|
І знову згадуючи Адальберта Ерделi — славного сина
Карпатського краю (1891—1955)
Вiд дня народження Адальберта Ерделi, видатного живописця,
одного з засновникiв Закарпатської худож-ньої школи, 25
травня минуло 111 рокiв...
Творча спадщина Адальберта Ерделi, без перебiльшення, є
надбанням не тiльки європейської, але й свiтової культури.
Iм’я його вписане золотими буквами в iсторiю
захiдноєвропейського мистецтва початку ХХ ст. Живописнi
полотна Ерделi зберiгаються у державних галереях та
приватних колекцiях Чехiї, Нiмеччини, Iталiї, Угорщини,
Францiї, Швейцарiї та iнших країнах. Йому випало на долю
жити й творчо працювати в багатьох країнах Європи. Зокрема,
на початку своєї творчої бiографiї кiлька рокiв вiн жив в
Нiмеччинi, пiзнiше — Францiї. Там вiн глибоко вивчав
європейське мистецтво i багато творив. З-пiд його пензля
вийшли сотнi живописних полотен, частина яких увiйшла в
мистецький фонд нашого краю. А. Ерделi був високоосвiченою,
глибокоерудованою людиною, вiльно володiв кiлькома
європейськими мовами: угорською, нiмецькою, французькою,
українською, росiйською. Добре знав iсторiю свiтового
мистецтва, фiлософiю. Був людиною планетарного масштабу з
європейським свiтоглядом, справжнiм громадянином Європи.
Саме цього йому нiяк не могли вибачити «совєти», охрестивши
«безпаспортним космополiтом», «декадентом». Сучасники
згадують, що Ерделi був доброю, щедрою i глибокорелiгiйною
людиною. Жив за Божими заповiдями. Маестро був толерантним,
нiколи i нiкому не нав’язував своєї думки, поважав своїх
колег та учнiв, завжди був готовий захистити слабiшого,
скривдженого. Внутрiшнiй аристократизм А. Ерделi, його
артистизм у життi, широта та глибина свiтогляду вражали, не
залишали байдужим нiкого, кому довелося знати його. Жiнки
божеволiли за ним, i вiн не був байдужим до них... Навiть
зараз старше поколiння iнтелiгентiв пам’ятає багато iсторiй
з його життя. Iм’я митця оповито легендою.
Величезний внесок зробив А. Ерделi в органiзацiю i
формування Закарпатської художньої школи, становлення якої
почалося в 20-х роках ХХ ст. Тодi Ерделi був уже зрiлим
визнаним майстром. Залишилося в минулому навчання в
будапештськiй Академiї мистецтв, яку вiн закiнчив з
вiдзнакою, робота пiд керiвництвом вiдомих угорських
художникiв-реалiстiв Тиводара Земпленi (1864—1917) та Кароля
Ференцi (1862—1917), вплив яких на молодого митця був
найбiльш значним. Вже вiд 1916 року Ерделi розпочинає свою
педагогiчну дiяльнiсть. Вiн викладає рисунок у Мукачiвськiй
реальнiй гiмназiї. Але жадоба до пiзнання свiту, до нових
знань, вiчний неспокiй митця штовхає його до змiн, до
рiшучих крокiв. У 1922 р. вiн вирушає до Мюнхена, в один iз
найбiльших художнiх центрiв Європи. Там прожив чотири роки.
Спочатку було важко, нерiдко обiдав не частiше, нiж раз на
три днi. Але поступово завойовує популярнiсть талановитого
портретиста. Вже в 1923 р. в Мюнхенi вiдбулася персональна
виставка А. Ерделi, яка пройшла з великим успiхом.
Мюнхенський перiод митця вiдiграв у його творчостi значну
роль.
Пiсля Мюнхена Ерделi багато подорожує країнами Захiдної
Європи. На батькiвщину художник повертається лише в 1925 р.
i влаштовується працювати в Ужгородську учительську
семiнарiю викладачем рисунка. Розумiючи, що годин на
викладання рисунка в семiнарiї занадто мало для пiдготовки
професiйного художника, А. Ерделi та Й. Бокшай вiдкрили в
Ужгородi в 1927 р. приватну Публiчну школу рисунка. Рисунок
i живопис тут вивчали за програмами академiчних художнiх
навчальних закладiв. До найталановитiших учнiв цiєї школи
належали А. Коцка, А. Добош, Е. Контратович, А. Борецький,
З. Шолтес. Саме вони стають основою закарпатської художньої
школи.
У 1925—1929 рр. А. Ерделi впевнено завоював звання
провiдного портретиста, вiдомого далеко за межами рiдного
краю. («Портрет батька» (1926), «Юна художниця» (1928),
«Цигани» (1928) та iншi). Художник бере участь у виставках у
Брно (1928), потiм була персональна виставка 1929 р. у Празi,
експонована також в Ужгородi. Позитивнi вiдгуки на цю
виставку публiкувалися в чеських, нiмецьких, українських
газетах. Але, незважаючи на успiх, Ерделi вирiшує їхати в
Париж — столицю мистецтва свiту. Вiн вiдправляється туди з
метою зрозумiти iдеї i принципи, на яких базується мистецтво
Європи того часу. Там близько знайомиться з творчiстю
Пiкассо, Матiса, Леже. Ерделi напружено трудиться i
навчається в художнiй колонiї Гаржелес на Єлисейських Полях.
Вже в 1930 роцi вiн бере участь у виставках разом з
французькими художниками. Серед багатьох художнiх напрямiв
Парижа Ерделi притягують колористичнi шукання А. Матiса, А.
Дерена, але найбiльше конструктивнiсть, чистота кольору та
монументальнiсть П. Сезанна. Саме вплив останнього на
творчiсть Ерделi був переважаючим. Це неважко помiтити,
глянувши на роботи художника, створенi в 30-х роках. Роки
творчої роботи в Парижi не минули безслiдно. Змiнюється
колорит його картин, який стає насиченiшим i свiтлiшим, а
форма — спрощенiшою, узагальненiшою i декоративнiшою. Вплив
Сезанна вiдчувається в активнiй ролi чистого кольору,
смiливому, вiльному пiдходi до натури, дещо декоративнiй
конструкцiї картин. Водночас А. Ерделi вкладає свою
емоцiйнiсть у картину, свiй неповторний нацiональний
колорит.
З iншого боку Е. Контратович, учень i друг А. Ерделi,
згадує, що Париж розчарував художника. Вiн чекав бiльшого.
Його вразила велика кiлькiсть бездарних художникiв,
поширенiсть дилетантизму, що цiлком задовольняв естетичнi
смаки мiщан. Ерделi побачив, вiн нi в чому не гiрший за
багатьох академiкiв живопису, а часто навiть кращий.
