|
Президент подарував
депутатам послання. Вони йому — капці
У середу Президент Кучма вперше
за останні 28 місяців виступив перед Верховною Радою. Це був
програмний виступ — що робити далі і як будувати Україну, і
називався він «Європейський вибір»
На виступ Президента зареєструвалися 369 депутатів. Cлухати
Кучму не захотіли соціалісти та блок Тимошенко.
Занудьгованих депутатів трохи потішив депутат Луценко, який
вручив Кучмі личаки (капці з лика). Кучмі такий подарунок не
сподобався і він зі словами: «Щось в голові потрібно мати»
викинув його у зал. Відомо, що Луценко підготував личаки ще
для Литвина, щоб вручити їх після того, як того не оберуть
спікером. Однак Литвина обрали, і личаки Луценко вирішив
подарувати Кучмі.
Зацікавило депутатів питання контролю Президента над ними і
відповідно їхнього контролю над Президентом. Говорячи про
процедуру імпічменту, Кучма визнав, що «нам, як
демократичній країні, потрібен механізм парламентського
контролю за діяльністю Президента». «Справа парламенту —
ухвалити відповідний закон, — сказав Президент, додавши: —
Але, погодьтеся, також потрібні й механізми, які дозволяють
розпускати парламент, якщо він не здатний створити дієздатну
більшість».
Кучма, представляючи своє щорічне послання парламенту,
заявив про необхідність забезпечити послідовність і
спадкоємність зовнішньої політики країни. «Європейський
вибір — це продовження генеральної лінії, взятої від часу
незалежності України», — зазначив глава держави. При цьому
гарант наголосив, що зовнішня політика повинна знаходити
нові якості — «стати максимально прагматичною, позбавленого
будь-якого ідеологічного забарвлення». Зі слів Кучми,
нинішній зовнішній політиці України «поки ще не вистачає
рішучого, напористого відстоювання інтересів держави, своїх
громадян». Зазначаючи важливість розвитку відносин з іншими
країнами, Президент України особливо відзначив стратегічне
партнерство з Росією, Польщею, Німеччиною і лише потім
назвав США. Кучма також закликав парламент максимально
пришвидшити роботу з прийняття законодавства в сфері
боротьби з відмиванням коштів, отриманих незаконним шляхом.
Він наголосив, що інтеграція країни у світову економічну
спільноту неможлива без створення ефективної системи
боротьби з легалізацією тіньових прибутків. Президент
зазначив, що Україна вже потрапила до списку країн, які
належно не протидіють цьому явищу. Завершуючи свій
45-хвилинний виступ, Кучма, звертаючись до народних обранців
сказав: «Мине якийсь час, і ви, як і я, відійдемо в історію.
Але всім нам хотілося б залишитися у пам’яті потім як люди,
котрі щось корисне зробили для своєї країни».
Про те, як сприйняли виступ Кучми депутати, видно з
коментарів:
Петро Симоненко, лідер КПУ: «У посланні Президента не дано
відповіді на основні питання, які хвилюють виборців. У
друкованій частині послання, де є аналітика, можна побачити:
40 мільйонів українців — це люди, які живуть за межею
бідності. Президент не дав відповіді на це».
Сергій Тигипко, лідер «Трудової України»: «Абсолютно
збалансований прогресивний виступ. Хто його послухає, той
відразу може сказати: в країні чітко розуміють, що треба
робити. Проблема в іншому — як організувати роботу
Президента, парламентської більшості і Кабінету Міністрів?
Ось цього поки ми не можемо домогтися».
Борис Андресюк, член СДПУ(о): «Що не сподобалося: я більш
конкретна людина, послання ж трохи розмите. Хоча, можливо,
так і треба, це ж політичний документ. Позитивне те, що
визначені певні терміни євроінтеграції, заяви про вступ до
НАТО. Сьогодні чесно була дана реальна оцінка цьому як в
політичній площині, так і в економічній. Ну немає сьогодні у
парламенті та суспільстві більшості, яка б взяла
відповідальність за інтеграцію в НАТО! Немає економічних
показників в України, які б дозволили вийти на стандарти
Євросоюзу та НАТО».
