У пошуках Бога
Не знаходячи його в розкiшних храмах, люди вибирають неорелiгiї
Ранiше люди волiли краще померти, але не вiдступити вiд вiри предкiв. Зараз вони легко переходять в iншi конфесiї. Благо, є куди переходити. За даними обласного управлiння у справах релiгiй, на Закарпаттi на сьогоднi зареєстровано 1400 релiгiйних органiзацiй, 36 конфесiй, течiй, напрямкiв, 1330 громад, 39 монастирiв, 13 мiсiй i братств.
Ще дiють понад 220 релiгiйних осередкiв, якi не є офiцiйно зареєстрованими. Також вiдомо, що в областi є двi громади сатанiстiв. Що ж штовхає людей до змiни конфесiї?
Протестантизм наступає, православ’я здає позицiї в Українi?
У 1988 роцi в Українi дiяло 1548 громад протестантського спрямування (466 громад дiяли неофiцiйно). А через десять рокiв, у 1998 роцi, їх було вже 4914! Що ж до Закарпаття, то за даними часопису «ПIК», сьогоднi в нас близько 35 % усiх дiючих громад становлять громади протестантського спрямування (реформати, баптисти, п’ятдесятники, адвентисти, єговiсти тощо). Бiльшiсть з них можна назвати неопротестантськими, тобто новiтнiми церквами, якi сповiдують сучаснi методи роботи з вiрниками. А ще ж недавно, якесь десятилiття тому вони були в пiдпiллi.
I раптом такий сплеск. Очевидно саме те, що в радянськi часи протестанти були в пiдпiллi, є першою причиною зростаючої популярностi протестантизму. А будь-яке явище, якщо воно, як пружина, знаходиться в стиснутому станi, може вибухоподiбно збiльшитися.
По-друге, протестанти — дуже авторитетнi люди. Не п’ють, не курять, добре працюють. У них дружнi й часто багатодiтнi сiм’ї. Ось i йдуть услiд за ними в їхнi громади сусiди, знайомi. Таких випадкiв чимало. Особливо зараз, коли нема гонiнь з боку атеїстичної влади.
Чому ж iсторична православна церква нiби втрачає свої позицiї? Якщо прослiдити за iсторiєю, то виходить, що вiкова православна традицiя була перервана в атеїстичнi радянськi часи. Мало хто з людей ходив до церкви постiйно. Аби бути повноцiнним православним вiруючим, треба мати уявлення про свята, обряди, догматику. Усiєї цiєї iнформацiї люди тривалий час не мали, тому сьогоднi вони — в духовних пошуках, які ускладнюються внутрiшньою кризою, що уразила сучасне православ’я. Конфлiкт мiж православною церквою Московського патрiархату i православною церквою Київського патрiархату виливається в протистояння мiж вiруючими з приводу храмiв, церковного майна тощо.
Цi конфлiкти вiдбирають у православної церкви всi сили. I хоча вона залишається домiнуючою в Українi, але складається враження, що нинi вона зайнята сама собою i не працює на своє розширене вiдтворення в суспiльствi. Значить, з’являються можливостi зайняти цю звiльнену нiшу в меншин. Вони цей шанс використовують, i їхнi успiхи бiльш нiж очевиднi.
А чи не вiдштовхнуло вiд православної церкви її спiвробiтництво з радянською владою, яка активно боролася з Богом протягом усього часу свого iснування? Можливо, її iмiдж постраждав вiд викривальних публiкацiй про спiвробiтництво з КДБ?
I ще один нюанс. Православна церква якось вперто не бажає реформуватися. Взяти хоча б мову, якою ведеться богослужiння. Мало кому з парафiян зрозумiлий той дiалект староболгарської мови, якою вiдправляються служби Божi. Тим паче молодi. Отож i йдуть молодi люди туди, де правлять зрозумiлiшою мовою. По-друге, православнi лiтургiї досить затяжнi, богослужiння триває близько чотирьох годин. Чи легко вистоїть сучасна людина стiльки часу в церквi? Нi. I знов-таки йде туди, де служба значно коротша.
