 |
Чи повинні ми платити за медичні послуги
Медицина. Болісне питання. Нині люди просто бояться хворіти. Задорого. І це при тому, що медицина у нас таки вважається безплатною. Принаймні так зафіксо-вано в Конституції
Практична необхідність в офіційній інтерпретації ст. 49 Конституції України щодо безоплатної медичної допомоги в Україні обгрунтовується тим, що сьогодні громадяни України фактично не можуть отримати медичну допомогу, не сплативши власні кошти за ліки, харчування та «необхідні витратні матеріали». Значна частина населення неспроможна відшкодувати такі витрати, і тому багато громадян змушені відмовлятися від відвідування закладів охорони здоров’я. Отже, конституційне право громадян на охорону здоров’я і медичну допомогу фактично не реалізується. У нас все-таки стверджується, що медицина безоплатна, але безоплатність такої допомоги полягає лише у відсутності прямого розрахунку пацієнта за медичну допомогу на момент її надання. Платиться згодом і, м’яко кажучи, не зовсім офіційно.
Але ж сутність терміна «безоплатність медичної допомоги» вичерпується відсутністю безпосереднього розрахунку пацієнта за отриману послугу не лише на момент, а й до та після її надання. У цьому разі витрати на медичну допомогу відшкодовуються за рахунок бюджету страхових фондів або інших джерел, визначених законодавством.
Та під кутом нинішнього стану економіки України вбачається розрив між проголошеними Конституцією України гарантіями щодо надання безоплатної медичної допомоги та економічними можливостями держави. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України стверджує, що термін «безоплатність» взагалі не може мати достатнього обгрунтування в умовах ринку моделі економіки, оскільки видатки на «безоплатну медичну допомогу» завжди оплачуються (раніше чи пізніше) самим пацієнтом шляхом відрахувань від заробітної плати (доходів) до бюджетів. Тобто, все одно медицина фінансується з бюджету, який, у свою чергу, формується з відрахувань із зарплат громадян.
Офіційне тлумачення терміна «безоплатність» (у тексті статті 49 Конституції України) визначається або контекстом, або логічним взаємозв’язком слів, у якому він застосовується. У словосполученні «медична допомога надається безоплатно» останнє слово у контексті всієї статті 49 Конституції України означає, що індивід, який отримує таку допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, не повинен відшкодовувати її вартість ні у формі будь-яких платежів, ні у будь-якій формі незалежно від часу надання медичної допомоги. Це цілком відповідає значенню слова «безоплатність»: те, за що не платять, що не оплачується, не потребує оплати; те, за що не береться оплата; те, що не отримало ніякої плати, винагороди; що має своїми синонімами «неоплатний, безкорисливий».
Є неприйнятними з позицій припису частини третьої статті 49 Конституції України пропозиції окремих державних органів щодо необхідності встановлення якихось меж безоплатної допомоги у вигляді її гарантованого рівня. Йдеться про пропозиції надання безоплатної медичної допомоги лише неспроможним верствам населення «в рамках, визначених законом» тощо. Але й це суперечить положенням статті 3 частини третьої статті 22 та низки інших статей Конституції України. Безоплатна медична допомога, передбачена Конституцією України, повинна надаватися всім громадянам у повному обсязі, тобто задовольняти потреби людини у збереженні або відновленні здоров’я.
Узагальнюючи вищенаведене, безоплатна медична допомога в Україні є конституційно закріпленим правом кожної людини. Але в реаліях сьогодення фактично не реалізується в життя. Тому скоро з’являться перші прецеденти щодо звернення громадян до судів з позовами про відшкодування матеріальної, а можливо, й моральної шкоди до державних та комунальних закладів охорони здоров’я стосовно безвитратної медичної допомоги, але це все ще у майбутньому з причин неймовірної терплячості та вміння виживання у нинішніх умовах.
А поки що гроші в конвертах
Деякі наші громадяни вже привчили медиків до конвертів. Але конверти не кожен може дати. Тому й лікарі, здебільшого, не встановлюють такси за свої послуги — дає, хто скільки може, а хто не може, то нехай і не дає. Лікар із зарплатні жити нормально не може. А хоче. Розповідають, щоправда, про ганебну конкуренцію в лікарському середовищі за «багатого клієнта». Але такого, щоб лікар відмовився надати допомогу бідняку, поки немає. Інша річ, що це за допомога.
Є й така проблема, як фінансування медичних закладів. Йдеться не тільки про гроші за ліки та медичні препарати. Йдеться про їжу для хворих. Про тепло в палатах. Медицина катастрофічно недофінансована. Щоб якось вийти зі скрути, можна вигадувати якісь фонди, і тоді гроші несуться пацієнтами не в конвертах лікарю, а офіційно проплачуються на рахунок медзакладу. Тобто, у цьому випадку не забороняється надання громадянам медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги (за термінологією Всесвітньої організації охорони здоров’я — «медичних послуг другорядного значення», «парамедичних послуг»), зазначених закладах за окрему плату. Але й такі речі робити держава поки то дозволяє, то забороняє.
Чому ми дивуємо-ся, що лікарі тікають?
У нормальних країнах соціально-медичні проблеми вже давно перестали бути проблемами. Щодо послуг, то там існує медичне страхування. Людина незалежно від того хвора чи ні щомісяця чемно сплачує певну суму як страховий внесок. Проте, не дай Боже, трапиться лихо — їй нададуть повну медичну допомогу без будь-яких доплат. Це щодо відсутності конвертів.
Крім того, медичні заклади повністю профінансовані. Один знайомий розповідав, що в маленькому містечку у Швеції щороку з бюджету виділяються величезні суми на медичний заклад. Так треба. І в цій лікарні є найсучасніша апаратура. А лікарі мають надпристойні зарплати. І це при тому, що того дня, коли мій знайомий туди з цікавості завітав, у лікарні були тільки двоє пацієнтів. Якісь заробітчани з Польщі…
Петро Франчук
Якою, на вашу думку, повинна бути в Україні медицина — платною чи ні?
(Вуличне опитування)
Яна, менеджер з реклами:
— Хай буде так, як за кордоном: кожен зі своєї зарплати відраховує на медицину. Ми зараз також відраховуємо, але, вочевидь, цього мало, та й що там — десь півтора відсотка? Адже все одно йдеш у лікарню і за все вимушений платити: за бинти, операції, пологи. Потрібно платити більше податків і не платити в лікарнях. Краще щомісяця трохи більше віддавати на медицину і потім, коли виникне потреба, не ламати голову, де дістати гроші на лікування.
Наталка, школярка:
— Ті, хто може платити, повинні платити за медицину, а для малозабезпечених медицина має бути безкоштовною.
Мері, школярка:
— Медицина однозначно повинна бути безплатною для всіх верств населення.
