|
«У снах» — графiка молодих
Неординарна виставка графiки вiдкрилася минулого тижня у
виставковому залi галереї «Ужгород». Студенти Ужгородського
коледжу мистецтв iм. А. Ерделi Михайло Ходанич та Тарас
Ковач презентували широкому загалу глядачiв свої роботи.
Незважаючи на молодий вiк, вони продемонстрували
високопрофесiйну технiку графiки, глибоку ерудицiю,
мистецьку зрiлiсть. I це не дивно, адже їхнi досягнення — це
результат наполегливої, цiлеспрямованої працi над собою. Для
стороннього непiдготовленого глядача графiка М. Ходанича та
Т. Ковача здається цiлком одинаковою. Але це тiльки на
перший погляд. Придивившись помiчаєш рiзницю i в технiцi
графiки, i в прихильностi авторiв до тiєї чи iншої теми.
Зокрема для М. Ходанича характерне глибоко лiричне
свiтосприйняття. Це засвiдчує цiлий ряд його графiчних робiт.
(«Лесинi сни», 2002, «Дiвчисько» 2001, «Народження мавки»
2001). Не випадково вiн виконує художнє оформлення збiрки
поезiї Лiдiї Повх «Гiлка глоду» 2001. Знаковим i важливим є
той факт, що М. Ходанич навчався в Ужгородськiй дитячiй
школi мистецтв у класах В. Вовчка, О. Сидорука та Е.
Левадської i вже тодi видiлявся своїми здiбностями серед
iнших учнiв школи.
Тарас Ковач бiльш схильний до фiлософського сприйняття свiту,
широкого використання алегорiй та символiв. («Ноїв ковчег»
2001, «Свiтове дерево» 2002, «Скiфська баба» 2002, «Охоронцi
знецiнених скарбiв» 2002). Характерним для обох митцiв є те,
що сприйняття їхньої творчостi, розумiння її неможливе без
певної iнтелектуальної пiдготовки. Їхнi твори адресованi
ерудованому, пiдготовленому глядачу для якого як нацiональна
культура, так i свiтова не є чужою i незрозумiлою.
Виставку вiдкрив Iван Небесник, директор УКМ iм. А. Ерделi.
Вiн високо оцiнив творчi досягнення учнiв коледжу, звернув
увагу на те, що вони презентують сучасне мистецтво
Закарпаття, що не вписується в звичнi рамки класичної
закарпатської художньої школи. Володимир Микита, народний
художник України, викладач коледжу зауважив, що «ця виставка
є доказ, що у Закарпаттi мусить бути Академiя» i побажав
молодим митцям «реалiзувати свої програми». Високу оцiнку
роботам студентiв дав також i Михайло Приймич, який
справедливо зазначив, що «глядачi можуть побачити не тiльки
пошуки митцiв, але й цiкавi, чудовi знахiдки». До
поздоровлень приєднався i I. Маснюк, який висловив свою
гордiсть тим, що навчав i вивчив таких класних митцiв.
Роздiлити радiсть своїх учнiв прийшли також П. Балла, М.
Михайлюк, В. Тимко та iншi викладачi коледжу. Серед
присутнiх було багато представникiв преси та телебачення.
Виставка викликала щире зацiкавлення i захоплення студентiв
коледжу роботами своїх колег. Там панувала тепла, дружня
атмосфера, без тiнi заздрощiв.
Виставка графiки «У снах» М. Ходанича та Т. Ковача загалом
справляє прекрасне враження, демонструє європейський рiвень
мистецтва, хорошу художню школу. Хочеться вiрити, що в
майбутньому їх очiкують вагомi творчi здобутки, широке
визнання i слава.
Володимир Мишанич
«Поезiя — це завжди
неповторнiсть...»
Перспективному заходу — нi пуху нi пера!
