Августин Волошин і фашисти...

Ми щороку вшановуємо президента Карпатської України Августина Волошина. Більше того, незабаром на історичній площі в старій частині Ужгорода буде споруджено пам'ятник цьому політичному діячу. Однак деякі вчені-історики описують темні сторони діяльності Волошина. Пропонуємо вашій увазі думки історика Попа із Праги, який описує зв'язки Волошина з фашистами

Вчений-літературознавець, а нині й успішний видавець В. Падяк зробив похвальну річ - перевидав з суттєвим доповненням "Загальну бібліографію Подкарпатя" (1944) двох наших подвижників М. Леле-кача та І. Гарайди, що була за "сімома замками" за весь період існування комуністичного режиму в краї. Та й нова, посткомуністична система не спішила голоситися до цього, без перебільшення, наукового подвигу подкарпатських вчених. 

Однак дивує реакція на це видання професора Тиводара. Таке враження, що його цікавить не перша подкарпатська русинська бібліографія, а тільки післямова до неї видавця, В.Падяка. Але замість об'єктивної оцінки професор Тиводар відразу стає в позу старорежимно-комуністичного цензора. В.Падяк, на його думку, допускає "хибні політично-ідеологічні упередження", "тенденційність", "тенденційні твердження". Який милий вуху пана професора лексикон! Ну прямо з відомих "постанов" ЦК ВКП(б) з авторством Жданова!

В.Падяк, не будучи істориком, у своїй післямові чітко дотримується наукового принципу історизму, чого не можна сказати про рецензента, професора Тиводара. В.Падяк вживає понятійний апарат того часу, коли появилася праця М.Лелекача і І.Гарайди, нікого і нічого не "притягує за вуха" до сучасності. Пан професор гнівом кипить, що В.Падяк ні разу не вжив назву "Карпатська Україна", що була, згідно з п. Тиводаром, офіційною в 1938-1939 рр. І це стверджує вчений-історик. У статтях і книгах професора М.Болдижара, доцента В.Лемака, моїх, чеських і словацьких істориків документально доведено, що де-юре (згід-но з правом, якщо хочете) назва "Карпатська Україна" існувала не повних 24 години, затверджена на першому і останньому засіданні підкарпатського сойму 15.03.1939 р. Ще і ще раз пишу, що депутати парламенту Чехословаччини на засіданні 22 листопада 1938 р., коли затверджувалася федеративна форма республіки, одностайно провалили пропозицію представника автономного уряду Подкарпатської Русі Ю.Ревая узаконити нову назву автономного краю "Карпатська Україна". Отже, вживання хустськими діячами назви "Карпатська Україна" в період 22.11.1938-15.03.1939 було протиправним, самодіяльним.

Пана професора Тиводара чомусь аж дивує, що "деякі автори" "ще й нині" звинувачують оточення А. Волошина у профашистських настроях. Мушу сказати, що серед отих "деяких авторів" знаходжуся і я. Звинувачую і небезпідставно, не тільки "оточення", але і самого А. Волошина. І не тільки у профашистських, але конкретно у пронацистських, прогітлерівських симпатіях. Писав, пишу і писати буду про цю ганебну сторону діяльності Волошина і його "оточення".

Як казав поет, "рукописи не горять", це саме можу сказати про колекцію документів, що знаходяться в Центральному державному архіві Чеської Республіки, фонд "Дипломатичне представництво Німеччини" (SUA - АА, к. 28). Це документи посольства Німеччини у Празі 1938-1939 рр. Я їх уже цитував у своїх статтях, публікував їх також В.Лемак. Ви, пане професоре Тиводаре, робите вигляд, що їх не знаєте? Що ж, я їх процитую ще раз. Так-от, у вказаному архівному фонді знаходиться "Меморандум делегації Карпатської України" від 24.10.1938 (!) з підписом Ю.Химинця і І. Рогача до Гітлера і уряду Німеччини з клятвами у прихильності до нацистської ідеології і любові до біснуватого фюрера,... тільки б він допоміг скинути уряд А.Бродія! Ця самозвана "делегація" була вислана у Прагу для контакту з посольством Німеччини з благословення А.Волошина. Він же брав участь у написанні отого 25-сторінкового меморандуму.

Як кажуть, далі - більше. Благання було почуте, і А. Волошин уже 26.10.1938 р. став прем'єром проукраїнського уряду автономної провінції Подкарпатська Русь. Відразу після призначення А. Волошин спішить відвідати посольство Німеччини у Празі. Гітлерівський дипломат Генке посилає термінову телеграму в Берлін міністру Й. фон Ріббентропу: "Сьогодні до мене прийшов карпато-український прем'єр А.Волошин і попросив передати найглибшу подяку фюреру і рейхсканцлеру від карпато-українського народу за його визволення (від кого?? - І.П.). Карпатська Україна знає, що свою незалежність (?!?) вона здобула виключно завдяки політиці фюрера і рейхсканцлера і цього вона ніколи не забуде!" (SUA - АА, к. 28. л.438023). Ну що ж, скажете Ви, пане професоре, подякував і подякував... Але ж ні, і вдруге А.Волошин відкрито "освідчувався в коханні" до нацизму. Той же німецький дипломат пише у своєму донесенні в Берлін: "Сьогодні, 1 листопада 1938 р., в готелі "Паласт" (в Празі - І.П.) мене відвідав А.Волошин і виклав три побажання: 1) Якомога скоріше відкрити консульство або генконсульство Німеччини в Ужгороді...; 2) Прислати німецьких фахівців та інструкторів (?) для створення системи управління в Карпатській Україні; 3) Негайно розпочати переговори з господарських питань, щоб якомога скоріше замінити в Карпатській Україні економічний вплив чеський та інший на німецький. Прем'єр заявив, що він має намір будувати свою владну систему у відповідності з авторитарними принципами. Ліберальні форми влади, за його словами, слаборозвинутий у полі-тичному і культурному відношенні народ (дуже гарно оцінював "батько" і пастир духовний своїх овечок! - І.П.) приведуть до катастрофи. Тому потрібна тверда рука. Здійснення такої лінії прем'єр розпочав з розпуску усіх політичних партій" (SUA - АА, к. 28, л.438024). Як добре відомо, пре-м'єр Волошин у своєму копіюванні нацист-ської системи не зупинився на розпуску пар-тій. "Карпатська Січ" будувалася за принципами нацистських SА ("штурмови-ків"), для опозиційне налаштованих "елементів" був створений концтабір "Думен" біля Рахова. І, нарешті, за взірцем гітлерової нацистської партії у лютому 1939 р. ство-рена була своя урядова "партія" - "Ук-раїнське Національне Об'єднання". Ви ка-же-те, пане професоре Тиводаре, що в цій за-попадливості щодо Гітлера і його режиму А.Волошин в той час був неодинокий. І на-віть Сталін... Невдале, пане професоре, по-рівняння. Невже Ви й досі не усвідомили (хоч це вже знає весь демократичний світ), що Гітлер і Сталін були "сіамськими близнюками"? І протиставляти їх нема чо-го.

