виникнення припису. Виявляється, близько двох мiсяцiв тому до Закарпатської обласної прокуратури звернулася група комунiстiв, обурюючись з приводу того, в яких умовах зберiгається пам'ятник "живiшому всiх живих". Iмовiрно, престарiлi навмисно згi--пер-болiзували побачене. Ланцюгова реакцiя: по Ужгороду поповзли чутки, що бронзового Ульянова пошматовано й здано на металобрухт. I за вказiвкою обласної прокуратури мiська перевiрила iнформацiю. А щодо "заслання" Iллiча до Закарпатського краєзнавчого музею, то таке "соломонiвське" рiшення прийняв ще облвиконком у 1992 роцi. Коротше, коло замк-нулося: див. початок матерiалу.

Вибранi Богом
Монашки. Христовi нареченi... Так називають тих, хто усе своє життя присвятив служiнню Богу

Сьогоднi чернецтво вже не оповите таким покровом замовчування i таємничостi, як за "ста-рих добрих" радянських часiв. Але все одно, як тiльки стикаєшся з цим явищем, ставиш собi за-питання: що приводить людину в монастир?

Якщо тобi 17, для чого в монахинi?
Важко отримати вiдповiдь на це питання. Свiтськiй людинi абсолютно неможливо зрозумi-ти, чому йдуть у чернецтво. У якому вiцi, зрiлому чи юному, простiше вiддалитися вiд свiту? Чим старша людина, тим бiльше спокус, але вiд проблем монастир не врятує, сюди потрiбно йти з миром у душi. Невiрно, що в монастирi людина знаходить довгоочiкуваний спокiй: навпаки, тут якраз i знаходиться пiк боротьби добра i зла за людськi душi. Але є i люди, доля яких виз-начена наперед.
Оскiльки Мукачiвський православний Свято-Миколаївський жiночий монастир є дiвочим, сюди приходять переважно дiв-ча-та молодого вiку, такi, що ще не були у шлюбi. Хоча трап-ляють-ся i винятки. Так, живе в мо-настирi монахиня, котра до постригу 15 рокiв пропрацювала вчителькою французької мо-ви. Але переважно все-таки приходять у монастир 16-20-рiчнi.
Звертаю увагу на одну зовсiм молоду монахиню, що саме на монастирському подвiр'ї готує тро-янди на саджанцi. Дiзнаюся вiд неї, що в монастирi вона вже сьомий рiк, а усього їй 22 роки. Тобто прийшла вона у монастир 15-рiчною дiвчиною, одразу пiс-ля здобуття неповної середньої освiти. Що привело її, таку молоду, ще майже дитину, в монастир? Як зiзналася, вона собi просто не уявляла iншого життя ще десь рокiв iз десяти, коли помер її батько. Вiдтодi часто ходила до церкви, вiдвiдувала усi релiгiйнi заняття, що проводили священик i монашки. Коли мати довiдала-ся про намiр дочки присвятити себе Боговi, дуже була проти. Зви-чайно, не тому, що була атеїсткою, просто нею це рiшення дочки сприймалося трохи як не втрата своєї кровинки. Та дiвчи-на наполягла на своєму i таки ста-ла монашкою. "Видно, так Бог захотiв", - каже вона. За всi цi роки нiколи не пожалкувала про своє рiшення. "А за чим дуже жалiти? - дивується з мого запитання. - Чому ви гадаєте, що ваш свiт кращий? У нас є все необхiдне, що потрiбне людинi в життi. А головне - вiдчуваємо на собi Боже благословiння. Менi здається, усi думають, що монашки якiсь забитi темнi люди. Серед нас дуже багато є талановитих, бо все це нам дано вiд Бо-га". Питаю, чи спiлкується тепер з матiр'ю, якi у них стосунки. "Так, приходить мене провiду-ва-ти i мати, i iнша рiдня. Iнколи я йду до них у гостi (вiдлучатись з мо-настиря монашки можуть ли-ше з дозволу iгуменi)".
Сьогоднi в монастирi живуть 75 монашок. Наймолодшiй iз них - 19 рокiв, найстаршiй - 92. Бiльшiсть - закарпатки, є кiлька жінок iз сусiдньої Львiвщини.
52 роки живе в монастирi сестра Капiтолiна. Прийняла постриг ще зовсiм молодою, у 18 рокiв. "Батько не пускав мене у монастир, - розповiдає вона, - але мати була рада моєму рi-шен-ню. У сiм'ї нас було п'ятеро дi-тей, усi з дитинства були прив-че-нi до релiгiї, але нiхто iз сестер не захотiв вчинити по-дiб-но менi. Якийсь час вагалася одна iз сестер, котра овдовiла у 19 рокiв, бездiтна, але боялася, що у монастирi не утримає посту. А двi двоюрiднi сестри теж вибрали служiння Богу". За всi роки нiколи не тужила за мирським, каже, що все йшло за покликом Божим. Через два мiсяцi по при-буттi в монастир отримала пiд--рясник, через кiлька рокiв (зазвичай 3-5), коли пройшла усi послушенства, стала рясофорною монашкою. Ще за часiв Радянського Союзу, коли не iсну-ва-ло кордону мiж Росiєю i Україною, 15 рокiв прослужила сестра Капiтолiна у Московському патрiархатi при Патрiарховi Алек-сiї. З острахом перед отруєннями чи чимось подiбним у пат-рiархат для обслуговування вищого духовенства брали не мирських, а iз чернецтва. Нинi монахиня Капiтолiна теж виконує одне з послушенств - веде записи мирян на службу Божу, з великим терпiнням i спокоєм вислуховує їх, порадить, кому що потрiбно.