Наприкiнцi минулого тижня в смт Середнє Ужгородського району
в мiсцевiй школi мистецтв вiдбувся Перший обласний конкурс
українського художнього слова «Моя весна» iм. Iвана
Iрлявського
Iнiцiатором неординарного заходу став вiдомий журналiст
Олександр Гаврош. У конкурсi взяли участь понад 40
декламаторiв рiзного вiку, якi, зокрема, читали твори Тараса
Шевченка, Лесi Українки, Богдана Лепкого, Iвана Свiтличного,
Василя Стуса, Марiйки Пiдгiрянки, Лiни Костенко, а також
презентували i власну творчiсть.
Присутнiх особливо вразив виступ учня Мукачiвської дитячої
школи мистецтв № 2 Олександра Вешеленi, котрий буквально жив
на сценi фiлософською поемою Iвана Свiтличного «Мефiсто-Фауст».
Як виявилося, зi своїм керiвником Галиною Пенською хлопчина
її вивчав майже щодня близько пiвтора року. «У майбутньому ж
планую стати режисером, — зiзнався 14-рiчний Сашко. — А
покликання любити поезiю народилося, мовити б, саме по собi,
i я сам плекав його в душi. Може видатися дивним, але мої
батьки, дiд, бабка та ще й тiтка були спортсменами».
Отже, в номiнацiї «Декламацiя» лаври переможцiв отримали
Олександр Вешеленi й Олександр Пагиря (другий сподобався
публiцi виразним читанням поеми Тараса Шевченка «Розрита
могила»), а в номiнацiях «Гумор» i «Власна творчiсть» —
вiдповiдно Iрина Глеба та Христина Гармасiй. До слова, усiм
п’ятьом вручили, окрiм рiзних призiв, i по 100 гривень.
Голова Ужгородської РДА Сергiй Лапоног лаконiчно, але мiстко
висловився про свято: «Нинi любителi художнього слова майже
не мають можливостi себе реалiзовувати. До того ж i преса не
придiляє належної уваги поетичним текстам. Ясна рiч, що
подiбнi конкурси допомагають зауважувати талановитих дiтей.
Прикметним є i той факт, що на захiд з’їхалися читцi з
рiзних куточкiв краю. Не проiгнорували його й такi солiднi
заклади, як фiлологiчний факультет УжНУ, ужгородськi училище
культури й коледж мистецтв»...
Iван Iрлявський (автентичне прiзвище Рошко), iменем якого
названий конкурс, — поет трагiчної долi. У 1942 роцi
23-рiчного юнака фашисти розстрiляли в Бабиному Яру. Але за
свiй короткий вiк митець устиг засяяти зiркою на
лiтературному небосхилi. Що основне: учасники конкурсу
вiдвiдали могили батькiв закарпатського мученика в Iрлявi.
Мiсцевий священик справив панахиду за упокiй їхнiх душ.
Перед гостями тепло виступили внучки брата поета Василя —
Алла Дрик i Марiя Дудаш...
Колись Iван Iрлявський зворушливо писав:
Додому, додому —
Каждий iд свойому,
Лем я неборачок,
лем я неборачок
Не маю iд кому.
Дорогий Iванку, минулося це:
нинi ми завжди з тобою!
Михайло Фединишинець
Жертви і злочинці
Найнезахищеніший прошарок населення - наші діти. Бо вони ще
не навчилися пристосовуватися до життя. Хто ж захистить їх?
1 червня - Міжнародний день захисту дітей. Традиційно до
свята дітям дарують дарунки, говорять й пишуть про них
хороше, добре, світле... Проте є й темний бік дитячого віку,
і про нього говорять чомусь досить рідко. І марно, бо, може,
почувши про подібні речі, батьки, рідні та знайомі
замислилися б над тим, чи не варто приділяти своїм дітям
більше уваги
Інформація для роздумів
Лише за перші два місяці поточного року в області
зареєстровано 135 злочинів, які були вчинені 79 підлітками
ві-ком до 18 років, причому 12 з них уже повторно.
Найбільше злочинів, вчинених неповнолітніми, спостерігається
у гірських ра-йонах: Тячівському, Хустському, Рахівському.
