|
95 % неповнолітніх ужгородців зазнають насилля в сім’ї
Морального, фізичного чи навіть сексуального насильства в
сім’ї зазнають близько 95 відсотків дітей та молоді, які
мешкають в Ужгороді. І лише 5 відсотків з опитаних на
запитання анкети відповіли негативно.
Наприкінці минулого року в рамках Міжнародної акції «16 днів
проти насильства» в Ужгороді проводилося дослідження
проблеми насильства над дітьми та молоддю в сім’ї. Було
опитано 320 учнів 9-10 класів загальноосвітніх шкіл. Метою
опитування були вивчення масштабу поширення цього
соціально-негативного явища та пошук шляхів його
попередження.
За даними кафедри соціальної роботи УжНУ, спеціалісти якої
займалися вивченням цієї проблеми, під час опитування
ставилися завдання не лише з’ясувати поширеність проблеми
насильства над дітьми в сім’ях Ужгорода, а й визначити
уразливість за гендерною ознакою, з’ясувати вік, коли діти
піддаються найбільшій небезпеці стати жертвою насильницьких
дій в сім’ї, виявити найбільш типові реакції дітей на факти
насильства над ними. Також опитуванням планувалося визначити
найбільш ймовірних потенційних кривдників.
Відповіді на анкету буквально вражають. Так, 95 відсотків
дітей заявили про те, що хоча б один з видів насильства
застосовувався до них. Згідно з аналізом опитування, серед
видів насильницьких дій домінує моральне насильство — 54 %
опитаних, на другому місці стоїть фізичне насильство — 45 %,
1 % дітей та молоді зізналися, що їм довелося стати жертвою
сексуального насильства. Причому одразу потрібно зазначити,
що низький показник сексуального насильства не обов’язково
говорить про його відсутність, а, ймовірно, є результатом
традиційного психологічного «табу» на цю тему.
Результати опитування за гендерною ознакою свідчать, що
представники обох статей — і дівчата (53 %), й хлопці (47 %)
— майже однаковою мірою ризикують стати об’єктами
насильницьких дій у сім’ях.
Щодо джерел насильства в сім’ї, то тут результати опитування
свідчать про особливу «нелюбов» до своїх нащадків мам і
татусів. Так, згідно з даними анкетування, 35 % опитаних
заявили, що терпіли насильницькі дії з боку матерів, стільки
ж — з боку батьків. В 11 відсотках випадків винними в
стражданні діток є бабусі. Дідусі, виявляється, лагідніші:
лише 6 % завдавали внукам моральних чи фізичних «тортур». 7
% опитаних стверджують, що зазнають моральної та фізичної
несправедливості від своїх сестер, 6 % — від братів.
Цікавою є вікова динаміка досвіду насильства. 44,7 % дітей
заявили, що зазнавали насильницьких дій з боку рідних у
дошкільному віці, 43,9 % — у молодших шкільних класах, 65,9
% — у старших класах. Водночас слід сказати, що збільшення
частки тих, хто зазнавав насильства, у старших вікових
групах пов’язане зі зростанням самостійності дітей та
неадекватною реакцією на це з боку батьків. Загрозливим є
показник, який свідчить, що третина дітей постійно зазнає
насильницьких дій в сім’ї.
Та найстрашніше, що вдалося з’ясувати під час опитування, це
те, що діти й молодь ні до кого не звертаються за допомогою,
намагаються власними зусиллями вирішити свої проблеми, що, в
свою чергу, нерідко призводить до погіршення ситуації.
Згідно з результатами, всього 6 % опитаних зверталися за
допомогою, 14 % взагалі не знали, що робити, а 65 %
намагалися впоратися самі.
Зрозуміло, виявити реальні масштаби поширення цього явища
надзвичайно складно. І не лише тому, що діти бояться
зізнатися — навіть не оточуючим, а й самим собі, що зазнають
якогось виду насильства з боку своїх рідних чи знайомих, а й
тому, що, навіть перенісши якийсь із видів насильства чи
зазнаючи його постійно, намагаються самостійно вирішувати
свої проблеми.
На жаль, це не вирішує порушеного питання, а навпаки,
поглиблює його і змушує замислитися: що ж ми робимо?
Наталія Логойда
Зроблено крок до порозуміння
Певні непорозуміння, які виникли в депутатському корпусі
Ужгородської міськради, можуть бути розв’язані. Цього тижня
відбулася четверта сесія міськради під головуванням
секретаря ради Анатолія Синишина. Розкол усередині ради вів
до того, що депутатський корпус міг бути розпущений.
Більшість депутатів забажали працювати в правовому полі,
тому й було скликано не чергове зібрання, а правомочну
сесію. Радує, що депутати виходили до мікрофонів і говорили
про необхідність припинення конфронтації, проголошуючи намір
працювати на благо міста. Викристалізувалася хіба що так
звана «група Слободянюка», яка проштовхувала виключно
політичні питання, чим вносилася певна деструкція в роботу
сесії. З десяток разів до мікрофона виходив сам Слободянюк.
