|
|
 |
У парламенті знову клеять більшість
В Україні робиться щось недобре. На Президента тиснуть. Президентові одному важко. Президентові потрібен «свій» парламент. Сказано — зроблено.
Добра нагода вкотре відзначитися для президентського адміністратора Медведчука. Дарма Ющенко застерігав Президента від надмірної активності Медведчука, мовляв, той заганяє нардепів у більшість під тиском. Так треба.
Цього тижня офіційно відрапортовано — більшість створено з 232 депутатів. База більшості — 9 пропрезидентських фракцій. «Більшовиками» записалися депутати фракцій «Аграрники України», НДП, ПППУ-«Трудова Україна», «Регіони України», СДПУ(о), «Демократичні ініціативи», «Народовладдя», «Народний вибір», «Європейський вибір». Чомусь до них приєдналися майже всі позафракційники.
В останній момент вдалося зламати і кількох опозиціонерів. «Перебіжчиками» виявилися три «тимошенківці»: Василь Онопенко, Сергій Правденко та Петро Толочко. Онопенко, скоріше за все, піддався спокусливій пропозиції очолити вільне крісло Верховного судді. Наївний.
Комуністів залишив Вадим Литвин (не плутати зі спікером Володимиром Литвином), який відтепер буде у фракції партій Промисловців та підприємців України й «Трудової України» Тигипка. А от футболіст Олег Блохін, який пройшов у парламент за № 10 списку КПУ, став справжнім «футб(о)лістом», перейшовши до фракції СДПУ(о) і відповідно отаборившись у більшості.
Наскільки тривка
нова більшість
Обурені перебіжчиками «тимошенківці» намагатимуться через суд тих перебіжчиків позбавити депутатства. Крім того, нардеп-нашист Петро Порошенко повідомив у парламенті, що до парламентської більшості (всупереч проголошеному) не входив депутат Владислав Атрощенко (207-й виборчий округ), про що є відповідна заява цього члена «Нашої України». А ще в більшості, всупереч законодавству, є п’ятеро депутатів-сумісників. Такими є Лев Миримський з «Народовладдя», якого нещодавно було обрано до Кримського парламенту, позафракційний Сергій Ківалов (голова Вищої ради юстиції), Олександр Бандурка (НДП), який також працює ректором Юридичної академії, Анатолій Кукоба, який є членом фракції ПППУ-«Трудова Україна» і Полтавським міським головою. Серед них і наш губернатор Іван Різак, який повинен залишити депутатство.
Щодо інших землячків. «Нашоукраїнці» Балога, Іванчо, Матвійчук, комуністи Мигович та Маркуш, звичайно, до більшості не увійшли. Проте там є есдеки Гайдош та закарпато-черкащанин Шуфрич. У «більшовиках» ходять і закарпатські «народовладці» Сятиня і Климпуш. «Мінеральний» барон зі Сваляви Сашко Кеменяш продовжує утримувати нейтралітет та залишається поза фракціями і поза «більшостями».
Сергій Ратушняк: «Нинішня
«більшість» — ігнорування думки
власного народу»
Сенсаційною стала інформація про те, що «депутати ВР В. М. Литвин, С. М. Ратушняк та І. С. Плющ не увійшли до більшості». За коментарем ми звернулися беспосередньо до депутатта від нашого 70-го округу Сергія Ратушняка.
С. Ратушняк: «Так звана «більшість» у ВР є юродивим аномальним витвором. БІЛЬШІСТЬ БЕЗ ВІКТОРА ЮЩЕНКА, яка б відповідала інтересам українського суспільства і української Держави, — НЕМОЖЛИВА!!! Нинішня «більшість» — це ігнорування думки власного народу, це, якщо відверто, — гвалтування власного народу, це цинічні його образа і пригнічення. Політичні аутсайдери і невдахи, які є ініціаторами даної «більшовицької» ідеї, фактично штовхають владу проти власного народу. У цей процес втягнуто Президента. Наслідки для нашого суспільства можуть бути найтрагічнішими. Цю загрозу треба зупинити поки НЕ ПІЗНО! Президент повинен погодитися з тим, що інтереси найнечисленнішої за електоральним впливом партії-фракції не можуть бути вищими за інтереси Держави. Ось тут вам і «батьки» соціально-суспільної дестабілізації та, відверто, злодійкуватого бюджету і параноїдальної недієздатності парламенту тощо. Ось чому я не ТАМ...Тому що не можу там бути. Тому що хочу і сьогодні, і через десять років чесно дивитися в очі своїм дітям і всім людям.