Батьки часто і надовго виїжджають на заробітки, діти
залишаються без догляду, без виховання. Якщо вони і ходять
не голодними, то вже на якісне проведення дозвілля (спорт,
музика, танці) грошей нема. Тобто умови для вчинення злочину
- ідеальні.
По районах та в Ужгороді поширене втягнення неповнолітніх у
жебрацтво батьками. За два місяці 2002 р. порушено 14
кримінальних справ, 9 з них проти ромів, які неодноразово
притягувалися до адміністративної відповідальності.
Зареєстровані 2 випадки втягнення неповнолітніх у вживання
наркотиків. По області 198 молодих людей стоять на обліку в
наркодиспансерах.
Міліцією проводяться щотижневі рейди в районах, в містах
області, під час яких затримують безпритульних дітей і
поміщають їх в притулок у Батьово, інших передають батькам.
Через деякий час діти втікають і все повторюється знову.
Правовий захист дітей
У міжнародному праві одержало загальне визнаня положення, що
дитина через її фізичну і розумову незрілість потребує
спеціальної охорони й піклування, у тому числі належний
правовий захист як до, так і після народження. Необхідність
особливого захисту дітей вперше проголошено у Женевській
декларації прав дитини 1924 р., потім підтверджено у
Загальній декларації прав людини 1948 р., Декларації прав
дитини 1959 р. і закріплено в Міжнародному пакті про
економічні, соціальні і культурні права (ст. 10),
Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст.
23, 24), у Конвенції про права дитини 1989 р. (ст. 1-49). Цю
Конвенцію ратифікували на 1 травня 1996 року 187 держав.
Україна ратифікувала згадані вище конвенції і взяла на себе
зобов'язання згідно з п. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини
вжити всіх необхідних законодавчих, адміністративних,
соціальних і просвітницьких заходів щодо захисту дітей від
усіх форм фізичного і психологічного насильства, образи чи
зловживань, недбалого піклування чи його відсутності. До
речі, ст. 1 Конвенції про права людини проголошує, що
підлітковий вік триває до 18 років.
На жаль, у нашій державі, як і у всьому світі, діти і
підлітки стають жертвами злочинів. Кіль-кість правопорушень,
що вчиняються проти дітей, зростає з кожним роком:
безпритульність, злидні, статеві злочини, викрадення і
продаж іноземцям - це лише деякі біди, які випадають на долю
дітей. Останнім часом поширюються такі злочини, як
викрадення дітей з метою продажу на "чорному ринку", де
ведеться торгівля людськими органами або використання в
будинках розпусти чи порнобізнесі.
Конвенція про права дитини зазначає, що кожна дитина має
невід'ємне право на життя (ч. 1 ст. 6).Отже, охорона життя
дітей і боротьба з посяганням на нього є завданням людства.
Кожного року Україна втрачає 16 тис. дітей віком до 14 років
(через травми, самогубства, вбивства).
Вбивство неповнолітнього повинно викликати адекватну реакцію
суспільства. Неповнолітні як потерпілі потребують підвищеної
кримінально-правової охорони і повинні мати посилений захист
свого життя. У Франції, наприклад, умисне вбивство
неповнолітнього до 15 років карається довічним позбавленням
волі.
Самогубство - вихід із ситуації?
З 1988 р. Україна увійшла до групи країн з найвищою
суїцидальною актив-ністю (де показник самогубств понад 20
осіб на 100 тис. населення). За даними ВООЗ, цей показник в
Україні підвищився з 19,0/100 тис. у 1988 р. до 29,9/100
тис. - у 1996 р., зростаючи щороку приблизно у 1,3 раза. На
думку психологів, вік від 15 до 23 років вважається піком
частоти вчинення самогубств. Згідно з результатами
анкетування, проведеного нещодавно на території області,
12,7 % опитаних у віці від 10 до 17 років відзначали, що в
них іноді зникає бажання жити, 8,2 % вже думали, яким
способом це зробити, а 5,3 % уже намагалися покінчити життя
самогубством.