Євген, програміст:
— Медицина однозначно має бути платною. А меха-нізм один — медичне стра-хування, як у всіх європей-ських країнах. Також, безпе-речно, повинне бути соці-альне страхування. Я вва-жаю, якщо медицина буде безкоштовною, то вона не буде на належному рівні. Зараз рівень нашої медицини — це рівень країн третього світу, це навіть незадовільно.
Ніна Миколаївна, пенсіонер:
— Я стара пенсіонерка, пропрацювала понад сорок років у школі, а зараз не маю за що лікуватися. Мені доводиться вже поспіль два роки пропускати відвідини до лікаря, бо не можу собі цього дозволити. І доїхати не можу, і заплатити неспроможна. Треба все-таки, аби медицина була безкоштовною. Знаєте, постійно слухаю засідання Верховної Ради, ці депутати весь час полемізують, щось обговорюють, але такого важливого питання кілька років вирішити неспроможні. А то ж доводиться йти зараз у лікарню, як у турпохід — з величезними сумками, а хто не може? Або ж покладуть тебе в палату, лежиш, а ліків нема, знайдуть, якщо даси гроші.
Антоніна, студентка:
— Медицина повинна бути платною. Лікарі повинні отримувати достатню кількість грошей, аби якісно працювати. На щастя, я ще не зверталася до лікарів з особистого приводу, але мої рідні та знайомі мають такий досвід і нерідко скаржаться.
Можливо, краще би було так: коли звертаєшся в лікарню, ти повинен за відповідні послуги сплатити певні суми. А також повинні бути окремі лікарні для малозабезпечених.
Пригоди закарпатців у Африці продовжаться... за північним Полярним колом
Що неймовірне може при бажанні стати цілком очевидним, раз по раз доводять романтики, сміливці й просто справжні життєлюби. Їм, як відомо, і море по коліна, і Африка не страшна, і важка та далека дорога — тільки додатковий адреналін. Усе це можна сказати про двох молодих ужгородських людей, Наталку і Олега — котрі стали першими закарпатцями, хто підкорив шлях до африканського Тунісу — а це 2,5 тис. км в один бік — на мотоциклі. Хоча минуло вже кілька місяців, дізнатись про подробиці цієї безпрецедентної подорожі випало нещодавно. А слухаючи, по-білому позаздрити: щастить же людям!
Семиповерховий морський пором наближав нас до мети
Розповідає Наталка:
— Наш маршрут пролягав через Угорщину, Австрію, Італію, Туніс, а на зворотному шляху: Італія, Франція, Монако, Австрія, Угорщина. Всього 2,5 тис. км. Жодного разу не проїхали по одному й тому ж шосе. Щодня долали близько 750 км дороги з середньою швидкістю 120 км/год. Нашим транспортом і добрим другом, що жодного разу не підвів, був мотоцикл Honda Transalp. Готувалися до подорожі понад три місяці, адже треба було продумати усе до найдрібніших деталей. До багажу поклали і дві маленькі буханки «Бородінського», про всяк випадок...
А коли позаду залишилися Угорщина, Австрія, на третій день подорожі нас зустріла Італія. Тут інші дороги: майже весь автобан створений штучним методом, це або великі мости, або тунелі, а за австрійські вони гірші за якістю на кілька рівнів. Чергова зупинка — маленький затишний Сант П’єтре Терме — містечко, чимось дуже схоже на Ужгород. Несподіванкою тут була зустріч із землячкою з Ужгорода.. У неї на кухні кілька годин ліпили тортеліні , ділилися враженнями від побаченого, обсихали після дощу, яким нас зустріла Італія.
Наступного дня вирушили на південь, до моря. Здавалося, що крізь мости і тунелі ми мчимо зі швидкістю вітру. А 5—7-кілометрові тунелі вражали найбільше через відчуття нібито ти особисто є учасником захоплюючих комп’ютерних гонок. Довкола темно, тільки промінь світла попереду і гудіння двигунів. А коли відкривається горизонт, то в небі помічаємо чайок — отже, море поруч!
Порт. Подальший шлях до Африки ми мали подолати на морському поромі. Для багатьох німців і австрійців, яких ми тут зустріли, подібні подорожі — явище звичайне. Ми ж у їхніх очах були героями. Ще б пак, Східна Європа, більше того — Україна!..
Пором «Карфаген» — 7-поверховий плюс три поверхи внизу, де у три ряди розмістилися автобуси, автомобілі (близько 600!), мотоцикли. Та ще 2 тис. пасажирів на борту. Усе в килимах, музика... 21 година, 1500 км розділяли нас від Африки.
На березі за 30 хвилин нам оформили візи. Оформлення нашого мотоцикла зайняло значно більше часу. Ввіз транспорту тут під контролем: якщо ти ввіз техніку, то маєш її і неодмінно вивезти. А тому щодо техніки «шмонали» і своїх співгромадян — африканців, арабів.
Поселилися у 5-зірковому готелі, і за якихось 30 хвилин виїхали у місто Монастир з незабутньо гарною набережною. Дуже спокійна атмосфера панує навколо, всюди продають національні сувеніри. Гід, який навчався в Пітері, не міг зрозуміти спочатку, чого я раптом захотіла зупинитися. А річ у тім, що на дорогу вийшов верблюд, маленький, одногорбий, з милою мордочкою (Африку населяють одногорбі верблюди на відміну від двогорбих у Азії). Різняться від наших і кішки, яких у Тунісі вважають священними істотами: вони мають крупний тулуб і гострі мордочки з величезними очима. Такими зображені й на статуетках, які можна побачити повсюди біля фонтанів.
На дорогах часто зустрічаєш знак: «Обережно: верблюди!» Цікаво, що для того, аби отримати у Тунісі посвідчення водія, треба довго вчитися і чимало за це заплатити. Кожний водій дорожить ними, а тому нізащо не піде на перевищення швидкості. Закони тут суворі — підпилого водія залишають без ліцензії, а також на 2 тижні запроторять до тюрми. На деяких перехрестях доріг водії зменшували швидкість до 20 кілометрів за годину — і рухались, неначе верблюди.
Третій римський Колізей і чай у товаристві справжніх африканських троглодитів
Мандрівники вирішили побачити те, що є серцем Тунісу, і вирушили в путь. Перша зупинка: Ель-Джем. Саме тут і знаходиться римський Колізей. Третій за розміром і перший за рівнем збереженості у світі. Двічі його було зруйновано, але він зберігся як символ сили і могутності Римської імперії. Існує чимало легенд про цю споруду, а також підземний лабіринт завдовжки 60 км. На тисячі кілометрів тут розкинулися оливкові плантації, а Туніс займає четверте місце у світі за виробництвом оливкової олії, чим дуже пишаються громадяни цієї диво-країни. Зрошувальна система для вирощування оливок — окрема тема, бо чого тільки варте підведення води до кожного, окремо взятого дерева!