Життя монастирське
"Зi своїм уставом у чужий монастир не ходи" - гласить народна мудрiсть. Свiй "устав" є i у Мукачiвському монастирi. Жит--тя тут починається рано - влiтку о 4-й годинi, взимку - о 5-й за мiсцевим часом. Всi йдуть на молитву до храму, крiм тих, що проходять послушенства на кухнi та по догляду за худобою. Службу в монастирському храмi Святителя Миколая ведуть три священики - архiмандрит Феодор, iгумен Вiкентiй та iгумен Сiлуан.
(Цiкавою є доля iгуме-на Сiлуа-на. Родом з Iршавщини, вчився в Ужгородському унiвер-си-тетi на фiзичному факультетi. Коли був на третьому курсi, вперше взяв до рук Бiблiю. I, виявилося, - на все життя. Залишив унiверситет, у 1994-му вступив до духовної семiнарiї в Почаєвi. Там настiль-ки був захоплений усiм, що за цiлий рiк нi разу не вийшов за межi монастиря. Чотири роки тому був направлений на службу у Мукачiвський православний монастир).
Тут же в храмi проводиться i обряд постригу в монашки.
Кожна з мешканок монастиря несе своє послушенство по гос-по-дарству. Причому, послушенство мiняється, наприклад, на кух-нi кожнi п'ять мiсяцiв. Коли вже за вiком монахинi не пiд силу виконувати якусь роботу, вона вiд послушенства звiльняється. Мають монашки свiй город, який дає їм овочi до столу. Щоправда, не завжди вистачає картоплi до нового врожаю. Але що треба - до-куповується, та й люди допомага-ють iз продуктами. З худоби мають корiв i свиней. Останнiх по-тiм продають, бо ж монашки м'ясо не їдять зовсiм. А тримати худобу вигiдно, бо є чим годувати.
Загалом монашки споживають їжi мало. Чотири рази на рiк тримають суворий пiст, в iншi днi їдять лише рослинно-молочну їжу, а по понедiлках, середах i п'ятницях утримуються i вiд молочної.
Усiм монастирським господарством та проблемами життя монашок опiкується матушка iгуменя. Вiд 1993 року й донинi настоятелькою монастиря є iгуменя Єпистимiя (Щербан). Теж прийшла в монастир ще зовсiм молодою, за 50 рокiв свого буття монашкою пройшла усi послушенства, виконувала рiзнi роботи, останнiм часом займалася золотошиттям. Матушка iгу-ме-ня має своїх по-мiч-ниць - еко-номку, келерку (по кухнi) та ще одну, котра слiдкує за порядком у храмi. До обов'язків iгуменi належить i забезпечення одягом, взуттям та iншим необхiдним монашок. Хоча стар-шi монашки отримують пенсiї (хто за вiком, а де-котрi працювали у колгоспi), грошей на руки вони не отримують, хiба що на Великдень ви-дiля-єть-ся кожнiй по 20-30 гривень для спорядження пасхального кошика. А так усi грошi, у тому числi й тi, що люди дають на Службу, йдуть в общину i розподiляються надалi iгуменею за потребою.
Окремо хочеться зупинитися на келiях, у яких живуть монашки. Чомусь говорячи про монастир, пересiчнiй людинi одразу уявляється якась середньовiчна холодна й темна будiвля. А озна-йомившись зблизька з Мукачiв-ським монастирем, виявляється, що все це не так. Сам зовнiшнiй вигляд будiвлi вже викликає подив і захоплення. Здається, час не владний над непорушною твердинею Вiри Христової. Так само i всерединi - просторі свiтлi коридори, усюди квiти, є навiть клiтка з пташками. У келiях, де монашки живуть по двоє, чисто, свiтло й затишно. Тут нема нiчо-го зайвого - тiльки лiжка, стiл, умивальник, лампада, на стiнах - безлiч iкон.