Диву даєшся, коли професійний історик вживає такі формулювання: "А.Волошин та його уряд у тодішній політичній ситуації були вимушені вести дипломатичні переговори з гітлерівською Німеччиною в інтересах свого народу (!)", "вели боротьбу за створення Української держави". По-перше, "дипломатичні переговори" вони вести не могли, бо це було, згідно з конституцією ЧР і всіх міжнародних правил, прерогативою виключно центральної влади у Празі, а не уряду автономної провінції, якою була Подкарпатська Русь (пардон, Карпатська Україна!) у федерованій Чехо-словаччині. Так, вони "вели переговори", але не дипломатичні, а по суті піратські, за спиною центральної влади і за це той, що їх безпосередньо вів, Ю.Ревай, поплатився кріслом міністра, викинутий з нього з наказу президента Е.Гахи 6.03.1939 р. 

Все той же німецький дипломат Генке телеграфував у Берлін 23.2.1939 р.: "Прем'єр А.Волошин заявив мені, що його уряд виступає проти великоукраїнської пропаганди і всіх, хто це буде робити в майбутньому, буде суворо карати" (SUA - АА, к. 28, л. 437992). І далі той же Генке: "Українські націоналісти не погоджуються з курсом сьогоднішнього уряду (А.Волошина - І.П.), вважають його прочехословацьким" (SUA - АА, к. 28, 499241). Саме вони, українські націоналісти, в ніч на 14.03.1939 р. підняли путч проти уряду А. Волошина. Захистили ж його чехословацькі вояки, а точніше, русинські хлопці в чехословацькій уніформі. А Ви не пам'ятаєте, пане професоре, чим закінчились переговори українських емігрантських лідерів з А.Волошиним уже під час війни? А нічим, бо А.Волошин відмовився підписати заяву про приєднання "Карпатської України" до "соборної України"!

Оцінюючи ці факти з біографії А. Волошина як політика і людини, можемо казати про цікавий феномен: при всьому його новосформованому у 20-30-х рр. українофільстві у нього все ж переважав вроджений центральноєвропейський менталітет. Він вважав себе українцем, але Східна Європа, в тому числі її українська частина, його не притягувала, ба, навіть лякала.

Ще раз повернемося до питання, що його пан професор Тиводар дипломатично називає т. зв. "прихильністю А.Волошина і його оточення до фашизму" і гнівом кипить проти такого, на його погляд безпідставного, звинувачення. Якщо для доказу зворотного йому мало вищенаведених документів і фактів, вкажемо дальший їх ряд. Як відомо, березневі події 1939 р. (розчленування Чехословаччини Німеччиною) стали важливішою межею в політичній історії Європи. Гітлер відкинув примітивну брехню про те, що йому йдеться тільки про об'єднання всіх німців в одній державі, і перейшов до відкритої агресії. Для всіх в Європі, кого так чи інакше зачепили ці події, будь то діячі високої політики, чи прості люди громадянського мислення, настав час вибору - або ви з силами фашизму і його сателітів, або ви з демократичними силами, що їм протистоять. Такий "вододіл" пройшов і в нашому краї, ба, навіть в окремих сім'ях його жителів. Молоде покоління русинів, що сформувалося в атмосфері демократії і всякло її ідеї, не хотіло миритися з авторитарним режимом М.Горті. Менша частина пішла на Захід, більша ж, виною комуністів, що 20 років трумбетали одну і ту ж брехню про "вільну Батьківщину всіх трудящих - СРСР", шукала свободи за Карпатами і найшла дротяну загороду таборів ГУЛАГу.

А що ж наші хустські лідери, яких кинули напризволяще їх мнимі німецькі покровителі? Вони зрозуміли підлість нацистів і як демократи (якими їх постійно представляють пан Тиводар і іже з ним) виїхали до демократичних країн? Таку можливість вони мали, війна ще не почалася, всі дороги аж за океан були відкриті. Ні, туди виїхав тільки молодий русинський лідер Павло Цібере. А.Волошин же з "оточенням" приїхав під крило нацистів в окуповану ними Прагу і зайняв посаду завідуючого кафедрою педагогіки "Українського Вільного Університету", що працював знову ж таки на гроші німецьких окупаційних властей. Українська національна історіографія тихесенько обходить питання функціонування УВУ протягом всієї війни в окупованій Празі. Обходять його українські патріоти не випадково, бо дуже вже воно, це питання, м'яко кажучи, делікатне. 

Річ у тім, що чеські студенти масовою демонстрацією відзначили День незалежності Чехословаччини 28 жовтня 1939 р. Демонстрація була розігнана окупаційною поліцією, один її учасник смертельно поранений. У день його похорону 17 листопаду 1939 у Празі відбулася друга студентська демонстрація, проти якої вже були задіяні загони СА і СС. Чеські студентські лідери були арештовані і демонстративно публічно розстріляні або повішені, студенти відправлені в концтабори, всі чеські вищі школи були закриті аж до кінця війни. Цей день - 17 листопада - і сьогодні відзначається в усьому світі як Міжнародний день студентства. Діючими вузами у чеських землях (Чехії, Моравії, Сілезії) залишились тільки Німецький університет у Празі і ... "Український Вільний Університет"! А, може, все ж викладачі УВУ, і серед них А. Волошин, а також студенти проявили якусь форму солідарності із чеськими колегами, на землі яких вони знайшли теплий притулок? Та де там! Повішені чеські студенти були їм чужі, адже вони виступили проти їх покровителів, німецьких нацистів. А може, студенти і викладачі УВУ зрозуміли суть політики гітлерівців після трагедії українських культурних діячів групи О.Теліги в Києві і їх розстрілу в Бабиному Яру (1941) і висловили протест, або хоча б солідарність, тепер уже явно зі своїми? Ні, вони тихесенько "служили" і далі... Отакі-то "демократи" і "антифашисти".