А далі — степ, кургани і гори. А отже, місця, де мешкають корінні кочові племена берберів.
Розповідає Наталка:
— Це дуже гостинні, привітні люди. Дещо схожі на закарпатських ромів, вони особливі тим, що свої житла ... викопують (виривають) безпосередньо у землі або скелях. На собі носять багато одягу, хустинок. Всюди — кішки, господарі пригощають гостей чаєм... Бербери чомусь схильні вважати, що море приносить небезпеку, а тому втікають від нього якомога далі — від людей, від цивілізації. Для них збудували нові житла з усіма сучасними вигодами: електропостачанням, каналізацією, водопроводом. Але тільки 30 відсотків троглодитів поселилися у сучасних будинках, і то це — переважно молодь. Квартири на сьогодні порожні.
На фотознімках, які показує Наталка, берберка— троглодитка (печерна жінка) перемелює пшоно і тут-таки годує ним козу; поруч індики, кішки, собаки. Кому з закарпатців випадало чаювати зі справжнім африканським троглодитом?
— Пейзажі кожні сто метрів змінюються, — спогади Наталки як матеріалізована казка, кольорові сни, що не забудуться. — Солене озеро Шот Ель-Джері, кучугури піску і солі, а вода солена до жаху! Всюди продають фініки, для бажаючих відпочити облаштовані намети. Піщана троянда — це щось особливе. Спочатку пісок упродовж тривалого часу збивається докупи, а потім вимивається водою — і так багато разів. Як наслідок, утворюються химерні, дуже подібні на квіти , силуети. Бархани, нібито абсолютно тверді, але легко розсипаються , якщо натиснути. Місячні пейзажі фантастичної краси: кургани, степ, камені, рідкісні схили. Не дивно, що натуру для своїх «Зоряних воєн» Стівен Спілберг робив саме тут.
Місто Тужер — останнє перед пустелею, ворота в Сахару. Сюди під’їжджають автобуси з туристами, яких тут таки відповідно екіпірують і садять на верблюдів для подорожі. Чоловік 100 вирушають в пустелю на верблюдах одночасно. Кожні десять хвилин вечірнє небо змінює своє забарвлення від сірого до бордового: краса неповторна. Я не встигала виймати відеокамеру, щоб зафіксувати найбільш вражаючі моменти.
Сахара — це не тільки піски, а й найвищого рівня сервіс з водою, й усім, що душі заманеться
Світанок у Сахарі настає дуже рано. Коли подорожуючі о 7.00 проїжджали мимо озера Шот Ель-Джері, то за десятки кілометрів навкруги не бачили нічого, окрім рівнини і скупчень солі. А далі — гірські оазиси. Поміж скелями та піском— справжній зелений рай з водоспадами, пальмами, буйною зеленню. Об’їхали всі оазиси старою звивистою дорогою, викладеною плитами, яку збудували під керівництвом німецького генерала Роммеля ще під час Другої світової війни. Ще одна характерна деталь: навіть ті дороги, що не позначені на картах, у зразковому стані: гладенькі, зі спеціального білого асфальту, що не плавиться під пустельним сонцем. Різкі повороти на джипі демонстрував затятий араб; незважаючи на злякані зойки туристів.
Дорога пустинею привела подорожніх в Кайруан — четверте священне місце мусульман, після Мекки, Медіни і Єрусалима. Кайруан має 85 мечетей, найкращі у світі килими і до послуг туристів, які палко прагнуть сюди, адже вважається, що сім разів побувати тут — і не треба до Мекки!
Коли ж наші туристи повернулися у м. Сус і купували на ринку сувеніри, один з продавців навіть запропонував в обмін за Наталку… тисячі верблюдів. Цікаво, що забезпеченість корінного населення визначається або площею оливкових плантацій, або кількістю верблюдів. Місцеві чоловіки охоче одружуються з європейками. В Тунісі немає ісламського фундаменталізму, як у сусідньому Алжирі, тут заборонена чадра, а Конституція проти багатоженства. Хоча у віддалених від центру поселеннях чоловіки напівлегально утримують і по чотири дружини.
«Побачиш його — і під «крильце» захочеш»
— Чи не було відчуття незахищеності, усе-таки Африка?.. — запитую Наталку.
— Знаєш, які там поліцейські? — це звучить майже ніжно. — Побачиш його, і захочеш стрибнути до нього, як під крильце... Настільки доброзичливо, надійно вони виглядають. Посмішка на обличчі, у білих кітелях, вони повсюди, на всіх дорогах . А на поставлене тобою запитання дають вичерпну інформацію.
...Зрештою, після всього побаченого й пережитого, настав день від’їзду. У столиці Тунісі на Олега з Наталкою очікувала несподіванка. Трапилася ДТП. Серед пожвавленого руху їхній мотоцикл «зачепив» мікроавтобус і мало не зіштовхнув у потік автомобілів… За якусь хвилину поруч вже був полісмен, а водій з готовністю протягував свою страховку, за якою їм, як потерпілим, оплатили б відшкодування. Але через 2 години відпливав пором, а збитками від зіткнення була вм’ятина бокового кошика для речей, — тож на цьому моменті й поставили крапку… Зате отримали ще одне враження про те, яким має бути цивілізоване вирішення проблем.
Вже на зворотному шляху Наталку й Олега попередять про необхідність мати… відповідний одяг, або ж у противному разі може «зацапати» поліція. Це коли подорожні під’їхали до Монако — маленької держави загальною площею 2 кв. км, де міські тротуари викладені синтетичним килимовим покриттям. Місто для багачів усього світу, де зірки світової величини мають власні вілли.
Насамкінець запитую Наталку, відпало чи, навпаки, зміцніло після такої подорожі бажання жити за кордоном? На її переконання, жити все-таки краще вдома. Але живучи в Україні, так хочеться мати змогу подорожувати світом! Адже, виявляється, і далека Африка може стати близькою, якщо прагнутимеш зустрічі з нею.
«Ніхто на території СНД до мене такого не зробив»
Розповідає Олег:
— На Закарпатті є тільки одна людина, яка мотоциклом подолала шлях до Риги. До подорожі в Африку я особисто їздив мотоциклом по 1—1,5 тисячі кілометрів. Щодо «африканського» проекту, то, як казав Фрейд: «Чоловіком керує або сексуальний потяг, або бажання прославитися». У даній ситуації саме друге, певною мірою, було присутнє. Я хотів зробити те, чого до мене ще ніхто не зробив: ні приватно, ні у складі команди... Маю на увазі з території СНД. Хоча витрати були досить солідні, за цим я ніскільки не шкодую.