...Монахинi, повнiстю присвятивши себе Богу, замолюють грiхи людськi. Чи пiд силу їм врятувати наш божевiльний свiт?
Iсторична довiдка
Мукачiвський Свято-Миколаївський православний жiночий монастир розташований на схилi гори Чернеча на околицi Мукачева. Iсторiя вiдносить заснування монастиря до ХI столiття. Тодiшнiй король Угорщини Ендре та його дружина Анастасiя (дочка Ярослава Мудрого) принесли з Київської Русi культуру схiдних слов'ян i прагнення до змiцнення православ'я серед населення слов'янських територiй Угорського королiвства. Монахи з Києво-Печерського монастиря, як свiдчить ряд джерел, заснували православний Мукачiвський монастир, викопавши на схилi гори печери, подiбнi київським, i поселилися в них. З протилежного боку гори Чернечої, за 2 кiлометри від монастиря, до цього часу збереглися залишки цих печер з ходами-галереями, де i жили першi пустинникі. Неподалiк цих печер i донинi iснує цiлюще джерело, за повi-р'ям, вiдкрите монахами печерної обителi.
Багато iсторичних документiв свiдчать про значну участь у створеннi та змiцненнi Мукачiвського монастиря подiльського православного князя Федора Корятовича. У 1360 роцi на правому березi Латорицi вiн будує православний монастир для переселення iнокiв iз iснуючої печерної обителi.
Першим iгуменом, котрий згадується в iсто-ричних документах, був Лука. Час служiння iгу-мена Луки можна вважати епохою розквiту монастиря: з цього часу починається ведення лiтопису, i монастир отримує юридичне право на свої володiння. Загалом Мукачiвський монастир до ХII столiття, будучи водночас i рези-денцiєю православного єпископа, був не тiльки осередком духовного просвiтництва, а й церковно-адмiнiстративним центром, що об'-єднував усiх вiрникiв краю. На час прийняття в краї унiї (1646 рiк) православним єпископом, котрий жив у монастирi, був Iоанiкiй Зейкан, котрий правив єпархiєю 30 рокiв. Вiд часу проголошення Ужгородської унiї монастир постiйно переходив з рук у руки. Тiльки в 1946 роцi Мукачiвський монастир було повернено Православнiй Церквi i з благословiння єпископа Нестора, стає жiночою обителлю. Першою iгуменею монастиря була матушка Параскева (Прокоп), яка прибула сюди разом iз сестрами з монастиря села Липча. Також оселилися тут сестри з iнших закритих мо-нас-тирiв Закарпаття.
Понад 50 рокiв духовно обгодовував Мука-чiв-ську обитель духівник, учений i визначний церковний дiяч архiмандрит Василiй (Про-нiн). Вiн залишив по собi багато церковних, iсто-ричних, археологiчних i наукових праць. Отець Василiй знав 14 iноземних мов, мав учену ступiнь кандидата богословських наук i був смиренним монахом-молитвеником i затворником.
У монастирськiй Церквi святителя Миколая зберігається багато величних святинь. Серед них iкона Божої Матерi Скоропослушницi, Iверська iкона Божої Матерi, привезена зі святої гори Афон, i рака з частиною мощiв Преподобного Мойсея Угрина. Навпроти храму розташоване монастирське кладовище, де покояться монашки, священики й особи вищого духовенства - архiєпископ Мукачiвський i Ужгородський Єв-фимiй (помер у 2000 р.), єпископ Мукачiвсько-Ужгородський Дамаскин.

Єва Деметер

Чи готове Закарпаття прийняти "зимових" туристів?