На сьогодні спостерігається зубожіння нашого населення, а
відповідно, зростає й психоемоційне навантаження на молоде
покоління. Це, насамперед, відчуття безвиходу,
невлаштованість та невизначеність, яке переживають 28 %
опитаних юнаків та дівчат. Неповнолітні через нестійкість
психіки, несформованість характеру легко піддаються різним
переживанням, не завжди здатні критично осмислити ситуацію,
яка створилася, і тому легше піддаються різким коливанням
настрою та імпульсивним діям. Жорсто-кість,
несправедливість, знущання з боку близьких осіб (батьків,
опікунів) може штовхнути підлітка на самогубство. Зокрема,
згідно з уже згаданим анкетуванням, із загальної кількості
опитаних 23,1 % були свідками насилля в сім'ї, 26,4 % були
побиті лише за останній рік, 9,5 % із опитаних змушували
проти їхньої волі вступати в статеві стосунки.
Ось приклад. Мати 13-річної Марії Н., мешканки обласного
центру, вдруге вийшла заміж. Вітчим виявляв до дівчини
тільки добрі почуття, завжди щось купував, намагався
приголубити... А невдовзі спробував згвалтувати. Мати довго
не могла повірити в це, адже другий чоловік був таким добрим
сім'янином та господарем. Марія вирішила покінчити життя
самогубством і прийняла значну кількість сильнодіючих ліків.
На щастя, дівчинку вдалося врятувати.
Злочинність неповнолітніх
На Закарпатті, та й не лише, мають місце непоодинокі випадки
самовільного залишення підлітками інтернатних закладів. Ні
служби у справах неповнолітніх, ні органи освіти запобігти
цьому не можуть. Адміністрації спецзакладів не завжди
вживають заходи для розшуку і повернення вихованців,
своєчасно не повідомляють про такі випадки в органи
внутрішніх справ. За таких обставин втікачі певний час
знаходяться без догляду, жебракують, вчинюють протиправні
дії. Так, під час цільових відпрацювань підрозділами
кримінальної міліції у справах неповнолітніх був затриманий
учень школи-інтернату с. Перехрестя Виноградівського району
Олександр Б., 1985 р.н., який ще у липні 2001 р. самовільно
залишив школу і за цей час вчинив по області 11 злочинів.
У запобіганні злочинності серед неповнолітніх важливе
значення має своєчасне встановлення та притягнення до
відповідальності дорослих осіб, які втягують підлітків у
злочинну ді-яль-ність. Їхні протиправні дії не тільки
сприяють вчиненню під-літками злочинів та інших суспільно
небезпечних діянь, а й спрямовані проти належного виховання,
навчання, формування молодих осіб, виявлення у них
позитивних якостей.
За втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво,
заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми, а також
використання їх для паразитичного існування і вчинення ними
злочинів дорослі притягуються до кримінальної
відповідальності.
Вивчення конкретних кримінальних справ свідчить, що
під-літ-ки разом з дорослими вчиняють такі тяжкі злочини, як
умисне вбивство, у тому числі на замовлення, тяжкі тілесні
ушкодження, розбійні напади, грабежі, крадіжки державного,
суспільного та індивідуального майна громадян, викрадення
транспорних засобів, злісне хуліганство, згвал-тування,
незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення,
збут, розкрадання наркотичних засобів, психотропних речовин
тощо. Причому біль-шість з них без ініціативи з боку
дорослих та їх участі вчинити ці злочини не змогли б.
Мешканець с. В. Ком'яти Михайло М., будучи раніше двічі
судимим, втягнув неповнолітнього односельчанина Юрія П. 1986
р. н., в злочинну діяльність. 25 січня 2001 р. вночі вони
проникли у господарство жителя В. Ком'ят і викрали звідти
алюмінієві труби, чим завдали значної шкоди потерпілому. Ці
ж двоє 3 лютого 2001 р. зламали двері магазину "Продтовари",
звідки винесли товар на 256 грн. Юрій П. у школі, а також за
місцем проживання характеризувався негативно, виховувався у
малозабезпеченій, багато-дітній та неблагополучній сім'ї.