Пану професору Тиводару вадить, що В.Падяк "жодного разу не назвав угорський режим 1939-1944 рр. фашистським, окупаційним, чи хоча б (!?) авторитарним". По-перше, автор післямови як літературознавець природно зосередив свою увагу на проблемах бібліографічних, літературних і мовних того періоду. Історико-політичні дефініції мають для нього маргінальне значення. То наша з Вами, пане професоре Тиводаре, сфера, чи то пак терен. Не перший раз пишу про цей понятійний ряд - "угорський фашистський, окупаційний, авторитарний режим". Але ж, здається, мої деякі колишні колеги-історики в Ужгороді читають тільки ними написане (як у тому старому анекдоті - "больше писатели, чем читатели"). Так, змушений повторюватися, пане професоре: режим М.Горті (1920-1944) в Угорщині ніколи не був фашистським, для цього йому бракувало головних елементів, а саме - "вождя", якого збожнюють сфанатизовані маси, єдиної, масової партії, що ліквідує всі елементи парламентської системи, все контролюючі каральні органи. Режим М.Горті був першим у Європі авторитарним режимом, цивілізованою диктатурою, що спиралася на традиційні монархічні інститути, зберігаючи при цьому парламентську систему. Для Подкарпаття 1938-1944 рр. він де-юре не був окупаційним, хоча край і був окупований, але окупаційна система діяла менше, ніж півроку, а уже в другій половині 1939 р. край був проголошений "поверненою", складовою частиною Угорського королівства, а його жителі зрівняні в правах з іншими підданими цього королівства без короля. Це мало і свої трагічні наслідки, бо всі чоловіки від 18 до 55 років під час війни були мобілізовані "на захист вітчизни" і гинули за чужі їм інтереси. Якби в краї був окупаційний режим, то цього не сталося б; окупанти, як правило, окуповане населення до власної армії не мобілізують і в абсолютній більшості цього правила дотримуються (винятком був СРСР, що окупувавши Подкарпатя в 1944 р., відразу ж почав мобілізацію під ширмою "добровільності", але ж для Сталіна міжнародні норми не існували).
Іван Поп, 
доктор історичних наук

За останні 5 років кількість мігрантів, що прямують через Закарпаття, зросла у 13 разів

Зпочатком воєнних дій в Афганістані очікується ще більше зростання кількості нелегальних мігрантів. До речі, половину міг-ран-тів, котрі проїжджають транзитом че-рез Закарпаття, становили й до цього часу громадяни Афганістану. А за період 1996-2000 років було затримано 18 тис. 607 мігрантів, які намагалися нелегально перетнути державний кордон на території нашої області, з них - 7 тис. 632 афганців.
Це повідомив Геннадій Москаль на Регіональній зустрічі з питань міграції та притулку, що відбулася 11-----12 жовтня в Закарпатті. У зустрічі взяли участь представники державних органів України, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Міжнародної організації міграції, ЄС, працівники посольств, угорська та словацька делегації. Нині зрозуміло, що кожна окремо взята держава проблему незаконних потоків через кордони у напрямку на Захід не вирішить. Потрібні міжнародні угоди, програми, договори тощо, тобто конкретна співпраця. До того ж, наше керівництво намагається привернути увагу Європейського Союзу до міграційних проблем Закарпаття. 
Крім Афганістану, що є безперечним лідером у "постачанні" нелегалів до європейських країн, до наших кордонів з надією потрапити у розвинені країни мандрують бангладешці, в'єтнамці, індійці, іракці, іранці, китайці, пакистанці та громадяни Шрі-Ланки й інших країн (список подано у порядку зростання кількості затриманих "нелегалів" за останні 5 років). Так склалося, що Закарпаття є найбільш вигідним плацдармом для нелегального перетину кордону. Ефективну протидію цьому масовому останнім часом явищу , за словами Геннадія Москаля, повинна чинити не лише Україна, а й так звані держави-постачальники нелегальних міг-рантів. Адже без адекватного сприяння з їхнього боку європейським країнам буде важко спинити наплив нелегалів, що очікується найближчим часом. 
Представники Державного комітету у справах охорони державного кордону на Регіональній зустрічі повідомили, що незаконний перетин українських кордонів процвітає тому, що у нас існують міжнародні кримінальні угруповання, які орга-ні-зовують та контролюють потоки нелега-лів. До цього "бізнесу" залучаються мешканці прикордонних міст та сіл, великих обласних центрів. У цій протизаконній діяльності беруть участь правоохоронці, працівники приватних фірм, цивільних адміністрацій і т. д. Тому співпраця між країнами повинна бути спрямована на боротьбу зі злочинцями, які заробляють на нелегалах великі гроші, сприяючи тим самим зростанню потоків вихідців з Азії. 
Стурбована очікуваним "бумом" нелегалів й Угорщина. Третину з мігрантів, що перетинають кордон Угорщини, становлять нелегали. Вони потрапляють до Угорщини виключно за сприяння контрабандистів. У той же час ті, хто перетнув кордони Угорщини легально, далі намагаються незаконним шляхом потрапити до Австрії та Словенії. Представники угорської делегації зазначили, що останнім часом кількість нелегалів зростає, а до кінця року, за їхніми розрахунками, зросте на 100 відсотків. 
Одним словом, міжнародна співпраця для вирішення проблеми нелегальної міграції є вкрай необхідною. А у нас є надія, що міжнародні інституції матеріально допоможуть Україні вирішувати питання нелегальної міграції. Адже Україна не є кінцевим пунктом їх пересування. Всі нелегали їдуть до Європи. До речі, якщо Європа нам у цьому не допоможе, то все частіше пануватимуть настрої типу "Відкрити кордони і нехай азіати ринуть без перешкод на Захід". Припущення, звичайно, але не без логіки…
Мирослава Кочіш

Заради умов для гідного життя...