Власники гірськолижних баз стверджують, що так. Реальний стан справ усе-таки змушує замислитися

Закарпаття завжди було, є і буде об'-єктом зацікавленості сотень тисяч туристів не тільки з інших регіонів України, а й із близького та далекого зарубіжжя. Слава Богу, потенціал - о-го-го, подивитися у нас є на що і, порівняно з іншими державами, не такі й дорогі турбази. Загалом, зі своїм туристично-рекреаційним потенціалом наша область могла б стати найпривабливішим для відпочинку регіоном в Україні. Могла б. Та тільки для цього потрібно вирішити чимало проблем. 

До зими - готові!?
Як ми вже повідомляли, минулого тижня на Великоберезнянщині відбулася нарада з питань готовності туристично-рекреаційного комплексу Закарпаття до зими.
На нараді майже всі голови районів одноголосно запевнили, що їхні туристично-рекреаційні комплекси готові до зимового сезону. На Великоберезнянщині цьогоріч надають послуги 5 турбаз (є 8). Є 19 канатно-буксирувальних доріг (КБД), діючих - 14. Район може прийняти до 2 тис. осіб щоденно. Міжгірщина береться обслужити кожного дня також до 2 тис. чоловік, Перечинщина - до 1500, Рахівщина та Тячівщина - до 1 тис. чоловік одночасно. Приватний сектор, за словами керівників, також готовий до прийому туристів та відпочиваючих. А станом на сьогодні, згідно з даними відділу соці-альної статистики обласного управління статистики, періодично прийомом відпочиваючих у своїх оселях у різних районах займаються майже 500 господарств. 
Та скоріше за все - це тільки рапорти перед обласним начальством. Готовність прийняти певну кількість людей ще нічого не означає. Потрібно забезпечити їх бодай найнеобхіднішим, уже не кажучи про те, аби надати послуги на нормальному рівні. А з останнім у нас якраз і проблема, бо стан сервісної інфраструктури все ще залишає бажати кращого: проїдешся по турбазах, а там - води нема, там - опалення, там - електроенергії, а то навіть нема де й чаю гарячого випити. Що називається, приємного відпочинку!
На жаль, під час наради так і не вдалося з'ясувати, як у області справи з туристичним інвентарем (лижі, черевики до них тощо). Зрозуміло тільки одне, на прокаті лиж та усьо-го іншого, мабуть, як і до цього часу, зароблятимуть приїжджі "бізнесмени" з інших регіонів України. Спробував запевнити, що бодай у них усе в порядку із обладнанням, представник "Закарпаттуристу". Він повідомив, що орга-ні-зація може прийняти до 2 тис. осіб одночасно. На прокатних пунктах "Закарпаттуристу" є близько 680 пар лиж, 724 пари черевиків та сани. Тут і не витримав Сергій Холявицький, директор ТОВ "Содіс Карпати", і кинув реп-лі-ку: "Мені здається, що перебуваю у казці - у нас усе готове до зимового сезону, працює аж 35 КБД! Де ви їх бачите? Спустіться на землю і реально подивіться на речі! На-ста-не зима, і знову відпочиваючі годинами стоятимуть у чергах на трасах. А з прокатними пунктами що: "Закарпаттурист" готовий прийняти 2-3 тис. осіб, а має тільки 680 пар лиж. Іншим що - "кульоч-ки"? З іншого боку, з почат-ком- зимового сезону знову почнуться проблеми- з поїздами: виявляється, у Києві можна за-бро-нювати місця на поїзд, а у нас - пріз-вища подавай. Де таке бачено? А піс-ля цьо-го пробуй заманити сюди туристів.
Нема у нас зараз грошей, з цим мусимо змиритися. А тому й потрібно взятися і довести до ладу 3-4 турбази, потім інші. Розпилювати кошти - то взагалі нічого не матимемо".
Ще одне болісне питання, яке порушувалося під час наради, - наші дороги та їх--ня низька якість. Безперечно, автошляхи переважної частини області потребують ремонтів, але ж до таких важливих об'єктів нашої економіки (та наповнювачів бюджету!), як турбази та санаторії, бодай під'їзні шляхи повинні бути. Зокрема, як повідомив Михайло Даскалюк, голова Рахівської РДА, до однієї з найбільш перспективних баз району "Драгобрат" взагалі ніяк підступитися. Тут потрібно прокласти дорогу завдовжки понад 12 км, що потребує капіталовкладень на суму не менше 12-15 млн. грн. Василь Маркович, начальник адміністрації автомобільних доріг у Закарпатській області, підтвердив, що проблем із дорогами дійсно багато. Але керівники турбаз та санаторіїв повинні самі подавати заявки про те, що слід ремонтувати чи прокладати нові шляхи. "Ми повинні узгоджувати свої плани та плани інших ор-ганіза-цій і закладати все це в бюджет", - зауважив В. Маркович.
Прозвучало на нараді й те, що варто б якось узгодити рух поїздів. Річ у тім, що туристам з інших регіонів України до нас дуже важко добратися. Закарпаття - як якась відрізана зона, до Львова ще не проблема доїхати, а далі - хоч пішки. Ця проблема хвилює ще й тому, бо, за словами Петра Безуглого, начальника Ужгородського відділка Львівської залізниці "... ряд квиткових кас ми, скоріше за все, будемо вимушені закривати, бо касири продають по 1-2 квитки за день, навіть на зарплату собі не заробляють. А закриття кас означає і закриття зупинки. Треба щось думати…" Любов Подгорська, директор гірськолижної бази "Красія", запропонувала один із варіантів виходу із ситуації: можна хоча би раз на тиждень пускати поїзд "Ужгород-Київ" через Великоберезнянщину (Ужоцький перевал), тоді принаймні відпочиваючі з кількох областей України мали б змогу потрапляти на наші турбази без проблем. 
Варто б згадати й про автостанції області, на яких взагалі, за словами учасників наради, нема ніякого порядку. Що вже й говорити про те, що почасти не знайдеш жодної інформації про маршрути та розклади руху автобусів, коли на автовокзалах навіть стільців немає.
Юрій Чомоляк, директор Закарпатської дирекції ВАТ "Укртелеком", також щиро здивувався такій "повній готовності" наших турбаз до зимового сезону. Його можна зрозу-міти. Адже як можна говорити про якесь наближення до європейського рівня надання послуг відпочиваючим, якщо більшість турбаз лише мінімально забезпечені телефонним зв'язком, якість якого часто допікає нормальній людині до "живого". "Усім зрозумі-ло, що про мобільний зв'язок у наших горах не доводиться говорити, - сказав Ю. Чомоляк, - тим не менше, до цього часу не надійшло жодної заявки від наших турбаз про прокладення ліній телефонного зв'язку чи встановлення номерів. А кому ж, як не мені, знати, що з наданням цієї послуги на наших турбазах не все гаразд".

