Смiття i люди
Парадокс часу: чим вищий рiвень цивiлiзацiї, тим бiльше ми виробляємо смiття! Чи є способи вiдбити нашестя упаковок?
Смiття супроводжує нас усе життя: вiд першого дня до останнього. Чим дорослiша людина, тим бiльше вiд неї смiття. Обгортка вiд цукерки, пластикова коробка з-пiд «Рами», консервна банка — не встигнеш винести вiдро, як воно вже знов повне. Пiдраховано, що за рiк середньостатистичний житель промислового мiста залишає в смiттєвому баку вiд 600 до 1000 кг вiдходiв. Уявiть, скiльки того смiття накопичується загалом по мiсту. Як же його позбутися?
Що у вiдерцi твоєму
Нинi смiття набагато бiльше, нiж принаймнi 10 рокiв тому. Та й змiст його значно змiнився. За видом смiття у смiттєвому вiдерцi можна мiркувати про рiвень забезпеченостi його господарiв. Умовно побутове смiття можна навiть подiлити на «бiдне» i «багате». До того ж у бiдної людини i смiття мало, а чим вона заможнiша, тим i смiття бiльше.
Ранiше, у радянськi часи, основною складовою смiттєвого вiдерця були якiсь очистки-об’їдки, папiр — чиста органiка, тепер банки, склянки, пакети — (усього i не перерахувати), а це — скло, пластмаса, полiмери.
Додалося смiття захiдного походження (тi ж пластиковi пляшки, одноразовi стаканчики). Скiльки разiв на день ми пiдходимо до смiттєвого вiдерця, аби викинути наступну упаковку. Уже нiхто не миє полiетиленовi кульочки, не збирає пакети з-пiд молока i склянi баночки з-пiд майонезу. Для чого? Адже, вийшовши з магазину, ми одразу поповнюємо запаси потенцiйного смiття.
А це лише побутовi вiдходи. А будiвельнi? Адже лише один середнiй євроремонт залишає по собі 1,5—2 тонни смiття.
Куди йде смiття
Вивезенням смiття у нас займаються «комунальники», якi звалюють вiдходи за межею мiста на смiттєзвалищах. Смiття на них накопичується роками, адже тi ж полiетиленовi пакети, за пiдрахунками спецiалiстiв, розкладаються майже 500 рокiв! Якщо так пiде й далi, Україну просто поглине море смiття.
А на кожному смiттєзвалищi живуть професiйнi збирачi смiття — бомжi. За викинутий мотлох там ведеться справжня битва! Хто проспить i прийде «на роботу» пiзнiше, вже не знайде нiчого цiнного. Хорошою знахідкою вважаються макулатура, пляшки, простроченi продукти, старi речi, але найцiннiше — це кольоровi метали, на яких можна непогано заробити.
Хоча усе вище перелічене «цiнне» часто виловлюється зi смiттєвих бакiв ще на територiї мiста. Бiля кожного такого бака «чергують» збирачi й сортувальники смiття.
До речi, цивiлiзований пiдхiд до боротьби зі смiттям i передбачає, передусiм, його сортування. У Європi вже давно перед кожним будинком встановленi рiзнокольоровi баки для смiття рiзних сортiв. Папiр, жерстянi банки, пластиковi пляшки, полiетилен там збирають окремо й одразу пускають на переробку. Домогосподаркам це дуже вигiдно: чим копiткiше вони сортують смiття, тим менше платять за квартиру! Ту частину вiдходiв, що залишилася, спалюють на смiттєспалювальних заводах. Шлаки, що утворюються пiсля згоряння смiття, використовують у будiвництвi. А тепло- i електроенергiю, що видiляються при цьому процесi, подають у будинки й установи, економлячи таким чином величезну кiлькiсть вугiлля, природного газу i нафти!