Такий консерватизм може погубити церкву. Це зрозумiла й вчасно схаменулася католицька церква. Вiдколи в греко-католицькому Кафедральному соборi в Ужгородi ведеться служба українською сучасною мовою, набагато бiльше людей стали відвідувати саме її. До того ж, i римсько-католицькi, й греко-католицькi громади почали активно займатися з дiтьми, таким чином готуючи собi паству. Це пiдтверджує i Степан Йовжiй, заступник начальника обласного управлiння у справах релiгiй. Як каже Степан Степанович, стверджувати, що уся молодь йде у так званi неорелiгiйнi громади, однозначно не можна. I це саме завдяки активiзацiї католицьких громад з залучення молодi до церкви.
Однак у той же час зараз спостерiгається iнтенсивний рух Церкви Живого Бога по всiх районах областi. За рахунок чого зростає чисельнiсть її прихильникiв? Бо вони стали активно залучати до своєї вiри ромське населення, заодно ведучи з ними й освiтню роботу.
«Пасхальнi християни»
Виявляється, є таке поняття. Неважко здогадатися, що це люди, котрi йдуть до церкви раз на рiк — посвятити паску. Для них похiд у церкву можна порiвняти з масовими народними гуляннями на честь Дня Ужгорода чи Нового року. Церквi однозначно треба працювати з такими людьми. Вона повинна поставити себе так, аби люди йшли туди не лише посвятити паску, повiнчатися та похрестити дитину. Людина повинна вiдчувати, що священик — це та людина, яка їй потрiбна, щоб заповнити духовний вакуум у душi. Можливо, не люди у нас такi поганi. Просто церква повинна виконувати свою функцiю.
Що ж примушує людей шукати Бога не у вражаючих красою храмах, а часом в орендованих неопротестантами примiщеннях жекiв чи кiнотеатрiв? Можливо, постiйнi суперечки мiж православними i католиками з приводу належностi культових споруд та через iншi майновi проблеми. I зараз ще в 20 селах областi вiруючi обох конфесiй нiяк не можуть дiйти згоди. А якщо їх пiдбурює ще й сам священик, забувши, мабуть, про такий християнський догмат, як непротивлення злу насиллям? На цьому фонi особливо виграшно виглядали, примiром, баптисти й реформати, якi мирно дiлили церкву протягом тривалого часу. Чомусь протестанти не йдуть стiнка на стiнку.
Ймовiрно, не дуже авторитетними для тих, хто шукає Бога, є деякi православнi священики, що служать полiтицi бiльше, нiж Богу. Знов-таки, протестанти в полiтичних iграх участi не беруть.
Ось i приймають люди вiру з, можливо, бiльш жорсткими правилами, але яка приваблює своєю чистотою й моральнiстю.
Динамiка зростання релiгiйних громад на Закарпаттi (зареєстрованих) 1997—2002 роки
Громади 1997 2002
Православнi 477 533 (iз них 13 громад — Української православної церкви Київського патрiархату)
Греко-католицькi 268 315
Римсько-католицькi 80 81
Реформатськi 102 106
Євангельськi християни-баптисти 59 61
Христової вiри євангельської (п’ятдесятники) 30 33
Адвентисти 7-го дня 31 45
Свiдки Єгови 43 51
Церква Живого Бога 10 35
Іудейськi 6 10
Iншi (кришнаїти, буддисти, мусульмани тощо) по 1 громадi
Примiтка: понад 150 громад Свідків Єгови дiють без реєстрацiї.
Єва Деметер
Чому молодь вибирає неопротестантизм?
Коментує пастор Ужгородської реформатської церкви Янош Гейдер
По-перше, кожна релiгiя має
бути особистiсною, тобто людина
повинна отримувати щось
особисте вiд спiлкування з Богом.