Я бачу нормальну конфігурацію ДІЙСНО ДЕРЖАВНИЦЬКОЇ БІЛЬШОСТІ в союзі «Нашої України», центральної дніпропетровської групи, донецької, харківської та за підтримки ще кількох фракцій. Якщо ж дніпровці і донеччани вже зараз не бачать, що їхні РЕСУРСИ вже інтенсивно ріжуться, мені щиро жаль.
Що ж до питання імпічменту Президента, то я би закликав до більшої зваженості, оскільки наше українське суспільство занадто напружене. Напруга є в середині регіонів, між регіонами, між галузевими інтересами, між цукровими, металургійними, енергетичними, цементними, зерновими, вугільними, акцизними і іншими БАРОНАМИ. Хто ж може бути центральним арбітром, крім Президента? Ніхто! Керівники силових структур так чи інакше зав’язані на різних фінансово-політичних групах. Буква закону перестає працювати. Починають діяти аргументи зброї. Ось вам, до речі, і моя відповідь про безглуздість і недопустимість парламентської (тобто колегіальної) моделі влади. Ми тисячі років виховувались у форматі монархізму і тут нам вибухово пропонують державного вершника без голови. Це шок, з якого суспільство може вийти тільки через кров (для викиду адреналінової «пари»).
Тезисно висновок такий. Більшість з В. Ющенком, ніяких імпічментів, припинити кадрове збочення, опозиції — гарантований і постійний час у державних ЗМІ, ніяких парламентсько-президентських перебудов і, якомога швидше, вибори керівників регіонів та впровадження інституту суду присяжних».
Цирк приїхав!
Веселі гастролі опозиції тривають
Страшний російський бунт — безглуздий і нещадний.
О.С. Пушкін
Акції громадянської непокори — що це таке? Бунт проти Кучми, природний наслідок «революційної ситуації» у країні, спроба опозиційних сил переграти долю-лиходійку і зробити так, щоб «хто був ніщо, той стане всім»? Після подій 16 і 24 вересня у перераховане вище вже якось не віриться. Схоже, замість усього цього ми одержали велику циркову гастроль «Повстань, Україно!». Правда, замість клоунів і жонглерів, ведмедів-танцюристів і факірів у ній взяли участь народні депутати від опозиції. Успіх був ще той! Дебют удався.
Невідповідність цілей опозиції застосовуваним у ході акції «Повстань, Україно!» засобам — очевидна. Сьогодні вже неможливо впливати на процеси життєдіяльності держави подібними вуличними акціями. Минули часи Зимового Палацу, у якому на підлозі, вибачте, можна було напаскудити, попередньо пальнувши по Пітеру холостими з крейсера «Аврора». Утім, до честі організаторів акцій, можна констатувати, що вони цей очевидний факт розуміли. Тому, виходячи бунтувати спочатку проти Кучми, а потім проти «кучмівсько-медведчуківської хунти» (А.Мороз), хлопці переслідували, вочевидь, зовсім іншу мету: «відірватися на повну котушку», підвищити особистий політичний рейтинг і отримати довіру закордонних інвесторів до своєї діяльності. Їм нічого втрачати. У парламенті — КПУ, БЮТ та СПУ — перебувають у явній меншості і впливати ні на що не можуть. Там і без них обійдуться. Тому вони пішли на вулицю боротися за демократію, потрясати підвалини режиму Кучми й оповіщати завзятими вигуками околиці. З огляду на відому безневинність подібних витівок опозиції можна сказати, що нічого поганого в усьому цьому немає. Хлопці самовиражаються. А для стороннього глядача — це навіть забавно. Відчуття глядача у цирку — насолоджуєшся тим, що відбувається на арені, часом навіть хочеться і самому вийти народ побавити. Однак вчасно згадуєш, що клоуни на цьому гроші заробляють, і ентузіазм зникає. Один мій знайомий, до речі, який симпатизує Тимошенко, сказав, що не взяв участь у вуличних «боях» тільки з однієї причини: йому гидка думка, що доведеться йти в одному ряду зі студентами, яким за маніфестації заплатили гроші. Так що учасники акції виявилися цілком професійними. Відчуття цирку — повне. Мистецтво, як говорив дідусь Ленін, у маси. Опозиція знайшла дієвий спосіб привернути увагу народу до політики, розбудити інтерес до політичних баталій. За це їй величезне спасибі.
