Сергій Ратушняк: «Іванчо повинен піти і припинити політику «політичного бандитизму»

Відкрита політична заява

У 1994 році, на останніх виборах голови Закарпатської ради і адміністрації, я разом з вузьким колом друзів, значними ресурсами сприяли перемозі на виборах С. Устичу. Нашою вимогою було призначення на посаду першого заступника ОДА тодішнього директора «Вертолітного об’єднання» в смт Дубове п. В. Коляденка. Комуністично-комсомольська кліка, на чолі з Устичем та Іванчом, знали, що таке «політичне кидалово». Вони легко зрадили своєму ідеологічному «дідусеві» — Леніну, портрети якого «лобзали» в фанатичному екстазі, зрадили місцевому «діду» Країлу, перед яким повзали як «найвірніші» , безумовно, не збиралися вони виконувати й інші передвиборні обіцянки. Чудово і лицемірно розігрували карту русинства, мадярства, автономії, вільної зони тощо. Таким чином, член КПРС, секретар райкому І.Іванчо став на чолі економіки Закарпаття. І я, до речі, жодних рахунків Івану Васильовичу за успішне «місце під сонцем» не виставляв. «Успіхи» ж в економіці краю більш ніж очевидні — загальний спад в різних галузях сягнув 65—85 %. Паралельно вони активно працювали проти кандидата в Президенти України — Л. Кучми, перефарбовувалися в націонал-патріотів і т. д. 
Потім почалося тотальне пограбування стратегічних галузей регіону, огорнуті в легальні колегіальні рішення. Першим кроком було знищення державного органу «Закарпатлісу», на місце якого створили так зване «Управління лісів» — пограбування лісів набуло нечуваних обсягів і завдало області непоправної шкоди з людськими жертвами. Далі почався розпродаж мінеральних джерел, привласнення під кодовою назвою «приватизація» майнових комплексів виробничого, торговельного і оздоровчого напрямів, для чого поспішно було створено нелегітимну «тимчасову комісію з питань приватизації» на чолі з п. В. Ковбаском. Це було сфабриковано з тих причин, що легітимну комісію в облраді очолював я. 
Уже 1996—97 рр. групою обласних депутатів і широкою громадськістю краю було висунуто відкритий протест проти політики Устича — Іванчо. Номенклатурний досвід допоміг Вам знайти прикриття — партію СДПУ(о). Ваше запопадливе служіння цій партії викликало відверту нудоту. Скільки словоблудливого лукавства і невігластва було чути з Ваших вуст на користь того, аби не виконувати норми Конституції (до речі, прямої дії). Ніяк не хотілося позбутися одного з трьох стільців: голови ради, голови ОДА і нардепства. Пан Іванчо, в притаманному йому дусі, переконував про неможливість фінансування окремого апарату ради (за моїми підрахунками, тоді необхідно було 60 тисяч гривень), про недоречність і таке інше. Зараз, той же пан Іванчо, на свій кишеньковий апарат легко витрачає мільйон гривень, ще легше щороку дарує (відомо за що) міліції по 6 мільйонів грошенят таких «любимих» і таких «рідних» закарпатців. 
Також закарпатці пам’ятають скільки знущань і садизму від Устича і Іванча зазнали структури Ратушняка. Разом з тим штучно «роздмухувалася» бізнесова альтернатива Ратушняку. Для цього було обрано невеличкого «бізнесмена-складовщика» Віктора Балогу, який працював на гроші і під прикриттям «Геши» (М. Токаря). На прохання деяких шановних людей Мукачева, я брав участь у прямих ефірах і виступах на підтримку кандидатури В. Балоги на посаду міського голови м. Мукачево. За що також жодних рахунків не виставляв. Згодом я отримав ряд підтверджень того, що Балога (читай «Барва»), прагнучи захоплення найбільш живих напрямів бізнесу (нафта, алкоголь, тютюн), замовляв через Устича та Іванча нальоти силовиків і контролерів на конкуруючі структури. Безумовно, і Балога клявся у вірності «до гроба» партії СДПУ(о). Згодом підкопав яму під однопартійця і соратника Устича і саме завдяки СДПУ(о) вимолив на колінах посаду губернатора. Іванчо був роздратований, адже бачив себе в цьому кріслі з 1994 року. Вже на той час Іван Васильович носив будьонівку чергової партії (без сумніву — щиро) — партії «Демократичний союз» . Він у черговий раз зорієнтувався — зіткнув недосвідченого Балогу і неагресивного Різака. У цей час в Києві готував ідеологічну доктрину своєї безальтернативності, мовляв: «Дивіться, два молодики роблять цирк, невже не зрозуміло, що я — єдиний порятунок». Ви переграли в цій грі самого себе. Ви не могли не знати, як старий досвідчений комунономенклатурник, що, зрадивши один раз потужних батьків, Ви назавжди втрачаєте шанс на довіру інших. Але цей період Вашої з Балогою олігархізації треба окремо відзначити.