У нас ситуацiя iнша. На рiзнокольоровi баки для смiття у держави грошей, звичайно, нема. Та й загалом займатися сортуванням смiття в Українi поки не готовi. Кiлька рокiв тому в Києвi проходив експеримент, фiнансований нiмецьким урядом. У центрi мiста встановили точки самостiйного сортування смiття. Але жодна з них не дала очiкуваних результатiв. Нiхто не захотiв витрачати час на таку «непотрiбну» справу, як сортування смiття.
Діючих смiттєспалювальних заводiв в Українi усього два — у Києвi й Днiпропетровську (тодi як у маленькiй Данiї їх аж тридцять один!), а потужнiсть i устаткування вiтчизняних ССЗ значно поступаються європейським. Ось i виходить, що переважно вiдходи вивозяться на звалища, де смiття просто гниє, проникаючи в грунтовi води й забруднюючи навколишнє середовище. По всiй Українi близько 760 таких звалищ. Однак й зі смiттєспалювальними заводами не все так гладко.
Будiвництво таких заводiв викликає масу протестiв. Рiч у тiм, що при спалюваннi вiдходiв разом з димом у повiтря викидаються шкiдливi речовини, пил i зола. Якщо завод устаткований суперсучасним обладнанням, яке передбачає два ступенi очищення диму (електрофiльтрацiю i хiмiчне очищення), то хвилюватися нiчого. У тiй же Європi такi заводи розмiщенi прямо в центрi мiста. Бiда в тому, що на українських ССЗ поки нема такого дорогого обладнання. Тож не дивно, що мешканцi будинкiв, розташованих поблизу київського смiттєспалювального заводу «Енергiя» скаржаться на дим i неприємний запах.
Та й мало хто б з людей погодився, аби бiля їхнього будинку споруджували смiттєспалювальний завод, навiть якщо б вiн був абсолютно «безвiдходним».
Альтернативнi шляхи
Екологи усього свiту ламають голови над проблемою утилiзацiї смiття. Деякi iдеї вражають своєю оригiнальнiстю. У Швейцарiї, примiром, винайшли машину, яка замiсть бензину використовує смiття! Зовнi вона нагадує гоночний автомобiль з непоганою швидкiстю. Єдиний її недолiк — величезна витрата палива: аби проїхати один метр, потрiбно понад кiлограм вiдходiв.
У Москвi партiї паперових вiдходiв згодовують... червоним калiфорнiйським черв’якам, якi володiють унiкальною здатнiстю пожирати будь-який органiчний матерiал — тирсу, папiр, картон, гнилi овочi, мул стiчних вод, вiдходи харчових пiдприємств...
Переробляючи вiдходи, 10-сантиметровi черв’яки видiляють надзвичайно цiнне органiчне добриво — бiогумус. За день цi iстоти з’їдають смiття трохи бiльше за свою вагу i виробляють приблизно стiльки ж добрива.
Ще один альтернативний шлях, пропонований екологами, — сучаснi смiттєвi звалища зi спецiальним iзольованим дном, що захищає грунт вiд проникнення гниючого смiття. Проблема в тому, що мало хто захоче мати поруч зi своїм житлом величезну купу мотлоху. Та й задоволення це недешеве.
До речі
27,7 % — будівельне сміття, пластик, поліетилен.
26,8 % — харчові відходи.
14,6 % — папір.
11,2 % — скло.
6,1 % — штучні предмети.
4,1 % — картон.
3,9 % — метал.
2,9 % — мінерали.
1,5 % — текстиль.
1,2 % — упаковка Тетра-Пак.
Сортування відходів і нам би не завадило
Який стан справ з вiдходами на Закарпаттi, коментує начальник вiддiлу державного екологiчного контролю використання водних ресурсiв, атмосферного повiтря i вiдходiв Державного управлiння екологiї та природних ресурсiв у Закарпатськiй областi Володимир Рубець.
