Протягом трьох днів у багатолюдному районі Ужгорода пролежав під відкритим небом інвалід
Допомога надійшла тільки після втручання журналістів нашої редакції
«Вже третій день лежить на землі біля котельні, за кілька мет-рів від залізничної лі-карні Ужгорода та 6-го відділення міліції, інвалід без однієї ноги, у якого вкрали інвалідну коляску», — таке повідомили телефоном у четвер редакції «РІО». Наші журналісти одразу ж виїхали на місце
Справді, біля котельні у траві лежав чоловік, його єдина нижня кінцівка, закутана у якесь лахміття, розпухла, гноїлася, по ній повзали мурахи, мухи та оси. Людина ледве могла говорити. Ми зрозуміли тільки, що звати його Остап Миколайович Михайлик (28 лютого 1971 р.н.), приїхав до Ужгорода жебрати з Турківського району Львівської області.
Побачивши, що ми розмовляємо з Остапом, підійшла жінка, Марія Б., із будинку напроти і розповіла, що ще в понеділок давала йому милостиню на базарі, а ввечері він на колясці приїхав під котельню, напевно, переночувати. «Він не був п’яний, — продовжує пані Марія, — може, коли спав, упав з коляски, бо наступного дня вже лежав на землі, а коляска була поруч. Увечері я бачила, як на колясці каталися діти, ще кричала на них, але вони погралися та й залишили її. Вчора (2 жовтня) вранці десь о 10.00 коляска ще була, а хвилин через двадцять — зникла. Увечері сусідка викликала міліцію, ті приїхали близько 20.45. Підійшли троє молодих чоловіків у формі, оглянули його (дійсно людина безпомічна). Вони дали йому щось поїсти, потім по мобілці зателефонували, я так зрозуміла, старшому і спитали, що з цією людиною робити. «Нічого? — перепитали, — ну, слава Богу!». Сіли і поїхали. Сьогодні вранці знову викликали міліцію та «швидку». Приїхали і ті, й інші близько 9.00. Я кажу: «Хлопці, будь-ласка, робіть щось з ним». А вони: «Що, ми його додому заберемо?», і знов поїхали геть».
Ми ж твердо вирішили не йти геть, поки справа не зрушить з мертвої точки в буквальному розумінні слова. Тим паче, що нога Остапа розпухнула так, що навіть ми, далекі від медицини люди, дійшли думки, що в нього ґанґрена. Крім того, дві доби свої фізіологічні потреби інвалід справляв під себе. Один з нас пішов до залізничної лікарні. У приймальному відділенні показав посвідчення і попросив допомогти хворому інваліду, в якого вкрали коляску. У відповідь почув, що вони «не мають на чому його привезти» (тридцять метрів!!!), і взагалі, такими речами займається «швидка», куди й зателефонувала лікар. По телефону довелося довго пояснювати, хто, куди і навіщо викликає «швидку». «Швидку» чекали 45 хвилин. За цей час Остап попросив сигарету, колега пішов купити йому пачку сигарет та пенталгін, аби той не так відчував біль. Ще якась жінка принесла Остапу чистий теплий одяг та гарячого чаю. Стоїмо, чекаємо «швидку». Тут сталося маленьке диво: з боку лікарні якийсь чоловік привіз коляску. Чоловіка звати Аттіла І., працює у лікарні, на запитання, звідки коляска, відповів: «Коляска була біля лікарні, я думав, що то наша. Я не знаю, звідки вона взялася». Питаю, чому саме зараз привіз її сюди? Каже: «В лікарні сказали, щоб повіз назад, бо то не наша». На запитання, хто сказав привезти коляску, Аттіла відповідати відмовився, допоміг посадити Остапа в коляску і пішов.
Нарешті приїхала «швидка», люди повиходили на балкони і кричали, що це та сама машина, яка приїжджала вранці. Лікар «швидкої» відмовилася назватися, а на запитання, що у подібних випадках повинні робити лікарі швидкої допомоги, відповіла: «Що треба робити, повинен вирішувати кожен лікар особисто, якщо він залишив його, то...». Водій «швидкої» підійшов і сказав, що 30 вересня возив його по всіх лікарнях і в жодній нещасного не прийняли. Зрештою, Остапа «швидкою» таки відвезли до обласної лікарні. Лікарі появою журналістів разом з хворим були явно спантеличені, викликали навіть виконуючого обов’язки головного лікаря Юрія Яцину. Йому ми поставили те ж питання, що й лікарю «швидкої»: що треба робити у подібних випадках? У відповідь почули: «Якщо стороння людина чи медик, незалежно від рангів та посад, знаходять потерпілого на території Ужгорода, то мають викликати «швидку» допомогу для з’ясування, чи є потреба у медичній допомозі. «Швидка» після попереднього обстеження, якщо є потреба, відвозить потерпілого до ургентної лікарні, де лікарі-фахівці проводять обстеження і визначають тактику подальшого лікування. Якщо потрібно, хворий госпіталізується. Отже, «швидка», яка виїжджала на місце сьогодні вранці, мала його (Остапа) доставити в ургентну лікарню, бо вже візуально видно, що у нього є патологія кінцівки, можливо, навіть гангрена».
«Чи можна вважати, що лікарі вчинили професійний злочин, коли вранці не привезли Остапа до лікарні?», — запитую лікаря. — «Я не можу характеризувати їхні дії з кримінальної точки зору. Але вважаю, що даний пацієнт мав бути оглянутий лікарем ургентної лікарні».
Ми навмисно уникаємо будь-яких висновків з нашого боку, надаючи можливість зробити їх вам...
* * *
Редакція щиро вдячна тим людям, які протягом трьох днів допомагали Остапу їжею та одягом. Вдячні тим, хто намагався врятувати людину від смерті.
Іван Колодій
«Ми знаємо, що таке голод сьогоднi»
Вони голодують не тому, що віддають данину моді, а просто не мають що їсти
Ми звикли до бомжiв, жебракiв. Не втрачаємо свiдомiсть, бачачи безпритульних дiтей. Нас навiть стали дратувати цi простягнутi руки, голоднi очi, що зустрiчаються повсюди. Ми, люди, можливо, й не у всьому благополучнi, але все ж маємо на кожен день скибку хлiба, часом не замислюємося, а як тим, хто не їсть по кiлька днiв, тижнями, мiсяцями? I що це таке — справжнiй, хронiчний голод?
«Живу, як тварина»
Цього чоловiка, мiркуючи з його зовнiшностi, бомжем чи жебраком аж нiяк не назвеш. В окулярах з золотою оправою, гарнiй куртцi й моднiй кепцi, 75-рiчний Володимир має цiлком пристойний вигляд. I нiхто б не подумав, що бувало, коли вiн кiлька днiв не їв. Бо не було що. За фахом вiн фiзик, в минулому iнженер одного з пiдприємств.
— Я вiдчував голод пiд час i пiсля вiйни, в п’ятдесятi роки (тодi ще жив на Черкащинi), — розповiдає Володимир. — Я колишнiй полiтв’язень. Аби врятуватися вiд голоду, тодi навiть ловили ворон i варили їх. Зараз я теж голодую.