Тепер я готую інший проект. У секреті не тримаю, бо, окрім мене, його все одно ніхто не реалізує. Планую перетнути північне Полярне коло, так звану 40-ву паралель, це там, де у Росії місто Норильськ, а в Європі — Фінляндія, Норвегія, Швеція...
Я завжди прагнув пізнати досі не пізнане. Коли ще був першокласником, уперше разом з батьками «Москвичем» здійснили подорож через Закарпаття, Буковину, Молдавію, аж до Феодосії. Тоді ми їхали цілий місяць. Можливо, тоді й «захворів» потягом до далеких подорожей.
P. S. А два маленькі шматочки «Бородінського» хліба з Ужгорода наші мандрівники привезли назад, додому. Навіть після двох тижнів в Африці хліб не зіпсувався.
Небезпечне сусiдство
Зi створiннями, змиритися з якими неможливо так само, як i звикнути, може несподiвано набрати масштабiв лиха, якщо не вiдшукати необхiднi кошти.
Повернувся з ро-боти, повечеряв, присiв вiдпочити
i раптом...
Є гiпотеза, що сьогоднi, коли свiт здригається вiд терористичних вибухiв, а дехто «бавиться» бактеорологiчною зброєю, чи не найнебезпечнiшими для людини можуть стати ... зараженi тварини, особливо пацюки. Адже саме пацюки i мишi поширюють такi хвороби, як лептоспiроз, туляремiя, бруцельоз та iншi небезпечнi iнфекцiї, яких можна налiчити близько трьох десяткiв. Поговоримо про лептоспiроз.
А. М. Зязiна, лiкар-епiдемiолог вiддiлу особливо небезпечних iнфекцiй обласної СЕС, цiєю проблемою займається з 1969 року.
— Останнiм часом найпоширенiшим є саме iктеро-геморагiчний лептоспiроз з жовтухою, — констатує вона. — Це так званий мiський тип захворювання, джерелом якого є сiрий мiський пацюк. Поширюється iнфекцiя через воду, забрудненi продукти харчування, немитi руки. При цьому можна не тiльки захворiти з ускладненнями, а й померти, хоча летальнi випадки , на щастя, одиничнi. Цього року пiд пiдозрою один смертельний випадок, а вичерпну вiдповiдь дадуть результати патолого-анатомiчного розтину. Попередньо можна припустити, що летальнiсть спричинена пiзнiм звертанням хворого за медичною допомогою.
Якщо проаналiзувати данi статистики, то найчастiше на лептоспiроз хворiють iршавчани, де має мiсце стiйкий осередок зарази. По 4 випадки захворювання на лептоспiроз цiєї осенi припадає на Виноградiвський та Ужгородський райони, у м. Ужгороді й на Мукачiвщинi зафiксовано по 2, а також по одному захворiлому на Берегiвщинi й Свалявщинi. Усього ж станом на 16 жовтня хворими були 19 осiб, що є невисоким показником. Пiком захворюваностi був 1997 рiк, коли кiлькiсть хворих сягнула 243 особи. Статистика також свiдчить, що 80—90 % захворювань зустрiчається серед чоловiчої половини населення. Чим це пояснити, адже до лептоспiрозу iснує загальна схильнiсть, тобто захворiти може кожний? Пояснюється тим, що сiнокiс, рибалка, праця на тваринницьких фермах — прерогатива чоловiка. А збудники, лептоспiри, живуть там, де волого.
Ася Михайлiвна називає сiнокісну лихоманку, «малиновi» спалахи лептоспiрозу. Восени за дикою малиною, що полюбляє вологi мiсцини, поспiшають чимало громадян, а дрiбнi подряпини на їхнiх руках стають «вхiдними воротами» для лептоспiр, особливо пiд час миття рук. Iз водойм п’ють мишоподiбнi гризуни, а лептоспiри паразитують у звивистих канальцях нирок тварин i разом з сечею видiляються у зовнiшнє середовище. Лептоспiри пiд мiкроскопом мають форму штопора, спiралi, i здатнi «просвердлити» навiть цiлком здорову шкiру. А ще потрапляють в органiзм через слизовi носа, рота, очей. Лептоспiроз можна «пiдчепити», долаючи стоячi водойми вбрiд, пiд час рибалки, особливо босонiж...
У 1985 i 1992 роках фiксували досить значнi так званi купальнi спалахи у с. Чабанiвка Ужгородського району. Вiдомо, що за лiтньої спеки дiти ладнi борсатися у будь-якiй калюжi, а тому часто хворiють на лептоспiроз. У вологому грунтi збудники лептоспiрозу живуть понад пiвроку, добре переносять морози. Вони зберiгаються 20—48 годин у кип’яченому й пастеризованому молоцi, а ось у кислому — гинуть протягом 20 хвилин. Гинуть вони i у водi при 70 градусах Цельсiя через кiлька секунд, а при кип’ятiннi вiдразу ж.
Як правило, хворий вказує на епiдемiологiчний анамнез: чи то пив воду, чи стояв у нiй з вудкою, чи переходив водойму, чи купався. Спецiальна бiогрупа у складi бiолога-зоолога, дератизатора, працiвника вiварiю вирушає на означене мiсце, аби визначити збудника, вiдбирають проби води, вiдловлюють гризунiв. Тут-таки, на мiсцi, можна видiлити культуру лептоспiри безпосередньо з тiла гризуна i зробити висновок щодо причини i джерела захворювання. Загалом епiзоотiя має певну циклiчнiсть, цьогорiч отримано тiльки 5,3 вiдсотка позитивних результатiв вiд мишоподiбних гризунiв, а траплялося, що цей показник був у 6—10 разiв вищим.
Хворi часто називають точний час, коли занедужали. Раптом рiзко пiдвищується температура тiла до 39—40 градусiв, з’являються болi голови, у попереці, суглобах, i особливо, литкових м’язах. Часто мучить бiль у правому пiдребер’ї, пiд грудьми, виникає кон’юнктивiт очей. Можливi нудота, блювання з кров’ю, марення, безсоння, кровотеча з носа. Лiкування такого хворого повинно тривати у лiкарнi пiд наглядом спецiалiстiв. Повне одужання настає пiсля 6—12 тижнiв хвороби. А здавалося б, якийсь там гризун...