Можливо, саме тодi у нього з’являється мрiя заснувати
Академiю мистецтв удома, в Ужгородi.
У 1931 роцi А. Ерделi повертається в Ужгород. Цього ж року
разом із Бокшаєм органiзовують Товариство дiячiв
образотворчих мистецтв Пiдкарпатської Русi. У складi
Товариства було багато представникiв рiзних нацiональностей,
проте критики вiдзначили в ньому «руське ядро», в складi А.
Коцки, А. Борецького, Е. Контратовича, А. Добоша, З. Шолтеса
та iншi. А. Ерделi обрали головою Товариства, секретарем —
А. Коцку. Одним iз завдань Товариства А. Ерделi вважав
необхiднiсть боротьби за справжнє мистецтво на противагу
мiщанству, яке пропагували дилетанти. Тому виставки
Товариства в Ужгородi, Мукачевi, Кошицях, Братиславi i Празi
знаходять у професiйних колах живий i позитивний вiдгук,
витримують тверду конкуренцiю професiйностi на тогочаснiй,
дуже багатiй царинi образотворчого мистецтва Чехословаччини.
Вiдтодi критика вiдмiчає народження нової Закарпатської
школи живопису, для якої характерне, перш за все, гостре
вiдчуття рiдного краю, вiдкриття його краси i своєрiдностi.
Практично немає такої сторiнки з життя краю, яке не знайшло
свого вiдображення на полотнах художникiв Закарпатської
школи 20—40-х рокiв.
Зусилля А. Ерделi спрямовані на вiдкриття спецiального
художнього навчального закладу увiнчалися успiхом. У 1946 р.
в Ужгородi вiдкрито Державне художньо-промислове училище,
першим директором якого став А. Ерделi. Але уже в 1947 р.
його усунули вiд керiвництва, призначивши на його мiсце I.
Гарапка. Вiд 1947 року почалося переслiдування митця, вiн
опиняється в ролi головного об’єкта критики. В газетах «Закарпатская
Украина» з’являються розгромнi статтi, де його звинувачують
у тому, що вiн не звiльнився вiд «вантажу Захiдного
декадентського ставлення до мистецтва» в «формалiзмi» i «космополiтизмi».
(М. Тевелев, «Закарпатская Украина», 27 листопада 1947 г.).
На сторiнках газети «Закарпатська правда» вiд 23 березня
1949 року у статтi «Розгромити охвiстя космополiтiв у
Закарпаттi» А. Ерделi названо «формалiстом i буржуазним
естетом в образотворчому мистецтвi». Усе це, як згадує Е.
Контратович, «Ерделi дуже важко переживав, дуже розчарувався
у всiх, нiкому не довiряв». Мистецтвознавець Г. Островський
так описує душевний стан митця: «Вiн не мiг зрозумiти, чому
повинен писати на виставку не так i не те, до чого лежить
душа, а так i те, що вважає начальство; «чому вiн, художник
європейського рангу, повинен заробляти на хлiб насущний не
творчiстю, а копiюванням жахливих портретiв «людини з
вусами». Незважаючи на критику i намагання влади унiфiкувати
творчу манеру всiх художникiв, А. Ерделi не зрадив свого
таланту, зберiг своє творче обличчя. Переслiдування та
безпiдставне звинувачення Ерделi звели його передчасно в
могилу. 19 вересня 1955 року вiн помер.
Минають роки, десятилiття, але не зникає вiдчуття незримої
присутностi i участi, бiльше того, необхiдностi А. Ерделi в
художньому життi сучасного Закарпаття. I рiч, напевно, не
тiльки в тому, що його полотна не втратили своєї чарiвностi,
сприймаються сучасними за духом, поетикою, засобами
виразностi. Сама особистiсть художника, з його внутрiшньою
свободою творчого духу, загостреним вiдчуттям гiдностi,
безкорисливим i самовiдданим служiнням мистецтву i тiльки
йому одному бачиться адекватною епосi духовного
розкрiпачення, ще бiльшою мiрою прообразом тих, хто прийде
услiд за нами.
Глибокий патрiотизм, у поєднаннi з блискучою обдарованiстю
живописця, висуває А. Ерделi в ряд найвидатнiших дiячiв
прогресивної культури Закарпаття. Все його життя — невгасиме
горiння, постiйний творчий неспокiй. Вiн умiв заражати своїм
ентузiазмом всiх, хто опинявся поряд з ним, умiв постiйно
пробуджувати iнтерес до всього нового, без якого неможливий
рух уперед. Важко переоцiнити його вплив як на безпосереднiх
учнiв, так i на наступнi поколiння художникiв Закарпаття.
Володимир Мишанич
Все більше закарпатців
відвідує Словаччину
25 червня 2000 року було засновано Генконсульство Словаччини
в обласному центрі. За час існування ним видано 44 783 візи.
З них 8 502 - у 2000 році, 26 127 - у 2001 році, а протягом
поточного року оформлено 10 154 візи. У сфері консульської
агенди оформлено 422 заяви про отримання дозволу на
пості-йне й тимчасове проживання на території Словацької
Республіки, 309 заяв на отримання статусу закордонного
словака, посвідчено 71 документ та виконано 46 справ з
легалізації.
Про співпрацю зі Словаччиною, нове у візовому режимі йшлося
на зустрічі з Генеральним консулом Словаччини Ігорем Барто
(читайте у розділі БІЗНЕС).
Америка: диктатура иллюзий
или иллюзия демократии (памфлет)
Запретный плод, как известно, вне зависимости от своего
настоящего вкуса кажется почти всегда нам сладким - такова
уж человеческая психология. Согласно этой же психологии, на
уровне инстинктов нам представляется, что где-то там,
далеко, небо - голубее, трава - зеленее, люди - счастливее.
В общем, хорошо там, где нас нет. Между тем, такая установка
далеко не безобидна.
При определенном влиянии, пропаганде в некое Эльдорадо
начинают верить вполне даже здравомыслящие люди. Причем те,
которые не так давно с достаточной критичностью относились к
пропагандистской системе собственного государства.
А в том, что сейчас в Украине происходит грубое
пропагандирование "американского образа жизни", сомневаться
не приходится. Ведется оно по всем направлениям и рассчитано,
в первую очередь, на молодежь.