Незважаючи на це, він не перебував у полі зору місцевих
служб та кримінальної міліції, на обліку не стояв, будь-яка
профілактична робота педагогічним колективом учбового
закладу чи службами з ним та батьками не проводилася. Жодні
заходи для своєчасного виявлення та роз'єднання злочинної
групи із згаданих осіб не вживалися. Це тоді, коли Михайло
М., за рішенням суду, за раніше вчинені злочини перебував
під адміністративним наглядом.
Вивчення справ та бесіди з неповнолітніми дають підстави для
висновку, що нерідко підлітки вирішують брати участь у
крадіжках, згвалтуванні, хуліганстві тому, що бачать у цьому
вияв "товариства", не хочуть виглядати боягузами і щоб
заслужити повагу вожаків. Удаване "геройство", бравада,
"товариська" солідарність нерідко призводить до того, що
неповнолітні беруть на себе чужу вину, вигороджують старших
співучасників, чим нерідко користуються досвідчені, раніше
судимі злочинці, рецидивісти.
Втягнення неповнолітнього у вчинення злочину передбачає
певні дії дорослої особи, пов'язані з безпосереднім
психологічним чи фізичним впливом на неповнолітнього з метою
викликати в нього бажання взяти участь у злочині. Видами
такого впливу є переконання, залякування, підкуп, обман,
розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких
спонукань, пропозиція вчинити злочин, обіцянка придбати або
збути викрадене, надання порад про місце і способи вчинення
або приховання слідів злочину, розпиття спиртних напоїв,
вживання наркотичних засобів чи психотропних речовин з
неповнолітнім з метою полегшити схилення його до вчинення
злочину.
За деякими даними, більше половини дітей, які вчинюють
злочини, з "проблемних" сімей, кожний третій
під-лі-ток-правопорушник має неповну сім'ю, у 14 % таких
дітей батьки є алкоголіками, у 4 % неповно-літніх злочинців
останні ведуть аморальний спосіб життя, а у май-же 10 % -
родичі (батьки, брати, сестри) були позбавлені волі. До
речі. Кримінальне законодавство Англії передбачає
кримінальну відповідальність неповнолітніх з 10-ти років (в
Україні з 14-ти) за вчинені ними протиправні дії.
В Україні правовий статус неповнолітніх регулюється Кодексом
про шлюб і сім'ю України та рядом законів. Діє Національна
програма "Діти України", розрахована на 2000-2005 роки,
першочерговим завданням якої є захист прав та законних
інтересів дітей. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001
р. містить як статті, безпосередньо спрямовані на захист
життя, здоров'я та недоторканність неповнолітнього, так і
такі, в яких права неповнолітніх є додатковим об'єктом
захисту.
Термінового вирішення потребують питання правової
освіченості неповнолітніх у своїх правах. Як показують
результати проведеного дослідження, 98 % підлітків 13-14
років не знають ні своїх прав, ні обов'язків, ні нормативних
актів, ні органів у справах неповнолітніх, покликаних їх
захищати. На думку 71 % рес-пондентів, надійно захистити їх
від злочинних посягань можуть лише їхні друзі чи батьки.
Тут можна було б скориститися досвідом західних країн, в
яких інформацію правового характеру щодо особистої безпеки
та своїх прав у доступній формі (ігри, посібники з
малюнками, теле- і відео-програми) починають надавати з 3-4
років і цим викликають інтерес у дітей і підлітків.
Любомир Цебрик
Через недугу до знання
8-рiчна тяжко хвора дiвчинка, попри вердикт лiкарiв,
за рiк пройшла програму двох класів i стала вiдмiнницею
Учора в школах пролунав останнiй дзвоник. Були урочистi
лiнiйки, вiдмiнникам вручали грамоти. Так було i в НВК "Первоцвiт".