Схуднув уже зовсiм.
Що таке голод? Є таке модне слово «дискомфорт». Незадовiльнення. Шлунок вимагає свого, вимагає наповнення. Якщо цього нема, з’являються дратiвливiсть, болi. Останнiм часом я харчувався лише «Мiвiною» та шматком хлiба. Пенсiя у мене невелика, а треба платити за комунальнi послуги (живу сам в однокiмнатнiй квартирi). Так що залишається менше гривнi на день. Якось один час менi дуже хотiлося яєчнi з салом. Отримав пенсiю, купив яйця, сало, пiдсмажив i з’їв. Але це не справило на мене сильного враження. Ну, з’їв — i все. Так що тепер про їжу часто вже не думаю.
З образою на державу
40-рiчна Марiя виглядає на добрих десять рокiв старше. I вдень i вночi жiнку переслiдує лише одна думка — що зварити дiтям? А колись проблем з їжею не було. Правда, iкру ложками не їли, та на необхiднi продукти вистачало.
Вона працювала друкаркою, чоловiк — муляром на будiвництвi. Будiвництва потрохи «прикрилися». Та найгiрше, що почав з такої нужди випивати. Тож якщо десь якусь копiйчину й пiдзаробить, наймаючись до людей, то вiдразу її й пропиває. Єдиним годувальником у сiм’ї залишилася Марiя. Та одного «чудового» дня її звiльнили (чимось не догодила начальству). Тодi вже стало зовсiм скрутно. Марiя викручувалася як могла — наймалася продавати товар на ринках, мила пiд’їзди, аж поки «пощастило» влаштуватися прибиральницею. Та й так ледве зводила кiнцi з кiнцями. Бувало, сама пила лише воду, бо їди вистачало лише дiтям. «Заробила» собi виразку шлунка.
— Голод — це явище, яке не можна пояснити, — каже вона. — Тим бiльше, що в мене виразка шлунка. У кого здоровий шлунок, мене не зрозумiє. Траплялися такi напади, що я навпочiпки сидiла годину, двi, поки не вiдпустить.
Нi за квартиру, нi за свiтло, воду тощо Марiя не платить. «А ви би платили, якби щодня бачили перед собою голоднi очi дiтей, — зло запитує вона. — Держава нас позбавила роботи, нормального життя, тому вiддавати їй нiчого не збираюся».
«Я годувала дiтей комбiкормом»
У це тяжко повiрити, але такою є правда. Життя верховинцiв далеко не таке прекрасне, як природа, що їх оточує. Декотрi сiм’ї живуть у таких злиднях, що це вже страшно. Ганна з трьома дiтьми i старенькою матiр’ю живе в одному з присiлкiв, що заблудився в горах Воловеччини. Легким життя в них не було нiколи. Та ранiше хоч чоловiк Ганни ходив на заробiтки в Росiю, i сiм’я якось перебивалася. Тримали хазяйство — корову, свиню, кури — яке доглядала Ганна сама. Роботи ж у гiрських селах, за яку б платили грошi, практично нема. Та невдовзi сiм’ю спiткало горе — десь на Московщинi зник годувальник сiм’ї. За чотири роки нема вiд нього нiякої звiстки. Побачити його живим Ганна вже й не сподiвається.
Минулої зими було зовсiм скрутно. На той час уже не було в них i корови — захворiла, довелося зарiзати. Свинi не могла тримати, бо чим їх годувати? Що тут вродить, на цьому клаптику землi серед холодних гiр? Картоплi самим би вистачало, а бiльше нiчого й нема. Доходило до того, що варила дiтям кашу з комбiкорму, аби не попухли з голоду.
* * *
Ось такi реалiї життя. Голод вже стає звичним явищем для певної категорiї українцiв. Звичайно, є якiсь потуги громадських органiзацiй, спрямованi на подолання такого ганебного явища для будь-якого суспiльства, як голод. Зокрема в Ужгородi дiє Територiальний центр по обслуговуванню одиноких та громадян похилого вiку, де їх годують, а до свят чи якихось iнших дат дають продуктовi пайки. Безкоштовнi обiди влаштовує для своїх парафiян реформатська церква в Ужгородi. У вiддаленi гiрськi села чи присiлки в мiру можливостей привозить допомогу (одяг, харчi) Червоний Хрест.
Та всього цього недостатньо. Бо нагодувати кожного голодуючого не пiд силу жоднiй такiй органiзацiї. Це було б пiд силу лише державi — забезпечити кожному пристойну пенсiю, дати оплачувану роботу, аби не плакали матерi, бачачи голоднi очi своїх дiтей. Якби лиш мала силу та змогу та держава...
Єва Деметер
Черногория — горы «по-черному», отдых по-царски
Наши путешествия
Закарпатье—Черногория. Именно по такому маршруту пролег наш 1200-километровый путь в середине сентября 2002 года вместе с турагентством «Мома-турс», ужгородский офис которого находится на проспекте Свободы, 36/3.
Ясное дело, с одного знакомства зачастую сложно понять даже отдельного человека. Что ж тогда говорить о целой стране, тем более, если направляться туда впервые и без хотя бы поверхностной подготовки...
Коротко о Монтенегро в краю Медитерран
Официальное название страны — Союзная Республика Югославия, находится на Балканах, состоит из двух республик бывшей СФРЮ — Сербии и Черногории (еще ее называют Црна Гора или Монтенегро).
Территория Сербии — 88 412 кв. км, Черногории — 13 938 кв. км. Население, соответственно, в Сербии — 9,9 млн., в Черногории — 680 тыс. чел. Национальный состав Югославии: сербы — 62 %, албанцы — 17 %, черногорцы — 5 %, венгры — 3 %. Языки: сербский (государственный), македонский, албанский. Религия: сербская православная церковь — 65 %, ислам — 19 %, католицизм — 4 %, другие.
Столица Сербии и Югославии — Белград, столица Черногории — Подгорица. Крупнейшие города — Белград (1,1 млн. чел.), Нови-Сад (178 тыс.), Ниш (175 тыс.), Крагуевац (146 тыс.), Подгорица (118 тыс., практически как в Ужгороде), Приштина (108 тыс.). Административное деление — две республики (Сербия и Черногория) и две автономные провинции (Косово и Воеводина)
Форма правления — республика. Глава Сербии — президент Воислав Коштуница, президент Черногории — Мило Джуканович. Законодательный орган федерации — двухпалатная Союзная Скупщина (Вече граждан и Вече республик). Валюта: в Сербии — новый динар, в Черногории — евро. Время — киевское минус один час.
Добро пожаловать в страну лета «нон-стоп»
Жак-Ив Кусто утверждал, что часть Адриатического моря, принадлежащая Черногории, — самая чистая часть Медитеррана, то есть Средиземноморья.
Черногорское побережье, находящееся в южной части Адриатики, — страна редких природных красот. Она поражает многочисленностью и разнообразием пляжей, песчаных и мелкогалечных. Мягкий климат, сочетание теплого моря и высоких, покрытых сосновым лесом гор, замечательно располагают к отдыху. Прекрасным дополнением к первозданной красоте природы являются средневековые города, овеянные легендами и мифами.