Стан канатно-буксирувальних доріг області 
Ще одне питання, яке щоразу говорить за себе з початком зимового сезону, - облаштування гірськолижних трас та канатно-буксирувальних доріг (КБД). Як прозвучало на нараді, більшість наявних у області КБД потребують термінового ремонту, а отже, значних капіталовкладень. Для закупівлі, зрозуміло ж, нема кош-тів. За словами Івана Чмереки, заступника начальника головного управління економіки ОДА, "…необхідно врахувати те, що ці об'єкти мають сезонний режим роботи, їхня експлуатація здійснюється виключно в зимовий період. До цього слід додати постійно зростаючу вартість споживання енергоносіїв, збільшення амортизаційних відрахувань основних фондів, необхідність підвищення рівня заробітної плати (в гірських населених пунктах тарифні ставки підвищені від звичайних на 25 %). Одним словом, віддача від експлуатації КБД у області поки що залишається надзвичайно низькою. 
Для прикладу, в ОДП "Закарпаттурист" нині є 12 турбаз та лікувально-оздоровчих закладів, де змонтовано близько 20 канатно-буксирувальних доріг. Якщо врахувати, що вартість одного підйому на КБД "Закарпаттуристу" для дітей -1 грн., а для дорослих - 2-3 грн., то за рахунок сезонної експлуатації однієї КБД можна було б одержати в серед-ньо-му від 8 до 10 тис. грн. доходу. Відповідно від експлуатації всіх 20 КБД, а вони, як стверджують керівники "Закарпаттуристу", всі перебувають в технічно справному стані, протягом року могли б дати близько 200 тис. грн. Разом з тим, "Закарпаттурист", наприклад, в 2000 році від експлуатації КБД одержав усього 27,2 тис. грн. Різниця майже в десять разів менша, ніж можна було б одержати. Безперечно, нинішній рік через малосніжність зими був не характерний для зимового туризму Закарпаття, але важко повірити в те, що протягом січня послугами гірськолижних трас тут скористалися тільки 700 осіб (це сумарно по 20 КБД)".
Отож із погляду перспектив на майбутнє у цьому питанні напрошується єдиний висновок: переважну більшість КБД області потрібно замінити на сучасніші (дороги бугельного типу на крісельні). Потребу в КБД зараз намагається частково вирішити наш ужгородський завод "Турбогаз", на якому протягом останніх двох місяців реалізовується проект з бу-дівництва КБД. Представник підприємства повідомив, що перший експериментальний зразок підйомника їхнього виробництва завдовжки 400 м буде випробувано у листопаді цього року на території комплексу "Синяк" і його вартість становить до 50 тис. грн. А оскільки у краї вже нагальна потреба у бодай 4-5 таких підйомниках, то "Турбогаз" міг би їх виготовити. Були б замовлення. 
Хоча, за словами деяких підприємців та керівників районів, навіть 50 тис. грн. вони не готові виділити для закупівлі підйомника, мовляв, дорогувато. Були б якісь гарантії чи, ще краще, розстрочка… 
Ще одне питання, яке порушується на усіх нарадах з туристично-рекреаційного комплексу, але ніяк не може вирішитися, - закупів-ля ретрака та снігової пуш-ки,- яких, на превеликий жаль, в області досі нема. Це обладнання добре -тим, що дозволило б утримувати у пре-к-рас--ному стані гірськолижні траси (регу-ляр-не очищення тощо), а також як міні-мум на місяць-два продовжило б трива-лість сезону. Тільки що й говорити про закупівлю ретрака, який коштує в середньому 170 тис. дол., якщо навіть КБД ми не забезпечені.

