50 депутатів підтримали пропозицію Сергія Ратушняка про відставку голови закарпатської облради

Для чого були ці хлипання про купку депу татів-опозиціонерів, які ніби бажають скинути голову облради Іванча? Для чого було лити бруд про якісь політичні замовлення з Києва з виконавцем Ратушняком, що ніби марив зайняти цю посаду. Для чого було з піною в роті ображати людей. Ніяка не купка, а переважна більшість депутатів висловилися за відставку Іванча. Ніякі не замовлення згори і ніякі не виключно прагматичні й особисті інтереси Ратушняка «розігрувалися». У цій ситуації були справжні , а не псевдопатріотичні мотиви. Ось як прокоментував газеті «РІО» останні події Сергій Ратушняк: «Я не для себе це робив, а для можливості спокійної і конструктивної співпраці ради з облдержадміністрацією. Завалля в більшості галузей господарства області будуть тільки наростати, якщо рада і ОДА не будуть працювати в синхронному режимі. Івана Іванча є за що поважати, але баланс його напрацювань і позиції є консолідовано негативними й не на користь того, щоб назвати цей час його часом».

ЗАЯВА
Ми, депутати Закарпатської обласної ради, звертаючись до всіх жителів краю, висловлюємо глибоке занепокоєння і стурбованість ситуацією, що склалася останнім часом навколо найвищого представницького органу області. Усі ми є свідками того, що через низку суб’єктивних факторів обласна рада як орган, наділений великою відповідальністю й ключовими повноваженнями щодо представництва спільних інтересів територіальних громад, сіл, селищ та міст краю, щораз більше втрачає свою роль і здатність впливати на рішення найактуальніших проблем розвитку регіону.
Впродовж останніх двох років, з невідомих причин, стали правилом порушення термінів черговості проведення сесійних засідань. Непоодинокими стали випадки, коли депутатів обласної ради перетворювали у заручників вузьковідомчої чи посадової кон’юнктури, спонукаючи до прийняття (особливо в бюджетно-фінансовій сфері) непродуманих, необгрунтованих, а подеколи і некоректних, з правової точки зору, рішень.
Як засвідчують останні події, ситуація навколо обласної ради поступово перетворюється в об’єкт різного роду політичних спекуляцій і стає приводом для галасливих та безвідповідальних політичних заяв. Не останню роль у цьому відіграє неврівноважена та відверто політизована позиція керівництва обласної ради на чолі з І.В.Іванчом, внаслідок якої сесійний зал перетворюється в арену неетичного з’ясовування стосунків, чвар і безплідної конфронтації. На фоні інспірованого окремими депутатами протистояння з керівництвом облдержадміністрації, результативна робота обласної ради у таких умовах стає фактично неможливою. Свідченням цього якраз і є критично низький рівень явки більшості депутатів на засідання сесії, який пояснюється аж ніяк не ігноруванням ними своїх обов’язків чи інтересів виборців, а зневірою в можливість ефективно виконувати депутатські повноваження за таких обставин.
Таким чином, з повною відповідальністю заявляємо, що єдиним виходом з кризової ситуації, у якій опинилася нині обласна рада, може бути:
1. Добровільна відставка голови обласної ради І.В. Іванча.
2. Обрання на цю посаду однієї із запропонованих кандидатур — депутатів В.Ю. Сливки, П.А. Федиковича, В.М. Варцаби. (С.М. Ратушняк відмовився від включення його в список претендентів).

С. Ратушняк, В. Варцаба, I. Курах, Н. Качалаба, Ю. Василина, Ю. Мигалина, М. Щербей, I. Вешеленi, Ю. Кохан, М.Бережанський, Ю. Ревта, Ф. Ващук, В. Черепанiн, О. Антал, П. Федикович, В. Нитка, В. Отовчиць, I. Беца, К. Надь, В. Черничко, В. Роман, В. Симканич, В. Грихонiн, Л. Варга, Я. Кiбельбек, М. Цюбик, М. Полічко, Г. Розенталь, О. Атрощенко, С. Калабiшка, М. Цифра, С. Фiлiп, М. Гойдра, I. Шанта, С. Мошак, В. Цоклан, I. Горба, В. Беля, В. Мацола, Ю. Марущинець, Бабинець, В. Капiтан, Орос, В. Фiтас, I. Качур, М. Данча, Ю. Чомоляк, Л. Зубанич, В. Хмелевцов, С. Слободянюк.