«Питання розмiщення та утилiзацiї вiдходiв є досить проблематичним. По-перше, великою проблемою в умовах малоземельного Закарпаття є видiлення земельної дiлянки пiд смiттєзвалище. По-друге, незважаючи на заходи, що постiйно вживаються як з боку Держуправлiння екоресурсiв, так i мiсцевих органiв влади, на мiсцi лiквiдованих стихiйних смiттєзвалищ виникають новi. У населення нема нiякої екологiчної культури. Викидують смiття хто де хоче, а найчастiше стихiйнi смiттєзвалища виникають у прибережних смугах рiчок i потiчкiв, що особливо небезпечно отруєнням води. По-третє, у мiстах Мукачево, Чоп, Виноградiв, Берегово та смт Перечин полiгони твердих побутових вiдходiв вiдпрацювали свiй ресурс, отож виникла потреба створення в цих населених пунктах нових смiттєзвалищ.
Усi вiдходи подiлено на 4 класи небезпеки. Вiдходи I класу небезпеки (накопичено 91,792 т) — невiдомi, непридатнi або забороненi для використання хiмiчнi засоби захисту рослин (далi ХЗЗР), вiдходи гальванiчного виробництва, з вмiстом сурми, формальдегiду через вiдсутнiсть технологiй переробки або утилiзацiї пiд контролем держуправлiння зберiгаються на територiї власникiв вiдходiв. Вiдпрацьованi люмiнесцентнi, ртутнi лампи i лiхтарi систематично збираються та вивозяться на утилiзацiю на Микитiвський ртутний комбiнат Донецької областi. Збiр та вивiз на утилiзацiю даного виду вiдходiв на територiї областi проводить виробничо-технiчне пiдприємство «Екоцентр», м. Львiв.
Вiдходи II класу небезпеки (накопичено 2176 т) — невiдомi, непридатнi та забороненi до застосування ХЗЗР, забруднений даними речовинами грунт, гальванiчнi шлами, свинцевi акумулятори, вiдпрацьований електролiт цих акумуляторiв, просякнуте машинним маслом ганчiр’я, оливлянi фiльтри транспортних засобiв, вiдпрацьованi нафтооливи. На територiї областi питання утилiзацiї даних вiдходiв вирiшено частково. Зокрема, налагоджено механiзм збору та вiдправлення на подальшу утилiзацiю вiдпрацьованих нафтоолив (ВАТ «Нафтопродукт-Мукачево», м. Мукачево), свинцевих акумуляторiв (ТОВ «Закарпаткольормет», м. Ужгород). Просякнуті оливою ганчiр’я, тирса та маслянi фiльтри знешкоджуються шляхом спалювання в котельнях пiдприємств — власникiв вiдходiв.
Вiдходи III класу небезпеки (накопичено 42514 т) складають смiття побутове, намул каналiзацiйних очисних споруд, тирса та вiдходи деревообробного виробництва, вiдходи вигребiв, осад вiдстiйникiв. Побутове смiття вивозиться на полiгони твердих побутових вiдходiв, а намул КОС зберiгається на мулових майданчиках каналiзацiйних очисних споруд. В областi налагоджено утилiзацiю вiдходiв деревообробної промисловостi, зокрема шляхом спалювання в котлах як додаткового енергетичного ресурсу або переробкою тирси на тирсобрикети.
Найбiльшу частку серед вiдходiв IV класу небезпеки (накопичено 77007 т) становлять гнiй, чорний металобрухт, макулатура, автомобiльнi шини. Нинi питання збору та утилiзацiї даного виду вiдходiв на територiї областi вирiшене. Зокрема налагоджено збiр металобрухту, макулатури. Через високу вартiсть хiмiчних добрив зросло використання гною — органiчного добрива. Виняток становлять автомобiльнi шини, збiр та вiдправлення на утилiзацiю яких на даний час не врегульовано.
До того ж наразi на територiї областi розмiщено 237,63 тонни невiдомих, заборонених та непридатних до використання отрутохiмiкатiв, з яких 116 тонн (49 %) на 11 централiзованих складах, а 121,63 тонни (51 %) — в 60 складських примiщеннях сільськогосподарських господарств. Бiльшiсть складських примiщень господарств є старої забудови або є пристосованими примiщеннями.