А православнi, католицькi церкви,
дотримуючись старих канонiв,
забувають, що їхнє слово для
сучасної людини є неосяжним i
незрозумiлим. Варто згадати, як
ширилося християнство в Європi.
Перше, що зробили проповiдники,
вони переклали Бiблiю на мову
того народу, серед якого хотiли
проповiдувати. А сьогоднi далеко
не кожна людина розумiє ту
старослов’янську мову, яка
колись, кiлька сотень рокiв тому,
була модерною. До того ж люди,
розчарувавшись у комунiстичних iдеях,
сьогоднi опинилися у духовному
вакуумi. Але вони хочуть, аби щось
заповнювало їхнi серця. Тому
багато хто почав звертатися до
релiгiї. А сьогоднi найлегше
прийняти i зрозумiти
християнство можна саме через
протестантськi напрями. Звичайно,
протестантизм нинi — це дуже
широке поняття.
Але що важливо — усi громади
протестантського спрямування
несуть живе спiлкування з Бiблiєю.
Людина може сама почати вивчати
Бiблiю, тодi як її трактування
парафiянами у православнiй,
католицькiй церквi не
схвалюється чи навiть
забороняється.
По-друге, кожну нову людину такi
громади з радiстю приймають, придiляють
їй увагу.
Тепер щодо способу вiдправляння
служби. Лiтургiї, якi вiдправляються
у православних чи католицьких
храмах, — це чудова вистава. Це дiйство.
Однак людина, яка прийшла в
церкву, можна сказати, просто з
вулицi, без релiгiйних знань, не
розумiє сутi цiєї лiтургiї. Вона є
просто глядачем, а не учасником
богослужiння. Тепер уже
православнi починають
замислюватися над вiдкриттям недiльних
шкiл для дiтей i молодi. А то вони
зосередили свої зусилля на будiвництвi
храмiв, якi можуть залишитися
порожнiми, якщо молодь вiдвернеться
вiд традицiйного православ’я.
Ось католики визнали цю свою
помилку, стали бiльше займатися з
дiтьми i молоддю — i тепер їх
значно бiльше в храмах.
Отже, якщо православна церква не
зробить новий переклад, не почне
вчити дiтей змалку, не буде
прагнути давати людям
тлумачення Бiблiї — вона
втратить свою силу. І процес уже
пiшов — нинi сам Київ уже на 50 %
протестантський.
За часiв реформаторства
протестантство виграло саме
тому, бо перейшло на нацiональнi
мови, вiдкрило школи, зробило Бiблiю
доступною всiм. Але що найважливiше
— воно дає спасiння не через
вчинки чи великi пожертвування
на храми, а через саму лише вiру.
Роман Шніцер: «Летальнiсть та пiсляхiрургiчнi ускладнення у нас — серед найнижчих в Українi»
Оскiльки з кандидатом медичних наук, Заслуженим лікарем України Романом Шнiцером ми розмовляли за кiлька днiв до його нового призначення —начальником управлiння охорони здоров’я Закарпатської ОДА, то йшлося про проблеми дещо iншого спектру, анiж тi, на яких робитиме акцент на новій посаді. Що ж стосується найбiльш больових точок власне закарпатської медицини, то це вже тема наступної розмови
Для довiдки
Спецiалiзовану медичну допомогу III, IV ступенiв у обласнiй клiнiчнiй лiкарнi забезпечують за 39 профiлями. Iнакше кажучи, є вiдповiднi спецiалiсти, фiнансування та готовнiсть приймати хворих на 739 лiжках. Щодо штатiв, то це майже 1300 чоловiк, серед яких 200 лiкарiв i близько 600 медичних сестер. В обласнiй клiнiчнiй лiкарнi, якщо брати до уваги структуру, переважають хiрургiчнi лiжка, працюють служби з триступеневою формою надання медичної допомоги. Примiром, цiлодобово чергують бригади нейрохiрургiв та офтальмологiв. А при тяжкiй травмi хворого з Тячева, Рахова чи Березного проконсультують в ОКЛ i тут таки нададуть спецiалiзовану медичну допомогу.
