Чи готове Закарпаття прийняти «зимових» туристів?

Власники гірськолижних баз стверджують, що так. Реальний стан справ усе-таки змушує замислитися
Закарпаття завжди було, є і буде об’єктом зацікавленості сотень тисяч туристів не тільки з інших регіонів України, а й із близького та далекого зарубіжжя. Слава Богу, потенціал — о-го-го, подивитися у нас є на що і, порівняно з іншими державами, не такі й дорогі турбази. Загалом, зі своїм туристично-рекреаційним потенціалом наша область могла б стати найпривабливішим для відпочинку регіоном в Україні. Могла б. Та тільки для цього потрібно вирішити чимало проблем. 

До зими — готові!?
Як ми вже повідомляли, минулого тижня на Великоберезнянщині відбулася нарада з питань готовності туристично-рекреаційного комплексу Закарпаття до зими.
На нараді майже всі голови районів одноголосно запевнили, що їхні туристично-рекреаційні комплекси готові до зимового сезону. На Великоберезнянщині цьогоріч надають послуги 5 турбаз (є 8). Є 19 канатно-буксирувальних доріг (КБД), діючих — 14. Район може прийняти до 2 тис. осіб щоденно. Міжгірщина береться обслужити кожного дня також до 2 тис. чоловік, Перечинщина — до 1500, Рахівщина та Тячівщина — до 1 тис. чоловік одночасно. Приватний сектор, за словами керівників, також готовий до прийому туристів та відпочиваючих. А станом на сьогодні, згідно з даними відділу соціальної статистики обласного управління статистики, періодично прийомом відпочиваючих у своїх оселях у різних районах займаються майже 500 господарств. 
Та скоріше за все — це тільки рапорти перед обласним начальством. Готовність прийняти певну кількість людей ще нічого не означає. Потрібно забезпечити їх бодай найнеобхіднішим, уже не кажучи про те, аби надати послуги на нормальному рівні. А з останнім у нас якраз і проблема, бо стан сервісної інфраструктури все ще залишає бажати кращого: проїдешся по турбазах, а там — води нема, там — опалення, там — електроенергії, а то навіть нема де й чаю гарячого випити. Що називається, приємного відпочинку!
На жаль, під час наради так і не вдалося з’ясувати, як у області справи з туристичним інвентарем (лижі, черевики до них тощо). Зрозуміло тільки одне, на прокаті лиж та усього іншого, мабуть, як і до цього часу, зароблятимуть приїжджі «бізнесмени» з інших регіонів України. Спробував запевнити, що бодай у них усе в порядку із обладнанням, представник «Закарпаттуристу». Він повідомив, що організація може прийняти до 2 тис. осіб одночасно. На прокатних пунктах «Закарпаттуристу» є близько 680 пар лиж, 724 пари черевиків та сани. Тут і не витримав Сергій Холявицький, директор ТОВ «Содіс Карпати», і кинув репліку: «Мені здається, що перебуваю у казці — у нас усе готове до зимового сезону, працює аж 35 КБД! Де ви їх бачите? Спустіться на землю і реально подивіться на речі! Настане зима, і знову відпочиваючі годинами стоятимуть у чергах на трасах. А з прокатними пунктами що: «Закарпаттурист» готовий прийняти 2—3 тис. осіб, а має тільки 680 пар лиж. Іншим що — «кульочки»? З іншого боку, з початком зимового сезону знову почнуться проблеми з поїздами: виявляється, у Києві можна забронювати місця на поїзд, а у нас — прізвища подавай. Де таке бачено? А після цього пробуй заманити сюди туристів.
Нема у нас зараз грошей, з цим мусимо змиритися. А тому й потрібно взятися і довести до ладу 3-4 турбази, потім інші. Розпилювати кошти — то взагалі нічого не матимемо».
Ще одне болісне питання, яке порушувалося під час наради, — наші дороги та їхня низька якість. Безперечно, автошляхи переважної частини області потребують ремонтів, але ж до таких важливих об’єктів нашої економіки (та наповнювачів бюджету!), як турбази та санаторії, бодай під’їзні шляхи повинні бути. Зокрема, як повідомив Михайло Даскалюк, голова Рахівської РДА, до однієї з найбільш перспективних баз району «Драгобрат» взагалі ніяк підступитися. Тут потрібно прокласти дорогу завдовжки понад 12 км, що потребує капіталовкладень на суму не менше 12—15 млн. грн. Василь Маркович, начальник адміністрації автомобільних доріг у Закарпатській області, підтвердив, що проблем із дорогами дійсно багато. Але керівники турбаз та санаторіїв повинні самі подавати заявки про те, що слід ремонтувати чи прокладати нові шляхи. «Ми повинні узгоджувати свої плани та плани інших організацій і закладати все це в бюджет», — зауважив В. Маркович.
Прозвучало на нараді й те, що варто б якось узгодити рух поїздів. Річ у тім, що туристам з інших регіонів України до нас дуже важко добратися. Закарпаття — як якась відрізана зона, до Львова ще не проблема доїхати, а далі — хоч пішки. Ця проблема хвилює ще й тому, бо, за словами Петра Безуглого, начальника Ужгородського відділка Львівської залізниці «... ряд квиткових кас ми, скоріше за все, будемо вимушені закривати, бо касири продають по 1-2 квитки за день, навіть на зарплату собі не заробляють. А закриття кас означає і закриття зупинки. Треба щось думати…» Любов Подгорська, директор гірськолижної бази «Красія», запропонувала один із варіантів виходу із ситуації: можна хоча би раз на тиждень пускати поїзд «Ужгород—Київ» через Великоберезнянщину (Ужоцький перевал), тоді принаймні відпочиваючі з кількох областей України мали б змогу потрапляти на наші турбази без проблем. 
Варто б згадати й про автостанції області, на яких взагалі, за словами учасників наради, нема ніякого порядку. Що вже й говорити про те, що почасти не знайдеш жодної інформації про маршрути та розклади руху автобусів, коли на автовокзалах навіть стільців немає.
Юрій Чомоляк, директор Закарпатської дирекції ВАТ «Укртелеком», також щиро здивувався такій «повній готовності» наших турбаз до зимового сезону. Його можна зрозуміти. Адже як можна говорити про якесь наближення до європейського рівня надання послуг відпочиваючим, якщо більшість турбаз лише мінімально забезпечені телефонним зв’язком, якість якого часто допікає нормальній людині до «живого». «Усім зрозуміло, що про мобільний зв’язок у наших горах не доводиться говорити, — сказав Ю. Чомоляк, — тим не менше, до цього часу не надійшло жодної заявки від наших турбаз про прокладення ліній телефонного зв’язку чи встановлення номерів. А кому ж, як не мені, знати, що з наданням цієї послуги на наших турбазах не все гаразд».