Давно назрiло питання розробки комплексної програми збору, транспортування, переробки та утилiзацiї промислових i твердих побутових вiдходiв Закарпатської областi. Вiдповiдно до протоколу намiрiв про спiвпрацю, який укладено 14.12.2001 мiж Закарпатською облдержадмiнiстрацiєю, Держуправлiнням екоресурсiв, вiдкритим акцiонерним товариством «Закарпатiнтерпорт», Карпатським фондом розвитку транспортних iнфраструктур «Транспорт», товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю «Науково-виробнича комерцiйна фiрма «Влiв» та Iнститутом економiки i нових технологiй, така програма буде розроблена протягом 2002 року.
Щодо доцiльностi будiвництва на Закарпаттi смiттєспалювального заводу — я особисто проти, зважаючи на густонаселенiсть нашого краю. Кращим виходом були б наявнiсть смiттєпереробного заводу та, в першу чергу, сортування смiття».
Єва Деметер
Цiкавi факти про смiття
l Зараз на навколоземнiй орбiтi налічується 7000 одиниць космiчного смiття.
l За пiдрахунками екологiв, 75 свиней за день можуть з’їсти тонну харчових вiдходiв.
l У Нью-Джерсi (США) вiдкрито музей смiття. Критики вважають, що йому не вистачає «правди життя»: експонати, що звисають зi стiн смiттєвої печери, не пахнуть.
l Уперше проблемою переробки смiття зайнялися в Англiї 200 рокiв тому. До нас рециклiнг потрапив лише пiсля вiйни, коли з макулатури почали виробляти туалетний папiр.
l Пластикова пляшка розкладається в морськiй водi 400 рокiв.
l Найбiльше у свiтi звалище смiття знаходиться в Нью-Йорку. Воно вiдкрите в 1948 роцi й за день приймає до 14 тис. тонн вiдходiв.
l Отримання електрики за рахунок спалення смiття в британському мiстi Едмонтонi щорiчно економить 100 тисяч тонн вугiлля.
Дорога до храму
«Молодi солдати й умудренi досвiдом ветерани прийдуть у ваш храм...»
(Заступник командуючого вiйськ ППО України генерал-лейтенант Рябець)
«Припадаю до вашої щедрої душi...» (Військовий моряк з с. Страбичово, а нинi Санкт-Петербурга, контр-адмiрал вiйськово-морського флоту Орсагош. 9.01.2001)
(Iз книги записiв,
залишених прихожанами
i гостями)
«Прийди до мене, всяк страждущий»
Несповiдимi путi Господнi, тож i стежка, яка iз хащiв щоденної мирської суєти привела мене на Червону гору у Мукачевi, окреслилася цiлком випадково. У процесi пiдготовки статтi щодо проблем, далеких вiд духовностi i вiри. Кiлькох фраз, почутих вiд головного архiтектора областi про будiвництво не зовсiм звичайного мiсця, де пiдтримку матимуть стражденні, ницi, відкинутi суспiльством, стало цiлком достатньо, аби появилося вперте бажання усе це побачити на власнi очi. А чого хоче жiнка, того, як вiдомо, хоче Бог.
Тут, на Червоній горі втiлюється у життя iдея, по наших днях, не зовсiм звична. На територiї площею 7 га, поруч з церквою «Усiх Скорбящих Радiсть» зводиться храм Усiх Святих у контекстi комплексу милосердя. Його майбутнє тут бачать так: голодного — нагодувати, померлого — поховати, хто з тюрми повернувся, а «бiлий свiт» вiд нього вiдвернувся — пiдтримати! Кiлька десяткiв знедолених уже мають тут гарантованi харчi i Боже благословення вiд отця Миколи. У господарствi три корови, яких доїть i випасає «старожил» Василiй; є 8 свиней, придбаних на пожертвування, качки, кролики, 5 гектарів городу з перцем, помiдорами, огiрками... Хто дбає сам, про того i Бог дбає, кажуть у народi.