Не відставали від «патрона» його приплічники Бєляков та
Доктор. Їх чомусь цікавили лише питання політичного плану та
регламенту. І це вже не сподобалося більшості обранців. Тоді
ж прозвучали слова одного з депутатів: «Ужгородці чекають
від нас вирішення не політичних, а економічних питань,
бюджетники чекають зарплат, освітяни стурбовані проблемою
ремонту шкіл на час канікул, у нас щодня гинуть діти, і в
той же час сесія перетворюється на приватний балаган, бо
хтось намагається втамувати свої політичні амбіції». Чи
дійдуть ці слова до деяких політиканів? І чи варті такі люди
довіри ужгородців?
«Якби ми вчились так,
як треба...»
Перечитавши в газеті «ВТ» «дослiдження» освiтянських справ
пiд страхiтливою назвою «Морг для ужгородської освiти. Його
вiдкривати рано. Можлива реанiмацiя», яке здiйснив «патологофiзiолог»
пан Вiктор Погорєлов, менi спало на думку: «Мабуть, кожен
народ має такi газети, на якi вiн заслуговує». Як колись
сказав наш вiдомий державний дiяч: «Маємо те, що маємо».
Iстина глибока. Лише навiщо нам стiльки всього, ми могли б
мати такого i трохи менше.
Тому я вiдразу поспiшаю глибоко вибачитися перед моїми
колегами — ужгородськими освiтянами — за свого колегу, теж
державного службовця, п. В. Погорєлова, за його «морг» для
освiти i обiцянку майбутньої реанiмацiї, що, як вiдомо,
являє собою сукупнiсть медичних заходiв, спрямованих на
вiдновлення життєдiяльностi вмираючого органiзму.
Я не беруся судити про жiнок, але менi не доводилося
зустрiчати чоловiкiв, якi б не вважали себе «спецами» у
футболi, сексi i в... освiтi. Хто лише не судить про нас,
освiтян, хто лише нас не оцiнює. Перед паном Погорєловим
менi нiчого виправдовуватися. У своїй публiкацiї вiн проявив
таке нерозумiння освiтянських проблем, що хай його судять
Бог i люди. Педколектив ЗОШ I—III ст. № 4 вже дав йому
достойну вiдповiдь у наступному номерi «ВТ», i п. Погорєлову
дуже би личило публiчно вибачитися перед людьми. У зверненнi
вчителiв дано оцiнку i тузi пана Погорєлова за авторитарним
стилем управлiння освiтою та його «перевагами».
Педагоги мiста, зрештою як i всi освiтяни, живуть нелегко:
аморально низька заробiтна плата, яка ще й не завжди вчасно
виплачується, не виплачуються в повному обсязi доплата за
педагогiчний стаж, оклад на оздоровлення та iншi виплати,
передбаченi, до речi, законом. I тому не мають вчителi
навiть 50—60 у. о. зарплати, як стверджує пан Погорєлов.
Вже понад десять рокiв школи не мають можливостi поповнювати
свою навчально-матерiальну базу, i якби не турбота
батькiвської громадськостi про їхню долю, то невiдомо, в
якому станi перебували б школи в Українi.
Хочу наголосити п. Погорєлову, що ми завдячуємо турботi
батькiвської громадськостi, а не пiклувальних рад iз 7—15
бiзнесменiв, пiдприємцiв, знаних людей мiкрорайону. Останнiм
тепер не до освiти — вижити б самим у жорсткiй конкуренцiї.
А той, хто має великi грошi, хоче мати ще бiльше, а тому i
не поспiшає вкладати їх в освiту, як кажуть: ситий голодному
не товариш.
У заходах iз «реанiмацiї» освiти в Ужгородi покладатися на
пiклувальнi ради — не єдина «дiйова» рекомендацiя пана
Погорєлова. Сподiваюся, освiтяни оцiнять його пропозицiї з
виготовлення сувенiрiв, здачі в оренду майстерень i т. iн.
Вибачаюся, що менi доводиться говорити про елементарне
нерозумiння п. Погорєловим освiтянських проблем. Одне знаю
точно: освiта Ужгорода, незважаючи на невирiшенiсть багатьох
проблем, дiє, живе i не потребує «реанiмацiйних» заходiв п.
Погорєлова. Справжнi мотиви для даної публiкацiї далекi вiд
iнтересiв освiти. Пан Погорєлов добре знає, що освiта — це
майже 25 тисяч дiтей у школах i дитсадках, яких навчають,
виховують, доглядають близько 4 тисяч педагогiв i
працiвникiв. А в наших учнiв i вихованцiв у 2-3 рази бiльше
татусiв i матусь, дiдусiв i бабусь, голоси яких ой як би
знадобилися пану Погорєлову на майбутнiх виборах мiського
голови.