По статистике купальный сезон в Черногории начинается в апреле и продолжается до ноября. Средняя температура воздуха в Монтенегро — 27 градусов летом и 12 градусов зимой. Температура моря в течение всего курортного сезона колеблется от +20 до +26 градусов Цельсия. Прозрачность морской воды составляет 38—55 метров в глубину.
Черногорское побережье не раз побеждало в номинации «Лучший пляж Европы». Еще в 1935 году пляж курорта Бечичи был признан лучшим в Старом Свете. А еще Черногорию называют страной каньонов. Нигде в Европе нет такого множества каньонов, как здесь. Каньон реки Тара — не только самый популярный, но и самый большой в Европе. Этот уникальный комплекс входит в список мирового природного наследия ЮНЕСКО и по своим размерам уступает лишь каньону реки Колорадо в США — самому большому в мире. Да и сама река Тара не менее уникальна: это самое большое в Европе вместилище питьевой воды, настолько чистой, что пить ее можно без дополнительной очистки.
У туристов огромной популярностью пользуется также Боко-Которский залив, где находится самый большой фьорд Средиземноморья. Именно этот залив издавна был пристанищем моряков, которые предпочитали переждать здесь штормы. Творческие натуры приезжали сюда за вдохновением. В свое время здесь побывали Джордж Байрон, Бернард Шоу и многие другие великие люди. А посетивший страну лорд Байрон отозвался о ней так: «В момент рождения нашей планеты, самая прекрасная из встреч земли и моря произошла в Черногории. А когда сеялись жемчужины природы, на эту землю их пришлась целая пригорошня».
Черногория — это не только лежание на пляже
Пляжам, конечно, следует отдать должное, но почему бы и не попутешествовать по этой экзотической стране, если такая возможность выпала?
Тем более, если вы уже свыклись с катанием над черногорскими пропастями, перед которыми, честно сказать, меркнут американские горки и иные подобные детские забавы.
Итак, «галопом по Европам»! Ну а детальнее остановимся в местах, произведших наиболее сильное впечатление.
Будва
Будванская Ривьера — центр Черногорского побережья, одно из самых солнечных мест на Адриатике и в Европе. Древний город с его кривыми узенькими улочками и маленькими площадями, многочисленными кафе, ресторанами и магазинчиками опоясан крепостными стенами. Великолепны мелкогалечные пляжи Будвы — Славянский пляж и Могрен. От Будвы всего за несколько минут на туристическом паровозике можно добраться до Бечичи, а на катере — подплыть к островку Святого Николы, который местные жители окрестили «Гавайи».
Культурная жизнь города богата: обычно летом здесь проходят театральные и музыкальные фестивали, а во время нашего визита проходил юношеский чемпионат мира по кик-боксингу. Дискотеки, казино, самые лучшие теннисные корты в Югославии и многие другие туристические развлечения — все это Будва, метрополия черногорского туризма, один из самых популярных курортов Югославии.
Вдоль побережья проложено Адриатическое шоссе, связывающее Будву с другими курортами Черногории. С континентальной же частью город сообщается высокогорной автодорогой с десятками тоннелей, а также железной дорогой Белград — Бар. Что касается аэропортов, способных регулярно принимать авиатуристов, они находятся в Тивате (в 20 км от Будвы) и Подгорице (в 60 км).
Цетинье
Это бывшая и, как говорят, будущая столица Черногории, сохранившая памятники культуры и истории: Цетиньский монастырь, в стенах которого находится забальзамированная рука Святого Иоанна Крестителя, дворец короля Николы, музей Негоша, Голубой музей. На площади недалеко от дворца короля Николы стоит указатель, увешанный табличками с расстояниями до самых известных музеев мира: Прадо (1907 км), Метрополитен (7300 км), Ватикан (586 км), Эрмитаж (2078 км).
Наряду с историческими достопримечательностями бросились в глаза и настенные графити с призывом к самостоятельности Черногории. И хоть вряд ли большинство черногорцев хотят отделения от Югославии, о самостоятельности этот народ явно мечтает. Вообще о политике с черногорцами говорить не пришлось, но случилось узнать, что Милошевича здесь не любят, с его деятельностью связывают понижение уровня жизни и ничуть не возмущаются, что его судит Гаагский суд.
Вскоре мы проследовали в Цетиньский монастырь, основанный еще в 1484 г. Чтобы войти в монастырь, пришлось облачаться в длинные белые балахоны, которые выдавали при входе. В храме монастыря хранится нетленная правая кисть Святого Иоанна Крестителя. Святыня принадлежала дому Романовых и во время гражданской была вывезена императрицей, матерью Николая II, в Копенгаген. Вскоре императрица пожелала, чтобы святыня хранилась на православной земле и передала ее именно Черногорской Митрополии. Здесь же находится и другая выдающаяся реликвия — часть креста, на котором был распят Спаситель.
Котор
Этот древний город, который упоминается еше в III веке до н.э. в римских хрониках, — город морской славы и древних традиций. Из памятников культуры здесь сохранились часовая башня VII века, храм Святого Луки XII века, Княжеский дворец VII века, собор святого Трипуна, театр Наполеона. С 1979 года Котор внесен в список мирового наследия ЮНЕСКО.
По общему мнение, экскурсия в Котор и Бока-Которскую — одна из самых интересных в Черногории. Кстати, Бока-Которская бухта — самый южный фьорд в Европе, уходящий на 30 км вглубь материка.
В Которе весьма заметно, что самые глубокие следы в его развитии оставили именно венецианцы. Котор и сам, как две капли воды, похож на Венецию. Только без каналов. На темных от времени крепостных стенах Котора различимы отпечатки разных эпох. От венецианцев остался барельеф со львом, от Иосифа Броз Тито — фраза «Нам чужой земли не надо, а своей ни пяди не отдадим». Знакомый стиль?
Башня с часами, что отбивают время вот уже несколько столетий, — визитная карточка Котора, а также главный вид, который присутствует во всех путеводителях и открытках.
Богатая морская история города ощущается настолько сильно, что за каждым поворотом, между домами, где вдали виднеется бухта, невольно ждешь, когда появятся мачты парусного судна. Но в бухте лишь моторные лодки, а над черепичными крышами, вместо устремленных к небу мачт, — круглые тарелки спутниковых антенн...
Ловчен
Это горный массив, на вершине которого находится мавзолей Петра Негоша — черногорского правителя, митрополита, выдающегося писателя и мыслителя своего времени. С вершины Ловчена открывается впечатляющая панорама — «каменное море», как ее называют сами черногорцы.
Растительность на высоте победнее, чем на побережье: пальмы уступают место кустарникам. Автобус, попыхтев на очередном повороте, застыл, и мы прошагали около полукилометра пешком до смотровой площадки, расположенной, как показалось, несколько выше облаков. Но и это был не самый верх: по холодному тоннелю, преодолев около 460 крутых ступенек, можно было подняться к месту, где на высоте около 1660 метров над уровнем моря погребен Петр Негош.