Минулого року майже усi, хто приходив сюди, були жiнки; цьогорiч ситуацiя змiнилася. Приходять дiти, пiдлiтки, просять їсти. Серед постiйних — шестеро бомжiв. А загалом щоденно близько 10—15 осiб iз сiл Мукачiвщини топчуть стежку «на Червону гору до о. Миколи», i вiдмови у шматковi хлiба не має жоден. Двоє жiнок, Аня i Марина, саме поралися на господарствi, консервуючи овочi на зиму. Розповiдали про господарство, про те, що фактично їхнiй дiм — тут, на Червонiй горi, адже свої оселi у Мукачевi покидають рано вранцi — i увесь день згодом трудяться тут. Згадували, як кiлька рокiв тому о. Микола побачив знак — будувати церкву «Усiх Скорбящих Радiсть». Як прослуживши десять рокiв у Курськiй областi та чотири роки у монастирi в Мукачевi, прийшов на це порожнє мiсце, а за ним — чотири сiм’ї. Довкола був пустир, де колись росли виноградники, iснували експериментальна плантацiя лимонiв, пiдземнi ходи, на якi поставили решiтку пiсля того, як вивезли вантажiвками смiття. Спочатку їх не розумiли, засуджували... А о. Микола на те казав їм: «Дiти мої, Бог не в силi, а в правдi. Нiчого не говорiть, лиш молiться». Вони молилися.
Першою збудували посеред пустиря дерев’яну церкву, не маючи «нi клинця, нi дошки, нiчого», аби лиш дощ на голови не падав i вiтер не задував. Наступного року звелася на горi нинi дiюча церква «Усiх Скорбящих Радiсть».
— Як вiн те бачив, так i робили. Без багатства, розкошi, усе просто, але мiсце дуже одухотворене, тепле. Коли збудували, замислилися, як прикрасити, — згадували жiнки. — Вирiшили: нехай не буде нiчого штучного, а тiльки усе живе! Так з першого дня i повелося: закiнчуються однi живi квiти, появляються iншi. А вiдтак церква «Усiх Скорбящих Радiсть» постiйно заквiтчана, квіти нiколи не убувають, а тiльки прибувають, навiть узимку! Не було iконостаса, його збирали частинами, власних зусиль доклали прихожани.
На територiї комплексу є криниця, вода в якiй особливо смачна. Закликанi бурильники спершу самi визначили мiсце, де зiбралися копати колодязь, а о. Микола помолився i на iнше мiсце вказав: ось тут копайте! Вони йому заперечують: не буде тут води, не може бути! А вiн: копайте!.. Спершу води не було. А коли залишилося ще на одне кiльце пробурити — вода пiшла! Докопували вже вручну. Вважається, що вода тут також особлива.
Окремо варто розповiсти про iкону, на честь якої i названо церкву «Усiх Скорбящих Радiсть» та до якої наразi не припиняється потiк прихожан.
Годинники йшли у зворотний бiк, ко-ли перенесли iкону
Чи можна пояснити це, оперуючи законами фiзики, математики, з точки зору механiки? Але, розповiдають, мiняли навiть батарейки до годинникiв, проте стрiлки вперто показували час у зворотному напрямi. З цим незвичайним мiсцем на Червонiй горi пов’язано чимало далеко не буденних явищ.
Розповiдає Анна Лукач:
— Приїжджав на Закарпаття о. Василiй з міста Санкт-Петербург i випадково завiтав сюди. Зрадiв, бо на Закарпаттi такої церкви не зустрiчав, а вiн у цiй церквi колись служив. Пообiцяв, що передасть нам таку iкону, на честь якої названо нашу церкву «Усiх Скорбящих Радiсть». Невдовзi копiю з iкони, з якою у блокадному Ленiнградi збирали пожертвування, привiз вiйськовослужбовець, i вже два роки вона тут.