Містечкова істерія 

Деякі депутати образили губернатора. 
Поки що він тільки грюкнув дверима…

Чи то в ейфорійному пориві порятунку репутації свого шефа, чи то просто від нестатку толерантності, купка депутатів накинулася з сепаратистськими лозунгами на голову облдержадміністрації Геннадія Москаля. В результаті, Геннадій Геннадійович, грюкнувши дверима, покинув сесійний зал облради. Те, що відбувалося у вівторок в обласній раді, важко якось охарактеризувати. Збоку здавалося, що це якийсь істеричний шабаш маловихованих людей. Для більшості з них наявність телекамер та маси журналістських диктофонів стала стимулом для мітингових закликів. Закликів, які суперечили логіці. Закликів, які мали єдину мету: «Подивіться, який я розумний. Не забудьте весною проголосувати за мене неповторного!». І за цим рекламним самовипинанням було ображено людину. Людину, яка приїхала в Закарпаття тільки для того, щоб якось підвести з колін сплюндрований попередніми регіональними режимами закарпатський народ. Доводиться знову констатувати, що ті місцеві політики, які штучно роздувають скандал, ховаючись за словом «патріотизм», попросту закопують поняття закарпатської гостинності. Тисячі закарпатців нині знайшли свою другу батьківщину по всій Україні (досить згадати потужну закарпатську діаспору в столиці), і навряд чи їм десь доводиться чути щось подібне, що вислухав губернатор від наших депутатів. Соромно…

Не минуло і тижня, як поки що голова облради Іванчо знову скликав сесію. Цього разу після третьої спроби на табло засвітилися такі жадані 38 «зареєстровано». Тобто той мінімум, який дозволяє проводити сесію. Однак Іванчо оголосив, що сесія не відбудеться, бо його розпорядження від 19.09 скликати сесію вже на 25.09 Ужгородський міський суд визнав неправомірним. Із відповідним зверненням про неправомірність назначення сесії через недотриманням 10-ти денного терміну доведення до відома депутатів та населення звернувся до суду депутат Сергій Ратушняк. Суд і дійсно не знайшов «винятковості» у ситуації, щоб призначати сесію не в установленому порядку. Законослухняний Іванчо заявив, що проти рішення суду не піде і оголосив проведення сесії на 10 жовтня. «А поговорити?» А от поговорити можна — вирішили провести збори депутатів. І почалося…
Депутат Матвійчук повідомив, що його офіс хтось закидав пляшками, а потім ті хтось зателефонували і пригрозили так само вчинити з ним і сім’єю. Потім він сказав, що Закарпаття розглядається як електоральний плацдарм для партії СДПУ(о) і запитав «Куди ми йдемо?». Депутат Жупан сказав, що три місяці тому в Закарпатті була нормальна ситуація, а тепер — дестабілізація, і повідомив, що 17 русинських організацій звернулися до Президента з листом-заявою, але Іванчо йому чомусь не дав зачитати весь лист. Скористався мікрофоном і народний депутат-комуніст Мигович. Той більше говорив про те, що сам зробив у парламенті, і торкнувся «соціального зубожіння українського народу» з переходом на звичну для комуністів лозунгову патетику. Попросився до мікрофона і депутат Ващук. Той сказав, що є членом СДПУ(о) і йому неприємно, що його партію «шельмують». СДПУ(о) ніяких заяв щодо непроведення сесії не робила. На думку Ващука, причин для мітинговості немає, і коли комуністи блокували кілька місяців роботу парламенту, то ніхто з цього особливих проблем не робив. Ващук запропонував закінчити збори і не перетворювати їх на мітинг. 
Однак «мітинг» тривав. І емоційною кульмінацією став виступ нардепа Шепи. Той зізнався, що йому «один з голів двох попередніх адміністрацій Президента», а нині нардеп, дав доручення керівнику своєї парторганізації зайти до Іванча і запропонувати написати заяву про своє звільнення з посади голови облради «за власним бажанням». Хоча сам Шепа не вірить, що це може йти від Президента. Нардеп також заявив, що якщо Іванча знімуть, то Закарпаття стане філіалом київського «Динамо». Поговорив також чомусь про свого сина, який мав лісосіку, а тепер, мовляв, немає… Потім він погнав на об’єднаних і плавно перейшов на явно не «рухівські» вислови про те, що з місцевих в області лишився тільки суддя та поки що голова облради, і запитав: «Ми що, неповноцінні?».