Достаточно вспомнить голливудские фильмы, где русские и
украинцы - это вечное пьяное быдло, речь - один мат (хотя
говорят, что русские (надо знать их традиции) никогда не
матюкаются, они просто так разговаривают!). В то же время
американцы - "ум, честь и совесть нашей эпохи". Последний
шедевр на эту тему - "Врач у ворот". Трудно не поверить
такой "реальной картинке", которая благодаря куче вложенных
денег выглядит как репортаж с места событий. Но это не
больше, чем очередная сказка, мишура для недоразвитых
переростков, которые жить не могут без action и happy enda.
Проглатывают это и наши "тинейджеры", хотя такая клевета на
нашу армию должна возмутить каждого, кто знает свою историю
и уважает себя! Обидно за ветеранов, которым 9 Мая бесплатно
показывали эту муть. Возникает вопрос: как могла победить в
этой войне толпа придурков, постоянно находящихся в пьяном
виде и на грани истерики?
Но в том то и дело, что пропаганда рассчитана не на логику,
а на тупое зондирование. Сюда относится и специфический
американский юмор (теперь каждый украинский школьник знает,
что тортом в лицо - это очень смешно, т. е. надо смеяться),
и Coca-Cola, и Macdonalds, и тот суржик английского, на
котором общается наша молодежь.
Последнее молодежное веянье: одежда, обувь, сумки и т. д. с
государственной символикой Америки, в основном это флаг США.
Сейчас этим завалены все базары и магазины - значит, будет
модно не один сезон. Вы представляете себе, чтобы американцы
носили жовто-блакитные флаги, пели "Гей, на горi",
поздравляя, говорили "С днем рождения" вместо "Happy
Birthday". Не представляйте, им это и в голову не прийдет,
так как культ своей страны им прививают с детства. И культ
той же страны хотят привить и нам. И вовсе не для того,
чтобы с нами породниться, а для того, чтоб, когда нас будут
бомбить, все думали, что пришли... свои!
В такой дисциплине, как международные отношения, есть
понятие "пропагандистский стереотип" - т. е. государство
часто бывает заинтересовано в создании определенных
стереотипов и в восприятии их другими государствами.
Америка - страна довольно плодовитая на эти самые стереотипы
как для внутреннего пользования (американская мечта), так и
для наружного (все то, что выливается на наши головы).
Страна-бутафория, красивая и благополучная снаружи, а на
поверку оказывается всего лишь дорогой декорацией.
Главная внутреннея проблема - это ограниченность и
бездуховность граждан. Америка развращает комфортом,
современными технологиями и оборудованием - лучшими в мире и
готовыми к немед-лен--ному употреблению. Ready for use.
Вез-де, куда бы американские "цивилизаторы" не сунули свой
нос, после них остается только выжженная земля - бездуховный
мир, превращенный в "хайвей"; одномерный мир, плоский, как
рекламный щит.
Мы не "откроем" Америку в том смысле, как широко известна
нелюбовь к американцам европейцев, которые говорят о них
так: "Садясь за стол, американец кладет ноги справа и слева
от тарелки". А вот что говорит о них один из классиков
европейской литературы Макс Фриш: "Их важничанье - мы-де
американцы, мы-де без комплексов. На самом же деле - это
отбросы общества и ничего, кроме глотки и самомнения". Если
быть еще точнее, без комплексов лишь девушки с панели... это
по-нашему.
Уровень жизни вместо смысла жизни. Шок получили молодые
австралийцы после телемоста со своим кумиром - певицей
Бритни Спирс. Девушка, думая, что микрофоны уже отключены,
высказалась в том духе, что, мол, кого интересует, где
находится эта Австралия. Эффект был велик. Вот вам и предмет
для подражания.
В общем, главная ценность американцев - доллары, и этим
ценностям они набиты доверху, остальное просто не помещается.
Под видом помощи и кредитов нам спускают планы полного
разрушения экономики, выполняя которые мы закрываем шахты,
превращаем подсолнечник в царя полей, не сертифицируем
ввозимые товары и медикаменты и т. д.
Точно так же не надо принимать за чистую монету все, что нам
советуют. Их знаменитые американские улыбки значат только
то, что им от вас что-то нужно, как и их советы - для
собственной пользы, а не для нашей. Колония должна не только
понимать своих хозяев, но и знать свое место.
Но американцы глубоко ошибаются, думая так об Украине. Наш
народ - очень уж свободолюбивый! Недавно проведенный опрос
1000 человек показал, что добровольно... в тюрьму, в том
числе и колонию никто не хочет! Вот так, Америка!
Вся внешняя политика Америки - на виду. Но мы люди простые,
открытые, зла не держим и камень за пазухой прятать не будем!
Но придерживаться и жить "по понятиям", что диктатура -
когда нас "имеют" - не для нас. Сейчас кругом демократия,
есть выбор, кому отдаться...
А молодежь наша только с виду такая аморфная и легко
поддающаяся на дешевое, пардон, дорогое вранье, на иллюзии.
Ведь это - дети своих родителей и внуки своих
дедов-ветеранов. Наследственность свое возьмет, равняться
есть на кого! Правда, лишь бы не слишком поздно было.
Владимир Б., г. Ужгород
Ходили опришки:
кримінал по Карпатській Русі
Закарпатська обласна дирекція страхування
"Гарант-АВТО" продовжує цикл публікацій
з історії страхування на Закарпатті
Злочинець, що ігнорує закон та мораль, є для суспільства лихом, не ліпшим
за стихійне. Проте всяка біда має свою раду. Страховий поліс
у кишені однаково бажаний і для погорільця, і для
пограбованого, а тому майно страхують так само від пожежі,
як і від злому. Людей, зрештою, теж
На кордоні у всі часи та між усіх народів спостерігалася
критична кількість аферистів, бандитів, контрабандистів та
інших "народних месників". Закарпаття дістало ста-тус
прикордонної території, здається, з часів виникнення самого
поняття межі між державами. Ситуація з криміналом тут
нечасто була ідилічною. Страховим товариствам доводилося
враховувати цей момент. Крім того, в політичному плані
1920-1930 рр. були вельми напружені. Тому навіть в
Під-кар-патській Русі вибухали шпигунські скандали.
Фігурували у них здебільшого члени комуністичного
інтернаціоналу, проте траплялися резиденти урядів сусідніх
країн.
У 1912 р. Штат ужгородської поліції скла-дав 30 осіб.
Австро-угорські жандарми вмі-ли нагнати жаху на наших
земляків - з ім-пер-ських часів залишилися примовка "Жан--даря
ся бою" і низка народних балад про порубаних і постріляних
опришків. За демократичної Чехословаччини поліційна служба
розширилася набагато. Простора будівля крайової жандармерії
дотепер стоїть в Ужгороді на Галагові. Лібералізація
тутешнього життя привела до пожвавлення усіх суспільних
відносин, до решти і між сищиками та розбійниками теж.