Протоiєрей Микола Рiшко, настоятель церкви «Усiх Скорбящих Радiсть»:
— Коли iкону вiд настоятеля храму Серафима Саровського у Санкт-Петербурзi о. Василiя Єрмакова принесли, — годинки йшли в iнший бiк... Навiть батарейки мiняли, не допомогло. Нинi ж тi, хто йде звiдси зцiлений, залишають у нiй щось iз власних коштовностей. Пiд склом зберiгаються 35 найменувань: перснi, сережки, ланцюжки. Вiд тих, хто колись не бачив, не говорив, не ходив...
Я дивилася на iкону, де пiд склом зберiгалися коштовностi. Чи спiвмiрне це золото з цiною повернутого здоров’я, радiстю, можливiстю ЖИТИ без калiцтва i страждань?!
— Люди розповiдають, що ви володiєте даром зцiлення. Як вам це вдається? — запитую у о. Миколи.
Вiдповiдає, що не знає доконче, як це вiдбувається. Просто молиться... Хворi зцiлюються через молитву, яку вiн читає, за умови, якщо вони вiрують... Недаремно сказано у Бiблiї: «За вiрою i дано вам буде». Але чудеса Божi вiдбуваються! Iз Чехiї потрапила якось жiнка, яку запитав: як знайшли нас? Сказала, що «якась руська панi» порадила. I все. Чешка мала пухлину, яка прибавляла на 3 см... Слава Богові, залишилася живою, а через рiк приїхала до о. Миколи дякувати за зцiлення.
— Але коли приходять i кажуть: «Батюшко, менi одна ворожка сказала ось таке, а ви — пiдтвердiть», то на це я кажу: пробачте, я не нотарiальна контора. Погано те, що люди, до яких прийшла бiда, починають кидатися у крайнощi: мечуться вiд цiлительок, вiщунiв до лiкарень, або навпаки. А треба, насамперед, йти до Бога, виганяти хворобу з тiла, лiкуючи душу.
Отець Микола впевнений, що Боже провидiння присутнє у добрих справах. Примiром, закiнчилася у господарствi мука. Не сумнiвався, що якимось чином, але Бог обов’язково пошле їм те, у чому мають потребу. Як згодом з’ясувалося, у цей час двоє чоловiкiв саме сидiли у кафе, розмовляючи, i прийшло їм на думку: треба би на Червону гору муки вiдвезти! Що i зробили, не гаючись.
Невдовзi коло церкви, над трасою (того дня по нiй у бiк Ужгорода прямувала колона БТРiв) височiтиме семиметровий хрест з чорного каменю. Отець Микола розповiв, що побачив якось чоловiка i зрозумiв (чи радше вiдчув), що саме вiн має поставити тут цього хреста!..
Анна Лукач: «Коли побачила о. Миколу, душею вiдчула, що вiн допоможе менi знайти спасiння. У мене були на той час три клiнiчнi смертi через астматичнi приступи. Вiн читав менi молитви ще в монастирi. Хто знав мою бiду, також увiрував у Бога. До того я жила собi безпечно. Сюди приходять рiзнi люди. У бiдних проблеми зi здоров’ям, у багатих — своє... Приходять за зцiленням. А приходять i такi, що в миру на них хiба що плюнуть. А батюшка: нагодуйте, перед Богом усi ми рiвнi. Маємо одяг благодiйний. Де жити, вiн i сам поки що не має, живе у вагончику».
Будiвництво храму почалося з освячення каменя
Балок, у якому зараз мешкає о. Микола, являє собою звичайну спрощену будiвельну споруду, характерну ще для перiоду будiвництва Байкало-Амурської магiстралi. На сьогоднi вiн не тiльки священик, а ще й будiвельник, господарник. Зводиться храм Усiх Святих, аби кожен, хто шукає, мав свого покровителя-захисника.