Закарпатськi нейрохiрурги проводять складнi операцiї практично на всiх дiлянках головного мозку, а фахiвцi-мiкрохiрурги оперують, рятуючи верхнi й нижнi кiнцiвки при повному вiдривi їх вiд тiла...
— Наразi маємо значнi напрацювання з малоiнвазивної хiрургiї, — розповiдав Роман Шнiцер, аналiзуючи роботу закладу, де донедавна займав посаду головного лікаря. — Скажiмо, можна видалити жовчний мiхур, зробивши розрiз завширшки 30 сантиметрiв, i потiм гоїти рану впродовж двох тижнiв (причому прооперований перебуватиме на лiкарняному протягом 30—40 днiв). А можна прооперувати через лапароскоп (вiдеоендоскоп), що значить зробити всього-навсього три проколи, завглибшки до 1 сантиметра на черевнiй дiлянцi і з допомогою спецманiпуляторiв, пiд контролем вiдеокамери прооперувати жовчний мiхур. Хворий стає на ноги вже через 3-4 години пiсля операцiї, а на третю добу покидає лiкарню, i до кiнця другого тижня, як правило, набуває достатньої фiзичної форми, аби повернутися до роботи.
До досить складних i вдалих за результатами операцiй, якi у нас проводяться, належать також операцiї, що застосовуються при лiкуваннi цирозу печiнки з використанням венозних шунтiв. Це оперативне втручання на судинах дозволяє зменшити портальну гiпертензiю, i тим самим поліпшити стан хворого. Можливо, подiбнi операцiї виконують ще у таких великих мiстах, як Київ, Днiпропетровськ, Запорiжжя. Якщо повернутися до напрацювань у нейрохiрургiї, то це гiпофiзнi операцiї, яких щороку на рахунку нейрохiрургiв близько десятка.
Не так давно започаткували ендоваскулярну хiрургiю. При цьому активно використовується спецiальний апарат, з яким не тiльки проводимо дослiдження, а й здійснюються лiкувальнi заходи, ендоiнвазивнi ендоваскулярнi оперативнi втручання. Тобто, скажiмо, при звуженнi серцевої судини, що призводить до стенокардiї, можна провести артокоронарне шунтування. А можна тоненьким катетером увiйти до цiєї судини пiд контролем монiтора i розширити це звуження, вiдновивши кровопостачання. При наявності пухлини проводять хiмiотерапiю, вводячи при цьому хiмiопрепарати до артерії (а вони в свою чергу негативно дiятимуть на увесь органiзм, причому якийсь вiдсоток надходитиме i до цiлi — пухлини). А можна «пiдiйти» катетером до судини, що живить цю пухлину, й успiшно вводити тi ж хiмiопрепарати безпосередньо в неї. Концентрацiя їх у цьому мiсцi суттєво зросте, а iнтоксикацiя органiзму вiдповiдно зменшиться. Як дiяти у тих випадках, коли судина, що надсилає кров до того чи iншого органа, вже включилася у патологiчний процес i його треба негайно припинити? Знов-таки сюди можна увiйти катетером та ввести необхiднi лiки.
Примiром, при цирозi печiнки дуже небезпечною є кровотеча. Ранiше таких хворих оперували, отримуючи, як наслiдок, надзвичайно високу летальнiсть. Або iнакше кажучи, половина прооперованих помирала, i тiльки половинi щастило отримати шанс на життя. Нинi ж через ендоскоп хiрург проводить введення склерозуючої речовини безпосередньо в орган, — i кровотеча припиняється. Переваги цього методу оперативних втручань у тому, що вони мiнiмальнi за травмуванням, а отже, нема потреби у складних оперативних манiпуляцiях.