Стан канатно-буксирувальних доріг області 
Ще одне питання, яке щоразу говорить за себе з початком зимового сезону, — облаштування гірськолижних трас та канатно-буксирувальних доріг (КБД). Як прозвучало на нараді, більшість наявних у області КБД потребують термінового ремонту, а отже, значних капіталовкладень. Для закупівлі, зрозуміло ж, нема коштів. За словами Івана Чмереки, заступника начальника головного управління економіки ОДА, «…необхідно врахувати те, що ці об’єкти мають сезонний режим роботи, їхня експлуатація здійснюється виключно в зимовий період. До цього слід додати постійно зростаючу вартість споживання енергоносіїв, збільшення амортизаційних відрахувань основних фондів, необхідність підвищення рівня заробітної плати (в гірських населених пунктах тарифні ставки підвищені від звичайних на 25 %). Одним словом, віддача від експлуатації КБД у області поки що залишається надзвичайно низькою. 
Для прикладу, в ОДП «Закарпаттурист» нині є 12 турбаз та лікувально-оздоровчих закладів, де змонтовано близько 20 канатно-буксирувальних доріг. Якщо врахувати, що вартість одного підйому на КБД «Закарпаттуристу» для дітей —1 грн., а для дорослих — 2—3 грн., то за рахунок сезонної експлуатації однієї КБД можна було б одержати в середньому від 8 до 10 тис. грн. доходу. Відповідно від експлуатації всіх 20 КБД, а вони, як стверджують керівники «Закарпаттуристу», всі перебувають в технічно справному стані, протягом року могли б дати близько 200 тис. грн. Разом з тим, «Закарпаттурист», наприклад, в 2000 році від експлуатації КБД одержав усього 27,2 тис. грн. Різниця майже в десять разів менша, ніж можна було б одержати. Безперечно, нинішній рік через малосніжність зими був не характерний для зимового туризму Закарпаття, але важко повірити в те, що протягом січня послугами гірськолижних трас тут скористалися тільки 700 осіб (це сумарно по 20 КБД)».
Отож із погляду перспектив на майбутнє у цьому питанні напрошується єдиний висновок: переважну більшість КБД області потрібно замінити на сучасніші (дороги бугельного типу на крісельні). Потребу в КБД зараз намагається частково вирішити наш ужгородський завод «Турбогаз», на якому протягом останніх двох місяців реалізовується проект з будівництва КБД. Представник підприємства повідомив, що перший експериментальний зразок підйомника їхнього виробництва завдовжки 400 м буде випробувано у листопаді цього року на території комплексу «Синяк» і його вартість становить до 50 тис. грн. А оскільки у краї вже нагальна потреба у бодай 4-5 таких підйомниках, то «Турбогаз» міг би їх виготовити. Були б замовлення. 
Хоча, за словами деяких підприємців та керівників районів, навіть 50 тис. грн. вони не готові виділити для закупівлі підйомника, мовляв, дорогувато. Були б якісь гарантії чи, ще краще, розстрочка… 
Ще одне питання, яке порушується на усіх нарадах з туристично-рекреаційного комплексу, але ніяк не може вирішитися, — закупівля ретрака та снігової пушки, яких, на превеликий жаль, в області досі нема. Це обладнання добре тим, що дозволило б утримувати у прекрасному стані гірськолижні траси (регулярне очищення тощо), а також як мінімум на місяць-два продовжило б тривалість сезону. Тільки що й говорити про закупівлю ретрака, який коштує в середньому 170 тис. дол., якщо навіть КБД ми не забезпечені.