Свою грамоту отримала й учениця 2-го класу Христинка Павлик
I це було незвично. Бо дiвчинка жодного дня не була в школi,
не сидiла за партою поруч з однокласниками. Вона би радо це
робила, та на завадi стала тяжка хвороба.
Рiвно два роки тому в сiм'ю Павликiв нечекано-негадано, як
це зазвичай буває, прийшла велика бiда. Шестирiчна Христинка
саме закiнчувала дитсадок, разом з iншими дiтьми готувалася
до школи, тiшилася з того, що восени вже буде школяркою.
Якраз тодi, на початку травня, їй зробили планове щеплення
Манту. I чи-то воно спровокувало таку реакцiю, чи з якоїсь
iншої причини (до речi, лiкарями й досi не з'ясовано причину
захворювання i не визначено точний дiагноз) дiвчинка тяжко
захворiла. Тижнями тривала висока температура, тож разом з
мамою її поклали в мiську дитячу лiкарню. Чотири мiсяцi
пролежали вони тут, але Христинцi краще не ставало. Вiдтак
їх направили в Київ, в Інститут акушерства i гiнекологiї
матерi й дитини, де дiвчинку лiкували шiсть тижнiв. Нарештi
поставили дiагноз "ревматоїдний артрит". Виписали купу лiкiв
i з тим вiдправили додому.
Вiд такої кiлькостi лiкiв (до того ж, бiльшiсть з них
мiстять гормони) дiвчинка стала зовсiм не схожа на саму
себе. Її страшенно рознесло, здавалося, наче її напомпували.
"Ми не могли вийти на вулицю, - згадує мама Христинки, - всi
за нами оберталися". У неї з'явилася задишка, адже маленьке
серце не витримувало такого навантаження. Тодi батьки на
свiй страх i ризик припинили давати їй деякi препарати - i
Христинцi стало краще! Зменшилася маса тiла i їй було вже
легше дихати. Хоча й тепер вона щодня приймає певнi лiки,
без них вона просто не може.
- Ранiше, до хвороби, - каже мама дiвчинки Монiка, -
Христинка була дуже енергiйною й активною. Нi хвилини не
могла всидiти на одному мiсцi. Тепер, звичайно, втомлюється.
Однак любить займатися з молодшою сестричкою, вчить її
читати i писати. Дуже чутлива до змiн погоди, не може бути
на сонцi, а коли прохолодно, їй краще. Може, тому дiвчинка
найбiльше любить малювати сонечко i квiти, бо скучить за
тими днями, коли безтурботно могла бути цiлий день на
повiтрi, пiд ласкавими сонячними променями?
А ще Христинцi дуже не вистачало своїх друзiв по садочку.
Адже всi вони вже стали школярами, а їй лiкарi суворо
наказали: "Нiяка школа!" Незважаючи на це, батьки все ж
вирiшили, що їхня донька буде вчитися.
Батько дiвчинки, Сергiй, звернувся до дирекцiї НВК "Первоцвiт"
i тут йому пiшли назустрiч. З Христинкою стали займатися
вчителька Ольга Василiвна Кравченко, яка приходила до хворої
дiвчинки 2-3 рази на тиждень. Крiм того, вчителька
англiйської мови Вікторія Юріївна Король. I дiвчинка
показала дуже хорошi здiбностi - незважаючи на стан
здоров'я, за рiк засвоїла програму 1 i 2 класiв чотирирiчної
початкової школи.
- Коли я почала займатися з Христинкою, - роз-по-вi-дає
Ольга Ва-силiвна, - вона не спiз-навала всi букви, склади.
Тепер вона дуже добре читає, пише акуратно, без помилок, - а
спочатку їй важко було тримати ручку в руках. Дiвчинка дуже
наполеглива, старанна, переживає, якщо в неї щось не
виходить.