Головний архiтектор областi, начальник обласного управлiння мiстобудування i архiтектури Василь Коблик, якому випало проектувати та зводити не одну церкву на Закарпаттi, розповiв:
— Минулої осенi було освячено камiнь на мiсцi, де буде храм. У ньому вмонтовано капсулу з iменами тих, хто бере участь у цьому процесi. Аби посилити сейсмостiйкiсть споруди, зробили деякi правки. Важкувато, коли йде верховодка (вода з гори — ред.), а тодi доводиться вiдкачувати її з котловану. Але вже майже до нульової вiдмiтки пiдходять основнi стiни, викопано котловани на «пiдошви» центральних колон. Цьогорiч вистачить коштiв на повне завершення нульового циклу, забетонуємо пiдлогу. А вже потiм пiдуть цеглянi, кладочнi роботи, колони, сердечники... З боку траси до храму вестимуть 48 схiдцiв, планується озеленити територiю, висадити алею з релiктових дерев. Проект розробляють директор «Закарпатдiпромiсто» I. Є. Бондаренко, конструктор В. Ф. Мелєнтьєв, я допомагаю по конструктивнiй частинi...
Василь Йосифович почав проектувати ще до того, як уперше побував тут, виключно за матерiалами, зйомками... А коли познайомився з о. Миколою, то, каже, обидва одразу прониклися взаємною довiрою, виникли теплi людськi стосунки. I вiдтодi, буваючи у робочих поїздках по областi, обов’язково при нагодi зазирає сюди. Безкоштовно розробляв проектнi схеми. Згадує, що коли почали будiвництво i натрапили на скелю, — то технiчнi рiшення доводилося приймати, як кажуть, на ходу. Жалкує, що багато допомогти не в змозi, з матерiалiв — цвяхи, трохи арматури, цього року закупили двi тонни цементу на нове будiвництво разом з товаришем-будiвельником Гарнiком Завеновичем Орбелянцом з Ужгородського кооперативу «Епоха».
До слова, на капсулi, вмонтованiй в освячений камiнь, записано майже тисячу iмен тих, хто доклав зусиль, аби дорога до храму могла стати дорогою до спасiння i радостi усiх згорьованих...
* * *
Тут на гадку спадає давня притча. Коли дерева почали скаржитися садiвниковi на сильний вiтер, що немилосердно шматує їх, той вiдповiв: «Будьте вдячними вiтру. Iнакше ваше корiння не змогло б глибоко проникнути в землю i пiд час засухи ви залишилися б без вологи. Без нього не було б вас. Вiтер не губить вас, а оздоровлює i укрiпляє...»
Тож благословiмо вiтер, який спонукає нас шукати i знаходити свою дорогу до власного Храму?
Поруч з церквою «Усiх Скорбящих Радiсть» зводиться храм Усiх Святих у контекстi комплексу милосердя. Його майбутнє тут бачать так: голодного —нагодувати, померлого — поховати, хто з тюрми повернувся, а «бiлий свiт» вiд нього вiдвернувся — пiдтримати!
Людмила Сушко
Христианская версия основ экономики
(Статья вторая: новые свойства денег и не только...)
Мы продолжаем излагать христианскую версию основ экономики как науки, которая ведет к единению интересов людей и формированию поко-ления, способного разрешить глобальные проблемы жизне-деятельности человечества.
Предыдущая статья, направленная на зарождение понимания экономики, находящегося в полном соответствии с христианской моралью, опубликована в газете «РIО» за 13.04.2002 г.
В настоящей статье покажем новые свойства денег и не только денег исходя только из аксиомы экономики. Именно такие свойства проясняют возможность создания совершенных стимулов жизнедеятельности людей, что позволит им воспрянуть духовно, утвердиться вере в добро и справедливость, что особенно важно для молодежи.
Осознание очевидных, изначальных истин экономики, ее аксиом, оговоренных в предыдущей статье, дало почву для зарождения нового понимания экономики. Заодно обнаружились и новые свойства денег. Так что уже настало время показать, как происходило зарождение нового понимания экономики и обнаружение новых свойств денег на примере двух партнеров, зарабатывающих деньги, т. е. занимающихся бизнесом.
Осознав основной вывод из предыдущей статьи о том, что
...Вознаграждением S
Через зарплату и капитал
Можем двигать наш прогресс
Грехопадения избежав...