Отож вкотре доходимо банального висновку: краще попередити цю бiду, анiж у неї вляпатися. А щоб її уникнути, Ася Михайлiвна нагадує про дотримання простих правил: зберiгати продукти якомога далi вiд можливого доступу гризунiв, надiйно герметизувати дiючi колодязi, дотримуватися санiтарних вимог пiд час будiвництва зрошувальних систем, ставкiв, криниць, iнших водозбiрних споруд, уникати вживання води з випадкових джерел. Як у вiдомiй казцi, «НЕ пей с копытца, козленочком станешь». А за наявностi ВРХ, свиней, iнших сiльськогосподарських тварин, слiд проводити дератизацiю. До речi, полiвалентнi щеплення проводили до 1973 року — болючi, з наступним загостренням, що, на думку А. М. Зязiної, приносили бiльше шкоди, анiж добра, i не завжди ставили надiйний заслiн захворюванню. Вiдповiдно до Нацiонального календаря, який затверджено наказом МОЗ України вiд 31.10.2000 «Про порядок проведення профiлактичних щеплень в Українi», щеплення проти лептоспiрозу введено до перелiку щеплень на епiдемiологiчно неблагополучних територiях. А за твердженням позаштатного обласного епiдемiолога, завiдуючої епiдемiологiчним вiддiлом СЕЗ С. В. Оберемко, проведення профiлактичних заходiв проти iнфекцiйних захворювань, у т. ч. лептоспiрозу, обходиться у 20—25 разiв дешевше за лiкування!
«Число Iкс». Скiльки пацюкiв припадає на од-ного ужгородця?
Цiкаво знати. За iнформацiєю «МК», на кожного мешканця росiйських мегаполiсiв на сьогоднi припадає по 12—20 пацюкiв (у Москвi, Пiтерi їх бiльше, у Нижньому й Єкатеринбурзi — менше), у Казанi це «число Iкс» сягає 28—33. Навiть жителi вул. Банкової та прилеглих до неї у Києвi стурбованi нашестям пацюкiв. А що в Ужгородi?
— Скiльки пацюкiв припадає на одного нашого городянина: один, п’ять? — запитання до завiдуючої обласним вiддiлом профдезiнфекцiї М. М. Балко.
— Якщо у попереднi роки ми проводили вiдносний облiк пацюкiв, що заселяли береги рiчок, сквери, кладовища — то нинi це додаткова робота, яку треба вiдповiдно оплатити. Можливостi ж такої, на жаль, не маємо. Неможливим стало i проведення суцiльної дератизацiї пiд час пiку зростання чисельності гризунiв навеснi та восени, що у «старi добрi часи» робилося безкоштовно. Дератизацiя на сьогоднi не проводиться у тому обсязi, який необхiдний мiсту. Так званi об’єкти Держсанепiднагляду — дошкiльнi виховнi заклади, харчовi об’єкти, лiкувальнi заклади, промисловi й житловi — охопленi дератизацiйними заходами тiльки на 30 %, а це дуже мало. У чому причина? Чимало органiзацiй наразi є неплатоспроможними, не сплачують нам за виконаний об’єм робiт окремі ЖРЕРи, житловi товариства. Як наслiдок, має мiсце так звана дебiторська заборгованiсть, а при заборгованостi 50 тис. грн. надання подальших послуг нами неможливе. При цьому вартiсть дератизацiйних послуг включена до вартостi квартплати. Проте з тих коштiв, що населення сплачує, нам не надходить нiчого.
— Хоча до нас безперервно телефонують городяни зi скаргами, що пацюки заходять у квартири, — продовжує головний лiкар Ужгородської дезiнфекцiйної станцiї М. М. Татунова, — а ми не можемо допомогти навiть однiй сiм’ї, бо це марно, адже дератизацiя передбачає проведення системи заходiв. Гiрко, що протягом останнiх рокiв у дитячих дошкiльних закладах цi роботи не проводяться також через несплату за попередньо наданi їм послуги. Це 4 тис. грн. — кошти для нас значнi, адже отрута закуповується переважно за кордоном за валюту i є дороговартiсною. Боргують 15 тис. грн. загальноосвiтнi школи, а тому змушенi й тут призупинити основнi протиепiдемiологiчнi заходи. Мiськво ж тiльки обiцяє провести розрахунки. Загалом не виплаченi нам борги становлять 169 тис. грн., а це вкрай негативно вiдображається на наших зарплатах, можливостi поповнити асортимент препаратiв, технiку, надавати працiвникам спецхарчування, передбачене законодавством, навiть замiняти спецодяг, респiратори тощо. Оскiльки ми державна органiзацiя, то вiдповiдно, чим бiльше ми заробимо, тим менше ляже на плечi держави. Звернулися за пiдтримкою до нового мера. До слова, нашi колеги з-за кордону вiдверто дивувалися, адже у них суцільна дератизація фiнансується з мiського бюджету. Поставленi у безвихiдне становище, готуємо на злiсних боржникiв — а це ЖРЕРи №№ 4, 8 та ТОВ «Добробут» — матерiали в прокуратуру м. Ужгорода.
* * *
Опинившись , таким чином, у ситуацiї «help!», у чому схильнi шукати тут вiдправну точку до виходу з неї? Кажуть, що, по-перше, сподiваються на пiдтримку голови мiста, а по-друге, на прокуратуру i суд, аби цi органи допомогли повернути свої «кровнi» для можливостi продовження боротьби з гризунами. Поки що ж нашi небезпечнi сусiди з пiдвалiв, горищ та смiтникiв святкують «вольницю».
Що ж залишається обивателю? I як бути взагалi? Може, з безнадiї вiдкрити пункти з прийому щурячих шкурок зi встановленою таксою? Дивись, i поголiв’я зменшиться, i добробут населення зросте?..
* * *
Пацюк — вiн також трохи... людина?
Iснує аксiома: хвороби подiляються на тi, що або вiд нервiв, або ж вiд бруду. Можна сказати, що лептоспiроз — хвороба бруду. Ризик її поширення прямо пропорцiйно залежить вiд того, в яких умовах ми мешкаємо, вiд рiвня санiтарiї у мiстi, багатоквартирному будинку, власнiй оселi. А також вiд цивiлiзованостi наших понять щодо безпосередньо гiгiєни. Адже якщо ми зводимо новi пам’ятники i обелiски, багатi громадяни дивують химерними котеджами, а поруч поширюють сморiд смiтники, то де вона, цивiлiзованiсть? I про яку гiгiєну можна говорити, якщо пiд ногами шмигають огиднi сiрi пацюки?
Завдяки своїй особливiй гнучкості вони можуть проникати у дуже вузькi отвори i щiлини. По каналiзацiйних трубах прокладають собi шлях до квартир, а по смiттєпроводах проникають на верхнi поверхи. Недоступного для них практично не iснує. Розповiдають, що сiрих пацюкiв знаходять навiть у холодильних камерах за температури мiнус 20 градусiв, де вони у м’ясних тушках створюють гнiзда, де потiм мешкають, а заодно i харчуються...
Якось молодий ужгородець несподiвано виявив пацюка, коли користувався туалетною кiмнатою. Рiшучому студентовi-медику тодi пощастило самому вберегтися та ще й знищити нападника. Отож не обов’язково проводити екскурсiю на смiтники по вул. Тельмана, щоб набратися донесхочу подiбних емоцiй. Зустрiчаючи цих вiчних сусiдiв людини, особливо неприємно стає вiд того, що за твердженнями фахiвцiв мiж нами й ними iснує багато спiльного. I тiльки б фiзiологiєю ця подiбнiсть завершувалася...