Як ми уже повiдомляли, 29 вересня 2001 року в конференцзалi облдержадмiнiстрацiї вiдбулася презентацiя громадської органiзацiї "Громадянський Альянс Закарпаття". Метою створенння такого об'єднання є консолiдацiя представникiв духовної сфери, науки та культури, державного апарату, бiзнесу та широкого загалу населення Закарпаття для сприяння формуванню українського громадянського суспiльства, нової європейської нацiї, гаслом якої буде: консенсус заради виживання та сталого розвитку. За словами го-лови облдержадмiнiстрацiї Геннадiя Москаля, "Громадянський Альянс Закарпаття" є саме тим об'єднанням, яке покликане пiднятися над партiйними та клановими iнтересами заради створення вiд-повiдних умов для гiдного життя людей.

Г. Москаль: "Українську iсторiю "важко читати без брому"
Геннадiй Москаль на презентацiї "Громадянського Альянсу Закарпаття" роз-крив передумови та причини створення цієї органiзацiї. "Нинiшня економiчна та соцiальна ситуацiя в краї не вкладається в жодну логiку, - сказав Г. Москаль. - Розрив мiж величезними можливостями i вбогою реальнiстю просто виходить за рамки здорового глузду. 
"Боляче щиро та вiдверто визнавати певнi речi, й до того ж, як вiдомо, українську iсторiю "важко читати без брому", але дозволю собi навести слова одного знаного українця: "Немає в нас єдностi. Бiднi ми, забитi, провiнцiйнi. Коли ми збираємося разом, менi стає так смутно, так муторно на душi i так чогось шкода, що навiть згадувати боляче", - писав Олександр Довженко в щоденнику в 1942 роцi!
Вiчнi питання: Хто винен? Що робити?
На жаль, вже немає анi часу, анi сенсу в кращих нацiональних традицiях боротися за свiтле минуле. Тим бiльше, що протягом тривалого часу цим затято займаються численнi вiчнi революцiонери.
Нам потрiбно передусiм пiднестися над мiжпартiйними "розборками" й отримати пiдтримку переважної бiльшостi суспiльства, оскiльки є надзвичайно важливим нарештi освоїти полiтичну нiшу, спрямовану на порятунок самого життя i людської гiдностi - як нинiшнього по-ко-лiння, так i наступних. Без проти-сто-яння i безглуздого взаємного поборювання треба забезпечити простiр для дi-яль-ностi i нацiонал-демократам, i кому-нiс-там, i лiбералам, i консервативно налаштованим державникам, i навiть транснацi-о-нальному капiталу.
Простувати нам треба, безперечно, в європейському напрямi. Й нам, закарпатцям, у першу чергу, - позаяк гео-по-лi-тич-но, географiчно та iсторично це нам визначено - побудувати мiцний мiст мiж Заходом i Сходом, бути носiями нової, європейської ментальностi української нацiї. Й спиратися при цьому передусiм на власнi сили, створивши унiкальний регiон iз максимальним використанням усiх його ресурсiв - природних, людських i духовних. Не гаючи часу розпочати будiвництво громадянського суспiльства, засадами якого повиннi стати принципи соцiального партнерства, прозоростi со-цi-альної та економiчної полiтики, ре-а-лi-зацiя всiх можливостей регiонального спiвробiтництва не у вiртуальнiй дiйс-ностi, а - тут, зараз i без зволiкань".

В. Панов, координую-чий спiвголова Грома-дянського Альянсу За-карпаття: "Нiхто, крiм нас, не зробить наше життя кращим"

"Iдеологiя та технологiя Громадянського Альянсу Закарпаття - це колективний витвiр, а його родзинка в тому, що над задумом працювали три генерацiї людей, яких об'єднує одна iдея: нiхто, крiм нас, не зробить наше життя кращим", - прокоментував передумови створення Альянсу координуючий спiвголова Володимир Панов.
"Альянс створений з гуманних мiркувань. Це надпартiйна структура, яка не ставить за мету прийти до влади. А суть новоствореного громадянського об'єд-нання полягає в тому, що настав час створити таке середовище, яке дозволить справжнiй елiтi суспiльства - духовнiй, владнiй, бiзнесовiй i професiйнiй - побачити одне одного, згуртуватися i повести свiй народ тим шляхом, який веде до своєрiдного храму добра, до процвiтання села, району, областi, усiєї держави.
Тiльки за такого пiдходу ми зможемо знайти нових лiдерiв, носiїв мислення i поведiнки нової епохи, якi, безперечно, серед нашого народу вже є. Розпiзнати їх, пiдтримати i об'єднатися навколо них - це одне з головних завдань, яке ставить перед собою Громадянський Альянс Закарпаття. В Альянсі є простiр нацiонал-демократам i комунiс-там, лiбералам i консерваторам, соцiал-демократам i зеленим... Головне, щоб вони змогли пiд-ня-тися над партiй-ними iнтересами, щоб були патрiотично налаш-тованi, аби в їхній дiяльностi домiнував конструктивiзм i мета прискорення, формування громадянського суспiльства. У Громадянському Альянсi Закарпаття 8 спiвголiв, і ми хочемо довести, що можна i без "вож-дiзма", "гетьманства" й "булави" результативно i ефективно управляти. Приклад колективного керiвництва мав би допомогти i нашим полiтичним лiдерам, якi часто створюють партiю "пiд себе" i нiяк не можуть домовитися про об'єднання чи злиття партiй, позаяк не хочуть втрачати лiдерства. Тому i маємо тепер таку деформовану полiтичну систему.
Одним iз спiвголiв Громадянського Альянсу Закарпаття став голова ОДА Геннадiй Москаль. Вiн не лише сам продукує i втiлює в життя сучаснi iдеї, але сприймає усе рацiональне й передове.
Певною мiрою Геннадiй Геннадiйович причетний до створення Альянсу, ос-кiль-ки висловлював думку, що на часi створити таку органiзацiю, яка б об'єднала патрiотичних реформаторiв, професiо-на-лiв рiзних галузей, котрi б займалися формуванням нового середовища, розробляли б новi управлiнськi схеми, вирiшували конкретнi наболiлi проблеми... Ця про-позицiя чудово пасувала до нашої власної концепцiї Альянсу, вiдтак ми доповнили її та запропонували Геннадiю Москалю стати спiвголовою Громадянського Альянсу Закарпаття. Вiн погодився".
Наталiя Логойда

Нашi проблеми криються у нас самих...