Губернатор довго все це слухав (і для чого було псувати нерви?) та нарешті не витримав і виступив. «Якщо я не народився в Закарпатті, то я що, є людиною другого сорту? Те, що прем’єр-міністр Кінах народився в Молдові, то це є злочин?», — запитав Москаль. Він звернув увагу, що конфлікт виник всередині облради, а облдержадміністрація плідно працює і не зобов’язаний губернатор зі своїми заступниками «за руку приводити депутатів у зал». Хіба є якісь претензії до облдержадміністрації? А щодо того, що хтось привів на Закарпаття депутатів з Києва, то Москаль порадив почитати газети трирічної давності, які були тоді лозунги і «цілування». «Нині кому як вигідно, той так і використовує ситуацію у свій бік». А все це вже було. Були і рекламні кампанії зі спаленнями офісів і підкладаннями вибухівок. Тепер говорять про якісь залякування. Москаль сказав, що звернувся із запитом до прокуратури і СБУ, чи були від облдепутатів якісь заяви про те, що їм погрожують. «Жодної такої заяви не було», — сказав губернатор. — То для чого нагнітати ситуацію? Я громадянин України і прошу не ображати мене. Я такі ж маю права, згідно з Конституцією України, як і ті, що тут народилися… Я тут уже чотири місяці і чомусь деяких політиків цікавить тільки те, чи я закарпатець, чи не закарпатець і їх чомусь не цікавить, як я працюю, виконую чи не виконую якісь завдання». Губернатор образився не на жарт і просто покинув зал, грюкнувши дверима.
Після цього в залі запанувала тиша. Підійшов до мікрофона Слободянюк і навіщось сказав, що він ділянок у лісі не брав і Москаль в чомусь є закарпатець. З виступу Слободянюка навіть не сміялися… Напевно, звикли.
Все це схоже на якусь метушню, штучну революційність, намагання використати будь-яку зачіпку для власної розкрутки. Ця гра в героїв-патріотів нікому не потрібна. Більше того, вона небезпечна, бо може викликати протистояння в суспільстві на національному грунті. За таких обставин не довго чекати і лозунгів на кшталт «Ненаших — за перевал!». Для чого було ображати губернатора? Чи був у нас хоч колись губернатор, який працював без вихідних? Щосуботи він їде спілкуватися з народом в райони. Майже щонеділі у нього галузеві засідання. І все для того, щоб витягти область з багна, в яке її затягли попередники.

Сергій Ратушняк: «Я маю всi пiдстави вимагати вiд влади назвати пiдприємця годувальником держави»

Нині відомий закарпат-ський політик та бізнесмен Сергій Ратушняк очолює комі-сію з розвитку малого та се-реднього бізнесу в координа-ційній раді при голові облдерж-адміністрації. Кому як не йому знати про всі нюанси взаємо-відносин підприємництва і чи-новництва. Тепер можна спос-терігати, що держава поти-хеньку усвідомлює роль мало-го та середнього підприємниц-тва, яке фактично є найбільш динамічним і прогресивним. Ось що вважає з цього приводу сам Сергій Ратушняк
— Сергію Миколайовичу, який шлях становлення пройшло мале підприємництво за десять років незалежності країни і яку нішу воно сьогодні займає в суспільстві?
— Насамперед, треба розшифрувати саму тезу, що таке малий та середнiй бiзнес. Це тi структури, якi створенi за iнiцiативою народних мас, якi не завдяки, а всупереч полiтицi та дiяльностi влади, знаходили, знаходять i будуть знаходити способи нагодувати себе, свою сiм’ю, найманих працівникiв, наповнювати бюджет i таким чином пiдтримувати iснування самої держави Україна. Малим i середнiм бiзнесом, як i взагалi економiкою, на Закарпаттi з 1991 року з керівництва не займався нiхто. Спочатку пiдприємцi, а я був серед перших з них, зазнали страшенного тиску пропаганди з боку влади, ніби бізнесмени — це звичайні злодiї. Хоча самi директори пiдприємств, директори державних банкiв, тобто господарi усiх багатств держави, використовуючи якраз новi юридичнi форми кооперативiв, малих пiдприємств, акцiонерних товариств, перетворювали державнi ресурси (фiнансовi, технологiчнi, сировиннi) у свiй приватний капiтал. Причому не нехтували в пресі «шельмувати» пiдприємця як злодiя. Далi азарт у розкраданнi державних пiдприємств, ресурсiв так захопив комунiстично-номенклатурну директорiю, що вона навiть не помiтила, як швидко промисловiсть та аграрний сектор, який вона отримала у спадок вiд СРСР, збанкрутував. Держава опинилася на межi тотального банкрутства. Практично були всi об’єктивнi пiдстави не те що для громадського занепокоєння, а навiть для громадянської вiйни. Наприкiнцi XX столiття ми могли опинитися в ситуацiї тотального голоду i холоду. Саме завдяки живучостi українського народу, зокрема закарпатцiв, були використанi першi маленькi лiберальнi кроки вiд комунiстичної влади — такі як право на створення малих пiдприємств, кооперативiв тощо.