«Попелюшка» нашого організму
Щитовидна залоза виконує роль справжні-сінької «попелюшки» у нашому організмі — вона є непомітною на перший погляд, але водночас же час жоден орган у нашому організмі не виконує настільки важливої функції, як вона.
На сьогодні захворювання щитовидної залози є одними з найрозповсюджених у світі. Так, L-тироксин — гормон щитовидної залози, який приписують хворим з її захворюваннями, є одним з 13 препаратів, які найчастіше виписуються в США. У Великобританії цей же гормон отримує понад 1 % населення країни. Йододефіцитні стани займають перше місце серед неінфекційних захворювань як за територією їх розповсюдженості, так і за кількістю ураженого населення. У 1990 році йододефіцитні стани були визнані фахівцями ВООЗ проблемою охорони в 118 країнах світу. У регіонах з йододефіцитом мешкають понад 1,5 млрд. людей, на зоб страждають близько 665 млн., а кретинізмом — 11 мільйонів. Отже, ризик розвитку негативних наслідків дефіциту йоду загрожує близько третій частині населення світу. Надзвичайно велика поширеність хвороб щитоподібної залози ставить їх в один ряд з такими захворюваннями, як цукровий діабет і хвороби серцево-судинної системи. Ще за іншими даними, поширеність захворювання щитовидної залози ще більша, ніж відомо на сьогодні.
Як відомо, Закарпатську область також зараховують до ендемічного регіону (ендемічна – це така територія, на якій є нестача йоду у воді, ґрунті, продуктах харчування). У нас із тими чи іншими проблемами щитовидки сьогодні зустрічається майже кожна третя людина (?).
Протягом багатьох років і вчених, і пацієнтів хвилює питання: що саме призводить до розвитку цих захворювань — якісь спадкоємні, генетичні причини чи фактори навколишнього середовища? У дослідників немає однозначної відповіді, але, очевидно, відіграють свою роль ці обидві ланки. Адже давно відомо, що до хвороби щитовидної залози мають спадкоємну схильність. З іншого боку, беззаперечною є роль різних зовнішніх факторів — стресу, інфекцій, інсоляцій у розвитку цих захворювань. Найбільше в цьому плані значення має дефіцит йоду в навколишнім середовищі.Ситуація з захворюваннями щитовидної залози чимось схожа на заряджену рушницю, при цьому функцію заряду виконує генетична схильність, а роль спускового гачка — фактори зовнішнього середовища. І применшувати роль щитовидної залози у функціонуванні всіх органів і систем організму аж ніяк не можна.
***
Морська капуста — товариш номер один
Добова потреба людини у стабільному йоді 200—250 мкг на добу. Оскільки в ендемічних зонах нестача йоду, то його потрібно споживати додатково. Відповідно наводимо рекомендації міжнародної ради з контролю за йододефіцитними розладами щодо профілактичної добової дози: діти дошкільного віку (1—6 років) повинні додатково на добу вживати 50—90 мкг, діти молодшого шкільного віку (7—12 років) — 120 мкг на добу, діти старші 12 років та дорослі — 150 мкг на добу, вагітні та жінки, котрі годують, — 200—300 мкг на добу.
Одним з рішень проблеми, як уже згадувалося, є йодування солі. На жаль, її останнім часом в Україні випускається надзвичайно мало. У деяких країнах знайшли інший вихід – йодують хліб (Росія, Німеччина, Голландія) або ж згодовують худобу йодованими кормами (Німеччина, Голландія). Зокрема, у нас у області останнім часом почало з’являтися йодоване молоко, але його, на жаль, так мало, що й говорити не доводиться.
Звичайно, за теперішньої соціально-економічної ситуації в нашій країні вихід лишається один — споживати продукти харчування, які містять йод. Наводимо вміст йоду в деяких продуктах і нагадуємо, що все-таки найбільше цієї потрібної речовини у продуктах моря (морська риба, морська капуста, креветки тощо).
При споживанні інших харчових продуктів потрібно пам’ятати, що у продуктах місцевого виробництва, особливо у гірських районах, кількість йоду значно менша.
***
Роль щитовидної залози в організмі
«Незважаючи на невеликий розмір щитовидної залози, гормони, які виробляються в ній, беруть участь буквально у всіх процесах організму, — розповідає Ольга Крафчик, обласний ендокринолог. — Основною функцією її є підтримка нормального метаболізму (обміну речовин) у клітинах організму. Гормони щитовидної залози стимулюють обмін речовин практично у всіх клітинах і регулюють кожен процес в організмі — дихання, прийом їжі, сон, рух, а також процеси у внутрішніх органах — від серцебиття до роботи репродуктивної системи.
Тиреоїдні гормони необхідні для нормального розумового і фізичного розвитку. Поряд з гормоном зросту, який виробляється у гіпофізі, вони відповідають за нормальний розвиток кістяка. Нестача гормонів щитовидної залози у дитячому віці призводить до припинення зросту, а їхній дефіцит при вагітності — до недорозвинення мозку майбутньої дитини.
У здорових людей щитовидна залоза бере участь також у контролі за вагою тіла. При підвищеному споживанні їжі активність щитовидки збільшується, утворення Т3 підвищується, що призводить до підвищення швидкості метаболізму в організмі. І навпаки, при недоїданні активність щитовидної залози знижується, призводячи до уповільнення метаболізму.
Гормони ЩЗ беруть участь у регуляції водно-сольового балансу, в утворенні деяких вітамінів (наприклад, утворенні вітаміну А в печінці), а також у здійсненні функції інших гормонів в організмі
Щитовидна залоза відіграє важливу роль у функціонуванні імунної системи організму. Її гормони стимулюють клітки імунної системи, так звані Т-клітини, з допомогою яких організм бореться з інфекцією.
Недостатнє надходження йоду в організм може мати такі негативні наслідки:
— для плоду — висока смертність (мертвонароджуваність), вроджені вади розвитку, вроджений кретинізм (відставання у психічному та фізичному розвитку, глухонімота тощо);
— для новонароджених — висока смертність немовлят, уроджений зоб, гіпотироз;
— для дітей та підлітків — зоб, підлітковий гіпотироз, зниження інтелектуальної працездатності, затримка фізичного та статевого розвитку;
— для дорослих — зоб, гіпотироз, послаблення імунної системи, а відповідно схильність до частих інфекцій, розладів зору, слуху;
— для жінок дітородного віку — зоб, анемії, порушення репродуктивного здоров’я (порушення менструального циклу, безпліддя, невиношування плоду, передчасні пологи).