Такого висновку мимоволi доходимо, щоденно гортаючи пошту наших чи-тачiв. Адже листи, якi ми отримали вiд вас, ша-новнi читачi, у першiй декадi жовтня, мало чим вiдрiзняються вiд тих, що надходили до ре-дак-цiї "РIО" у по-пе-ред-нi мiсяцi. Подiб-нi проблеми, тi ж намагання вiдшукати спра-вед-ливiсть, iдентичнi нарiкання та докори на адресу держави, наших загальних недолiкiв, життя загалом... 

Чи не час нам усiм змiнити власне став-лення до самих проблем: не на-рi-кати на них, а спробувати зосередитись і робити щось конкретне i дiєве. Щоб ви-мурувати стiну, беруть цеглу, цемент, вап-но, а не витрачають зусилля на безкiнечне мусування питання, як це зробити, та з чо-го зробити, та кому робити, та навiщо... Бо як сказано кимось мудрим, ба-жання вирiшити проблему вже є ма-лень-кою частиною очiкува-но-го результату.

Про справдi телефонну епопею з гiр-ким присмаком прик-ростi вiд iменi десяти "щасливих власникiв" телефону повiдав нам мешканець с. Косiвська Поляна Рахiвського району Василь Васи-льо-вич Басараба. Щоб завести телефон, жителям присiлка довелося зiбрати iнiцiативну групу ще у серединi червня минулого року та поїхати в Рахiв до начальника ВАТ "Укртелеком". Там їм порадили купити те-ле-фоннi апарати i кабель, аби протягнути його на вiдстань 5 кi-ло-метрiв. Через три мiсяцi у при-сiлку з'явився телефонiст (пiсля щотижневих кількаразових зустрiчей з начальством). За кабель потрiбно було зiбрати по 100 доларiв з кожного двору. Додатково домовилися здати по 90 гривень за роботу бригади, а також про те, хто i як її годуватиме пiд час роботи, та здали по 10 гривень за пiдписання технiчних умов... плюс 30 гривень за пiдведення телефонної лi-нiї - вiд апаратної до будинкiв. I ще по 150-500 гривень за пiд-ключення. Провели, пiдклю-чи-ли. А щоб телефони запрацювали, заплатили ще 160 гривень. "Дали нам договори, - читаємо у лис-тi, - i 15 листопада 2000 року телефони запрацювали. Ми вже пишалися, що заживемо як усi цивiлiзованi люди, але вже на-при-кiнцi 2001 року телефонний зв'язок почав нас пiдводити: день працює, тиждень мовчить, а далi не працює зовсiм. Багато разiв ми їздили у Рахiв до начальника ВАТ "Укртелеком" М. Мищика зi скаргою, що телефони не працюють. Але той розмовляти просто вiдмовляється. Ми в роз-па-чi, бо не знаємо, як нам бути".

Редакцiя просить пана Мищика не ганьбити iмiд-жу "Укртелекому", вiдповiсти дiєво та вичерпно на питання "ходокiв" iз Косiвської Поляни, а їм особисто радить ще раз перечитати договори, де вказанi їхнi права користувачiв.

Анна Михайлiвна Горова, жителька м. Виноградiв, надiс-ла-ла до "РIО" довiдку про заробiток для обчислення пенсiї. Дописувачка - пенсiонерка, 1937 року народження. "Вiд квiтня оббиваю пороги соцзабезу Виноградова, - зiзнається у листi лiтня жiнка. - А все тому, що надбавку 5 гривень до пенсiї не отримала. У серпнi також не отримала обiцянi 10 гривень"... Ша-новнi працiвники Виноградiв-ського соцзабезу: будьте людьми! А то наша читачка у по-шу-ках спра-ведли-вос-тi схильна свою обез-до-ленiсть списати на... своє росiй-ське прiз--вище, що є аб-сур-дом.

Мiзерна пенсiя та сподiвання на нове об-ласне керiвництво спонукали взяти перо до рук iншу нашу читачку, Iрину Iванiв-ну Федорович, яка проживає у смт Ясiня Рахiвського району по вул. Борканюка. Авторка листа працювала пiд час вiйни i на пiслявоєнних вiдбудовах, має 50 рокiв трудового стажу. А на схилi лiт до-водиться спосте-рi-га-ти, як народ по-дi-лився на "бiлих" i "чорних". Прочитавши у нашiй газетi iнтерв'ю Я. Галаса iз головою ОДА Генна-дiєм Москалем, п. Федорович побажала на сторiнках "РIО" висловитися так: "Будемо молитися i просити пана Бога, аби навернув до влади бiльше таких свiтлих i смiливих керiвникiв, як Геннадiй Москаль".

А наш постiйний дописувач Iван Королович радить: "Перестати себе жалiти - перший крок до успiху". Додавши до влас-ного пiдпису ще й характеристику "найкращий друг вольових людей", автор листа роз-мiрковує: "Нинiшня непроста епоха служить прекрасним ката-лiзатором, що будить негативнi риси характеру, якi ранiше були не надто помiтними. За ос-тан-нi роки, зiткнувшись iз труднощами, бiльшiсть українцiв пiдхо-пи-ли страшний вiрус: почуття жа-лю до себе. Полюбляємо ми вiд-чу-вати себе жертвами! То "мос-калi-кацапи" не давали жити i грабували Україну, а тепер монстри-олiгархи не дають жити. Ми себе i державу розрекламували як в'язнiв концтабору. I най-страш-нiше, що бiльшостi українцiв це подобається". 