Для довiдки
Якщо проаналiзувати таблицю хiрургiчних показникiв, то з’ясовується, що протягом 2001 року хiрургами ОКЛ було проведено 3 575 оперативних втручань, а вже за вiдповiдний перiод нинiшнього — 4 957! Якщо десятирiччя тому в обласнiй клiнiчнiй лiкарнi було 925 лiжок i протягом року тут лiкували близько 14 тисяч хворих, то тепер на 739 лiжках лiкування проходять майже 25 тисяч чоловiк. А частка складних операцiй з 30—40 вiдсоткiв зросла до восьмидесяти...
Роман Iванович небезпiдставно вважає такий результат дуже серйозною роботою. Безперечним позитивом є i те, що летальнiсть i пiсляоперацiйнi ускладнення у нас, за словами пана Шнiцера, однi з найнижчих в Українi.
— Якiсть ми зобов’язанi гарантувати,— запевнив Роман Іванович. — У роботi ми керуємося принципом: не можна оперувати заради... операцiї. Якщо пiдходити до роботи саме за таким принципом, то якiсть гарантовано. Без найменшого вихваляння можу твердити: у нашiй лiкарнi працюють найкращi в областi спецiалiсти. Вiдповiдно, хворi, якi йдуть до таких спецiалiстiв, повиннi отримувати високу гарантiю щодо власного життя i власного здоров’я.
То «легше померти»... чи все-таки спробувати полiкуватись?
Що нашi спецiалiсти-медики за фаховiстю й професiоналiзмом не поступаються закордонним колегам, доводити зайве. Бiда в iншому: як тi , хто лiкує, так i тi, хто хворiє, поставленi державою у вкрай скрутне фiнансове становище. Недарма побутує гiрка iстина: простiше... померти, анiж почати лiкуватися. Тож питання до Р.I. Шнiцера про найбiльш наболiле, а саме наскiльки готовий заклад забезпечувати своїх хворих безкоштовними лiками?
— Однозначно, що лiкуватися нинi досить накладно, а медицина загалом є дуже дороговартiсною сферою у будь-якiй державi. Якщо у США, Канадi, Швейцарiї — я називаю країни з високим розвитком охорони здоров’я — на медичнi видатки одного громадянина тратять близько 4 тисяч доларiв, а нашi сусiди, угорцi, словаки, поляки, цю цифру доводять до чотирьох сотень, — то нам ще далеко до 40 доларів! Цифри красномовно говорять самi за себе.
З iншого боку ця ситуацiя балансується тим, що у нас лiкарi, медичнi сестри все ще одержують мiзерну зарплатню. Нашi хворi отримують ще далеко не той обсяг медичного забезпечення, як, скажiмо, польськi чи словацькi. Але якщо той позитив, що намiтився нинi у медичнiй сфері, триватиме, ми цього рiвня досягнемо також.
Питання дня
Закарпатськi медики вчаться працювати в екстремальних умовах
Вже рiк при Ужгородському нацiональному унiверситетi працює кафедра екстремальної та вiйськової медицини. Навчанням на нiй охопленi студенти-медики другого, третього, п’ятого курсiв, а це близько шестисот майбутнiх лiкарiв. Розповiсти про це ми попросили її завiдувача Р.I. Шнiцера.
—Екстремальна медицина, або медицина катастроф, — це медицина екс-тремальних ситуацiй, вiд яких, на жаль, нiхто не застрахований. Особливо сьогоднi, коли як природнi катастрофи, так i техногеннi катаклiзми частiшають. Люди тонуть, уражаються електричним струмом, ги-нуть пiд уламками пошкоджених автомобiлiв, на по-жежах... I ця цифра щорiчно зростає. А для нашого регiону характернi ще й паводковi ситуацiї, зсуви.