Державний апарат на всiх напрямах чинив шалений тиск: система дозволiв, сертифiкацiй, лiцензування i т. д. Це були «кувалди» в руках у держчиновникiв, якими вони били по головi пiдприємцiв. Нинi якихось 5-6 % землi в приватних руках дають на продовольчi ринки понад 60 вiдсоткiв продукцiї. Зараз ми як нормальне визнаємо те, що бюджети мiст, зокрема Ужгорода, на 60—70, а то й 80 вiдсоткiв наповнюються приватними структурами, тобто новою генерацiєю у полiтичному, економiчному, навiть ментальному розумiннi. Коли цей процес став об’єктивним визнанням для влади iснування потужної сили «пiдприємництво», влада почала з ними загравати, залицятися, i навiть подеколи освідчуватися в коханнi. Звернемо увагу на те, що це та сама влада, яка десять рокiв поспiль паплюжила того ж пiдприємця.
Сьогоднi ми перебуваємо на тiй стадії розвитку держави, коли вiд тоталiтарного режиму крокуємо до демократiї i правової держави, зразка захiдноєвропейських держав. Ми знаємо вже, як не треба господарювати на прикладi того, що в нас було вчора. Ми знаємо, як би нам хотiлося жити — саме так, як живе цивiлiзований свiт. Немає iнструкцiй, енциклопедiй, рекомендацiй щодо достовiрного кроку з одного стану в iнший. Тому є недосконалою вся правова база України. Безперечно, я вiрю в те, що вона буде вдосконалюватися, набувати оптимальних форм у взаємодiї влади, суспiльства i пiдприємцiв. Нинi ми маємо пропонувати i навiть вимагати у влади змiнити акценти щодо пiдприємництва. Я маю всi пiдстави вимагати вiд влади назвати пiдприємця годувальником держави. У всiй своїй дiяльностi, взаємодiї пiдприємництва i влади ця теза має бути ключовою. Викиди спонтанних емоцiй на кшталт «пiдприємець-злодiй» я хотiв би припинити не менш доречною i переконливою фразою: «А що, чиновництво не злодiйське?». I тому нинi як на рiвнi мiста, регiону, так i на рiвнi України, пiдприємництво повинно все бiльше впливати як джерело нової законодавчої iнiцiативи. Законодавча влада усiх рiвнiв без винятку повинна погоджувати з пiдприємцями не лише Податковий кодекс (проти впровадження якого саме у цій редакції, запропонованій громадськостi, я був), але i законодавство стандартизацiї, санiтарно-епiдемологiчне, ветеринарне, пожежне, митних служб тощо.
— Тобто те законодавство, що формує частку, яку підприємець повинен віддати із заробленого?…
— Так. І я хотiв би акцентувати на цьому увагу. Тому що всi цi близько 30 контролюючих структур — це є армiя державного чиновництва. Армiя, яка генеалогiчно зобов’язана себе оберiгати, розвивати, годувати. Бо найприроднiшим почуттям iстоти, як i суспiльної iнституцiї, є любов до себе, i чиновництво у цьому бiльш, нiж не виняток. Воно створює для себе новi редакцiї законiв, пiдзаконних актiв, iнструкцiй, правил та роз’яснень. Усi цi «вдосконалення» приводять до ще бiльшої узурпацiї кожного окремо взятого вiдомства, ще до бiльших вiдрахувань конкретних грошей з кожної пiдприємницької структури на користь цих вiдомств, що у цiлому породжує аномальну розподiльчу систему держави, де з кожної гривнi вам буде пропоновано вiддати чиновництву понад 90 копiйок.