От достоприме-чательностей —
к повседневной практике
«Там стреляют?». Это первое, что спрашивают у тех, кто вернулся из Черногории. Мифы и страшилки! Никто там уже давно не стреляет — обстановка спокойная, без всякого криминала. А та война, что была, вообще обошла Черногорию стороной.
Дорога. О прелестях передвижения высокогорными перевалами, от которых даже у мужчин с непривычки не только кровь стынет, мы уже предупреждали. Так что брать ли в дорогу малых детей подумайте хорошо, равно как позаботьтесь сами и о средствах от укачивания.
Язык и общение. Основной язык там — сербский, немногие знают немецкий, мало кто — английский. Разговорник на практике почти не нужен, разве что «приколоться»: сосиски по-сербски — «хреновки», кондитерские изделия — «слатка ела», яичница-глазунья — «пржэна яя на око», напитки — «пичи», понимайте, как хотите. Ну, а «молим» («пожалуйста») и «хвала» («спасибо») — понятны и без переводчика.
Жилье. «СОБЕ-APPARTMАNI-ZIMMER» — подобными вывесками пестрят многие дома. Ходи и выбирай себе квартирку, причем удобства (душ, туалет, холодильник, кухонька с электроплитой и посудой будут прямо в доме, а не во дворе, как в Крыму). Говорят, только в самый пик сезона найти подходящее жилье непросто. В начале же сентября сезон заканчивается, резко уменьшается количество отдыхающих, и цены ползут вниз, хотя погода еще стоит далеко не осенняя. Цены на жилье в пик сезона в среднем 10 евро за человека в сутки, не в пик — 5 евро. Нюанс: в частном секторе полотенца в предоставляемый комплект не входят.
Питание. Во многих (если не во всех) ресторанчиках есть «комплексный завтрак, обед, ужин». В меню это называется «gotova jela» и стоит от 2,5 до 3,5€. Что входит в комплекс, нигде не расписывается, но, как мы поняли, сюда входит салат, суп, второе и, возможно, десерт (банан, яблоко). Местное светлое пиво Niksic очень даже ничего, и всего лишь по 0,50 € за 0,5 л в магазине; в кафе оно, конечно, уже по 1 €. Кофе тут, в основном, по-турецки, но можно найти и привычное прессо по 0,70 € за ароматную чашечку. Из крепких напитков очень популярна 47-градусная виноградная самогонка «лозовка». Нюанс: в плату за стандартное туристическое питание (которое, как правило, — только завтрак и ужин) любые напитки, кроме чая и какао не входят: хотите пиво или колу — платите отдельно и не возмущайтесь.
Ну, а что же ожидает наших соотечественников в Черногории летом 2003 года?!
Зайдите в «Мома-турс», узнаете: солнечный край с галечными и песчаными пляжами, кристально чистое море, средневековая архитектура и, главное, дружелюбный и весьма общительный народ.
До встречи! Чао, чао!
Святой Стефан
Это уникальный остров-гостиница, расположенный в 9 км к юго-востоку от Будвы. В XV веке местные жители построили на островной скале крепость, защищавшую население от нападения пиратов, и назвали ее Святой Стефан.
Сейчас это место — одно из самых живописных и респектабельных в Черногории, где есть уникальная возможность тихого уединенного отдыха в прекрасном уголке природы. Отелем и полуостровом Святой Стефан стал уже в наше время — в 1960 году государство преобразовало рыбацкий поселок в «единственный в мире город-отель класса люкс», как пишут путеводители. Остров-отель состоит из 80 домиков (стоимость проживания от 600$ на человека в день), здесь также есть 16 номеров «люкс», в том числе и известная на весь мир вилла № 188, в которой в разное время отдыхали Софи Лорен, Керк Дуглас, Карло Понти, Питер Устинофф, Индира Ганди, Роберт Макнамара, Элизабет Тейлор, Ричард Бартон, Гамаль Абдель Насер, Леонид Брежнев, Сильвестр Сталлоне, Клаудия Шиффер и многие другие.
На сегодня «Мома-турс» является первой и пока единственной туристичес-кой фирмой с иностранным капиталом в нашем крае. Ее основатели, юго-славские бизнесмены Момчило Чубанович («Мома») и Слободан Якшич («Якша»), хорошо известны закарпатским туристам, поскольку в течение вот уже нескольких лет организовуют туры в Черногорию — воистину уни-кальную страну, где находится самый большой в Средиземноморье фьорд, самый знаменитый в Европе нудистский центр, самый большой в Европе каньон и единственный в мире православный храм, к которому совершают паломничества представители разных конфессий.
Третина території України — зона, небезпечна для життя
За даними Ради з вивчення продуктивних сил України, тільки 7 % земельної площі країни є екологічно чистими територіями. Ще 8 % можна зарахувати до умовно чистих, а 15 % — до слабозабрудне-них. Проте цілих 40 % площі країни є екологіч-но забрудненими, 30 % мають найгірші умови для життя людини. От-же, екологічних проблем у нас достатньо. До того ж у календарі маємо і міжнародний День Зем-лі, і український День Довкілля, і День хімічної безпеки. Та ще й чорну дату — День пам’яті Чорнобильської катас-трофи. Дати є, ось лише було б кому вирішувати проблеми, пов’язані з цими датами.
Говерла: Національний символ ледь не став модним курортом
Відомо, що японці перед сходженням на Фудзіяму, найвищу гору країни, миють ноги — настільки шанують свою національну святиню. На жаль, найвища гора Українських Карпат, а відтак і всієї України — Говерла — такої шани серед співвітчизників не має. Той, хто підніметься на її висоту 2061 метр, буде водночас зачарований гірським краєвидом і розчарований розкиданим після сотень туристів сміттям. А крім того — негідною для святині «забудованістю». Тут тобі, окрім шпилю з національним прапором, і позбавлений смаку хрест із алюмінієвих труб (хіба б відмовилися різьбярі, коли б їх попросили, зробити традиційний дерев’яний або кам’яний?), тут і стела з табличкою відомої фірми (добре ще McDonald’s чи Coca-Cola не рекламується). А недавно гора ледь не стала трампліном для фристайлу — що вже зовсім не в’яжеться з її заповідним статусом. Адже знаходиться Говерла на території двох заповідників — івано-франківського Карпатського національного природного парку ( 70 % гори) та закарпатського Карпатського біосферного заповідника (30 %). Та незважаючи на заповідність гори, частина її території на Івано-Франківщині в 1998 році була передана в довготривалу оренду спортивній базі «Заросляк». Тоді ж було вирубано 0,7 га заповідного лісу та почалося будівництво трампліна. Нібито нічого страшного в тому, щоб українські олімпійці (а саме вони відпочивають у «Заросляку») тренувались у фристайлі, нема. Тим більше, що за запевненнями як будівельників, так і представників влади — від івано-франківської обласної і аж до міністра Мінекорурсів Сергія Курикіна, нічого, крім трампліна, на Говерлі не буде. Та франківські «зелені» разом з київськими колегами занепокоїлись. Адже у всьому світі фристайл — це видовищний вид спорту, і навіть на тренуваннях присутня маса глядачів. А це вимагає будівництва інфраструктури — доріг, котеджів, глядацьких трибун. А це вже зовсім неможливо на території заповідника, в якому збереглись сотні видів рослин та десятки тварин, в тому числі занесених у Червону книгу. Хіба не краще було будувати це все там, де є умови — в гірській, але заселеній місцевості, щоб і людям з того зиск був? Показово, що за три роки будівництва було освоєно півтора мільйона гривень, за які спромоглися тільки вирубати ліс та залити бетонну брилу. Тому і повели зелені боротьбу, організували кампанію зі збору підписів до міністра, провели в Києві круглий стіл щодо Говерли і врешті-решт перемогли. Принаймні тимчасово — на сьогодні будівництво призупинене, начальник івано-франківської обласної екобезпеки звільнений з посади. Проте остаточного рішення — бути чи не бути трампліну в заповіднику — не винесено.