По-лі-ційні службовці для запобігання корупції діс-тавали
відмінне матеріальне забезпечення. А крім того, їм на
пільгових умовах надавалася ціла система страхових послуг:
охорона громадського порядку - справа ризикована не лише для
поліціянтів, а й для їх рідних та близьких. Страхові агенції
координували роботу відповідно до нових умов.
Любителів поговорити про теперішнє падіння моралі та без
вороття минулі часи цноти і честі мушу засмутити. Перша
кокаїнова афера була викрита ужгородською поліцією в лютому
1935 р. Кокаїн ішов з Німеччини залізничними каналами і
розпродувався на наших теренах з допомогою кількох аптекарів
та лікарів. Усіх їх з кур'єрами включно дали до арешту,
проте в той час покарання за наркоторгівлю не були суворими.
Колись уже писалося про "останнього карпатського опришка"
Ілька Липея, котрий у 1935 р. гастролював на полонинах і
фотографувався з пограбованими туристами. Проблема
чехословацької влади полягала лише в тому, що опришком він
аж ніяк не був. Між двома світовими війнами нашими горами
вешталося багато непевного озброєного люду, котрий,
влаштовуючи свої справи, м'яко кажучи, ігнорував
кримінальний кодекс. До діла з ними мали не стільки
поліціянти, скільки лісники, бо за порубаний ліс та вибитого
звіра від-по-відати доводилося їм з стра-хо-вими агенціями
на пару. В горах стріляли постій-но і часто по людях. Газети
того ча-су містили про те пові-дом--лен-ня мало не через
номер. Страхова книжка пере-січ-ного лісника, списана
від-мітками про найрізноманітніші внес-ки на випадок
фатальних обставин, красномовно свід-чить про небезпеку
професії.
В сільських корчмах іноді замість горілки подавали
від-відувачам розріджений денатурат. Системи з того не
вийшло, хоча траплялося часто. А Потерпілі рідко володіли
медичними страховими полісами, а тому не завжди могли
розраховувати на кваліфіковану лікарську допомогу. Чеська
влада намагалася вирішити обидві проблеми, але свідомість
населення гартувалася повільно. Тепер якість алкогольних
напоїв теж залишає бажати кращого. Втім, як і свідо-мість
населення.
Знаходилося багато бажаючих поліпшити своє матеріальне
становище, запаливши застраховані крамниці або хати,
попередньо повивозивши майно і крам. Такі дилетантські трюки
легко викривалися досвідченими страховими агентами, але
людині властиво сподіватися на краще і тому загалом число
комбінаторів зменшувалося повільно.
Кордони Чехословаччини тоді були прозорими, тому проблема
контрабанди майже не виникала. Вулицями міст і дорогами краю
зрештою вдавалося пересуватися безперешкодно та безпечно.
Проте тоді чітко усвідомлювався момент - на кожну коштовну
річ завжди знаходяться претенденти, окрім законного
власника. Справа страхування - попіклуватися на всяк випадок
про компенсацію.
Володимир Гуцул
При написанні статті використано матеріали з фондів
Закарпатського краєзнавчого музею.
"Воля народу"
ФЕЙЛЕТОН
Як відомо, в Україні остаточно скасували смертну кару. Ця
визначна подія новітньої іс---торії нашої держави була
зумовлена вкрай серйозними передумовами, про які йтиметься
нижче.
Так от, раптово, без будь-яких попереджень сенсаційно впав
рівень злочинності до 1-2 %, причому важкі і жорстокі
злочини практично зникли, члени вчорашніх злочинних
угруповань враз перекваліфікувались у педагогів і стали
викладати в школах предмет "історія бандитизму", кілери
перекваліфікувались в інструкторів тиру, а маніяки на
вихователів дитячих садків.
Несказанно зросла безпека громадян. Люди навіть почали
знімати з помешкань броньовані двері, більше того, йдучи
ввечері на прогулянку вже не беруть до кишені автомат "УЗІ",
а на плече реактивний гранатомет.
Повсюдно спостерігається небачена гуманізація суспільства -
на образу відповідають люб'язним "дякую", під побої
підставляють найзручніші для кривдників місця, щоби взяти до
себе в сім'ю злочинця на перевиховання, вишиковуються цілі
черги біля в'язниць.
Незбагненно піднісся рівень життя громадян - давно вже на
вулиці не знайдеш жебраків і бомжів, усі вчасно отримують
напрочуд великі зарплати і пенсії, таким чином корисливі
злочини зникли взагалі.
Нежданно вулканічно зріс рі-вень правосвідомості - громадяни
спілкуються виключно цитатами з Конституції, а колишні
злочинці - цитатами з Кримінального кодексу.
А до чого зросла мораль! Всі без винятку злочинці пройнялися
високими християнськими цінностями і після удару в лі-ву
щоку неодмінно підставляють праву; громадяни абсолютно
викорінили нецензурну лексику у спілкуванні і навіть витерли
геть-усі недвозначні написи на стінах.
А як змінилося ставлення суспільства до запеклих злочинців!
Люди, які ще учора люто ненавиділи вбивць і гвалтівників
сво-їх рідних і друзів, раптом пройнялися надлюдським
милосердям і любов'ю до всього злочинного елементу і ладні
його пестити та носити на руках (щоправда дехто до
найближчого провалля).
Та це ще ніщо у порівнянні з непереборним бажанням громадян
віддавати свої кровні гроші на утримання ув'язнених
злочинців. Вони створюють спеці-альні фонди, і ледь не всю
зарплату переказують туди і неймовірно щасливі своєю
пожертвою. Більше того, громадськість вимагає введення
нового податку на утримання ув'язнених.
Зважаючи на все вищенаведене, в країні піднялася ціла хвиля
всенародних протестів з вимогою скасувати смертну кару. Ця
ак-ція не оминула жодного міс-та і села. Всі абсолютно
одностайно висловились за скасування цієї ганебної кари. Не
знайшлося бодай якоїсь меншості, яка виступила б проти.
Народ навіть хотів винести це питання на референдум, щоб
закріпити в законі одностайну народну волю. Та на референдум
не винесли. Кажуть, там були важливіші питання. До того ж не
зможе пересічний гро-ма-дянин відповісти на таке склад-не
питання, як скасування смертної кари, це ж бо не легеньке
питання про двопалатний парламент, котре розуміє кожна
доярка.
І саме тому, враховуючи що в нас істинно демократична
держава, базуючись виключно на одностайній волі народу, вищі
державні органи просто змушені були прийняти рішення про
скасуванння смертної кари.
