Спiванка за русинських начальникiв, якi рахувати вміють лише до сiмнадцяти

Риба псується з голови. У даному разі - з голови обласної ради. Це добре підмiтили бiльшість депутатiв обласної ради й, дійшовши висновку, що Iван Iванчо для "конструктивної роботи на користь регiону не налаштований i не здiбний", запропонували йому пiти. Виконанням доброї волi депутатiв обласної ради має розпочатися новий етап у полiтико-економiчному русi цiлком занедбаної областi. Тим бiльше, що вiдриваючи Iвана Iванча вiд державної цицьки, нiхто не вiд-риває його вiд аж занадто вже молочної цицьки приватної, яка за перiод "царю-ван-ня" Iвана Васильовича стала чи не найгрошеноснiшою у краї.
Оскiльки змiни мали статися (i неминуче стануться!) на вершечку обласної ради, бо вже фактично розпочалася перед-виборна боротьба, то, само собою, облас-нi засоби масової iнформацiї вчинили довкiл цього, я би сказав, логiчно вмотивованого кроку великий "хайдер". Але по-при всi громи й блискавицi iнформа-тив-на водичка довкола подiї каламутна. Тобто така, в якiй кожен розумний "рибар" виловить бажану рибку.
Мене ж, як русинського письменника, у цьому iнформативному "хайдерi" за-цi-ка-вив мишиний писк на всю державу аж... сiмнадцяти!.. русинських органiзацiй, якi "твердо" - вони завжди свої писульки пишуть "твердо"! - виступили проти iнiцiативи депутатiв обласної ради зняти свого голову. Мабуть - традицiйно! -одержавши згори команду, почали оббрі-ху-вати Сергiя Ратушняка. Так, так, саме того Сергiя Ратушняка, без доброї волi й належної фiнансової допомоги якого не стояв би в центрi Ужгорода пам'ятник великому русинському Будителю О. Духновичу, без благородної волi й особистої грошової пiдтримки якого не вiдбувалося б у краї цiлого ряду iстинно патрiотичних культурно-мистецьких та лiтературних акцiй - у тому числi й русинських, серед яких i випуск книг мiсцевих авторiв, i по-їздки як усерединi держави, так i за її ме-жами, на рiзнi фестивалi й симпозiуми фактично безгрошiвної нинiшньої творчої iнтелiгенцiї Закарпаття!.. 
А от, придивляючись до прiзвищ сiм-над-цяти русинів-пiдписантiв "Звернення до Президента України п. Л. Д. Кучми", стає сумно. За їхніми прiзвищами не видно нiяких справ, якi б дали бодай кри-хiтну користь народу рiдного краю. Глибокi пенсiонери, здебiльшого вчорашнi великi компартiйнi функцiонери М. Макара, I. Кри-вський, Ю. Думнич, М. Алмашiй та іже з ними не мають навiть права називати себе русинами, бо хто й де бачив бодай щось написане ними по-русинськи, а те, що вони теревенять на своїх збi-го-вись-ках, то є їхнє особисте право використання свого заслуженого пенсiйного вiдпо-чин-ку на тi теревенi, якi їм до вподоби.
Але ж, добряче вчитавшись у прiзвища голiв аж сiмнадцяти русинських органi-за-цiй, я раптом зрозумiв, що всi цi това-рист-ва нараховують не бiльше... сiмнад-ця-ти членiв!.. Бо декiлька - ще слава Бо-гу здорових i агресивно активних! - пенсiонерiв: вiсiмдесятирiчнi Ю. Думнич, В. Сарканич, понад сімдесятилiтнi М. Алмашiй, I. Кривський... - представляють усi цi общества-товариства.
Спробуймо перерахувати бодай кiлька iстинно дутих оцих органiзацiй: якщо першим називаємо Ю. Думнича, а далi згадуємо I. Кривського, М. Макару, то це - Ужгородське товариство подкарпатських русинов; якщо першим називаємо М. Макару, а за ним споминаємо Ю. Думнича, I. Кривського, М. Алмашiя, то це -ру--синське науково-освiтнє товариство; якщо ж першим називаємо I. Кривського, а за ним М. Макару, Ю. Думнича, М. Ал-машiя, то це - сойм пiдкарпатсь-ких русинiв; якщо ж першим називаємо М. Алмашiя, а за ним I. Кривського, М. Ма--кару, Ю. Думнича, то це - культуро-ло-гiч-не общество О. Духновича. Звісно, вищеназванi активiсти-пенсiонери становлять i "молодiжний клуб "Рутенiя", i "товариство "Зайнятiсть" (зайнятi ж вони написанням рiзних нiкому не потрiбних заяв i звернень!), а що вже саме вони належать до "обласної русинської профспiл-ки", то тут i сумнiватися нiчого: напевно, ця "профспiлка" й надихає їх на заяв-ниць-кi подвиги й оплачує їм не лише пош-товi витрати!..
А ще, як русинський письменник, не можу не додати й того, що могла пiд цiєю писулькою бути пiдписана й вiсiмнадцята органiзацiя - спiлка русинських пись-мен--никiв, яку тi ж активiсти-пенсiонери виплодили буквально у днi видрукування звернення "сiмнадцяти" до Президента України. Те, що й ця органiзацiя плодилася на смiх курям, було вже ясно з того, що на її установче зiбрання не було запрошено жодного письменника, котрий пише по-русинськи. Та й керiвниками цiєї "спiлки русинських письменникiв" стали: недавнiй активний рухiвець, учитель математики з села Ганичi Тячiвського району Михайло Град - голова, пенсiонер-бухгалтер з Ужгорода Йосип Лемко - зас-тупник голови, ну й, само собою, фактичний керiвник цiєї "спiлки письмен-ни-кiв", член письменницького русинського бюро - батюшка Д. Сидор... Гей, под-кар-пат-скiє русини, чи чули ви за таких русинських письменникiв, як Град, Лемко, Сидор! Нi! Нiколи! А от русинськими пись-менницькими начальниками вони є, i вже готовi пiдписати будь-яку боже-вiль-ну заяву вiд iменi... русинських пись-мен-ни-кiв Закарпаття!
Не рахуючись iз писульками сiмнад-ця-ти спекулянтiв на русинськiй iдеї, вiд iменi всiх чесних, не позаписуваних до жодної "русинської" органiзацiї русинiв - а такi, за винятком сiмнадцяти, всi! - як русинський письменник звертаюся зi словами подяки до всiх депутатiв обласної ради, якi бажають плодотворних перетворень i якiсного поступу рiдному краю, й кажу їм: "Ми, русини, з вами! I бажаємо вам успiху!"
Iван Петровцiй,
лауреат Мiжнародної премiї 
iм. О. Духновича за русинську лiтературу,
не член "спiлки русинських письменникiв"