«Але притаманним для всіх вікових категорій є одне — зниження інтелекту та порушення репродуктивної функції, — зазначає Йосип Пічкар, зав. курсом ендокринології УжНУ. — Найбільш небезпечним дефіцит йоду є для плоду та новонароджених, оскільки порушується розвиток нервової системи. Після народження у таких дітей за умови нормального забезпечення йодом можлива нормалізація функції щитовидної залози і задовільний фізичний розвиток, однак функція кори головного мозку не нормалізується(!). До того ж, у ендемічних зонах, порівняно з територіями, де кількість йоду достатня, значно зростає частота вроджених вад.
На фоні захворювань щитовидної залози частіше виникають й інші різні захворювання. Зокрема, йододефіцит може бути причиною порушень репродуктивної функції. Так, серед жінок, котрі страждають на неплідність, більше ніж у 25 % виявляється гіпотироз (зниження рівня гормонів). Загалом, за даними американських дослідників, серед населення в ендемічних регіонах гіпотироз зустрічається більш, ніж у 1,5 % населення, причому в жінок у 3 рази частіше, ніж у чоловіків. А наявність гіпотирозу є одним з факторів ризику розвитку атеросклерозу та іншої патології серцево-судинної системи. Проявами йододефіциту є й підвищена стомлюваність, апатія чи, навпаки, підвищена дратівливість». До слова, проведені дослідження засвідчили, що куріння є фактором, який стимулює розвиток зобу, особливо в умовах йододефіциту.
***
Легше попередити, ніж лікувати
Загальновідомим є правило – хворобу легше попередити, аніж лікувати. «Оскільки Закарпаття, як і всі області Західної України, є ендемічною зоною, то у нас завжди надзвичайно багато уваги приділялося профілактиці звахворювань щитовидної залози, працював протизобний диспансер, — розповіла Ольга Крафчик, зав. ендокринологічного відділення ОКЛ, обласний ендокринолог. — Свого часу у нас здійснювалися активна та пасивна профілактика йоддефіциту: активна — у всіх закладах освіти, здоров’я, заводах, підприємствах тощо роздавали антиструмін; пасивна — здійснювали йодування солі, у тому числі на нашому Солотвинському солеруднику. Від початку 90-х йодування населення не проводилося, і лише кілька років тому нарешті було прийнято відповідні рішенні про потребу профілактики цього серйозного захворювання. Буквально 3-4 роки тому ми розпочали антиструмінізацію всього дитячого населення області (садки та початкові класи), було здійснено ряд досліджень з даної проблеми. Для прикладу, кілька років тому лікарі обласної лікарні провели огляд усіх дітей, які навчаються у школах Великоберезнянського району, відтак було встановлено, що близько 70 відсотків дітей мають ті чи інші патології, пов’язані з порушенням функцій щитоподібної залози. Всім призначили адекватне лікування. Через два роки ми повторно перевірили всіх дітей і виявилося, що страждали через нестачу йоду в організмі вже лише 52 %. Отже, антиструмінізація та інші заходи мусять здійснюватися в нас, іншого виходу з проблеми нема».
За словами Ольги Крафчик, найбільш доступним способом є профілактика таблетованими препаратами йоду, зокрема, профілактика антиструміном (1 таблетка містить 1 мг йодиду калію). Схема його застосування: для профілактики зобу у дітей дошкільного віку потрібно споживати 1/4—1/2 таблетки на тиждень; у дітей молодшого шкільного віку — 1/2—1 таблетку на тиждень, у дітей старшого шкільного віку та дорослих — 1 таблетку на тиждень, а у жінок під час вагітності та годування груддю — 2 таблетки на тиждень. Не доцільно наносити розчин йоду на шкіру (що дуже в нас популярно, прим. авт.), бо у організм він не надходить, а отже, й ефекту від такої процедури нема.
Якщо зоб уже є, то слід з’ясувати його причину. Якщо зоб ендемічний, назначають гормональні препарати. Особливу увагу потрібно звертати на наявність вузлових форм зобу, які найбільш небезпечні з погляду можливості розвитку раку щитовидної залози. За наявності ознак злоякісності проводиться хірургічне лікування і своєчасне проведення його поліпшує прогноз у післяопераційному періоді.
Холодно на вулиці — холодно на душі
Саме у жовтні, розпалі осені, відзначається Всесвітній день психічного здоров’я. А за прогнозом Всесвітньої організації психіатрів, до 2010 року депресія стане найрозповсюдженішим захворюванням у світі, що призводить до недієздатності.
n І хоча за кількістю людей з депресивними розладами відстала Україна не пасе задніх, а Закарпаття взагалі на першому місці по Україні за кількістю виявлених пацієнтів з афективними психічними розладами, тим не менше, часто про-блема депресії не зале-жить від рівня соціаль-но-економічного роз-витку суспільства. Ціка-во, що найбільш вона поширена саме в країнах з високою цивілізацією
До того ж, лише 50 % американців, яких опитували з приводу виникнення депресії, серед причин, що її викликають, назвали нещасливе кохання чи якісь інші особисті проблеми. Інші ж просто відчували якесь незрозуміле відчуття тривоги.
Нудьга зелена родом із дитинства
Виявляється, депресія — хвороба заразна. А все починається із сім’ї. Якщо в сім’ї не прийнято говорити про свої проблеми і переживання, то це вже психічно хвора сім’я, вважають психологи. Якщо батьки страждають на депресію, то й їхні діти вже в початкових класах, а подеколи ще в дитсадках, із раніше веселих і життєрадісних стають похмурими і невпевненими у собі, їх мучать постійні страхи. Ще гірше, коли батьки, котрі все бачать у чорних тонах, постійно говорять своїм дітям, що вони погані. Поганими вони і виростуть. Яким тоді буде майбутнє суспільство?
Підлітки найчастіше страждають від кохання без взаємності й тому впадають у депресію. А ще на них навіює хандру безперспективність (приміром, коли є бажання вчитися, а нема змоги його оплатити) та конфлікти з батьками через різні погляди на життя.
Щодо дорослих, то досить часто на депресію страждають чоловіки. У той же час «чоловічу» депресію виявити важче, ніж «жіночу». Чоловіки переважно не хочуть говорити про свої проблеми і намагаються впоратися з ними самостійно. Багато хто з них в такому стані приохочується до алкоголю чи стає трудоголіком.
Стосовно жінок, то після 45—50 років ризик депресії у них різко зростає, оскільки естрогеновий «щит» оберігає їх лише до менопаузи.
Якщо людина
над усім іронізує, значить, вона
у стані депресії
Загалом, за словами клінічного психолога ОКЛ Наталії Придачук, можна виділити три основні види депресії: велику (глибоку), хронічну та малу. Великі депресії є найнебезпечнішими. Хронічні депресії є поширеним явищем, але, на жаль, є мало способів їх лікування. Малі депресії теж досить поширені, та біда в тім, що мало хто з лікарів може їх виявити.