Мовою статистики
І для змалювання цілісної картини теперішнього стану туристично-рекреаційного комплексу Закарпаття наведемо дані, які свідчать про його реальну роботу. Од-ним словом, цифри скажуть самі за себе. 
Так, на початок 2001 року на здійснення туристичної діяльності отримали ліцензію 62 господарюючі об'єкти області. Як повідомила Марія Осипчук, економіст відділу соціальної статистики обласного управління статистики, фактично надавало послуги 51 підпри-ємство, обсяг наданих туристичних послуг становив 10,6 млн. грн.
Однак у 2000 році, порівняно з 1999 роком, відзначається зменшення кількості обслужених туристів з 218,1 тис. до 114,8 тис. осіб. До цього, як відомо, призвела, насамперед, тогорічна малосніжна зима. На 61,5 % до 6,3 тис. осіб збільшилася кількість іноземних туристів та на 4,3 % (до 41,2 тис.) - охоплених внутрішнім туризмом.
Станом на 1 липня ц. р. в області ліцен-зії на надання турпослуг мали 59 суб'-єктів. Протягом першого півріччя туристичними організаціями обслужено 35,5 тис. осіб проти 101,1 тис. за відповідний період минулого року. Загалом обсяг наданих турпослуг становив 4 353 тис.- грн., що на 2,4 % менше, ніж торік. 
Згідно з даними відділу соціальної статистики, витрати туристичних організацій, пов'язані із наданням послуг, становили у 2000 році 10,1 млн. грн., ними допущено збитків на 36,8 тис. грн. Сплачено до бюджету 1,6 млн. грн. (на 14,4 % більше порівняно з 1999 роком).
Інвестиційна ситуація в галузі туризму однозначно залишає бажати кращого. Знову ж таки, за даними статистики, за весь період інвестиційної діяльності в області у туристично-рекреаційний комплекс краю залучено всього …10 тис. дол. 
Пішохідний туризм. Про нього ми також майже забули. А в краї діє близько 400 різноманітних маршрутів різного ступеня складності. Згідно зі статистичними даними, щороку їх відвідують майже 300 тис. осіб. А де маркування маршрутів? У якому стані туристичні притулки?