Традицiйно лiкаря готують працювати у спокiйнiй, ургентнiй обстановцi. А специфiка його роботи така, що одночасно доводиться надавати медичну допомогу великiй кiлькостi потерпiлих, рiшуче дiяти у складних ситуацiях. Ранiше iснувала вiйськова польова хiрургiя, вiйськова польова терапiя, вiйськова медична доктрина Смiрнова, — i в цьому напрямі готували спецiалiстiв. На початку 90-х рокiв ми зробили невиправдану паузу — i вже нинi вiдчуваємо певнi фаховi упущення у пiдготовцi но-вого поповнення спецiалiс-тiв. Лiкарська практика до-водить, що така пiдготовка є украй необхiдною. Нашi медики мають бути готовими до будь-яких ситуацiй.
За екстремальних умов тактика пiдходу до лiкування iнша, виникає потреба, на-самперед, визначитися з тим, якою є кiлькiсть пос-траждалих, який об’єм до-помоги їм потрiбен, у якiй черговостi її необхiдно на-давати. I саме на сортуваннi постраждалих, як правило, працює найдосвiдченiший спецiалiст. Визначення лiку-вальної тактики є важливi-шим на першому етапi вiд безпосередньо надання медичної допомоги.
Не так давно спiльно iз закордонними колегами проводилися навчання у Харковi й Закарпаттi. Вiдпрацьовувалися, зокрема, i питання санiтарно-епiдемiологiчного забезпечення. Примiром, угорцi демонстрували засоби для води, з допомогою яких найзабрудненiшу воду можна очистити до такого ступеня, що вона вiдповiдатиме усiм мiжнародним стандартам за хiмiчним i бактеріологiчним вмiстом. Застосування таких приладiв практично до нуля знижує небезпеку зараження через питну воду та поширення iнфекцiї.
Людмила Сушко
Сергій Ратушняк: 11 вересня. День Щастя чи трагедії?!
Минув рік, як впали два симво-ли американської величі. Багато гвалту, ще більше брехні, спекуляції і ще більше питань.
Я запитую себе разом з Вами. Так куди ж поділися цілих п’ять «Боїнгів»? Два побачив весь світ, ще один нібито зруйнував Пентагон (хоча французькі експерти вже науково підтвердили, що ніякий літак в Пентагон не влучав), ще два збили на підльоті до Пентагону з власними співвітчизниками, один в аеропорту Лос-Анджелеса і ще один в Пенсільванії. Загалом 7 літаків. Але ж проголошено було про 11. Де поділися ще 5 повітряних монстрів? Може, досі літають?
Але річне у тім, що янки заплутались. Мене цікавить світове сприйняття даного інциденту. Попри безсумнівну трагедію простих людей, котрі загинули, розкриємо дійсні настрої світової спільноти. Було завдано потужного удару по світовому деспоту і жандарму - Америці. Хто, крім кровних братів британців співчував американській політичній системі. Європа? Вона давно не поділяє погляди США, до Югославської трагедії намагалася відокремити європейське НАТО від світового, в боротьбі проти світового панування долара впровадила власну валюту, щоб припинити висмоктування з власних національних кишень. Сумнівно, щоб вона сумувала. Повторюю йдеться не про загиблих людей, а про американську політичну систему. Балкани раділи , це, як відплата за тисячі невинно вбитих, Африка — за своє пограбоване життя і голод, Близький Схід це сприйняв як подарунок від самого Пророка Магомеда, Китай ще на один крок наблизився до своєї стратегічної мети — світового панування, Японія ще довго не забуде мільйони вбитих у Хіросімі та Нагасакі плюс гавайські острови і Пір Харбор, Панама не забула протоку і викраденого президента; Мексика не забула про відібрані Каліфорнію, Неваду і Техас; Росія врешті-решт отримала «вольную» по Чечні, а Україна зітхнула від настирливості по Гетьману, Чорноволу, Гонгадзе і т.д.