У Севастополі побудують підземну атомну електростанцію?
Здається, в країні, яка пережила найстрашнішу аварію, пов’язану з ядерною енергією, не всі усвідомили, на що здатний «мирний атом». На шістнадцятому році після Чорнобиля прихильники атомної енергії повели розмову про те, нібито насправді не такі вже й великі втрати понесла Україна, не такі вже й заражені території. А в хворобах сотень тисяч людей та в передчасній смерті десятків тисяч винні, мовляв, самі жертви — через радіофобію, паніку та депресію. Тому й триває будівництво енергоблоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС (питання лише — у Росії чи ЄС брати в кредит гроші). Контраргументи про величезні втрати енергії (як через застаріле обладнання та комунікації,так і через крадіжки), які треба ліквідувати — а тоді й додаткових енергоблоків не треба — не діють. Як і те, що на 1,5 мільярда доларів (а стільки ще треба на добудову двох реакторів) можна витратити на реконструкцію існуючих та побудову сучасних неатомних генеруючих потужностей. А люди, які сподіваються з введенням нових блоків забути про «веєрні» відключення світла, нехай не дуже тішаться. Бо відключають світло через перевантаження в пікові години. Для підтримання системи в такі години потрібно або вимикати частину споживачів, або вмикати додаткові джерела енергії. А АЕС працюють в одному режимі, отож додаткова кількість блоків у пікові години системі не допоможе, і навіть навпаки — загрожуватиме безпеці її діяльності.
Тим не менш бажання вирішити енергетичні проблеми за допомогою ядерної енергії не зникає. Гостру нестачу власної енергії в Севастополі вирішили перекрити, збудувавши підземну АЕС. Річ у тім, що після Другої світової війни поблизу міста, в Інкермані, в штольні на глибині 80 метрів була побудована надсекретна електростанція, що забезпечувала потреби флоту, і була розрахована на захист від авіабомб, бактеріологічної та хімічної зброї, та навіть від ядерного вибуху. По суті, було збудоване підземне місто площею близько п’яти тисяч квадратних метрів із залами заввишки 30 метрів, численними кілометровими коридорами. Після розпаду СРСР комплекс намагались реконструювати, та не додумались, як. І ось тут у енергетиків виникла ідея, підтримана рядом вітчизняних та російських інститутів і промислово-фінансових груп збудувати там атомну електростанцію, для чого використати атомні реактори крейсера «Варяг», що стоїть на «приколі» в Миколаєві, або ж інших корабельних двигунів. Для охолодження реакторів планується використати морську воду з бухти. В скелях пропонується розміщення сховищ ядерного палива та радіоактивних відходів. На будівництво об’єкта відводять всього п’ять років. На що при цьому очікувати мешканцям Чорноморського узбережжя та численним туристам — на гарантоване енергозабезпечення чи на страх жити поблизу нової Ч(орноморської)АЕС — прогнозувати важко.
У Верховну Раду мітили численні «зелені».
Не пройшов ніхто
Вирішенню численних екологічних проблем, по ідеї, мала б сприяти Партія Зелених України. Принаймні для цього обрали її в парламент на минулих виборах. Люди, зневірені в можливість вирішення їхніх економічних проблем, забажали хоча б ковтнути чистішого повітря та попити чистої води. Це їм у своїх рекламних роликах пообіцяли Кононов і К°. У 1998 році майже нікому не відома ПЗУ отримала 5,4 % голосів, випередивши пустовойтенківську НДП, лазаренківську «Громаду», прогресивних соціалістів товаришки Вітренко та соціал-демократів об’єднаних. Насамперед, «зеленим» повірили мешканці індустріальних регіонів та просунена молодь. На цих виборах ПЗУ очікувала 6—7 %, і жалюгідні — 1,28 % (в Закарпатті — 1,25 %) були для партійців ударом. Народ зрозумів, що чотири роки фарбовані зелені тільки вирішували власні справи (один з них намагався прибрати до рук «Укртелеком», іншому вдалося приватизувати «Запоріжсталь»), а коли було треба — підтримували Гаранта. І нічого не залишилося партійному лідеру, як виїхати на зеленому «ровері» (як колись в’їхав) з будинку ВР.
Але не всі знають, що не тільки ПЗУ хотіла в’їхати в парламент на зеленому коні. На вибори рвався нардеп Михайло Гуцол, який, посварившись з кононовцями, під себе створив штучну Екологічну партію України «Захист», а потім долучив представників секс-меншин та прихильників легалізувати «травку». І назвав це об’єднання блоком «Райдуга». Шкода, що ЦВК не пустила його на вибори, бо цей лідер умів повеселити публіку — і на коні з шаблею скакав, і суддям стусанів давав, і на вулиці обіцяв вивести сотні тисяч «голубих» та обкурених. Не допустили до виборів і партію «Зелені ХХІ сторіччя» (вона ж — Зелена партія України-ХХІ), створену вибулим з ПЗУ Мельником. Кажуть, сильно для цього постаралися ті ж кононовці. Були у партії ідеї об’єднатися з «Яблуком» і створити блок «Зелене яблуко», та не домовились.
Політологи прогнозують, що наступні вибори до ВР будуть вже тільки на партійній основі. Чи захоче хтось знову спробувати пройти в парламент, ухопивши зелену хвилю, — покаже час.
Підготував О. Супруненко
Роман Шніцер: «Летальнiсть та пiсляхiрургiчнi ускладненн у нас —
серед найнижчих в Українi»
Людмила Сушко
«РІО»
Для довiдки
Спецiалiзовану медичну допомогу III, IV ступенiв у обласнiй клiнiчнiй лiкарнi забезпечують по 39 профiлях. Iнакше кажучи, є вiдповiднi спецiалiсти, фiнансування та готовнiсть приймати хворих на 739 лiжках. Щодо штатiв, то це майже 1300 чоловiк, серед яких 200 лiкарiв i близько 600 медичних сестер. В обласнiй клiнiчнiй лiкарнi, якщо брати до уваги структуру, переважають хiрургiчнi лiжка, працюють служби з трьохступiнчатою формою надання медичної допомоги. Примiром, цiлодобово чергують бригади нейрохiрургiв та офтальмологiв. А при тяжкiй травмi у хворого з Тячева, Рахова чи Березного проконсультують в ОКЛ i тут таки нададуть спецiалiзовану медичну допомогу.