А реклама?
І, безперечно, не слід забувати про рекламу на всіх можливих ринках туристичного комплексу Закарпаття. Звичайно, це також потребує значних витрат, але справа того варта. Один із представників австрійської делегації, яка днями перебувала в області, сказав, що він би розкручував наш край так: "Якщо хочете побачити Європу такою, якою вона була сто років тому, приїжджайте на Закарпаття". Може, варто спробувати бодай так?
Одним словом, ми до зими (так чи інакше) готові, панове туристи. Приїжджайте!
Наталія Логойда

Закарпаттю - cонячну енергію
У Берегові вже сім років діє сонячна установка для водопідігріву

 Як підрахували вчені, кожні п'ятнадцять років споживання людством енергії (електричної, теплової, палива) подвоюється
Цього вимагає цивілізація: кожному хочеться сидіти в теплі взимку та в прохолоді влітку, дивитися телевізор чи клацати клавішами комп'ютера, їздити на машині… А людей все більшає: якщо в 1900 році нас на планеті було 1,6 мільярда, то в 2000 - вже понад шість. Як наслідок - джерел енергії все меншає. А самих джерел не так вже й багато. 90 % всієї енергії, що виробляється в світі, припадає на три джерела - нафту, газ та вугілля. Їхні запаси біднішають: щороку людство спалює понад 3 мільярди тонн нафти, 4 мільярди тонн вугілля, 50 трильйони кубометрів газу. Якщо споживати їх сьогоднішніми темпами, то нафти вистачить років на 40, газу - на 60. Вугілля, щоправда, вистачить років на 300, і грошова вартість його нижча за газ та нафту, та ось інша плата за нього висока - кілометри порожнин під землею та мільярди тонн породи на поверхні, а найстрашніше - забрані людські життя. Слід враховувати, від спалювання вуглеводнів забруднюється атмосфера, випадають кислотні дощі, планета нагрівається, тануть льодовики, і як наслідок - стається більше стихійних лих (за 20 років кількість паводків та ураганів зросла в чотири рази).
До того ж, енергія розподіляється зовсім не порівну між мешканцями планети. Середній європеєць споживає енергії в 10-30 разів, а американець в 40 разів більше, ніж мешканець будь-якої країни третього світу. І якщо 300 мільйонів громадян США споживають 50 % усіх сві-то-вих ресурсів, то що буде із Землею, якщо їхнього рівня спробують досягти мільярд індійців чи мільярд китайців? Планета не витримає - вона вже й зараз вми-рає. Що ж робити? Однозначно тут не відповіш - одним треба вгамувати свої апетити (аме-риканці цього не бажають і готові захищати свій стиль життя), ін-шим - шукати нові джерела енер-гії. Багато хто сподівається на "мирний атом" - та маємо приклад Чорнобиля (і не тільки - аварійні ситуації виникали свого часу на АЕС "Трі-Мейл-Айленд" в США, станціях у Вірменії та петербурзькому "Сосновому Бо-рі"…). Щоправда, погляди фа-хів-ців направлені на так звані альтернативні, або відновлювальні джерела енергії - силу невеликих річок, вітер, сонце, органічну масу, припливи моря. Їхнє використання поширюється, і, за оптимістичними прогнозами, до 2050 року вони разом дадуть до 50 % необхідної світу енергії. 
Українцям енергетична криза знайома не за газетними статтями. Ціни на російську нафту та газ після розпаду СРСР зросли до майже світового рівня, кожний мільйон тонн вугілля коштує країні життя чотирьох шахтарів, а атомні станції не знають, куди подіти радіоактивні відходи (Росія вимагає кругленькі суми у валюті). Загалом країна належить до енергодефіцитних, бо не забезпечує себе власною енергією навіть наполовину. В Закарпатті ситуація ще гірша - три її маленькі ГЕС (Теребле-Ріцька, Оноківська та Ужгородська) разом дають 7 % електроенергії, що споживається областю. Тоді як енергетичний потенціал в нас величезний. Міс-цеві фахівці підрахували, що розумно використовуючи енергію сонця, вітру, біомаси, а головне - тисяч малих річок, Закарпаття здатне не тільки забезпечити себе енергією, але й продавати її іншим областям і навіть сусіднім країнам. 
Не всім відомо, що однією з "перших ластівок" розвитку альтернативної енергетики не тільки в Закарпатті, і в Україні, стало Берегово. Тут у 1994 році об'-єд-нан-ня "Закарпаттеплокомуненерго" запустило в експлуатацію установку для гарячого водопостачання при комунальній котельній № 5 Берегівського уп-рав-ління тепломереж. При встановленні обійшлися без "високих технологій": установка скла-да-ється з трьох скляних колекторів (одного великого та двох ма-лень-ких) загальною площею 100 м2. Під склом містяться пофарбовані чорним радіатори (аби притягувати сонце), під радіаторами - теплоізоляція. У сонячну погоду установка нагріває всього за півгодини 10 куб. м во-ди до температури в 70-80 °С. Вода по тру-бах надходить у бак-акумуля-тор, і так повторюється кілька ра-зів. За день таким чином нагрі-вають до 60 м3 води, яка згодом подається в розташовані поруч школу та 90 будинків. За допомо-гою сонця в період експлуатації установки (квітень-жовтень) економиться близько 4000 м3 природного газу щомісяця. 
На жаль, установка не тільки у Берегові, але й в області - єдина, а по Україні їх всього кілька на Сході країни. Правда, в Криму ще у 1997 році їх бу-ло 18, загальною площею 5000 м2. Очевидно, в сонячному Закарпатті варто розвивати цю нескладну і ефективну технологію, і це, з одного боку, приноситиме краю відчутну економію, а з іншого - не завдаватиме шкоди довкіллю.
О. Супруненко 