Олександр Морозов, «Наша Україна»: «Коли виступає людина,
одягнута на суму в три-чотири рази більшу, ніж у нього
написано в декларації, і розказує про аморальність
зрощування тіньового капіталу з владою – це, крім усмішки,
нічого не викликає».
Юрій Луценко, СПУ: «Я не вважаю за потрібне слухати людину,
яка довела країну до такого стану, а сьогодні хоче все це
прикрити розповіддю про європейський шлях. Нема сенсу
слухати чергову брехню – я її дуже багато наслухався на
плівках Мельниченка. А личаки я видав Кучмі, оскільки саме в
такому вигляді він має іти в Європу. Це буде символом
диктату, який очолює розграбовану і зруйновану країну. Але
дуже символічно, що личак полетів і влучив у комуністів».
Михайло Поплавський, «Єдина Україна»: Я уважно вислухав
виступ Президента. Хочу сказати, що все правильно. Хотілося
б, щоб це було на практиці реалізовано. Так, ми повинні йти
у Європу. Йти разом з Росією. Дружити з сусідами своїми».
Анатолій Матвієнко «Собор»: «Президент вважає, що ми живемо
вже в умовах післякризового стану. Цитую: «Потрібно було
п’ять років напруженої роботи, щоб поступово вивести
українську економіку з катастрофічного стану». Я вже не
коментуватиму, як саме здійснювалася відповідна політика, як
з благословення самого Президента розправлялися з урядом
Ющенка-Тимошенко, який і досягнув відчутного позитиву. Але
наголошу на іншому: неможливо говорити про будь-який
добробут, коли середня заробітна платня (355 гривень у
березні) ледве перевищує прожитковий мінімум (342 гривні), а
переважна більшість пенсій, стипендій та іншої соціальної
допомоги значно нижчі за цей прожитковий мінімум. Неможливо
серйозно говорити про тривалу стабілізацію економіки, де
ступінь зношеності основних виробничих фондів сягнув 47,5 %
(у промисловості — 48,8 %, у сільському господарстві — 48,3
%, у транспорті — 50,1 %) — це вже справжня техногенна
криза. Не можна говорити про серйозне оздоровлення, коли від
приватизації ми отримали за останній рік 37,3 % від
запланованого, а вартість проданих пакетів становила 53 %
від їх початкової ціни (2000 року — 67,8 %). Причому, за
останніми цифрами виразно стоїть намагання відомих
політичних сил акумулювати мільйонні кошти на вибори. Ще
туманніше — з нашою стратегічною перспективою. Ну, хто
серйозно може сприймати слова про європейський вибір — у
поєднанні з діями, скерованими на євразійську інтеграцію».
На завершення. Є спеціальне розпорядження про те, що до 1
липня послання Президента Верховній Раді мають бути видані
масовим тиражем. Книжечка чималенька, на 72 сторінки.
Послання штудіюватимуть студенти і школярі. Ностальгія. Була
б користь…
Парламентські новини і
зигзаги
Здається, в «НУдистів» Ющенка
права рука не знає, що робить ліва. У вівторок покірно
слухали Президента, не підримавши своїх вчорашніх союзників
СПУ і Б’ЮТ, які демонстративно покинули сесійну залу. В
середу вчорашній член фракції СДПУ(о), потім «Солідарності»,
Партії регіонів, а нині «Нашої України» П. Порошенко після
тривалих маніпуляцій у намаганнях хоч якось залізти за стіл
президії ВР задав неконструктивний напрямок аналізу
діяльності уяду за 2001 рік. Все погано. І це рік,
зауважимо, півроку з якого уряд очолював В. Ющенко і
динаміка надходжень і виконань, протягом всього року —
залишалась однакова... А вже наступного дня «НУ» презентує
звернення до Європарламенту, де йдеться про зростання,
політичної стабільності та неухильне збільшення доходів
населення. То ж коли «НУдисти щирі, а коли брешуть?