Але шлях завоювати цi голоси вiн вибрав дуже непевний. Мер
м. Києва пан Олександр Омельченко являє собою гiдний приклад
того, як треба завойовувати авторитет освiтян. Вiн виплачує
освiтянам по три додатковi оклади на рiк, керiвникам шкiл i
дошкiльних закладiв доплачує 0,5 посадового окладу.
Видiляються значнi кошти на комп’ютеризацiю i ремонти
київських шкiл, а тому i не має п. Омельченко проблем на
виборах: ще сто рокiв будуть його обирати освiтяни Києва,
куди лише вiн захоче.
А обiцяти вчителям ще щось — дуже невдячна справа: нам уже
наобiцяли всього, що лише можливе, є вiдповiднi закони,
постанови, програми. Вiдсутня лише їхня реалiзацiя. Але
освiтяни Ужгорода не впадають у вiдчай, вони працюють:
успiшно здiйснено перехiд на 12-рiчне навчання, вiдкрито ще
4, крiм iснуючих 3, навчально-виховнi комплекси
«школа-садок», проведено реконструкцiю дошкiльного закладу
Львiвської залiзницi у корпус початкової школи ЗОШ I—III ст.
№ 6 iм. В. С. Гренджi-Донського, 80 вiдсоткiв випускникiв
ужгородських шкiл продовжують навчання у вузах III—IV рiвня
акредитацiї, 50 вiдсоткiв призових мiсць на обласних
олiмпiадах завоювали цього року нашi учнi, щороку маємо
лауреата Всеукраїнського конкурсу «Учитель року». А крiм
того, є ще багато iнших результатiв, якими Ужгород може
гордитися. Щороку i без пiклувальних рад шкiльнi примiщення
готовi до прийому учнiв 1 вересня. Так що треба турбуватися
не про «реанiмацiю» освiти, а про реалiзацiю конкретних
крокiв для поступового полiпшення матерiально-побутових умов
наших учителiв.
У № 21 «Вiстей тижня» прочитав нову публiкацiю пана В.
Погорєлова пiд назвою «Гуртожитки чи «гадючники» i зрозумiв,
що вiн i надалi розроблятиме передвиборну «жилу» з метою
очорнення всiх сторін мiського життя, щоб переконати
ужгородців, що єдиний вихiд iз «моргу» — це вибрати пана В.
Погорєлова мером, забувши при цьому, що його минулу
дiяльнiсть протягом багатьох рокiв на посадi першого
заступника мiського голови навряд чи можна було б змалювати
тiльки в рожевих тонах. Було б дуже достойно з його боку
проаналiзувати: а що ж зробив вiн особисто для рiдного мiста,
в тому числi i для освiтян? А то у нас дуже часто виходить
так: у чужому оцi помiчаємо i пилинку, а в своєму i колоди
не видно.
А якщо вже вдаватися до Святого Письма, то хотiв би
закiнчити словами Iсуса Христа з Нагiрної проповiдi: «Не
судiть i не судимi будете!»
Омелян Мателешка,
вчитель математики, спецiалiст вищої категорiї, вiдмiнник
освiти України, депутат обласної ради
В Ужі знову
втопилася дитина
Уже друга дитина втопилася в Ужі поблизу Падіюна. Минулого
тижня на сумнозвісних трубах втонула 12-річна дівчинка. А в
неділю о 15.00 на страшне місце знову виїхала «швидка».
Проте врятувати життя 14-річного Максима О., 1988 р. н.,
учня 9 класу ЗОШ № 6, так і не вдалося. Дивує, що батьки й
далі пускають дітей купатися у це небезпечне місце. Навіть
більше того, уже за півгодини, як відвезли труп утопленика,
з-під труб знову пролунали крики «Рятуйте!». Цю дівчинку
дорослі витягли з води вчасно.
РАГС
За повiдомленням вiддiлу рагс Ужгородського мiського
управління юстиції, 20—27 червня зареєстровано 20 народжень,
20 одружень, 12 розлучень.
АФІША
Кінотеатр «Ужгород»
З 1 липня — «Гладіатор», США. Поч. о 12.00, 14.00, 16.00,
18.00.
Щонеділі — дитячий сеанс. Поч. о 10.30. Для літніх таборів —
додаткові кіносеанси.
Облмуздрамтеатр
30 червня — прем’єра вистави «Чорний дипломат».
Поч. о 18.00.
Площа Поштова
28 червня — показові виступи з судномодельного спорту,
приурочені до Дня молоді. Поч. об 11.00.
30 червня — святковий концерт та дискотека для молоді. Поч.
о 17.00.
Стадіон УжНУ
28 червня — показові виступи з авіамодельного спорту. Поч.
об 11.00.
Стадіон «Спартак»
29 червня — футбольний турнір серед юнаків. Поч. о 10.00.
Площа Театральна
29 червня — шоу-програма «Караоке». Поч. о 18.00. |