Щоправда, деякі недоброзичливці намагалися довести абсолютно
безглузду річ, що скасування смертної кари нам нав'язують
ззовні, навіть (о жах!) конкретно вказували, яка саме
між-на-родна орга-нізація наполягає на цьому. Та ці вигадки
рішуче від-ки-далися. Адже, як відомо, зарубіжні країниі
організації ніколи не втручаються у внутрішні справи інших
країн, до того ж, там, за кордоном, з криміногенною
ситуацією все добре, хіба що регулярно раз у квартал якийсь
учень розстрілює півшколи з автоматичної зброї, та час від
часу терористи підривають авіалайнери, повні пасажирів, але
це вже стало нормою і не впливає на рівень злочинності.
Та попри всі спекуляції і провокації з цього питання, слід
рі-шуче заявити: Україна скасувала смертну кару самостійно,
не заз-навши жодного зовнішнього впливу, зробила це виключно
втілюючи в життя одностайну во-лю всього українського
народу.
Та так чи інакше (а швидше інакше), та парламент скасував
смертну кару, замінивши її довічним ув'язненням. Тепер
убивці мають право вбивати, а законослухняні громадяни
несуть обов'язок їх довічно годувати і утримувати.
Це визначне, воістину історичне рішення було зустрінуте в
народі бурхливою радістю, а в місцях позбавлення волі -
масовими гуляннями. Народ навіть запропонував визнати цей
день державним святом. А злочинці, за деякими даними,
замовили прижиттєві пам'ятники кожному з посадовців, котрі
прийняли це чудове рішення.
Тепер, за логікою речей, наші державні мужі можуть іти й
далі. За деякими неперевіреними даними, вже існує проект
закону про заміну ув'язнення на домашній арешт у себе на
дачі чи підписку про невиїзд за межі земної кулі. Якщо й
далі йти у цьому напрямку, незабаром злочинцям вручатимуть
премії за вчинений злочин - чим важчий, тим біль-ше...
Та якщо серйозно, то так чи інакше, закон є закон і його
слід виконувати. Але також є і деякі питання:
--- чому не питають думку народу при прийнятті таких
важливих рішень?
--- чому держава, що вважає себе демократичною, йде проти
волі свого народу?
--- кому вигідне скасування смертної кари?
--- і нарешті скасуванння смертної кари це прояв гуманності
чи безсилля?
А поки що суспільству залишається сподіватися, що злочинці
стануть такими ж гуманними до громадян, як і держава до
злочинців.
Владислав Губко
В Україні "сидять" майже
200 тисяч громадян
На сьогодні в Україні від-бувають покарання 193,3 тися-чі
громадян. До довічного ув'язнення в Україні засуджено 706
осіб, близько 500 ще по-винні прибути для відбування
покарання. Про це повідомив начальник Департаменту з
виконання покарань Володимир Льовочкин
Він зазначив при цьому, що чисельність ув'язнених порівняно
з минулим роком поменшала на 30 тисяч завдяки амністії,
оголошеній Президентом до 10-річчя Незалежності України. У
той же час він повідомив, що станом на початок 2002 року з
28 тисяч 818 громадян, які підпали під амністію, були
повторно затримані близько 100 осіб.
За словами Володимира Льовочкина, у зв'язку з
декриміналізацією деяких статей Карного кодексу в його новій
редакції передбачається перегляд строків позбавлення волі
для близько 25 тисяч осіб. Володимир Льовочкин нагадав, що в
новій редакції ККУ відсутнє поняття "особливо небезпечний
рецидивіст". У зв'язку з цим строки покарань будуть
переглядатися судами. На даний момент близько 3 тисяч осіб
уже звільнилися.
Начальник Департаменту з виконання покарань зазначив, що
значно покращилася ситуація з переповненістю місць
позбавлення волі. Насамперед цьому сприяла амністія.
За словами Володимира Льовочкина, в Україні нараховується
180 установ виконання покарань. На їх утримання у 2002 ро-ці
виділено з державного бюджету 418,6 мільйона гривень, а
також заплановано отримати за рахунок спеціального фонду 62
міль-йони гривень. Володимир Льовочкин повідомив, що
минулого року потреби Департаменту з виконання покарань були
профінансовані на 95 % (352 міль-йони гривень). Цього року
фінансування дещо покращилося.
На даний момент в Україні 12,6 тисячі осуджених хворі на
туберкульоз - вони відбувають строк покарання в лікарнях, що
входять в систему Департаменту з виконання покарань.
За словами начальника Департаменту, зараз процес лікування
хворих туберкульозом проводиться ефективніше, ніж раніше.
Зокрема, ліки для цього Міністерство охорони здоров'я
України надає безкоштовно.
Відповідаючи на питання про створення відокремлених місць
для відбування покарань для хворих на ВІЛ/СНІД, Володимир
Льовочкин сказав, що ця ідея "не витримала перевірки часом".
Зокрема, за висновками експертів Ради Єв-ро-пи, це порушує
права людини. Крім того, проти цього були жи-те-лі тих
населених пунктів, де планувалося створити установу для
відбування покарання громадянами, хворими на ВІЛ/СНІД.
Дещо з історії тюремних
ув'язнень
Про терміни тюремного ув'язнення у давнину дослідникам
відомо небагато: вважалися за правило арештування цілих
династій і їхнє безстрокове утримання у нелюдських умовах.
Найбільш достовірні відомості про дуже довготривалі терміни
належать до пізнього Середньовіччя: інк-ві-зитори жорстоко
винищили орден катарів, більшість чен-ців були спалені, інші
засуджені до до-вічного ув'язнення - двох остан-ніх ченців
випустили з фортеці Монсегюр у 1296 році. Вони провели у
камері разом 52 роки. Їхня подальша доля невідома.
Найтриваліший тюремний строк, про який знає історія, випав
на долю американця Пола Хейдела. У 1911 році
сімнадцятирічним юнаком він убив людину. Суд знайшов
пом'якшувальні обставини, і замість страти Хей-дел отримав
довічне ув'язнення. Від дострокового звільнення він чомусь
відмовився і просидів практично усе ХХ століття - 69 років,
з 1911 по 1980 рік. 86-річним дідом він був випущений на
волю і залишив в'язницю Фішкілл у Біконі, штат Нью-Йорк, яка
завдяки Хейделу потрапила до Книги рекордів Гіннесса. Про
подальшу його долю теж нічого невідомо.
А найтриваліший термін тюремного ув'язнення випав усе-таки
на долю Білла Уолеса, який у 1925 році у Австралії застрелив
людину і прожив у в'язниці останні 69 років свого життя. Він
помер у 1989 році в тюремній психіатричній лікарні у віці
107 років.