Четвер почався з відвертої «підстави» нашого Сергія
Ратушняка. Оголосили 39 проектів постанов до 106 узгоджених
і нашого Сергія назвали автором Закону про заборону
Комуністичної партії, на що останній підскочив, ніби
ошпарений, підійшов до В.Литвина, П.Симоненка і офіційно
заявив, що не подавав до секретаріату відповідної заяви.
Питання було знято, але «жару» в сесійний зал було вприснуто.
Перший проект постанови надійшов від комітету, який очолює
наш земляк І.Різак. Цей «надактуальний» проект «Про
афроєвразійських болотних птахів» попросили перенести
питання на вересень. Мабуть, треба з’ясувати, скільки їх
знаходиться на чопських озерах і зробити кошторис на їх
охорону. Чим тільки життя і Парламент не примусять
займатися.
А кінець четверга завершився оголошенням спікера про
утворення нових шести фракцій з «незалежних», «НУдистів» і «ЄДУнів»:
Партія Регіонів, Трудова Україна з Промисловцями, Аграрії,
«Демократичні ініціативи», НДП і «Народовладдя»(із
закрпатцями Ратушняком, Сятинею, Климпушем). На сьогодні
єдиний із закарпатців А.Кеменяш є позафракційним, хоч і
тусується біля Порошенка. Саша-боєць, хоче, напевно, своєю
політичною незайманістю потрапити до книги рекордів Гіннесса.
Головне, Сашку, не потрапити до бригади політ-шльондр, які
оточили Ющенка, на горбі якого пройшли «на шаріка» в
парламент і, які за вигіднішої ситуації здадуть його, як уже
не раз це робили. Їхній бог і батьківщина — долар — зелений
і бридкий, як жаба, айбо солодкий, ги мед.
* * *
Фінансово-матеріальне забезпечення Верховної Ради
здійснюється не в повному обсязі, заявив голова ВР В.
Литвин. Зокрема, за його словами, народним депутатам бракує
приміщень для роботи. За словами В.Литвина, парламентарії
звернулись до Президента України з проханням виділити кошти
на добудову приміщень парламенту, однак поки що відповіді на
це звернення не надійшло. Також, за його словами,
автомобільний парк Верховної Ради на 86% підлягає списанню.
Вибір 33 тисяч ужгородців
намагаються звести до нуля
Саме такий катего-ричний закид
на адресу частини депутатського корпусу Ужгородської міської
ради зробив Ми-кола Керечанин, поміч-ник-консультант
народ-ного депутата України Сергія Ратушняка
За нинішніх обставин недоречного політичного протистояння в
Ужгороді, тривала бесіда з відомим діячем закарпатського
мистецтва М. Керечанином, на жаль, майже повністю обійшла
тему самого мистецтва. Виправити таку прикрість,
сподіваємось, ще вдасться, а цього разу в розмові з
досвідченою людиною здебільшого йшлося про приводні паси
згаданого конфлікту, «місцеві» особливості політичної
поведінки, моральність політики та політиків та багато
іншого, про що нижче подаємо у стислій формі і мовою гостя
нашої редакції.
«Если читатели «РИО» вдумчиво анализировали опубликованную
на прошлой неделе статью Сергея Ратушняка, в которой он не
просто демонстрирует знание городских проблем, но показывает,
где именно «спрятаны» резервы тех пока неиспользованных (а
может быть, кем-то и сознательно не использованных)
возможностей вытащить Ужгород из долгового болота («Сергій
Ратушняк про те, що відбувається в місті, і — «Що робити?!»,
«РІО», №29(214), 15 червня 2002 р. — ред.), они, читатели,
непременно ловили себя на мысли о странной, драматичной
судьбе политического выбора, сделанного ужгородскими
избирателями 31 марта.