Обуреного листа надiслав на адресу газети "РIО" iнвалiд афганської вiйни II групи В. М. Кубик. Вiн стосується подiй, що мали мiсце 2 жовтня в Ужгородському мiському товариствi учасникiв афган-ської вiйни. "Хто дав право п. С. М. Сло-бодянюку порiвнювати нас, iнвалiдiв, зi "свинями", бiльше того, телефонувати на "02" та викликати оперативну групу, повiдомивши про нiбито захоплення мiсь-кого Товариства афганцiв "невiдомими особами, якi всiх б'ють та нищать меблi?" Автор листа вважає, що таким "представникам влади" у нiй не мiсце. Як бачимо, подiї, про якi доводиться знову нагадувати, ще не вичерпали себе, а "афганська вiйна мiсцевого гатунку" триває.

Ще раз повернутися до iсто-рич-них по-дiй возз'єднання Закарпаття з Україною про-понує юрист Петро Годьмаш. Цитуємо: "За мiжнародним правом, мiж-народнi договори повиннi рати-фiкуватися парламентами вiд-по-вiдних країн i набувають чин-ностi тiльки пiсля обмiну спе-цi-аль-ними грамотами про їхню ра-тифiкацiю (узаконення). Тому днем народження мiжнародного договору вважається не день йо-го пiдписання, а наступний - пiс-ля обмiну грамотами про його ратифiка-цiю. Тобто день, коли договiр став документом правового значення. Уряди Радянського Союзу та Чехословаччини 29 червня 1945 року пiдписали договiр про приєднання Закарпаття, який парламент Чехословаччини ратифiкував 22-го, а Президiя Верховної ради СРСР - 27 листопада 1945 року. Потiм у м. Прага 30 сiчня 1946 року вiд-бувся об-мiн грамотами про його ратифi-ка-цiю. Таким чином, договiр про приєд-нання Закарпаття набув юридичної чинностi 1 лютого 1946 року i святкувати слід 1 лютого, а не 29 червня, як це робиться. Про мiс-то Чоп сказано, що воно було визволене Червоною Армiєю 28 жовтня 1944 року. На-справдi ж остаточно Чоп було звiльнено 23 листопада 1944 року. Про цей факт десятки разiв писалося в мiсцевiй пресi, зокрема в "РIО". На дум-ку нашого читача, варто прийняти рi-шен-ня про виправлення дат святкування возз'єднання Закарпаття з Україною та виз-волення вiд нi-мець-кого фашизму м. Чоп.

Не тих перевіряли... 

Як ми вже повідомляли, не-щодавно голова ОДА Г. Мос-каль підписав розпорядження про створення спеціальної комісії з перевірки лісокористування в області

Днями під головуванням Миколи Андруся, першого заступника голови ОДА, відбулося виїзне засідання комісії в Тячівському районі. Але, як з'ясувалося, ко-місія відвідала спеціально підготовлені угіддя певних господарств, очищені й прорубані, так би мовити, як це належить. На ті угіддя, які найбільше потребують уваги, комісію так і не "провели". Вочевидь, усе було добре продумане місцевими "господарями", тими, яким невигідно було, аби око влади побачило непорядки. 

Та все ж такий "спеціально підготовлений" недогляд не могли пробачити ті лісокористувачі, які вимагали створення комісії та запрошували її перевірити угіддя. Так, днями до редакції газети на-дійшов лист-заява (копії - губернатору області Г. Москалю та газеті "Новини Закарпаття"), у якому приватники вимагають встановити все-таки істину, не залишатися байдужими до проблем лісових угідь і взагалі до екології нашого краю. 

"Шановний Геннадію Геннадійовичу!
Ми, мешканці села Лопухів Тячівського району, звертаємося до Вас із проханням допомогти у вирішенні наших проблем, які стосуються раціонального лісокористування у нашому регіоні.

Минулого тижня на території Усть-Чорнянського держлісгоспу, згідно з Вашим розпорядженням, перебувала комісія, метою якої було перевірити ведення лісокористування. Керівництво Усть-Чорнянського держлісгоспу та деякі члени комісії (Володимир Машура, представник обласного управління лісів, Федір Косюк, представник природоохоронної прокуратури, та деякі інші) стверджують, що лісокористувачам нашого села не вистачає лісофонду і вони просять збільшити ліміти. Насправді все це не відповідає дійсності. Ми підтримуємо потребу обмеження обсягів рубок і розуміємо, що це обмеження має стосуватися однаково всіх лісокористувачів і проводитися на законних підставах. Усть-Чорнянський держлісгосп не виконує своїх зобов'язань, зокрема, навіть на виділений облдержадміністрацією лісофонд деяким підприємствам не виписує лісорубні квитки. До прикладу, ТОВ "Бирть" ще 6 липня 2001 року комісією з розподілу лісосічного фонду під керівництвом М. І. Андруся було виділено 2000 м3 проміжного користування хвої. Проте держлісгоп до цього часу не надав дозволи. Таким чином, держлісгосп не виконав доручення заступника голови ОДА. Держлісгосп також не відповів на жодну заяву ТОВ "Бирть". Слід сказати, що протягом цього часу працівники підприємства не мали роботи, частина з них навіть звільнилася. І найбільша проблема у тому, що це не перший приклад такого некоректного ставлення керівництва держлісгоспу до інших лісокористувачів нашого району. Разом з тим, самим держлісгоспом вирубуються водозахисні та природоохоронні лісові смуги.

Керівництво Усть-Чорнянського держлісгоспу (керівні посади в якому здебільшого займають члени однієї родини) та окремі члени комісії відкрито все роблять для того, аби комісія при перевірці відвідувала окремо вибрані лісові урочища, які держлісгосп тижнями до того готував. А такі урочища, як Яблуниця, Бистрик, Прочка, Брадул, де суцільно-санітарними вирубками виголено площі по 30-40 гектарів (до речі, це водозабірні площі!), а це недопустимо в гірських умовах, взагалі не потрапляють на очі комісії. Пропонуємо Вам, Геннадію Геннадійовичу, подивитися на ці урочища і зробити оцінку. 