Патріотизм по-американски та інший ідіотизм
Щодо похмурих рекордів для одиночних камер, то японець
Садаміті Хіросава у 1948 році отруїв кількох службовців
банку ціанистим калієм, щоб поцупити 370(!) доларів.
Хіроса-ва просидів 39 років у очікуванні стра-ти і помер у
1989 році.
28 років наодинці провів Нельсон Мандела, і всі ці роки його
віддано чекала дружина Вінні, яку він і залишив незабаром
після тріумфального звільнення (сидів він у в'язниці на
острові Роббен, яка відома своїми жахливими умовами).
Мабуть, найбільш кричущим випадком прояву патріотизму був
вирок, винесений окружним судом штату Монтана у 1918 році
такому собі Е. В. Старру, який за відмову поцілувати
державний прапор США був засуджений до 20 років тюремного
ув'яз-нення. І дарма обвинувачуваний виправдовував себе тим,
що боявся підчепити холеру, яка лютувала тоді у країні, вищі
інстанції залишили вирок без змін. Воістину, дурні - вони й
у Америці дурні.
24-річна американка Тереза Даун Келлер потрапила до в'язниці
штату Пенсільванія за... три книги, які вона не повернула у
місцеву бібліотеку! 2 роки минуло відтоді, як вона взяла
почитати три книги, за цей час Тереза змінила кілька адрес,
але бібліотекарі виявилися наполегливими. Вони знайшли
Терезу і запропонували їй негайно повернути книги або
сплатити штраф - 120 доларів. Дівчина послала бібліотекарів
до праотців, але закон встав на їхній бік. Поки суд визначає
Терезі Даун Келлер міру покарання, її будуть тримати за
ґратами.
І нічого смішного у цьому немає. Ще, пригадується, Марк Твен
говорив, що якби поруч з табличкою "По газонах не ходити!"
стояв електричний стілець, то витоптаної трави було б
набагато менше. Чи це був не Марк Твен?
Добровiльне безумство
Про хвороби, яких можна уникнути, якщо бути обачними
й дотримуватися моралi
Венеричнi хвороби зав-жди викликали негатив-не ставлення з
боку сус-пiльства. З погляду па-нуючої моралi вони
сим-волiзували порочну статеву поведiнку. Пiсля так званої
"сексуальної революцiї" 60-70-х ро-кiв критерiї оцiнок
бага-то в чому змiнилися, все ж ставлення до вене-ричних
хвороб залиши-лося таким самим. Со-ром i страх пережива-ють
тi, кого спiткала не-дуга, бридливiсть i осуд не приховує до
хворих суспiльство. Хоч як це прикро, але таких погля-дiв
дотримуються i деякi лiкарi, хворий же пови-нен отримувати
не тiль-ки допомогу, а й пiдтримку i спiвчуття
Невигадана iсторiя
Хто винуватий?
Два давнi друзi, Борис i Михайло, випивши без приводу
пiвлiтра горiлки, вiдправилися на набережну. П'яними вони не
були. Так, трохи повеселiли. У молодi роки бувають такi
перiоди незрозумiлої радостi, щастя, легкостi...
Працювали шоферами на автобазi, на хороших машинах. Обом
пощастило: познайомилися з гарними, серйозними дiвчатами. У
обох йшло до весiлля.
А сьогоднi їм хотiлося побути удвох на честь старої дружби.
Вони сидiли на лавицi, коли повз них повiльно пройшла, нiби
пропливла, молода гарна жiнка. Не утрималися, аби не
познайомитися. Через кiлька хвилин Аля (як вона
представилася) сидiла з хлопцями на лавицi, вмiло
пiдтримуючи атмосферу веселощiв i розкутостi. Знайомство
вирiшили продовжити на квартирi у Алi. Хазяйка дiстала ще
пляшечку, якусь закуску, а потiм запропонувала у неї й
переночувати, мовляв, нiч на-дворi...
Через чотири днi хлопцi вiдчули: щось негаразд. З'явився
сильний бiль при сечовипусканнi, а потiм - видiлення.
Здогадатися, що це таке, було неважко.
До лiкаря вирiшили не йти, боячись розголосу. А за порадою
звернулися до механiка гаража, який "умiє все лiкувати". Вiн
запропонував хлопцям "випробуваний засiб": двiчi на день
випити по склянцi бензину, додавши до нього столову ложку
солi.
Унаслiдок цього лiкування Михайло два мiсяцi пролежав у
лiкарнi з тяжким ураженням нирок. Пiсля виписки отримав
iнвалiднiсть другої групи. А Борис помер у страшних муках,
незважаючи на пiдключення апарату "штучна нирка". Три роки
тюремного ув'язнення отримала Аля, яка лiкувалася у
венерологiчному диспансерi i дала пiдписку про утримання вiд
статевих зносин до дозволу на це лiкарiв. Хто винуватий у
такій сумній розв'язці: Борис і Михайло, Аля чи механік
гаража?
Венерична хвороба є не лише особистою проблемою окремої
людини чи проблемою дермато-венерологiчної служби. Це
проблема усього суспiльства.
Як проявляються венеричнi хвороби i чим вони небезпечнi,
розповiдає лiкар дермато-венеролог обласного
шкiрно-вене-ро-логiчного диспансеру Христина Данко-Шолтес.
До найбiльш поширених венеричних захворювань належать
сифiлiс, гонорея, трихомонiаз.
Першi вiдомостi про сифiлiс з'явилися наприкiнцi ХV ст. У
1493 р. моряки Христофора Колумба, повертаючись до Iспанiї
пiсля експедицiї в Америку, на островах Гаїтi заразилися
невi-до-мою доти в Європi хворобою. У себе на батькiвщинi
вони по-ши-рили цю хворобу серед спiв-вiт-чизникiв. Через
рiк до армiї французького короля Карла VIII було зараховано
багато iспансь-ких громадян, серед яких були i хворi на
сифiлiс.
Разом з iспанцями у вiйськах Карла VIII перебували французи,
нiмцi, англiйцi, поляки, угорцi та iншi. Так хвороба почала
ширитися по всiх державах.
Хоча деякi вченi вважають, що на сифiлiс хворiли люди в
Європi й Азiї ще задовго до вiдкриття Аме-рики. Назва
хвороби "сифi-лiс" походить вiд iменi пастуха Сифiлуса, про
якого розповiдає у своїй поемi iталiйський лiкар Джероламо
Фракасторо, написа-нiй у 1530 р. Цей пастух зневажливо
ставився до богинi кохання Венери. Вона покарала його за це.
У пастуха розвинулася хвороба, яка проявилася виразками на
шкiрi. А хвороби, що передаються статевим шляхом, отримали
назву венеричних.