А декотрі психіатри взагалі нараховують більше десяти варіантів депресії: сезонна, тривожна, нудна, агресивна, смішлива і т. ін. Найбезпечніша, очевидно, — смішлива, коли людина з сумом у очах над усім іронізує. Для неї це прикриття і втеча від власних проблем, коли все здається нікчемним і непотрібним. А ось оточуючі про це можуть навіть не здогадуватися — вона їм, навпаки, настрій підвищує. Найнебезпечніша з депресій — агресивна. Тоді негативні емоції вихльостуються не лише на інших, а й на себе. А звідси — один крок до суїциду.
Світлотерапія від осінньої меланхолії
Пік депресії, яку іменують осінньою меланхолією, спостерігається в зеніті осені. Не випадково Всесвітня організація психіатрів Днем психічного здоров’я обрала 10 жовтня.
У Сполучених Штатах «осіння меланхолія» в останні роки стала предметом серйозних наукових досліджень. Американські вчені з’ясували, що близько десяти відсотків їхніх співвітчизників схильні до коливань настрою залежно від пори року. Найнижчої точки ці коливання досягають саме восени, коли людина раптом починає відчувати втомленість, її мучить печаль, для якої ніби й нема явних причин.
Деякі вчені пояснюють сезонну депресію нестачею сну. Як вважає спеціаліст з проблем сну Хольгер Хайн, восени і взимку, коли світловий день короткий, людина повинна спати хоча б на 10—20 хвилин довше, ніж навесні і влітку.
А деякі спеціалісти головною проблемою вважають дефіцит денного світла. При відсутності світлових імпульсів наш організм виробляє один з важливіших гормонів — мелатонін. Він притуплює увагу, сприяє поганому настрою. У Швейцарії, де сезонна депресія офіційно визнана за хворобу, застосовують лікування лампами. Світлотерапія виявляється ефективнішою і дешевшою, антидепресивні препарати.
Аби зрозуміти, звідки взялася напасть меланхолії, професор Йозеф Райнхольд із ФРН пропонує згадати походження людини. Адже наш предок був жителем тропіків, а біля екватора тривалість дня і ночі завжди однакова — 12 годин. Саме такий ритм, вважає професор, визначально вплинув на природу людини. Поселившись у північних широтах, де часове співвідношення між днем і ніччю постійно змінюється, вона так і не змогла пристосуватися до нових ритмів. Висновки Райнхольда певним чином підтверджують і спостереження американських вчених: чим далі від екватора, тим більше людей, котрі відчувають сезонну депресію.
Хоча в той же час є люди, котрі саме восени відчувають приплив життєвих сил. Згадайте Пушкіна і його цикл «Болдинська осінь» — сорок творів за три місяці!
Так що багато залежить і від особливостей людини. І ще від того, який спосіб життя веде людина. Той же Пушкін був невтомним ходоком пішки, багато їздив верхи, займався загартовуванням, вів активний спосіб життя, які так пропагують лікарі. Хіба не приклад для наслідування?
Афективні психічні розлади серед дітей, підлітків, дорослих в Україні
Область Кількість Загальна
виявлених пацієнтів кількість пацієнтів
на 100 тис. насел. на 100 тис. насел.
Донецька 9,29 63,8
Закарпатська 23,19 107,75
Львівська 5,81 84,28
Одеська 6,87 74,67
Поради психолога
«У мене депре-сія. Що робити?»
1. Бездіяльність лише по-глиблює депресію. Тому го-ловне для виходу з пригні-ченого стану — захоплююча робота.
2. Корисна волонтерська діяльність — у 95 % випадків волонтери відчували приплив сил.
3. Фізкультура, танці посилюють вироблення ендорфіну — речовини, що викли-кає відчуття благополуччя.
4. Невдачі й провали навчіться сприймати як учення і досвід.
5. Більше спілкуйтесь з живою природою. Лікують і записи «голосів природи» на магнітофон.
6. Дотримуйтесь дієти з ве-ликим вмістом клітковини. «Налягайте» на овочі, фрук-ти, сардину, червону рибу.
Що не слід робити
1. Захоплюватися віртуальними комп’ютерними іграми. Люди починають сприйматися як іграшки- роботи. Небезпечні для пси-хіки й азартні ігри, особливо якщо людина програє.
2. Звертатися до магії, міс-тицизму. Це лише погіршує стан людини.
3. Уникати виснажливої дієти, яка робить людину дратівливою.
Де шукати допомоги
Звичайно, у спеціалістів. На жаль, в області, та й зокрема в Ужгороді їх не так і багато. Однак щось-таки є. В обласній клінічній лікарні є клінічний психотерапевт. Та пацієнтів багато — він один, тому потрапити на прийом важко, але можливо.
В Ужгороді ще є денний психоневрологічний диспансер, де вам нададуть першу консультацію, у легких випадках назначать лікування. Якщо ж у вас депресія вже глибока, то тут не обійтися без психіатричного відділення обласної клінічної лікарні.
До речі, нещодавно, у зв’язку з збільшенням кількості хворих з психічними розладами, тут відкрили ще й відділення неврозів. Вилікувати депресію можна, головне — вчасно звернутися по кваліфіковану допомогу.
Знайти втрачене
(Невигадана історія)
— Боже, коли це все закiнчиться? — думала Марина. — Невже життя таке важке i безглузде? Чи це менi лише здається? Адже менi всього 35 рокiв, хороша i цiкава робота, любимi чоловiк i донька. Загалом я старалася нiколи не брати «дурного в голову». Але поступово все змiнилося. Я вiдчувала дратування: дратувала робота, люди навколо, навiть чоловiк з донькою. Все частiше я «зривалася». У голову лiзли думки, що я — погана мати, нiкчемна дружина. Менi не хотiлося бути на людях. Все радiсне пiшло з мого життя i я забула, що значить щастя.
Здавалося, я занурююся в сiро-фiолетовий свiт. Час повз, як черепаха, i день перетворювався на катування. Я боялася ночi. Настiйливо лiзли думки про мої помилки, нiкчемнiсть i гнали вiд мене сон. Я хотiла лише одного: аби мене нiхто не тривожив. Я пiдсвiдомо розу-мiла, що так тривати не може. Рiднi наполягали на вiзитi до лiкаря. Я пiдозрювала, що у мене депресiя, але думала, що зможу подолати її сама. А лiкар пояснив, що терпiти депресiю нема смислу — її треба лiкувати.
Через два тижнi пiсля лiкування, як i казав лiкар, свiт навколо мене почав змiнюватися. Одного разу я побачила синє небо, золоте листя на деревах i вiдчула спокiй i радiсть! Я поступово знов ставала собою...
|
|