Любить математику, але залюбки i читає. Загалом заняття з
Христинкою не викликають труднощiв, у дiв-чин-ки нормальна
реакцiя на все. Хiба що одна складнiсть - трiшки повiльно
думає, важкувато їй розповiдати. Очевидно, тут дається
взнаки нестача спiлкування з однолiт-ками. Дiти, з якими
вона ходила в садок (теперiшнi другокласники), не забувають
Христинку, передають їй через мене записки, малюнки; вона
теж часто питає про дi-тей. Дуже хочу вiрити, що все в неї
буде гаразд.
Так, у це дуже хочеться вiрити. На це сподiваються i батьки.
Лiкарi потiшили їх тим, що, можливо, дiвчинка хворобу
"переросте" й буде знову здоровою. Є лиш одна надiя на чудо
i на Бога. I нi-я-кого захисту. А сьогоднi Мiжнародний день
захисту дiтей. Можливо, на мiж-на-родному, глобальному рiвнi
для захисту дiтей щось-таки робиться. А для окремої дитини у
нашій державi - майже нiчого. Так є й у випадку з Христиною
- турботи, всi витрати на лiкування, поїздку в Київ лягли
тягарем на плечi батькiв. I, чесно кажучи, їхня витривалiсть,
їхня любов до своєї дитини i переживання за неї викликають
глибоку пошану. Адже в цiй молодiй сiм'ї зростає троє дiтей,
крiм 8-рiчної Христинки ще 4-рiчна Монiка та пiвторарiчний
Сергiйко (троє дiтей - нинi взагалi рiдкiсть, а особливо для
молодих сiмей). Вони роблять усе, що в змозi, аби їхня
дитина не вiдчувала, що не така, як усi. А годувальник у
сiм'ї один - батько. Хiба що ще врахувати той мiзер, що
отримують на Сергійка та Христинку. Можливо, допомогло б
Христинцi обстеження в якiйсь iншiй клiнiцi, навiть
закордоннiй. Та тiльки куди звертатися i де взяти на це
грошi?
Єва Деметер
Шкода, що діти - не
національний пріоритет
Державних програм охорони дитинства і материнства сьогодні
не бракує. Їх - десятки. Бракує лише грошей для їхньої
реалізації. Як завжди. Дивно, адже для "вкрай необхідних
державних перетворень", переважно в столиці (престиж Києва -
престиж держави), кошти знаходяться. Як шкода, що діти не
входять до числа національних пріоритетів!
Але чого варте тоді те суспільство, яке кидає напризволяще
своє майбутнє? Воно ризикує в такому разі залишитися без
майбутнього.
Яку ж соціальну захищеність мають сьогодні молоді сім'ї з
дітьми та діти зокрема?
Коментує заступник начальника головного управління праці і
соціального захисту населення ОДА Ганна Морозюк.
З 1 січня 2002 року набув чинності Закон України "Про
державну допомогу сім'ям з дітьми". Цим Законом встановлено
всього 5 видів допомог, розміри яких, проте, значно вищі,
ніж раніше:
- допомога при вагітності і пологах (розмір допомоги - 100 %
середньомісячного доходу);
- одноразова допомога при народженні дитини (в розмірі 200
грн.);
- допомога по догляду за дитиною до досягнення нею
трирічного віку (в розмірі 40 грн.);
- допомога на дітей, які перебувають під опікою чи
піклуванням;
- допомога малозабезпеченим сім'ям.
Останні два види допомог мають адресний характер і
призначаються з урахуванням середньомісячного сукупного
доходу. Окремо надається допомога на дітей-інвалідів.
Соціальна допомога на дітей-інвалідів до 16 років Законом
"Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та
дітям-інвалідам" встановлена в сумі 56 гривень на місяць.
Крім того, передбачена надбавка на догляд, що призначається
одинокій матері (батьку), яка(ий) здійснює догляд за
дитиною-інвалідом у розмірі 50 % від рівня забезпечення
прожиткового мінімуму (80 гривень) - це на дітей віком від 6
до 16 років, а на дітей до 6 років - 30 %.
Мало це чи багато? Поміркуйте.
|