Великi ж вiдкриття у вивченнi сифiлiсу належать аж до
початку ХХ столiття.
На сьогоднi є ефективнi препарати, завдяки яким венеричнi
хвороби можна вилiкувати, особливо в початковiй стадiї. Це
дуже важливо, бо, на жаль, захворю-ва-нiсть на венеричнi
хвороби є досить високою i нинi. Аморальний спосiб життя, у
першу чергу, створює можли-вiсть захворювання на сифiлiс,
гонорею, три-хо-монiаз та iншi.
Цьому сприяє i алкоголiзм, бо в нетверезому станi людина
втрачає контроль над собою, легковажно вступає в статевi
зносини з випадковими знайомими.
Запобiгти венеричним хворобам можна тодi, коли кожен
знатиме, що таке венеричнi захворювання i як треба
поводитися, щоб не заразитися ними.
Боротьба з венеричними захворюваннями пов'язана з
дотриманням принципiв моралi, посиленням морально-етичного
виховання молодi. Кожна людина повинна уявляти сутнiсть цих
хвороб та шляхи запобiгання їм.
Сифiлiс -
це хвороба всього органiзму
На жаль, залишається високою захворюванiсть на сифiлiс.
Проникнення сифiлiсу у вiдносно "бла-гополучнi" прошарки
населення, iнфiкування вагiтних, зростання вродженого
сифiлiсу змушує переглянути iснуючi про-тиепiдемiчнi заходи.
На першому етапi розвитку сифiлiс звичайно не спричинює
рiзких порушень загального стану хворого. Самопочуття
вiднос-но добре. Мало порушується i пра-цездатнiсть. Однак
сифiлiс без лiкування або при недостатньому лiкуваннi
набуває хро-нiчного перебiгу i нерiдко викликає тяжкi
ураження внутрiшнiх органiв та нервової системи. Збудник
сифiлiсу - блiда трепонема, яка знаходиться в
рiзно-ма-нiт-них сифiлiтичних висипаннях, у тканиннiй рiдинi.
Оскiльки сифiлiтичнi висипання в основному з'являються на
статевих органах, зараження найчастiше здiйснюється статевим
шляхом. Якщо висипи виникають на слизових оболонках
порожнини рота, хворий стає небезпечний i в побутi. Iнфекцiя
може передаватися через поцi-лун-ки, предмети вжитку (посуд,
ложки, зубну щiтку, цигарки, губну помаду...).
Від моменту зараження до появи перших ознак хвороби минає
2-4 тижнi. В цей перiод, що має назву iнкубацiйний, людина
зазвичай нi на що не скаржиться. А трепонеми розмножуються i
поширюються лiмфатичними та кровоносними судинами.
Сифiлiс - це хвороба всього органiзму. На мiсцi проникнення
збудника з'являється садно або виразка з твердою основою.
("Шанкер" французькою - "виразка"). З появою шанкеру
закiн-чу-ється iнкубацiйний перiод i починається первинний
сифiлiс. Виразка не болить i швидко загоюється. Хворий до
лiкаря не звертається.
Шанкер буває непомiчений у жiнок при розташуваннi на ший-цi
матки. При появi висипу на ста--тевих органах необхiдно
звер--нутися до лiкаря дерматовенеролога в
шкiрно-венероло-гiч-ний диспансер або в
шкiрно-венерологiчний кабiнет. Чим ранiше розпочате
лiкування, тим для хворого краще.
Пiсля появи шанкеру збiль-шу-ються лiмфатичнi вузли (па-хво-вi),
а обстеження кровi хворого на реакцiю Вассермана через 2-4
тижнi пiсля появи шанкеру дає позитивний результат. Якщо
хворий не лiкується, то на шкiрi та сли-зових оболонках
з'являється висипання, яке не супроводжу-ється свербiжем,
тож не турбує хво-рого. У деяких хворих мо-же спостерігатися
пiдвищення температури, слабкiсть, головний бiль, ломота в
суглобах i кiстках. По--тiм висипання зникає. Хвороба
переходить у прихований стан i лише аналiзи кровi показують
наявнiсть сифiлiсу у хворого. Зно-ву з'являється висипання
на шкiрi та слизових. У цей перiод захворювання може
випадати волосся.
Друга стадiя сифiлiсу, якщо хво-рий не лiкується, триває 2-3
роки і переходить у третю. З'яв-ляються пiдшкiрнi вузли
(гуми), розпадаються i утворюються виразки, якi важко
загоюються. Уражаються внутрiшнi органи, нервова система,
кiстки.
У профiлактичних цiлях обстежуються тi, хто заразив людину,
i кого мiг заразити хворий.
Гонорея "відсту-пає" у приватні клініки
Останнiми роками зменшилися статистичнi показники
захво-рю-ваностi на гонорею, особливо це стосується великих
мiст. Адже багато хворих користуються послугами приватних
клiнiк, де облiк, зрозумiло, не ведеться. Та наскiльки такi
цифри реально вiдображають ситуацiю, не зов-сiм ясно.
Доступнiсть анти-бi-о--ти-кiв, достаток популярної медичної
лiтератури, "поради" просто "знавцiв" призводять i до
само-лiкування. Тому, згiдно з iншими даними, гонорея, як i
ранiше, досить поширена, зокрема, серед пiдлiткiв 14-17
рокiв.
Збудником гонореї (у народi "трипер") є гонокок. Потрапивши
на слизовi оболонки сечостатевих органiв людини, викликає їх
гнiйне запалення. Через 3-5 днiв хворий скаржиться на рiзь
при сечовипусканнi, пекучiсть, а по-тiм у чоловiкiв
спостерігаються гнiйне видiлення з сечiв-ника, частi позиви
до сечо-випускання.
Жiнки скаржаться на видi-лен-ня iз статевих органiв (бiлi).
Якщо не лiкувати гонорею або хворий погано пролiкувався
-вона переходить у хронiчну форму. А це може привести до
статевої слаб-костi - iмпотенцiї, безплiд-дя. При хронiчнiй
гонореї у чо-ло-вi-кiв видiлення незначнi, може бути свербiж.
У жiнок нелi-ко-вана гонорея теж може привести до
ускладнень.
Якщо гонококи потрапляють на слизову оболонку очей,
розвивається бленорея, яка характеризується набряком,
свiтлобояз-ню, гноєтечею, почервонiнням очей і може
призвести до слi-по-ти. Бленорея може бути у новонароджених.
Їх зараження вiд-бу-вається пiд час пологiв, як-що ма-ти
хвора на гонорею. Для запо-бi-гання бленореї в пологових
будинках новонародженим закапують очi спецiальними крап-лями.