Согласитесь, в тот день у людей формально выбор был — масса
кандидатов и «на любой вкус». Но... Но подавляющее
большинство тех, кто пришел на избирательные участки, чтобы
реализовать свое конституционное право, все же сознательно
проголосовали именно за Ратушняка. Причем, одновременно и за
Ратушняка-нардепа, и за Ратушняка-мэра.
Хорошо известный результат выборов 2002 года ярко
засвидетельствовал: люди хотели бы именно такого,
двойственного исхода и именно в таком сочетании — Ратушняк —
мэр-нардеп. Хорошо зная характер и способности этого
человека, наши горожане увидели именно в таком, как теперь
говорят, правовом «казусе» решение проблем города. А теперь
об этот «казус» стали почему-то разбиваться лбы депутатов
городского совета...
Но в чем, простите, заключается проблема? Неужели
закарпатским политикам создавшийся прецедент действительно
напоминает истории господ Устича или Бобика? А мне — так
совсем не напоминает.
Во-первых, одно дело — сидеть между двумя стульями одного
уровня, как голова обладминистрации и, он же, голова облрады
С. Устич или, соответственно, голова Иршавского района и, он
же, голова райрады С. Бобик. Вот эти-то «казусы» —
действительно полный правовой абсурд! Сам себе одновременно
и законодатель, и исполнитель, сам себе задания ставишь, сам
себе отчет об их выполнении даешь. Весьма удобно. Главное,
никто не мешает.
Но, согласитесь, совсем другое дело — мэр-нардеп. Там что,
скажете, тоже «вертикали» с «горизонталями» конфликтуют? А
на мой взгляд, так нет.
И главное: разве «просто мэр» и «мэр-нардеп» — это не две,
как говорится, большие разницы?! Все равно, что «гвозди»
городских проблем руками вытаскивать, для первого, и с
помощью мощного рычага — для другого. Не стану тратить время,
объясняя, что именно за «рычаги» попадают в руки нардепов.
Надеюсь, читателям это и так понятно.
Нет, конечно, никто не спорит, что действующий закон, хоть
он и противоречив в своей сути, пока никто не отменял. Но
много ли еще вы найдете в Украине мест, где есть столь
харизматичные лидеры, удерживающие первоклассный рейтинг
десятилетие подряд, и которых большинство избирателей
предпочитает видеть и своим городским главой, и своим
парламентарием?
А что, кто-то думает, что избиратель не имеет права
такого(!) хотеть? А кто же еще, если не народ, у нас по
Конституции — главный носитель наивысшего права! Если
некоторым показалось, что это Фонд коммунальной
собственности образца 1998—2002 гг. — перекреститесь
троекратно.
Потому-то, думаю, и ставили «трижды мэру» Ратушняку подножки
на двух предыдущих выборах в Верховный Совет, что знали —
наверняка «сорвет весь банк», выиграв и депутатский мандат,
и удостоверение городского главы. Кстати, Закон в то время
был снисходительнее к подобному «дублю». По меньшей мере,
прецеденты в стране имелись. Тот же Донецк, как известно,
неплохо «стоял» по всем показателям при мэре-нардепе Рыбаке.
Так кто же теперь «катит бочку» на человека, покорившего
сердца 33 тысяч избирателей? Оказывается, — господа
городские депутаты, обязанные своим триумфальным
политическим успехом поддержке 150—200 голосов...
Что ж, у каждого, конечно, своя «планка», но стоит ли на
ежедневных депутатских тусовках заклинать: «Мы —
единственный легитимный орган!». Орган, оно, конечно, орган.
Но как быть с легитимностью, к примеру, нынешнего исполкома?