Старт осінньо-весняного марафону

Вчора після публікації в "Урядовому кур'єрі" підписаного Прези-дентом Закону про вибори, він став офіційним документом. Тобто, набрав чинності
Тепер всі передвиборні і виборчі ходи регламентовані, й партії та політики стали явно активнішими у своїй діяльності. Політологи (та й саме керівництво держави) передбачають, що нинішня виборча кампанія стане найбруднішою в історії України. І народ вже це відчуває. Візьміть до прикладу хоча б ситуацію в Закарпатті, де один із колишніх лідерів СДПУ(о) перефарбувався в "нашого українця" і клеїть тавро причетності до СДПУ(о) своїм опонентам. Закарпатські олігархи під маркою "захисників народу" самі зіштовхують народ, дестабілізуючи ситуацію в області. Їм вигідний політичний бардак. Вони не замислюються над шкодою, яку можуть завдати області. Цікаво, чому мудрий політик Ющенко зробив ставку на Балогу та його команду. Невже Ющенку потрібні люди, які його компрометують?

На кого опирається Ющенко?
Якщо на таких, як у Закарпатті, то як йому перемогти?

Ющенко поки залишається лідером у рейтингу популярності в Україні: розумний, симпатичний, язик підвішений. А ще народ сподівається, що щось змінить у цій державі. Від Ющенка ще очікували і рішучості. Та він не радикал, він таке ж дитя системи, як й інші політики, котрі дорвалися хоч до якоїсь влади.
Коли Ющенко зробив ставку на національно-патріотичні сили, всі це сприйняли більш-менш позитивно. Він, безперечно, патріот і палко любить Україну. Однак згодом в оточенні Ющенка почали з'являтися незрозумілі особистості. Біль-шість політологів розцінюють появу на керівних посадах ющенківської "Нашої України" Безсмертного і Порошенка, як від-ступ від народництва. Тепер "Наша Україна" нічим не відрізняється від "Демсоюзу", НДП, СДПУ(о) чи "Трудової України". А в регіонах ситуація взагалі абсурдна. У більшості областей регіональні керівники партій, яких центральний провід закликає об'єднатися навколо Ющенка, є просто непримиренними ворогами, а ще тими, хто не звик ділити гетьманську булаву. Чим далі, тим ситуація загострюється, бо незабаром потрібно буде формувати партійні списки на вибори. Отут і почнеться найбільший цирк, бо амбітність представників Костенка, Удовенка, Порошенка і Пинзеника занадто висока, і всі вони захочуть бути на верхніх щаблях передвиборного списку "Нашої України". За рахунок більшості Західної України, частини Києва і трохи менше Центральної України "Наша Україна" може увійти до нового парламенту в складі 50-60 осіб. Це буде достатньо потужна фракція. На що можуть сподіватися ющенківці-закарпат-ці. Якщо говорити про партійні списки, то обмежаться Джандою. Іншим амбітним політикам доведеться йти за мажоритаркою. Отут уже місцеві олігархи, які "вірою і правдою" служили СДПУ(о) та Морозу, намагатимуться свій підмочений авторитет підняти, хіба що використовуючи новий бренд - "Ющенко". Але виникає пи-тання: чи можна їм вірити? Якщо Балога здобув губернаторську посаду завдяки СДПУ(о), а потім їх класично кинув, то де гарантія, що не кине так само класично Ющенка. Скоріше за все, балогівці то-му і намагаються вішати ярлики причетності до СДПУ(о) на всіх, забувши як падали, в ноги Медведчуку і Суркісу. Аби відволікти увагу від себе, вони безпідставно стверджують, що Москаль, Ратушняк і навіть наша газета співають під музику СДПУ(о) (це при тому, що в газеті "РІО" най-більше позитивних матеріалів було саме про Ющенка і "Нашу Україну"). Це кажуть ті, хто під дахом цієї партії сиділи при владі й доводили до злиднів свій народ.
Ющенку варто задуматися, хто представляє його в Закарпатті? Чи потрібні йому регіональні олігархи, класичні полі-тичні хамелеони. Чи, може, Ющенку потрібні під вибори їхні гроші? То нехай запитає у тих олігархів, звідки ці гроші. Якщо для нього "гроші не пахнуть", то така йому й ціна.
О. Боржава-Морозов