Закарпатськi нейрохiрурги проводять складнi операцiї практично на усiх дiлянках головного мозку,
а фахiвцi-мiкрохiрурги оперують, рятуючи верхнi й нижнi кiнцiвки при повному вiдривi їх вiд тiла...
— Наразi маємо значнi напрацювання з малоiнвазивної хiрургiї, — розповiдав головний лiкар ОКЛ Роман Шнiцер, аналiзуючи роботу закладу. — Скажiмо, можна видалити жовчний мiхур, зробивши розрiз завширшки 30 сантиметрiв i потiм гоїти рану впродовж двох тижнiв (причому, прооперований знаходитиметься на лiкарняному протягом 30—40 днiв). А можна прооперувати через топороскоп, вiдеоендоскоп, що значить зробити всього-навсього три проколи, завглибшки до 1 сантиметра на черевнiй дiлянцi, i з допомогою спецманiпуляторiв, пiд контролем вiдеокамери, прооперувати жовчний мiхур. Хворий стає на ноги вже через 3—4 години пiсля операцiї, а на третю добу покидає лiкарню, i до кiнця другого тижня, як правило, набуває достатньої фiзичної форми, аби повернутися до роботи.
До досить складних i вдалих за результатами операцiй, якi у нас проводяться, належать також операцiї, що застосовуються при лiкуваннi церозу печiнки iз використанням венозних шунтiв. Це оперативне втручання на судинах дозволяє зменшити портальну гiпертензiю (?), i тим самим покращити стан хворого. Можливо, подiбнi операцiї виконують ще у таких великих мiстах як Київ, Днiпропетровськ, Запорiжжя. Якщо повернутися до напрацювань у нейрохiрургiї, то це гiпофiзнi операцiї, яких щороку на рахунку нейрохiрургiв близько десятка.
Не так давно започаткували ендоваскулярну хiрургiю. При цьому активно використовується спецiальний апарат, з яким не тiльки проводимо дослiдження, а й лiкувальнi заходи, ендоiнвазивнi ендоваскулярнi оперативнi втручання. Тобто, скажiмо, при звуженнi серцевої судини, що призводить до стенокардiї, можна провести артокоронарне шунтування. А можна тоненьким катетором увiйти до цiєї судини пiд контролем монiтора — i розширити це звуження, вiдновивши кровопостачання. Або ж при наявностi пухлини можна проводити хiмiотерапiю, вводячи при цьому хiмiопрепарати до вени (а вони в свою чергу негативно дiятимуть на увесь органiзм, причому тiльки якийсь вiдсоток надходитиме i до цiлi — пухлини). А можна «пiдiйти» катетором до судини, що живить цю пухлину — й успiшно вводити тi ж хiмiопрепарати безпосередньо в неї. Концентрацiя їх у цьому мiсцi суттєво зросте, а iнтоксикацiя органiзму вiдповiдно зменшиться. Як дiяти у тих випадках, коли судина, що надсилає кров до того чи iншого органа, вже включилася у паталогiчний процес i його треба негайно припинити? Знов таки сюди можна увiйти катетором та ввести необхiднi лiки.
Примiром, при церозi печiнки дуже небезпечною є кровотеча. Ранiше таких хворих оперували, як наслiдок, отримуючи надзвичайно високу летальнiсть. Або iнакше кажучи, половина прооперованих помирала, i тiльки половинi щастило отримати шанс на життя. Нинi ж через ендоскоп хiрург проводить введення склерозуючої речовини безпосередньо в орган, — i кровотеча припиняється. Переваги цього методу оперативних втручань у тому, що вони мiнiмальнi за травматизуванням, а отже, вiдкидають потребу у складних оперативних манiпуляцiях.
Для довiдки
Якщо проаналiзувати таблицю хiрургiчних показникiв, то з’ясовується, що протягом 2001 року хiрургами ОКЛ було проведено 3 575 оперативних втручань, а вже за вiдповiдний перiод нинiшнього — 4 957! Якщо десятирiччя тому в обласнiй клiнiчнiй лiкарнi було 925 лiжок i пртягом року тут лiкували близько 14 тисяч хворих, то тепер на 739 лiжках лiкування проходять майже 25 тисяч чоловiк. А частка складних операцiй з 30-40 вiдсоткiв зросла до восьмидесяти...
Роман Iванович небезпiдставно вважає такий результат дуже серйозною роботою. Безперечним позитивом є i те, що летальнiсть i пiсляоперацiйнi ускладнення у нас, за словами пана Шнiцера, однi з найнижчих в Українi.
— Якiсть ми зобов’язанi гарантувати,— каже головний лiкар ОКЛ. — У роботi ми керуємося принципом: не можна оперувати заради... операцiї. — Якщо пiдходити до роботи саме за таким принципом, то якiсть гарантовано. Без найменшого бахвальства можу твердити: у нашiй лiкарнi працюють найкращi в областi спецiалiсти. Вiдповiдно, хворi, якi йдуть до таких спецiалiстiв, повиннi отримувати високу гарантiю щодо власного життя i власного здоров’я.
Питання дня
Закарпатськi медики вчаться працювати в екстремальних умовах
Вже рiк при Ужгородському Нацiональному унiверситетi працює кафедра екстремальної та вiйськової медицини. Навчанням на нiй охопленi студенти-медики другого, третього, п’ятого курсiв, а це близько шести сот майбутнiх лiкарiв. Розповiсти про це ми попросили її завiдувача Р.I.Шнiцера.
—Екстремальна медицина, або медицина катастроф — це медицина екстремальних ситуацiй, вiд яких, на жаль, нiхто не застрахований. Особливо на сьогоднiшнiй день, коли як природнi катастрофи, так i техногеннi катаклiзми частiшають. Люди тонуть, потрапляють пiд електричний струм, гинуть пiд уламками пошкоджених автомобiлiв, на пожежах... I ця цифра щорiчно зростає. А для нашого регiону характернi ще й паводковi ситуацiї, зсуви.
Традицiйно лiкаря готують працювати у спокiйнiй, ургентнiй обстановцi. А специфiка його роботи така, що одночасно доводиться надавати медичну допомогу великiй кiлькостi потерпiлих, рiшуче дiяти у складних ситуацiях. Ранiше iснувала вiйськова польова хiрургiя, вiйськова польова терапiя, вiйськова медична доктрина Смiрнова, — i в цьому напрямку готували спецiалiстiв. На початку 90-х рокiв ми зробили невиправдану павузу — i вже нинi вiдчуваємо певнi фаховi упущення у пiдготовцi нового поповнення спецiалiстiв. Лiкарська практика доводить, що така пiдготовка є украй необхiдною. Нашi медики мають бути готовими до будь-яких ситуацiй.
За екстремальних умов тактика пiдходу до лiкування iнша, виникає потреба, насамперед, визначитися з тим, якою є кiлькiсть постраждалих, який об’єм допомоги їм потрiбен, у якiй черговостi її необхiдно надавати. I саме на сортуваннi постраждалих, як правило, працює найдосвiдченiший спецiалiст. Визначення лiкувальної тактики є важливiшим на першому етапi вiд безпосередньо надання медичної допомоги.
