|
Анекдоти
— Мамочка, а почему ты выбираешь именно этого президента?
— Ну как же, доченька! Ведь с ним даже ты стала экономной хозяйкой!
В школе финальный урок русского языка.
Решается годовая оценка.
Учительница спрашивает детей:
— Объясните, детки, что означет выражение: «Родиться в рубашке»?
Машенька:
— Мой дедушка родился в рубашке. Когда была война, в его танк попала ракета, башню оторвало, все сгорели — а дедушка выжил.
Петя:
— Мой папа родился в рубашке. Когда он сплавлялся по горной речке на плоту, плот перевернулся, все утонули — а он выплыл.
И т. д.
Дошла очередь до Вовочки:
— Мой кот родился в рубашке.
— Почему, Вовочка? Объясни!
— Я вчера съел пять таблеток виагры — а его дома не было!
— Дорогая, я предлагаю не покупать пылесос. Лучше нанять девушку-домработницу!
— В таком случае на кондиционер мы тоже зря собираем. Потому что его легко может заменить симпатичный мальчик с опахалом...
У раввина жена должна была в первый раз родить. По этому поводу он собрал прихожан и сказал, что, поскольку дети — это большие расходы, было бы хорошо увеличить размер пожертвований. И собрание постановило, что прихожане должны увеличивать свой вклад каждый раз, когда семья раввина растёт. Но когда вскоре родился уже шестой ребёнок — вся синагога стала возмущаться. Тогда раввин сказал:
— Почему вы недовольны? Вы что, не знаете, что дети — это проявление воли Божьей?
Тут из задних рядов раздался голос:
— Так снег и дождь — тоже проявление воли Божьей. Но это ж не мешает всё-таки капюшон надевать!
Жена читает газету и с восторгом говорит мужу:
— Представляешь, здесь пишут, что ученые создали аппарат, который продлевает жизнь человека на 150 лет!
— Здорово, — говорит тот, — был бы я холостяком, обязательно бы воспользовался.
На бракоразводном процессе свидетель говорит:
— О поведении своих соседей ничего плохого сказать не могу! Дрались всегда молча, без шума...
Поймал мужик золотую рыбку, а она ему говорит:
— Отпусти меня, а то я тебе три желания испорчу!!!
— Мы, военные, всегда с собой знамя полка носим.
— Зачем?
— Ну, понимаешь, праздники, пьянки... Чтобы всегда было с кем поцеловаться!
Если вас не обгоняет иномарка — значит, заднее стекло вашего «Запорожца», за которым лежит «Калашников», чистое.
В роддоме отец наклоняется над новорожденным сыном, смотрит, потом говорит жене:
— Слушай! Ты видела? Нет, ты видела, какая у него здоровенная пися?
— Дорогой, не нервничай, не нервничай, посмотри на его глазки — копия твоих...
Рокери проти режиму. Попса-гопса — за…
Про цей концерт не повідомив жоден телеканал — ніби нічого і не відбувалося. Та до цього вже давно час звикнути — 100 % українського телебачення перебуває під цензурою, хоч яким би редакторським коригуванням вона не прикривалася. Звичайно, жодна «милорама» не посміла проанонсувати концерт — бо це був (о, жах!) музичний протест проти Кучми. І тим не менш він відбувся.
6-го жовтня, ввечері, на столичній Європейській площі відлунав рок-концерт-протест гуртів «Плач Єремії», «Мертвий півень», «Кому вниз» та «Мандри», організований непримиренною опозицією в рамках безстрокової акції «Повстань, Україно!», мета якої, коли хтось досі не второпав, відставка й суд над Кучмою та політичні зміни в країні. Без всілякої реклами площа наповнилась молоддю — і причому не тими напівдаунами, що оперують виключно словами «Вау!» та «Супер!», а людьми з непромитими за допомогою телеящиків мізками. В концерті активну участь взяла й сама революційна трійця — Олександр Мороз, Юлія Тимошенко і Петро Симоненко (як порозумівся головний комуніст країни з антикомуністами з «Кому вниз» ? — мабуть, нинішня влада конкретно дістала і тих, й інших). Найбільш «своєю в дошку», вочевидь, була несамовита Юлія — в рокерській шкірянці (яка личить їй так само, як і діловий костюм, і грубий светр політв’язня) вона зверталася до присутніх: «Доки ми не будемо називати речі своїми іменами, доки ми не розплющимо очі на правду, наша країна не стане тим єдиним місцем на Землі, де хочеться жити. Наше життя заполонили фальшиве телебачення, попса, цей бридкий політичний шансон. Не миріться з цим! Ми вас чекаємо на революції!». Їй вторив Мороз: «Ви хочете жити нормальним життям? Ви хочете вчитись за бюджетні кошти держави? Ви хочете мати гарантії, що будете працювати і отримувати нормальні гроші? Тоді ви — наші! Допоможіть нам змінити систему! Повторюйте за мною: Хунту — геть!». Симоненко, який, можливо, й не дуже зручно почувався в компанії рокерів-антикомуністів зі стажем, дякував присутній молоді за небайдужість до долі України. На майданному екрані супроводом до музики йшли кадри, пов’язані з вбивством Георгія Гонгадзе, тому не було тут радісного верещання, а були сум, сором за тих, хто мовчить, та надія…
Згадаймо, яким було становлення України. Певною мірою — під пісні нової генерації рокерів. «А Україні лад і спокій, … з нами партія і Бог» — насміхалися вони над Україною радянською і закликали: «Гей, Іване, годі спати ! Україну рятувати випало тобі — пакуй чумадани!». Правда, самі ж констатували: «А Іван все спить — від Пасхи до Різдва, від Різдва до 8 Березня». Все ж прокинувся тоді «Іван» на мить, спромігся Україну хоч вималювати, та й заснув — і доспався… Аби не прокинувся, десять років наспівують йому бездарні попсовики ідіотських пісень, щоб у жодному разі не порозумнішав. Апофеоз тієї бездарності, Патріарх всея Попси, депутат-«єдун» Михайло Поплавський навіть виклопотав від Гаранта для свого «поплавка» статусу університету — і всіх отих підспівувачів, що завжди агітували виключно за Леоніда ІІ та «Мою «Єдину», в студенти та аспіранти записав. Чи можна уявити, щоб нині вони, які при своїй нікчемності мають дорогі житла, машини, шуби, проти системи виступили ? Та боронь Боже ! З ними й армія (точніше, колонія) гопсовиків — співаків вуркаганського «шансону», який зі справжнім шансоном нічого спільного не має. Чи можуть вони проти головного пахана бути ? Ні, вони не «оборзєют» — бо можна і «за базар отвєтіть».
Отже, маємо: дещиця рокерів проти нинішнього життя і того, хто нам його таким робить. В той же час армада попсовиків–гопсовиків — «мысленно вместе» з Гарантом і за першим покликом готові кинутись режим підтримувати. Решті порядних митців слід пригадати майже класичне: «Із ким ви, майстри культури ?» Визначайтесь, бо як би потім не було, теж за класиком, нестерпно боляче за безцільно прожиті роки.
Гоша Дерев’яний, шанувальник справжнього року
|