Партнеры-бизнесмены решили пересмотреть принятый ими порядок учета экономических отношений исходя из аксиом экономики. В результате чего получилось, что только за два оборота капитала «перекос» в учете экономических отношений между ними составил 1 %. А именно получалось, что одному из них в зарплату досталось на 1 % больше от его вознаграждения, чем другому. И от случая к случаю эта тенденция наростала. Они все больше осознавали существование чисто экономической причины появления нищих и очень богатых людей на Земле, т. е. глубокого расслоения общества. Им стало ясно, что если сохранить прежний порядок учета экономических отношений между ними, то один из них к концу своей жизни окажется нищим по сравнению с другим. Налицо явная эксплуатация труда ближнего своего, чего они искренне не желали друг другу. Эксплуатация происходила совершенно неумышленно и независимо от них.
Был момент, когда они попробовали предельно устроить учет экономических отношений между собой. Решили начислять дивиденды на сумму, выделенную каждым партнером на развитие, считая при этом, что каждый трудится столько, сколько требуется, и в дальнейшем играют роль вкладываемые деньги на развитие бизнеса. Такой учет экономических отношений привел к перекосу в 5 % за тот самый пересматриваемый период времени.
Так обстоит дело, если рассматривать только двух партнеров. Что же тогда происходит, если все это пересмотреть в рамках целого общества?
Правильное решение они все таки нашли после того, как весь учет экономических отношений между собой привели в соответствие с аксиомами экономики.
Только такой учет экономических отношений им обеспечивал использование на зарплату одинаковой части от своего вознаграждения, что является экономическим гарантом справедливости. Только в таком случае один из партнеров к концу своей жизни не окажется нищим по причине несовершенства учета экономических отношений. Только такое решение им обеспечивает учет последствий труда каждого из них и при условии, что каждый из них трудится столько, сколько требуется для развития бизнеса — оба богатеют и живут в достатке и благодати.
Таким образом, соблюдение аксиом экономики исключает даже неумышленную эксплуатацию труда ближнего своего.
Что же касается развития общества в целом, то со времен появления денег началось формирование и свойств денег. Завершилось формирование свойств денег условиями «дикого капитализма», так как с этого времени роль денег мало чем изменилась. В условиях принятого ныне учета экономических отношений мы на себе испытываем действие свойств денег, сформированных условиями «дикого капитализма».
А со времен падения рабовладельческого строя люди пришли к тому, что в результате своего труда они должны получать определенную плату за него. В современных условиях люди в своем стремлении иметь высокую зарплату готовы потребить и «посевное зерно», т. е. оборотный капитал, без которого невозможно развитие производства и общества в целом. Здесь как раз и проявляются закономерности «дикого капитализма» в регулировании денежных отношений.
В условиях же применения аксиом экономики труженик, зная о накоплении своего личного капитала, находящегося в обороте всего капитала предприятия в виде составной части, будет ясно видеть, каким размером зарплаты он начинает потреблять уже и свое «посевное зерно».
Так что в условиях применения аксиом экономики можно избегать ситуаций, которые обычно ведут к забастовкам и кризисам в экономике, так как деньги, став измерителем личного капитала труженика, становятся и измерителем перекосов в учете экономических отношений. Этим самым деньги дают представление о недопустимости потреблять свой оборотный капитал, что равносильно потреблению своего посевного зерна.
Мы говорим о новых свойствах денег и не только денег потому, что еще и затраченный труд становится измерителем как результатов трудовой деятельности, так и инвестиционного потенциала интеллектуального труда по мере проявления этого потенциала на протяжении длительного времени после завершения тех или иных работ, на которые пришлось затратить интеллектуальный, творческий труд. Причем в отличие от денег, труд является стабильным измерителем, лишенным стихии инфляции.
Таким образом, мы приходим к выводу, что в условиях применения аксиом экономики, если деньги и продолжают делать все, то уже с новыми свойствами и очень желательными для совершенствования экономики в целом и всей жизнедеятельности людей, что ведет к единению их интересов.
От имени инициативной группы Ассоциации «Единение-Unity» г. Ужгород Андрей Маргит
|