Чиновництво не є тупою масою. Чиновники чудово розумiють, що у такiй ситуацiї вся економiчна площина держави починає працювати у тiнi. Чому їм це вигiдно? З тiньового капiталу можна шляхом рекету, здирництва, шантажу отримувати готiвку. У тiньовому секторi повнiстю виключається можливiсть iснування власної думки, оскiльки як тiльки вона народжується у когось, на захист чиновництва стає Кримiнальний кодекс, у якому бiльш нiж достатньо статей, щоб нинi будь-якого пiдприємця кинути за грати, вiдiбрати в нього здоров’я, бiзнес i навiть життя.
Я закликаю пiдприємництво усвiдомити свою високу i позитивну роль у державi як державотворчої сили. Це по-перше. По-друге, позитивну роль як свiдомої сили, яка завдяки природної потреби годувати себе, працює i на вдосконалення правового поля держави, а значить, i на вдосконалення i самої держави загалом. 
— А як виглядає нині бізнес у нас на Закарпатті? Може, на чомусь потрібно зосередити особливу увагу?
— Я дуже радий, що нинiшнє керiвництво адмiнiстрацiї, силових, контролюючих структур в особах їхнiх керiвникiв та заступникiв, начальникiв управлiнь i вiддiлiв розумiють, що круглi столи по висвiтленню найболіснiших проблем взаємодiї влади i пiдприємництва є необхiдними. Саме тут повиннi прийматися конкретнi рiшення. Безумовно, в межах можливого, на мiсцевому та регiональному рiвнях.
Усi ми знаємо, якою була пiдприємницька атмосфера протягом останнiх кiлькох рокiв. Якими неделiкатними, навiть бандитськими методами узурпувалися всi найбiльш живучi напрями, товарнi, фiнансовi потоки у нашiй областi. Це є неприпустимо. Така полiтика є злочинною з правової, моральної, економiчної i навiть полiтичної точки зору. Нинi ми повиннi поновити дiяльнiсть прикордонних, митних складiв, оскiльки Європа вiд нас закривається вiзовим режимом. Акумуляцiя iмпорту буде знаходитися вже не в Польщi, Словаччинi та Угорщинi. Вона перекрокує через цi кордони, яких вимагає ЄС, й опиниться на захiдних кордонах України. Якщо закарпатське пiдприємництво i влада зволiкатимуть, Львiвщина, Рiвненщина, Буковина перехоплять у нас iнiцiативу, як це вже сталося у багатьох напрямах бiзнесу. I ми залишимося поза межами бiзнесового простору України. Цього дозволити не можна. Сьогоднi ми повиннi домовитися з чиновництвом про кодекс честi та однаковi правила гри для всiх, тобто програмованiсть, регламентованiсть перевiрок та їхню обгрунтованiсть. Далi — широким колам потрiбно прийняти конкретне рiшення з проблеми повернення ПДВ. Вузькi кола комерцiйних структур отримали його мiльйонами, iншi структури, у яких цi суми становлять десятки тисяч гривень, роками не мають навiть надiї на їхнє повернення. Що стосується взагалi мого ставлення до процесу повернення ПДВ за експорт, тут є явний шанс пограбувати державу. Це закладено в самому законодавствi. Поясню. Якщо сировинних матерiалiв ви можете вкладати в товарному напрямi на 50 дол., а експортовану цiну вкажете 100 дол., то при реально сплаченому ПДВ 10 дол. можете вимагати у держави 20 дол., отже, ви повертаєте собi 10 дол. та отримуєте ще 10 дол. Це справжнiй грабунок держави. Законодавча влада повинна переглянути цей закон.
— Нещодавно Ви виступили з критикою новоствореної Асоціації ринків Закарпаття. Вважаєте, що ця структура не матиме позитивного значення для такого широкого загалу наших «риночників»?