Є ще низка цікавих аспектів. Чи багато втратила світова наркотична мафія від того, що в «близнюках» було знищено центральний світовий архів з їх «фармацевтичної» діяльності? Чи багато втратили фінансові воротили, які вже наступного дня проголосили про зникнення(?!) понад 600 млрд. дол. США зі світової біржі, страхових і фінансових внесків, банки, дані яких було розташовано саме в цих хмарочосах... І насамкінець — чи програли демократи Лібермани, Гори й інші, які в такий спосіб прискорювали політичну кончину свого — опонента республіканця Буша. Підкоп під Бушем і всією Америкою триває. Арабські шейхи вже відкликали з американського ринку понад 260 млрд. дол. США, курс Доу-Джонсона падає, світова нафтова біржа OPEG ось-ось стане арабсько-слов’янською, і янки почнуть ділитися своїм добробутом. А їм це ой як не хочеться. І все це організував Бен Ладен на віслюкові з рацією в руках?...
НЕ В І Р Ю!!! А що до тероризму і агресії, то вона завжди грунтується на голоді, злиднях і як реакція проти насилля. Бен Ладен же просто символ загальносвітових перемін. Недарма він схожий на Ісуса Христа, як рідні брати. Чого тут більше сумного чи радісного вирішувати Вам самим...Люди йдуть до Ратушняка зі своїми проблемами.
І отримують реальну допомогу
На початку цього тижня народний депутат від округу №70 Сергій Ратушняк вів прийом громадян Ужгорода, Перечинщини та Березнянщини. Як повідомила помічник-консультант депутата Ратушняка Лариса Алєнтьєва, на прийом прийшло близько двохсот виборців. Більшість людей прийшли з проханням матеріальної допомоги. Не від доброго життя люди просили допомогти їм придбати ліки, відремонтувати будинок, покрити заборгованість за комунальні послуги, тощо. І жодному з них Сергій Ратушняк не відмовив. За прийомні дні він з власних заощаджень надав матеріальної допомоги на суму близько 15 тисяч гривень. Слід відзначити, що на Великоберезнянщині відбулася також зустріч народного депутата Ратушняка з керівництвом району та головами сільрад. Серед найзлободенніших питань — газифікація, будівництво мостів та доріг, безробіття, ремонти закладів культури та медичних закладів. Сергій Ратушняк зафіксував найбільш глобальні озвучені на прийомі проблеми з подальшим підняттям їх на сесіях Верховної Ради, а в багатьох випадках пообіцяв сам профінансувати деякі невідкладні роботи. Серед них в терміновому порядку буде профінансована заміна системи опалення в одному з дитсадків Великоберезнянщини. Зі слів Лариси Алєнтьєвої, мешканці семи гірських сіл цього району розповіли народному депутату про те, що у них немає телебачення. Сергій Ратушняк з власних коштів профінасував придбання необхідної апаратури для того, щоб і найвіддаленіших населених пунктах Великоберезнянщини люди змогли дивитися телевізори.
Дорога ложка до обiду
Прочитавши в газетi, що в понедiлок 7 жовтня буде проводити прийом ужгородцiв депутат ВР вiд Ужгорода С. М. Ратушняк, я в недiлю пiдготувала необхiднi папери. Прокинулася о 5 ранку, щоб ранiше зайняти чергу, бо вiдомо, скiльки завжди було бажаючих прийти до Сергiя Миколайовича зi своїми проблемами...
У вiдповiдних органiзацiй, найперш соцзабезу, коштiв нема, а всi надiються, пам’ятаючи керування мiстом С. Ратушняка, його доброзичливiсть i щедрiсть, на оперативне вирiшення скарг. Колись i я скористалася його допомогою, коли захворiв син, а з захватом розповiдаючи про це одному своєму знайомому, почула вiд нього таке: «Чому ви так радiєте, це ж була звичайна подачка!»