Три роки Закарпаття прожило в стані шоку і заціпеніння від того «беспредєла», який творили Іванчо і Балога. Всі фрагменти їхньої діяльності саме і є класично-рафінованим ПОЛІТИЧНИМ БАНДИТИЗМОМ. Зухвале і широкомасштабне згвалтування всіх бюджетників і пенсіонерів на «згоду» отримати свої законні гроші товарами.Товарами за завищеними цінами, неліквіди і, здебільшого, із структур «Барви». Грабіжницькі взаємозаліки з електроенергії, бюджетних забаргованостей, по винятковому праву на повернення ПДВ тощо. Всі бюджетні сфери безапеляційно «погоджувалися» закуповувати продукти харчування, будівельні матеріали, медикаменти, нафтопродукти, устаткування і обладнання за цінами, що перевищували реальні ринкові на 100, 200 і навіть 500 %. Всі, хто насмілювався самостійно завезти ввечері товар із переліку «інтересів» Іванчо-Балоги, вже вранці відчували на своїй власній шкурі всі атрибути суто закарпатської демократії і права: нальоти силовиків і контролерів, конфіскації, опечатування, штрафи, порушення справ і аж до самого банкрутства. Паводкові кошти також не залишалися без уваги. Вексельні взаємозаліки з наступним відмиванням, будівельні матеріали і роботи за завищеними цінами. Переповнення ринку «лівою» акцизною продукцією. Іванчо «підставляв» всю раду рішеннями сесії на отримання кредитів, на підміну формулювань постанов Кабінету Міністрів. Зараз ОДА вимушена сплачувати мільйони гривень за банківські відсотки, відбираючи кошти у тих простих закарпатців, яких Іванчо і Балога так «щиро» люблять. Підтасовувалися статистичні дані про «нечуване» зростання економіки. Реальність — область на останньому місці в Україні за всіма показниками. Але шоу і оплески було влаштовано, народ обдурено, рада підставлена. Депутатський корпус було перетворено на мовчазну масу, що лише киває головами на знак «згоди». Іванчо принизив весь депутатський корпус, віддавши недепутату Балозі право заправляти сесією, ображати і принижувати депутатів, бурчати і гаркати на їхню адресу. 12 квітня проводиться остання сесія з матеріалами на 120 сторінках. Пакетами похапки знову впроваджується низка рішень виключно під інтереси Іванча, Балоги та їхніх фірм. Заперечувати заборонено, вникати і вимагати розшифровок неможливо. Згодом Іванчо майже півроку, навмисно, не проводить сесію, успішно «з’їдаючи» зі своїм апаратом 400 тис.грн. Тепер знову кидається понад 100 сторінок матеріалів. Знову нерозшифровані витрачені мільйони гривень. Нові і досить слушні та корисні пропозиції ОДА блокуються, депутатів налаштовують на поглиблення конфронтації з ОДА. Не зовсім демократичний інститут призначення? Так.
Але це реалії правового поля Держави і з цим треба рахуватися.
Іванчо вирішив, що має право на приватизацію влади в області. На співпрацю і конструктивну роботу на користь регіону він не налаштований і не здібний. Іван Васильович дійшов до того, що на початку сесії, 19 вересня, понад 10 хвилин запитував мене: «Чи хочеш ти жити? Чи хочеш ти, аби знищили твою сім’ю?» І після цього зайшов у сесійну залу і почав скаржитися на тиск і шантаж. Вершина єзуїтства і цинізму. А якщо відверто, то це і є ПОЛІТИЧНИМ БАНДИТИЗМОМ (і не тільки політичним). Коли наді мною чинили свавілля і застосовували різні форми садизму, 48 депутатів підписалися на мій захист. Іванчо також поклав свій заключний підпис. Я вдячний всім без винятку. І хочу офіційно заявити, що сьогодні готовий підписати будь-яке звернення за всіх 75 депутатів — про недопустимість застосування правового свавілля, тортур і знущань над ними, їхніми сім’ями і оточенням. Я перший стану на захист Іванча як людини, але політично вважаю його банкрутом і шкідливим для розвитку Закарпаття. Я завжди підтримаю розвиток будь-якої корисної бізнесової структури в області. Я також за розвиток балогівської «Барви», страхової компанії «Карпати» Іванча, не проти газового трейдера для регіону — фірми сина Івана Васильовича, але КАТЕГОРИЧНО проти того, що право на існування і розвиток в області мають ТІЛЬКИ їхні структури. 
Також вважаю, що не меншими за авторитетом є такі депутати-патріоти, як В.Сливка, І.Курах, В.Гісем, В.Василина, В.Варцаба, М.Дімич, В.Дряшкаба та інші. І не треба, Іване Васильовичу, драматизувати ситуацію Вашої незамінності.
Економічний занепад регіону, розпродаж стратегічних ресурсів краю, узурпація політичної та економічної влади, впровадження нецивілізованих методів впливу на конкурентів, перетворення Закарпаття на прохідний політичний двір — на совісті І. В. Іванча. І тому він повинен піти.
Я ж, після погроз на мою адресу та моєї сім’ї, в сесійний зал під головуванням І. Іванча не увійду. 
Відпустіть свої кігті з горла Закарпаття, Іване Васильовичу.