Під прикриттям вибірково-санітарних рубок держлісгосп вирубує найкращі дерева в лісах I та II груп. Через кілька років такі "очищені" місця (де залишаються хворі та сухостійні дерева), відводяться для рубок головного користування під-приємтсвам.

Ми просимо оглянути місця злочинів Усть-Чорнянського держлісгоспу і наполягаємо на тому, аби комісія відвідала згадані урочища і на власні очі побачила жахливі картини винищеного молодого й здорового лісу. До речі, звіти держлісгоспу по обсягах самовільних рубок значно занижуються. Подібним безчинствам потрібно негайно покласти край! Саме в цьому й полягають наші неодноразові звернення . Ми сподіваємося, що тільки під особистим контролем губернатора області комісія покладе кінець безчинствам. А наразі сумніваємося у тому, що комісія, яка працювала минулого тижня в ра-йоні, через вищезгадані обставини зробить правдивий висновок.

З повагою,
Володимир Іванович Калинюк, Іван Дмитрович Кухта, Василь Васильович Золотар, Валерій Йосипович Павлюк, Володимир Васильович Фабрицій, 
Михайло Іванович Павлюк.
За потреби цей список можна доповнити сотнями підписів небайдужих до збереження екології нашого регіону мешканців села Лопухів та інших сіл".
* * *
Прокоментувати ситуацію ми попросили й самого голову комісії, заступника голови ОДА Миколу Андруся. Він, зокрема, повідомив: "Дійсно, комісія днями побувала на Тячівщині, де було перевірено ряд лісових угідь. Я би хотів сказати, що тут дійсно щось робиться, проводиться певна робота з догляду за лісом (на перевірених площах посаджено 490 га лісу-молодняку), і це попри те, що у самих лісогосподарствах багато проблем. Йдеться насамперед про будівництво та відновлення лісових доріг, зруйнованих паводками". На наше запитання, чи відомо голові комісії про проблеми в угіддях Яблуниця та ін., Микола Іванович відповів так: "Нашу комісію було розподілено на три групи, і ми відвідали угіддя згідно із планом, розробленим управлінням лісового господарства. Я одразу повідомив, що відвідаю усі угіддя, які потребують уваги. І зараз можу сказати тільки таке: показуйте мені всі місця, які мають проблеми, і спробуємо їх вирішити. А якщо зараз не вдалося відвідати урочища Яблуниця та інші, то я готовий ви-ді-лити ще один день для їхньої перевірки".

Отож, якщо керівництво обіцяє розібратися, то, мабуть, так воно й буде. Тільки ж у людей уже не залишилося ні терпіння, ні надії: допоки ж триватимуть безчинства з боку тих, хто має бодай якусь владу в руках?

Новачок

Багатьом iз нас час вiд часу доводиться змiнювати мiсце "дис-локацiї": переїжджаючи на iншу квартиру, у iнше мiсто, а то i у країну. Ми, дорослi, сприймаємо перемiни як належне i, якщо бачимо у них ви-году - побутову чи ма-терiальну - з легкiстю погоджуємося змiнити життя на краще. Але часто не замислюємо-ся, якими проблемами обертаються нашi "пере-становки" для дiтей...

Новий садочок, нова школа, новий двiр - нам усе це видається простим i природним. Мiж тим, дитинi призвичаїтися до нового часом дуже непросто, а проблеми приживання у незнайомому колективi можуть призвести її до сильного нервового стресу.

Запрошуючи мене на новосiлля, Люда так i свiтилася вiд щастя: "Ми так довго чекали на це. Тепер, нарештi, у нас буде i вiтальня, i спальня, i у Сашка - своя кмiната. I школа через дорогу вiд дому - не доведеться його кожного ранку вiдводити..." Через тиждень, видiливши кiлька годин вiльного часу, я побiгла у гостi. Квартира дiйсно виявилася прекрасною: тепла, свiтла, полiпшеного планування. Зупинка транспорту - через дорогу; школа, торговий центр, базарчик - прямо на подвiр'ї, одним словом, краще не придумати. Але на все моє захоплення Люда лише вiдчужено хитала головою: "У нас проблеми", - стримано промовила вона, коли я поцiкавилася, у чому справа.

Проблеми родини, котра перебралася у довгоочiкувану квартиру, виявилися "шкiльними": 12-рiчного Сашка не прийняли новi однокласними. "Спочатку я не звернула увагу на те, що син якось дивно себе поводить, - дiлилася зi мною подруга. - Ранiше вiн завжди був щирим зi мною. Вiдверто розповiдав, що вiдбувається у школi, про педагогiв, про усiх дiтей, приводив однокласникiв у гостi. Пiсля урокiв, кинувши портфель, бiг гуляти - нi на обiд неможливо було його докликатися, нi за уроки посадити. А тут раптом як пiдмiнили хлопчину: гуляти не йде, за пiдручниками сидить допiзна, про клас, учителiв - нi слова. А вчора попросив мене перевести його у стару школу, тому що у новiй йому не подобається. Поцiкавилася причинами прохання, а вiн менi питанням на питання: "Мамо, я подiбний на хлопчика?" Виявилося, новi однокласники вiдразу "приклеїли" йому образливе прiзвисько, i тому Сашко не хоче ходити до школи".

Коли я побачила сина подруги, то звернула увагу на невластиву для нього блiдiсть i явну загальмовану реакцiю. На запитання: "Як справи?", хлопчина вiдверто вiдповiв: "Погано". Людмила не приховувала своєї розгубленостi i чекала вiд мене поради, як поводитися iз сином i як вирiшити його несподiванi проблеми. Вiдклавши святкування з приводу новосiлля, ми пiшли до психолога, який розклав нам Сашковi проблеми по полицях.