Отже, пригадаємо найкращі циркові номери минулих днів, що змушували завмирати, затамувати подих і пильно стежити за «смертельним номером — людина під куполом цирку». Для початку нардепи від опозиції захопили київський Телецентр на вул. Мельникова. При цьому за 10 хвилин до початку випуску вечірніх новин на УТ-1, а не під час ефіру, як мало би бути за логікою ефективного захоплення. Захопивши, зажадали загальнонаціонального ефіру. Не одержали. З почуттям виконаного обов’язку пішли по домівках. Перед цим Юлія Тимошенко зробила заяву, що відтепер і надалі Президент Кучма буде «засинати і прокидатися з опозицією». У радянські часи працівники цирку й естради називали це «турботою про глядача». І дійсно наступний цирковий номер «глядач номер один», тобто Президент, а заодно і «вельмишановна публіка, пані й панове», тобто, ми з вами, побачили буквально наступного дня. Близько 50 народних депутатів від опозиції, очолюваних Юлією Тимошенко, Олександром Морозом і Петром Симоненком, в режимі захоплення «відвідали» Адміністрацію Президента і зажадали аудієнції у Леоніда Кучми. Президент зустрівся з ними тільки наступного дня, а у перерві між «захопленням заради аудієнції» і власне аудієнцією відбулося виконання складного циркового номера, що викликає закономірне замилування. Очікуючи зустрічі з Кучмою на сходах між третім і четвертим поверхами, дивлячись у дула автоматів охоронців АП, опозиція про всяк пожежний випадок зробила заяву: «Замурували демони!». Мовляв, нас заблокували і нам не дають піти з Адміністрації Президента, з якої ми нікуди не підемо, тому що ми прийшли сюди, щоб нікуди не піти, поки не зустрінемося з Кучмою і не передамо йому глас народу. Де логіка? А відкіля логіка у цирку? Перемістившись до залу засідань, де їх, звичайно, теж заблокували і не пускали до туалету, нардепи для більшого театрального ефекту вирішили оголосити голодування до зустрічі з Кучмою і знову пообіцяли нікуди не йти, навіть якщо їх раптом «розблокують». Голодували кілька годин. За цей час примудрилися посадити батареї на мобільних телефонах, передаючи «вісті на волю», викурити всі свої і чужі сигарети (Юрій Луценко зворушливо змальовував, як «западенець» Тарас Чорновіл «стріляв» у донбаського нардепа-комуніста сигарети) і співали пісень. Олександр Турчинов зволів періодично покрикувати у мегафон «Кучму геть!», чим збивав з ритму всіх інших. А коли з’явився Віктор Медведчук, щоб повідомити про довгоочікувану зустріч, хор «хлопчиків-зайчиків» зустрів його пісенькою «Аргентина—Ямайка: 5-0». Після цього пішли до Кучми і сказали, щоб він ішов у відставку. Кучма, звичайно, не погодився. От і все. Можна йти додому спати.
Радує одне: Тимошенко пообіцяла, що Леонід Данилович побачить ще чимало цікавих і пізнавальних циркових номерів від опозиції. Вона це називає «психологічний тиск», але ми-то вже розібралися в тому, що це таке насправді. Виходить, жити стане краще і веселіше, політика стане ближчою і зрозумілішою народу, українцям можна буде припинити заздрити Росії в тому, що у них є Жириновський. У нас тепер свій Жирик є. І не один.
Борис Константинов, «Оглядач»
|
|