Не так давно спiльно iз закордонними колегами проводилися навчання у Харковi i Закарпаттi. Вiдпрацьовувалися, зокрема, i питання санiтарно-епiдемiологiчного забезпечення. Примiром, угорцi демонстрували засоби для води, з допомогою яких найзабрудненiшу воду можна очистити до такого ступеню, що вона вiдповiдатиме усiм мiжнародним стандартам за хiмiчним i бактеорологiчним вмiстом. Застосування таких приладiв практично до нуля знижує небезпеку зараження через питну воду та поширення iнфекцiї.
То «легше померти»... чи все таки спробувати полiкуватись?
Що нашi спецiалiсти-медики за фаховiстю й професiоналiзмом не поступаються закордонним колегам, доводити зайве. Бiда в iншому: як тi , хто лiкує, так i тi, хто хворiє, поставленi державою у вкрай скрутне фiнансове становище. Недарма побутує гiрка iстина: простiше... померти, анiж почати лiкуватися. Тож питання до Р.I. Шнiцера про найбiльш наболiле, а саме наскiльки готовий заклад забезпечувати своїх хворих безкоштовними лiками?
Однозначно, що лiкуватися нинi досить накладно, а медицина загалом є дуже дороговартiсною галуззю у будь-якiй державi. Якщо у США, Канадi, Швейцарiї — я називаю країни з високим розвитком охорони здоров’я — на медичнi видатки одного свого громадянина тратять близько 4 тисячi доларiв, а нашi сусiди, угорцi, словаки, поляки, цю цифру доводять до чотирьох сотень, — то нам ще далеко до $ 40! Цифри красномовно говорять самi за себе.
З iншого боку ця ситуацiя балансується тим, що у нас лiкарi, медичнi сестри все ще одержують мiзерну зарплатню. Нашi хворi отримують ще далеко не той об’єм медичного забезпечення, як, скажiмо, польськi чи словацькi. Але якщо той позитив, що намiтився нинi у медичнiй галузi, триватиме, ми цього рiвня досягнемо також. Про що саме йдеться?
Здоровий спосіб життя і ніякої гіпертензії!
Про одну з найрозповсю-дженіших і найнебезпечніших хвороб сучасності розповіда-ють міський кардіолог, к. м. н. Н. Іваньо, міський терапевт О. Чемет, головний терапевт УОЗ В. Лях, обласний кардіо-лог, зав. кардіологічним відді-ленням ОКЛ І. Яворський
Гіпертензія — це медичний термін, що означає підвищений тиск. Серце, перекачуючи кров, що переносить поживні речовини до всіх органів і тканин організму, створює в них певний тиск, який називається артеріальним. Артеріальна гіпертензія — це підвищення артеріального тиску вище 140/90 мм рт.ст.
Епідеміологічні дослідження свідчать, що кожний четвертий дорослий житель Землі має підвищений артеріальний тиск. А дослідженнями, проведеними в Інституті кардіології ім. М. Д. Стражеско, м. Київ та в Інституті терапії Академії медичних наук України, м. Харків, виявлено, що майже 40—45 % дорослого населення України мають артеріальну гіпертензію. При артеріальній гіпертензії серце працює з перевантаженням, що згодом призводить до підвищення опірності судин, які в умовах постійного перевантаження звужуються, стінки артерії товщають і ущільнюються, втрачають свою еластичність, стають крихкими. Гіпертензія — основна причина інсульту, інфаркту, ниркової та серцевої недостатності.
Звідки вона береться
Артеріальна гіпертензія не виникає раптово. Як правило, перед тим як хвороба може бути виявлена, в організмі відбуваються зміни, часом не помітні людиною. Виявити артеріальну гіпертензію надзвичайно просто — потрібно лише виміряти артеріальний тиск. Іноді артеріальна гіпертензія має зовнішні прояви — головний біль, запаморочення, нудота, блювота, затуманення зору, підвищення потовиділення, тремор м’язів (дрижання),носові кровотечі, біль у грудях.
На сьогодні встановлено кілька факторів, що можуть збільшувати ризик захворювання на гіпертензію. Найбільш вагомі серед них — це індивідуальні або внутрішні фактори та фактори ризику, пов’язані зі способом життя. До перших зараховують генетичну схильність, вік хворого, стать та наявність цукрового діабету. Вони не залежать від волі людини і беруться до уваги , як сигнал підвищеної небезпеки. На жаль, ці фактори ризику не піддаються корекції.
До найбільш значимих факторів ризику, пов’язаних зі способом життя, належать:
l Надмірна вага;
l Шкідливі звички (зловживання алкоголем та куріння);
l Низька фізична активність;
l Надмірне вживання кухонної солі;
l Хронічні психоемоційні стреси та недостатній сон.
Особливо небезпечним є поєднання кількох факторів ризику. Отже, корекція способу життя має лягти в основу профілактики артеріальної гіпертензії.
Клінічними дослідженнями доведено також, що зміна способу життя у хворих з уже наявною артеріальною гіпертензією дозволяє знизити дози лікарських препаратів, які використовуються для лікування артеріальної гіпертензії, значно зменшити ризик виникнення ускладнень та в цілому продовжити тривалість життя людини. Зміна способу життя хворих з наявною артеріальною гіпертензією носить назву немедикаментозного лікування гіпертензії.
На жаль, у повсякденному житті деякі лікарі та пацієнти недооцінюють важливість боротьби з факторами ризику, пов’язаними зі способом життя в запобіганні артеріальної гіпертензії та її лікуванні.
Доведеться починати нове життя
Основними правилами для попередження артеріальної гіпертензії та немедикаментозного лікування є такі.
Зниження ваги тіла.
У деяких людей є надлишкова вага тіла. Жирова тканина потребує значного кровопостачання для живлення своїх тканин. Зменшення ваги тіла знижує навантаження на серце. Гаслом для хворого з надмірною вагою тіла повинно стати твердження: надлишкова вага тіла збільшує навантаження на серце. У середньому артеріальний тиск знижується на 1—3 мм рт. ст. при схудненні на 1 кг. Зменшення ваги тіла також сприятливо впливає на рівень холестерину в крові, вуглеводний обмін.
Боротьба зі шкідливими звичками:
а) обмеження вживання алкоголю.
Відомо, що надмірне вживання алкоголю призводить до підвищення артеріального тиску, при цьому розвивається нечутливість до антигіпертензивного лікування. Вираженому підвищенню артеріального тиску сприяє також стан абстиненції (похмілля). Таким чином алкоголь є прихованою небезпекою. Критично допустимою дозою вживання алкоголю (згідно з рекомендаціями Національного Комітету СІЛА з виявлення, оцінки та лікування високого артеріального тиску) є 30 мл чистого етилового спирту на добу, що відповідає 60 мл міцних напоїв (горілки) або 240 мл столового вина, або 720 мл неміцного пива;
б) припинення куріння тютюну.