Людi вона розповiла, що з подiбними неприємностями стикаються багато дiтей, а отже, i їхнi батьки. Останнi, як правило, навiть не здогадуються, що мають справу з так званою навчальною дезадаптацiєю дитини - порушенням пристосованостi до перебування у навчальному закладi, що найчастiше стається саме тодi, коли дитина потрапляє у незнайомий для неї колектив. Навчальна дезадаптацiя обумовлена взаємодiєю найрiзноманiтнiших факторiв: бiологiчних, вiкових, психологічних i навiть соцiальних. Симптоми i ознаки цього явища збiгаються iз симптомами сильного стресу:
- помiтне зниження працездатностi дитини;
- високий рiвень напруги серцево-судинної системи;
- змiна функцiонального стану центральної нервової системи;
- вiдчутний спад навчальної активностi;
- рiзко зросла стомлюванiсть.

Якщо ви замiтили у свого сина чи дочки вищенаведенi симптоми, значить, у вашої дитини виникли проблеми у школi i їй необхiдна ваша допомога. Термiново вживайте заходи!

Рекомендацiї батькам

Перш за все, нi в якому разi не можна сварити дитину, неважливо, чи йдеться про першокласника чи про випускника. Потрiбно робити ставку на її позитивнi якостi i риси характеру, якомога бiльше її хвалити, аби дитина зберегла душевну рiвновагу i моральну самооцiнку.

Не вимагайте детального звiту: дитинi дуже тяжко говорити про те, що її ранить i тривожить. Але вам під силу викликати своє чадо на вiдвертiсть, показати йому, що ви - друг i союзник, пояснити, як вирiшити конфлiктну ситуацiю.

Якщо ви прибiчники авторитарно-диктаторського стилю спiлкування з дитиною, то хоча б на час замiнiть його на стиль спiвробiтництва.

Будь-яка депресiя надзвичайно вимотує незмiцнiлий органiзм, а тому змiнiть режим для вашої дитини: їй потрiбно бiльше вiтамiнiв, свiжих овочiв i прянощiв, а також тривалiший, нiж звичайно, сон.

Якщо хочете обговорити проблеми дитини iз домочадцями чи з друзями сiм'ї, робiть це за її вiдсутності, аби не травмувати дитячу психiку ще бiльше. I не перетворюйте шкiльнi непорозумiння сина чи дочки у сiмейну трагедiю - це лише утвердить дитину у ролi невинної жертви.

Ваше головне завдання - допомогти своїй дитинi, сприймати її такою, якою вона є, але не принижувати при цьому iнших дiтей i педагогiв. Частiше, нiж звичайно, цiкавтеся справами свого чада, аналiзуйте той чи iнший виток ситуацiї, що склалася i обміркуйте способи її вирiшення. Не звинувачуйте протилежну сторону у всiх смертних грiхах, навчiть дитину аналiзувати власнi помилки. Навiть якщо у всьому дiйсно винуватi iншi дiти, пiдскажiть своїй, як вийти з конфлiкту i здобути прихильнiсть у новому колективi.

Проводiть зi своєю дитиною бiльше часу, разом виконуйте якусь домашню роботу, доручiть їй вiдповiдальну справу, аби вона не страждала вiд своєї непотрiбностi. Крiм того, будь-яка активна дiяльнiсть, навiть звичайна фiззарядка, допоможе зняти нервову i фiзичну напругу.

Iншими словами, коли дитинi доводиться адаптуватися до нового середовища, до нових географiчних реалiй, до нового оточення -однокласникiв i учителiв - їй особливо потрiбна пiдтримка батькiв. Часто дiти не приймають "новеньких" не тому, що тi чимось поганi, а лише бажаючи продемонструвати монолiтнiсть свого колективу. Це свого роду перевiрка "на вшивiсть": вистоїть новачок - приймемо його у свої ряди, не вистоїть - назвемо "хлюпиком" i дружньо вiдвернемося. I рiч тут зовсiм не у жорстокостi дiтей, не в їхньому егоїзмi. Це, скорiше, свого роду як гра - "випробування новачка". Адже i на дорослого, котрий прийшов у незнайомий колектив, якийсь час дивляться з осторогою, не знаючи, можна йому довiряти чи нi. То чого ж тодi дивуватися дiтям: бажаючи знати, можна новенького "у розвiдку брати" чи нi, вони просто влаштовують йому екзамен... Тому не дозволяйте своєму чаду озлобитися, краще намiтьте йому правильний "фарватер".

На що орiєнтувати дитину

Терпiння i терпимiсть - це головне. Здатнiсть не дратуватися, не вiдповiдати кривдникам образою на образу, умiти розумно пiти на компромiс - ось що повинна пам'ятати дитина при конфлiкті зi своїми однолiтками.

Не можна завжди i у всьому вiдповiдати очiкуванням оточуючих, потрiбно цiнити чужу думку, але залишатися самим собою - не втратити iндивiдуальнiсть.

Шкiльнi проблеми можна розв'язати - вони немов пiдготовка до дорослого життя. Адже пiсля школи доведеться не один раз бути новачком - у вузi, в армiї, на роботi. Тому будь-яка вiдчуженiсть - явище тимчасове, важливо не поринути у депресiю i зберегти вiру в себе.

Немає нiчого ганебного у тому, аби звернутися за допомогою до iнших - батькiв, вчителiв, близьких друзiв. Якщо ж проблема не розв'яжеться так швидко, як хочеться, не потрiбно нехтувати допомогою шкiльного (чи будь-якого iншого) психолога. Спецiалiсти мають багато рiзних тестiв, якi допоможуть визначити, якi складностi у характерi людини заважають їй пристосуватися до колективу, i методик, якi дають можливiсть скоригувати спiлкування i припинити конфлiкт.

Дорогi батьки, не забувайте, що легка депресiя може перейти у глибоку. А затяжний стрес, чим i є глибока депресiя, здатен наштовхнути дитину на найнепередбачуванiші кроки: алкоголь, наркотики, кримiнал i, навiть, самогубство. Не дайте цьому статися з вашими дiтьми - слiдкуйте за їхньою поведiнкою, настроєм, емоцiями. Навiть вiдсутнiсть апетиту i небажання дивитися по телевiзору улюблений мультфiльм чи серiал можуть свiдчити про те, що ваша дитина потребує допомоги. Перш за все -вашої!

Олександра Лунiна, "Мир семьи"