— Зрозумів. Зупинимося на цiкавiй подiї, що вiдбулася у сесiйному залi Ужгородського мiськвиконкому як агiтацiя до вступу до Асоцiацiї ринкiв Закарпаття. Це яскравий приклад того, як чиновництво хоче пiдiм’яти пiд себе малий бiзнес. Насторожує мене сама форма створення Асоцiацiї, на яку були запрошенi представники понад 115 ринкiв Закарпаття. Я не пам’ятаю за свого головування в міськраді, щоб асоцiацiя, товариство, тобто громадськi органiзацiї утворювалися у сесiйнiй залi мiськвиконкому. Друге, що насторожує, — президентом Асоцiацiї є Дмитро Дорчинець, з яким я особисто знайомий i у нас хорошi стосунки. Але сам факт, що генерал мiлiцiї хоче очолити Асоцiацiю ринкiв, виглядає щонайменше дивно. Наступний момент — хто засновник Асоцiацiї? Це Державно-комунальне пiдприємство мiста. Тобто, це пiдприємство, створене фондом майна, причому способом, що називається «повiсити табличку». Вони йдуть до стихійно створеного викинутими державою на вулицю людьми ринку, вiшають табличку, що це ринок i починають збирати грошi. А ринки нинi — це самоорганiзованi стихійні структури, створені саме тими людьми, яких влада залишила напризволяще. Тi, хто вижив, самоорганiзувалися в ринки й пiдприємства i чомусь відразу ж стали предметом уваги з боку представництв влади.
Дивує реєстрацiя самого статуту, де сказано, що це громадська органiзацiя, адже їй надається право утворювати госпрозрахунковi структури. Керiвнику цiєї Асоцiацiї надано право укладати, пiдписувати договори i контракти. А всi ми знаємо, що кiнцевою метою контракту є отримання прибутку. Яким чином це вкладається у концепцiю громадської органiзацiї, менi незрозумiло. Таким чином, державно-комунальнi товариства, якi є пiдроздiлами фонду майна, створюють Асоцiацiю. Тобто, фонд майна створює сам собi Асоцiацiю ринкiв i делегує собi право представляти ринки у всiх внутрiдержавних i мiжнародних iнституцiях. Я хочу наголосити, що це державнi ринки, у які їхнi директори не вклали жодної копiйки, а приватнi ринки, щоб зiбрати одну гривню, спочатку вкладають сотнi, тисячi, навiть мiльйони гривень. Їм треба викуповувати землю, проводити комунiкацiї, оплачувати численнi техдокументацiї, будувати споруди, купувати обладнання. Ринки приватнi й державнi знаходяться у рiзних умовах. Але вищезгадана Асоцiацiя ставить собi за мету разом з владою створити орган, який би вирiшував конкретнi проблеми ринку. Так ось вам перша реальна проблема. Державне пiдприємство не повинно мати такий самий ринковий збiр як приватне. А значно більший. Якщо приватники платять 2 гривнi збору, то державнi повиннi сплачувати принаймнi 3 гривнi. Оскiльки не вклало жодної копiйки, але має найбільш привiлейованi мiсця у мiстi.
Стосовно iнших проблем, то ми розумiємо, що кожен ринок, як комерцiйна структура, буде вирiшувати їх самостiйно, а якщо це потрiбно — буде вирiшувати на рiвнi районної, мiської або обласної влади, то я вважаю, що бiльшiсть депутатiв — це поряднi люди, це патрiоти свого краю, якi охоче винесуть цi питання на обговорення i будуть лобiювати iнтереси свого мiста, свого району i держави загалом.
Я звернувся iз закликом до груп ринкiв деяких районiв, i найближчим часом у нас буде створено асоцiацiю приватних ринкiв саме цих районiв. Потiм ми згуртуємося у єдину асоцiацiю областi, але право кожної районної асоцiацiї бути членами асоцiацiї ринкiв Ужгорода уже ними буде здобуто. I це мiй реальний внесок з демонополiзацiї влади над ринками. Другий мiй реальний внесок полягає в тому, що хтось хотiв узурпувати таку галузь, як ринки Закарпаття, а я випередив учасникiв засiдання. Що за цим може стояти? А потім можуть бути непередбачуванi ходи з боку влади, як введення лiцензiї на здiйснення ринкової дiяльностi, i зовсiм не виключаю, що єдиним лiцензiатом на здiйснення такої дiяльностi буде саме ця Асоцiацiя. Тобто ви будете господарями автомобiлiв, а право на здiйснення перевезень пасажирiв буде в одного узурпатора, який буде отримувати вiд вас постiйно солiднi грошi. Це є неприпустимо. I пiдприємництво має вiдчути свою позитивну роль у суспiльствi й зайняти активнішу позицiю. Чого я їм i бажаю.
— А чиновництво…
— А чиновництво з іпостасі безкарного здирника і диктатора повинне стати стороною діалогу, в якому кожен хоче заробити на себе і державу, і це можливо тільки при взаєморозумінні та взаємопідтримці.