Куріння викликає раптове підвищення артеріального тиску. Спеціалісти рекомендують всім, незалежно від стану здоров’я, покинути курити. Встановлено, що приблизно 20 із 100 смертей від захворювань серця були спровоковані лише одним чинником — курінням. Якщо пацієнт продовжує курити, то в нього виникає значно більша ймовірність розвитку ускладнень , зумовлених артеріальною гіпертензією, а також нижча ефективність медикаментозного лікування.
Збільшення фізичної активності.
Регулярні фізичні вправи навіть у людей похилого віку дозволяють зберегти еластичність кровоносних судин, підтримуючи в них нормальний кровоток і тиск. Основне гасло для попередження та лікування артеріальної гіпертензії: рух зберігає форму і є найкращим тренером для системи кровообігу. Цікаво, що найбільш відчутний вплив на артеріальний тиск спостерігають при легкому та середньому динамічному навантаженні. Низкою досліджень доведено, що зростання інтенсивності тренувань може привести до зменшення їх сприятливого ефекту. Встановлено, що для нетренованих осіб оптимальним режимом фізичних вправ є швидка ходьба тривалістю 30—45 хвилин щоденно. За даними деяких досліджень, сприятливий вплив на зниження артеріального тиску досягається також після занять плаванням. Фізичні тренування мають корегувальну дію одночасно на кілька факторів ризику і сприяють зниженню та подальшому підтриманню нормальної ваги тіла.
Обмеження кухонної солі.
Існує достовірна залежність між вживанням кухонної солі (що містить натрій) та рівнем артеріального тиску. Кількість солі в щоденному раціоні населення України становить в середньому 10—15 грамів на добу. Тільки її зменшення до 4—6 грамів на добу (стільки міститься в одній чайній ложці) супроводжується зниженням артеріального тиску. Причому ця закономірність найчіткіше простежується у хворих на артеріальну гіпертензію та у осіб старшого віку. Безумовно, важко вмовити дорослу людину, зі сталими харчовими уподобаннями, різко змінити їх, але за правило повинно стати вживання не солі, а приправ. Слід відмовитися від додаткового підсолювання їжі за столом, а також зменшити вживання солених та консервованих продуктів, твердих сирів, ковбасних виробів(жирні сорти, копчені, салямі). Приблизно через місяць такої дієти артеріальний тиск знижується на 5—10 мм рт. ст. та виникає можливість зниження дози вживаних хворими антигіпертензивних препаратів.
Збільшення вживання калію з їжею за рахунок свіжих овочів та фруктів.
При недостатньому надходженні в організм калію рівень артеріального тиску зростає. Рекомендується вживання щоденно близько 90 ммоль калію , що міститься в шести яблуках. За правило має стати: максимум свіжої їжі рослинного походження.
Зменшення вживання жирів з продуктами харчування.
Жири повинні складати не більше 30 % добового раціону. Перш за все необхідно обмежити вживання жирів тваринного походження, передусім через вміст в них холестерину. Слід вживати жири рослинного походження з підвищеним вмістом поліненасичених жирних кислот. Доцільно також збільшення вживання морської риби, яка так само містить поліненасичені жирні кислоти.
Психоемоційне розвантаження та релаксація.
Стрес та хвилювання сприяють стрімкому підвищенню артеріального тиску, тому стресових ситуацій треба намагатись уникати. Під час відпочинку тиск знижується самостійно без впливу антигіпертензивних медикаментів. Бажано планувати короткі програми релаксації за будь-якими методами кілька разів (4—6) на день.
Здоровий сон.
Недостатній та неповноцінний сон може викликати подальше підвищення тиску в людей з артеріальною гіпертензією, тим самим збільшуючи ризик кардіоваскулярних ускладнень і смерті. Тому пацієнтам, які страждають на безсоння, обов’язково необхідно звернутися до спеціаліста для корекції порушень сну.
Застосування вищезгаданих заходів, що спрямовані на корекцію способу життя, сприяє первинному запобіганню виникнення артеріальної гіпертензії на 50 % та достовірному зниженню артеріального тиску в пацієнтів з підвищеним його рівнем.
Однак навіть випадкове виявлення підвищеного артеріального тиску потребує звернення до лікаря.
Тому ми знов і знов звертаємося до усіх вас з порадою — проконтролюйте рівень свого артеріального тиску в медичних закладах!
Відступіть від «правила половини»
Для артеріальної гіпертензії характерне правило половини. Половина людей, які мають підвищений артеріальний тиск, знають про це. Із них лише половина лікується, а з тих, хто лікується, лише половина лікується правильно. Тобто адекватне лікування отримує лише восьма частина тих, кому воно необхідне. Чому це небезпечно?
За терміном «артеріальна гіпертензія» криється цілий спектр захворювань, симптомом яких є підвищення артеріального тиску. При первинній (есенціальній) артеріальній гіпертензії, тобто гіпертонічній хворобі (як її називали у радянські часи), існуючими діагностичними засобами не вдається з’ясувати причину підвищення у хворого артеріального тиску.
При вторинній (симптоматичній) АГ підвищений артеріальний тиск є симптомом якогось іншого захворювання (запальних захворювань нирок, ендокринних, судинних захворювань).
І все-таки, якою б не була причина гіпертензії, найнебезпечніший її фактор — підвищення артеріального тиску, а значить: основне лікування має бути спрямоване на його нормалізацію.
Як підібрати ліки
Якщо ефект від немедикаментозного лікування не спостерігається, доводиться призначати медичні препарати.
Підбираючи ліки, слід враховувати, що приймати їх доведеться усе життя, а значить, вони повинні бути ефективні і безпечні. Нині для лікування АГ застосовують шість груп медичних препаратів: діуретики або сечогінні; бета-адреноблокатори; антагоністи кальцію; інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту; альфа-адреноблокатори; блокатори ангіотензинових рецепторів.
Краще вибирати препарати тривалої дії, їх можна приймати по одній таблетці на добу. Тоді у вас більше шансів бути дисциплінованим пацієнтом, бо такий режим лікування, за статистикою, витримують 60—70 % хворих протягом року. Якщо ж прописати три таблетки на добу, через рік їх будуть приймати ... менше десяти відсотків пацієнтів!
Ще одна перевага препаратів пролонгованої дії в тому, що вони дають так званий гладкий ефект пониження тиску протягом доби. Препарати старшого покоління діють 3 — 4 години, після чого тільки-но понижений тиск знову підскакує, і такі «американські гірки» для організму гірше, ніж просто нелікування. Наукові дані свідчать, що при «гладкому» лікуванні кількість інсультів зменшується на 30—50 відсотків, а інфарктів — на 20 відсотків.
Скільки препаратів вибрати для лікування, визначає лікар. Та доведено, що монотерапія дає хороший результат лише в 40—60 відсотках випадків. Більшості людей необхідна комбінація двох препаратів або комбіновані препарати з ефектом вищевказаних шести груп.
Не слід очікувати разючого ефекту від лікування уже наступного дня. Не кидайтесь одразу вимірювати тиск і жалкувати за потраченими грошима. Тиск буде понижуватися поступово, і так само поступово до нього треба звикати. Спочатку можуть виникнути запаморочення, слабість, але це не привід відмовлятися від лікування.
З часом все нормалізується, і життя стане кращим, безпечнішим.
|