Не намагаючись переконати цю людину, я подумала собi: якi ж ви рiзнi... у своїх оцiнках людей i їхнiх вчинкiв! Але мати голодних дiтей, пенсiонерка з малою пенсiєю та будь-яка людина, що потрапила у скрутне становище, потребують допомоги зараз, i той, хто знає життя не тiльки з книжок, розумiє це краще за iнших i простягає людинi не гарнi слова, не просто руку, а конкретну допомогу, бо дорога ложка до обiду! Буває момент вiдчаю, вiд голоду, самого «звичайного», людина майже зламана, особливо коли на неї дивляться голоднi очi її дiтей... I в цей час пiдтримка, така необхiдна, вселяє надiю на краще...
Звичайно, що «одноразовi» допомоги не вирiшують загальнодержавних проблем, не можуть замiнити сталий порядок у соцiальнiй справедливостi, на це, часом, iдуть роки... Та вiдхрещуватися вiд значення добра, яке робить одна людина iншiй, нiяк не можна. Серце ж добре - або воно є, або його немає, i в грудях тiльки iснує «замiнник» для перекачування кровi.
Такий перший висновок я зробила перебуваючи 7 жовтня в приймальнiй мерiї.
I ще — другий. Дуже змiнився «настрiй» прохачiв порiвняно з минулими роками. Люди навчилися аналiзувати подiї, даючи їм тверезi, реальнi, справедливi оцiнки... Вони вже пiднялися з «колiн»... I їх важко вже величати «толерантними». Терпець майже увiрвався, i визволена енергiя протесту, об’єднана в натовпi, близька до вибуху?
Галина Зварич
«Допоможіть мені потрапити до притулку»
Через тиждень після описаних у минулому номері «РІО» подій, ми відвідали героя нашої публікації інваліда Остапа Михайлика у хірургічному відділенні обласної лікарні.
За словами завідуючого хірургічним відділенням № 2 Степана Чобея, стан, у якому Остапа минулого четверга привезли до лікарні, був важким: тиск — 60/30, вміст цукру у крові — 3 (норма — більше 5-ти), загальна виснаженість організму. Людина отримала адекватну медичну допомогу, його відмили, відгодували (їсть по три порції), вивели воші, блохи, гниди і черв’яків. «Зараз він чистий, пострижений сидить, посміхається і щоранку робить зарядку, — говорить лікар Степан Калинич. — «Ногу ми йому врятували, однак сталася самоампутація 5-го пальця (відгнив). Остап став більш соціальним і може сам за собою доглядати, єдине, що йому потрібне, — підтримка суспільства».
Коли ми увійшли до палати Осапа, той одразу нас упізнав: «РІО!». З’ясувалося, що Остап родом із села Бітля Турківського району Львівської області, там живе його батько, служив в Ужгородському танковому полку, а згодом у воєнізованій охороні в Мукачеві — охороняв мости. Ногу втратив 21 серпня 1995 року, коли потрапив під поїзд. Певний час перебував у Львівському будинку-інтернаті, який знаходиться за адресою: м. Львів, Личаківський район, вул. Медової Печори, 71. Там, за словами Остапа, знаходяться всі його документи.
«Як самопочуття?» — питаємо Остапа. «Так, помаленьку. Допоможіть мені потрапити в Ужгородський будинок інвалідів. Я не хочу до Львова.» Обіцяємо посприяти, чим зможемо. Остап попросив принести йому теплі шкарпетки, шапку та теплу куртку. Шкарпетки і шапку ми купили самі. Ще треба купити куртку. Звертаємося до товариства Червоного Хреста та всіх інших організацій, які можуть допомогти оформити Остапа до Ужгородського будинку інвалідів, з проханням посприяти.
Особлива подяка лікарям Степану Чобею, Степану Калиничу, медсестрам Наталці Філіп та Мирославі Станинець.
Іван Колодій
|