Мовою статистики
І для змалювання цілісної картини теперішнього стану туристично-рекреаційного комплексу Закарпаття наведемо дані, які свідчать про його реальну роботу. Одним словом, цифри скажуть самі за себе. 
Так, на початок 2001 року на здійснення туристичної діяльності отримали ліцензію 62 господарюючі об’єкти області. Як повідомила Марія Осипчук, економіст відділу соціальної статистики обласного управління статистики, фактично надавало послуги 51 підприємство, обсяг наданих туристичних послуг становив 10,6 млн. грн.
Однак у 2000 році, порівняно з 1999 роком, відзначається зменшення кількості обслужених туристів з 218,1 тис. до 114,8 тис. осіб. До цього, як відомо, призвела, насамперед, тогорічна малосніжна зима. На 61,5 % до 6,3 тис. осіб збільшилася кількість іноземних туристів та на 4,3 % (до 41,2 тис.) — охоплених внутрішнім туризмом.
Станом на 1 липня ц. р. в області ліцензії на надання турпослуг мали 59 суб’єктів. Протягом першого півріччя туристичними організаціями обслужено 35,5 тис. осіб проти 101,1 тис. за відповідний період минулого року. Загалом обсяг наданих турпослуг становив 4 353 тис. грн., що на 2,4 % менше, ніж торік. 
Згідно з даними відділу соціальної статистики, витрати туристичних організацій, пов’язані із наданням послуг, становили у 2000 році 10,1 млн. грн., ними допущено збитків на 36,8 тис. грн. Сплачено до бюджету 1,6 млн. грн. (на 14,4 % більше порівняно з 1999 роком).
Інвестиційна ситуація в галузі туризму однозначно залишає бажати кращого. Знову ж таки, за даними статистики, за весь період інвестиційної діяльності в області у туристично-рекреаційний комплекс краю залучено всього …10 тис. дол. 
Пішохідний туризм. Про нього ми також майже забули. А в краї діє близько 400 різноманітних маршрутів різного ступеня складності. Згідно зі статистичними даними, щороку їх відвідують майже 300 тис. осіб. А де маркування маршрутів? У якому стані туристичні притулки?

А реклама?
І, безперечно, не слід забувати про рекламу на всіх можливих ринках туристичного комплексу Закарпаття. Звичайно, це також потребує значних витрат, але справа того варта. Один із представників австрійської делегації, яка днями перебувала в області, сказав, що він би розкручував наш край так: «Якщо хочете побачити Європу такою, якою вона була сто років тому, приїжджайте на Закарпаття». Може, варто спробувати бодай так?
Одним словом, ми до зими (так чи інакше) готові, панове туристи. Приїжджайте!
Наталія Логойда