Я уже не говорю о легитимности рядового избирателя, который,
кроме права выбирать, если не ошибаюсь, располагает еще и
правом высказывать недоверие и отзывать. Не надо ставить
избирателя в положение «ребята, вы влипли: избрали нас —
теперь держись!». Могут же неправильно понять.
Но я вам так скажу: город Ратушняка не отдаст. Так же, как и
он не оставит Ужгород. Не в его характере, как некоторые
советуют, уехать и не морочить себе голову, сославшись на
нынешние события. Взять хотя бы муниципальные долги в
десятки миллионов гривень — тяжелое наследие команды «опытного
коммунальщика».
А кто из особо активных местных депутатов продемонстрировал
хотя бы «бледное» понятие того, как вывести город из глухого
угла проблем? Слышим только: «перевыборы», «регламент», «заместители
мэра», «виконуючий обов’язки» и т.д., и т.п. Сплошной
неконструктив да амбициозная риторика.
Но вот вышла статья, с которой мы начали беседу, — и для
многих будто свет блеснул в конце тоннеля. Лично мне хорошо
известна антикризисная программа Ратушняка, некоторые ее
позиции он начал внедрять еще до выборов. А что касается
горисполкомовской команды, — она напряженно работает,
невзирая на отчаянную «помощь» нашего горсовета. Конечно,
было бы лучше исполнительной власти не тратить силы на
борьбу с «ветряными мельницами». Лучше, если бы «мельница»
помогала. Ну, к примеру, как в Мукачеве — и в совете, и в
местной прессе.
Кстати, о прессе. Не обсуждая ту грязь, что льется со
страниц некоторых изданий, замечу лишь, насколько скучно
читать газету, где не дают высказаться другой стороне.
Проверенным временем образцом профессионализма и
беспристрастности для меня остается «Единство-плюс».
Искренне уважаю и вашу газету. И, конечно, не только за то,
что рейтинг у нее среди печатных СМИ области — наивысший,
просто мне во многом импонирует ваш стиль».
Записав О. Драгобрат
ДО СЛОВА...
Чимало листів надходить до редакції від обурених останніми
подіями в обласному центрі ужгородців. Ось лист лікаря М.
Лукач, якому вона дала назву «Гоните в шею саботажников».
«Мне больно наблюдать над тем, как большинство депутатов
горсовета устроили путч и ведут наш город к разрухе. Неужели
нет механизмов наказать саботажников? Ведь они не
остановятся ни перед чем. Они оставят нас без зарплат, света
и тепла, только чтоб уталить свою жажду власти. Ужгородцы
отдали свои голоса Ратушняку, и мы верим ему, а не кучке
путчистов, которые рвутся к власти. Мукачевцы смогли
отстоять Балогу, неужели мы не отстоим Ратушняка? Я обеими
руками за недоверие депутатскому корпусу, который от марта
так и не смог решить ни одного вопроса по жизнедеятельности
города. Гоните в шею саботажников, а мы вас поддержим».
Подібного листа надіслав ужгородець Кичак. Ось що він пише:
«Прочитав у вашій газеті статтю Ратушняка і відразу ж
вирішив поділитися думками. Я не розумію тих депутатів, які
борються з законно обраною в Ужгороді владою. Вони ще
встигнуть накрастися, як це робили і до цього. Якщо для
депутатів головною проблемою є те, щоб відстояти свої
барахолки та незаконно вкрадені в міста землі та будинки, то
для чого вони нам брехали, що йдуть в раду працювати на наше
благо. А ще я не хочу, щоб з моїх грошей фінансувалася
газета «Ужгород». Моя дружина медик і бідкається, що
затримують зарплатню, бо немає коштів, а на газету «Ужгород»
понад 400 тисяч гривень грошей знайшли. Також вважаю, що
якщо деякі структури, від яких залежить побутове життя
міста, будуть під диктовку старої влади (яка дала їм
накрастися) навмисно проводити провокації, то нехай
займеться ними прокуратура. Провокаторам місце за гратами». |