9,05 грн. нараховуються усім учасникам ВВв

М. С. Си-ротенко, ветеран війни та праці з Чопа, попросила роз'яснити , як і кому нараховується доплата до пенсії у роз-мірі 9 грн. 05 коп. Жінка проживає самотньо на пенсію 76 гривень, маючи за плечима 43 роки колгоспного стажу.
"У мене немає ні земельної ділянки, ні жодних інших доходів. Коли звернулася до соцзабезу, мені відповіли, що середній заробіток у мене був 88 крб., коли я йшла пенсію, а тому немає з чого нараховувати. Але хіба ці гроші нараховуються від розміру заробітку?", - запитує читачка.
У районному управлінні праці нам сказали, що подібних звернень було кілька. Найчастіше проблеми виникають у тих людей похилого віку, які прибули на проживання з інших областей, а їхні пенсійні посвідчення залишилися без належного переоформлення. Тому претензії тут звикли переадресовувати до Пенсійного фонду. 
Ми зателефонували до районного Пенсійного фонду. Тут, порадили звернутися до них особисто, подавши наявні у п. Сиротенко документи. При цьому нас запевнили, що 9,05 грн. належить отримувати усім, хто має посвідчення ветерана Великої Вітчизняної війни. Без винятку. Згодом, переглянувши кар-тотеку, спеціаліст з призначення пенсій з'ясувала, що у нашої читачки розмір пенсії, назначений їй від зарплати, попередньо становив 67,43 грн. Нині ж, після доплати 9,05 грн., її пенсія -76 грн. 48 коп.
Редакція від коментарів щодо останнього утримується. 

"З убогого останню свитину знiмають..."
Думка читача

Як влада турбується про людей, такої ж думки i люди про владу. Вiзьмемо для прикладу ситуацiю з мiським транспортом.
В Ужгородi ще колишнiй мер С. Ра-тушняк разом iз виконкомом мiської ради прийняли рiшення, що пен-сiо-нерiв та iнвалiдiв повиннi перевозити безкоштовно не тiльки автобуси, а й усi мiкроавтобуси. По двоє чо-ло-вiк у кожний на будь-яких мiських маршрутах. Виняток - приватнi автобуси №№ 20 та 21.
У цiй ситуацiї Мукачево - це взагалi "iнша республiка". Автобусiв з АТП дуже мало, курсують рiдко. Фактично усi маршрути мiста "захопили" приватнi мiкроавтобуси. Тож з кожного пенсiонера i навiть iнвалiда вони беруть за проїзд по 50 коп. Не "деруть шкуру" тiльки з iнвалiдiв I групи, але ця категорiя громадян, в основному, лежача, а тому транспортом користується зрідка.
У найбiльший мiкрорайон Мукачева "Росвигово" не курсує жодний автобус АТП, що мiг би пiдвезти пенсiонерiв та iнвалiдiв хоча б до полiклiнiки чи лiкарнi. (Ранiше сюди їздив автобус № 12, тепер цей маршрут знято через невiдомi причини).
Мiкрорайон "Росвигово" вiддале-ний вiд центра мiста, лiкарнi, полi--клi-нiки. Ось i наживаються власники маршруток на цих нещасних пен-сi-о-нерах, яким часто нiзащо купити й шматок хлiба.
Немає жодного транспорту, яким би можна дiстатися до кладовища по суботах та недiлях. Висновок напрошується такий: мукачiвська мiська влада через затемненi вiкна своїх iно-марок не бачить i знати не хоче про людей, якi своєю працею колись створили для неї матерiальнi цiн-ностi.
Р. Й. Мартинець, м. Мукачево