Трихомонiаз - ураження сечостатевих органiв пiхвовими
трихомонадами. Передається переважно статевим шляхом,
симптоми такi, як при гонореї. Iнку-ба-цiйний перiод 7-12
тижнi. Роками перебiгає у прихованiй формi і малосимптомно.
До венеричних захворювань належать також хламiдiйна та
мiкоплазмова (уроаплазмова) iн-фекцiї. Причому, хламiдiоз
нинi є найпоширенiшою статевою iн-фекцiєю. За деякими
оцiнками, 12-15 % усього населення iн-фi-ковано хламiдiями.
Збудником хламiдiйної iнфекцiї є хламiдiї -внутрiклiтиннi
мiкроорганiзми. Хламiдiї викликають ураження сечостатевих
органiв, може бути й ураження слизової оболонки очей,
запалення суглобiв. Збудник мiкоплазмової iнфекцiї
-мiкоплазма (уреаплазма), викликає запалення сечiвника,
сечового мiхура, передмiхурової залози. Хламiдiйна i
мiкоплазмова iнфекцiї можуть спричинити без-плiднiсть.
Особи, якi ухиляються вiд обстеження i лiкування можуть бути
притягнутi до них у примусовому порядку - це передбачено
законодавством.
Профiлактичним оглядам на венеричнi захворювання пiдляга-ють
донори, працiвники дитячих закладiв, лiкарень, пологових
будинкiв, харчових та комунальних пiдприємств, хто
оформля-ється на роботу, їдуть у санаторiї, виїжджають за
межi країни, хворi, якi лiкуються в лiкарнях, вагiтнi жiнки.
Якщо людина помiтила у себе ознаки вищеописаних захворювань,
необхiдно негайно звернутися до лiкарiв-дерматологiв у
шкiрвенкабiнети або шкiрно-ве-не-рологiчний диспансер.
Єва Деметер, "РІО"
"Менi так, нiби вiн зараз
прийде..."
Богемному Адальберту Ерделi виповнилося б 111 рокiв
25 травня 1891 року в селi Загаття, що на Iршавщинi,
народився Адальберт Ерделi (автентичне прiзвище Гриць). До
речi, його батьки Михайло та Iлона (за на-цi-ональ-нiс-тю
русин i швабка) мали 14 дiтей... Неординарний i
неперевершений мистецький смак Ерделi сформувала Захiдна
Європа. Працював викладачем рисунка в Мукачiвськiй гiмна-зiї
та ужгородських закладах - се-мi-нарiї й художньому учи-лищi.
Пiд час кому-нiс--тич--ного режиму постiйно пiддавався
остракiзму (го-нiн-ню), мовляв, є космопо-лi-том i
формалiс-том. Але час усе роз-ставив на свої мiс-ця.
Адаль-берт Ерделi i Йосип Бок-шай вважаються
творцями-фундаторами Закарпатської школи живопису...
Вiдiйшов у вiчнiсть Майс-тер, котрий не мав жодного(!)
офi-цiйного звання, 19 вересня 1955 року в Ужгородi.
В автобiографiї вiд 1954 ро-ку Адальберт Ерделi писав, що
його ще в дитинствi хвилювали двi речi - доб-ро-та й краса.
"Доброту я бачив у любовi, а красу - в мис-тец-твi, -
розшифровував вiн. -Вони стали про-вiд-никами на моєму
життєвому шляху". Так резюмував митець, мовити б, з висоти
пташиного польоту, за рiк до кончини...
Енергiйна 86-рiчна дружина художника - Магдалина Ерделi - i
нинi без хвилювання не може розпо-вi-дати про свого
незвичайного чоло-вiка. Вони познайомилися, коли їй було 16
рокiв, а йому -41. Дiвоче захоплення й потужнi око й розум
мужчини з часом зродили кохання...
- Якщо Бийла щось схви-лювало, надихнуло, то малював вiн
швидко. Вранцi йшли на рiчку, а пiд вечiр приносив картину,
- згадує панi Магдушка. - Називав мене ласкаво Розiкою, а я
його - Розi... Акуратним був, педантним. Усе чисте мало його
чекати. Знала-м, як треба скласти штани, сорочку, майку.
Жебеловки (носовички) мила пахнючим милом... Дуже любив
читати. Будь-де сiдав i читав. Усе пiдкреслю-вав цiкавi
думки в книжках. Ходив по двору в шортах, босим. А раз
налляв води в тазик, поклав туди ноги й фiг-лю-вав: "Мию в
потоцi но-ги"... Бо-же, а як квiти любив, тварин!
Держали-сьме повно собак i котят. Запускав їх до хижi,
говорив iз ними, а пак лише вiдкривав вонкашнi дверi й,
плескаючи в долонi, рахував: "Один! Два! Три!" Усi тiкали
вiдразу з хижi...
Йо-о-о-й! За Бийлом стiль-ки жiнок бiгало, якi замiж хотiли
вийти! Ержiка одна, Ержiка друга, одна i хрома була. Але вiн
менi все повторював: "Розiко, ти то собi не бери в голову.
Менi, крiм тебе, нiкого не треба!"
Коли Бийла паплюжили в газетах, я заспокоювала йо-го,
переконувала, що треба звiд-си поїхати деiнде жити, ска-жiмо,
у Словаччину або Угорщину. А вiн на це: "Нi-ку-ди звiдси не
поїду, бо дуже люблю цi гори, цих добрих i бiд-них людей!"
А як вони з композитором Дезидерiєм Задором товаришували!
Говорили годинами, дискутували, жартували. Дежо був дуже
добрим i куль-турним чоловiком, а Бий-ло то дуже цiнував...
Коли 20 септембра Ерделi хоронили, дзвони всiх церков так
сильно, так сильно й довго били! Повно людей iш-ло на
Калварiю, а його труну на возi тягнув кiнь. Пе-ред смертю
все казав: "Ро-зiко, я буду мати маленьку й темну кiмнатку,
тому най усюди горить свiтло, най музика всюди грає!"
Як давно помер Ерделi, а знаєте, як нинi чую: "Магдушко, я
тодi й тодi додому прийду". Менi так, нiби вiн зараз прийде,
як завжди, з пiпою в руках. Чую даколи, як приходить його
дихання...
Михайло Фединишинець
Про купання у ставку i пiд
дощем
Не спитавши броду, не лiзьте у воду. Так радить народна
мудрiсть
Особливо актуальна вона влiтку, коли рiчки, озера, ставки
манять своєю прохолодою. Тож не забувайте самi (i дiтей
навчiть), що купатися можна лише у вiдведених для цього
мiсцях. Там, де ви знаєте, що пiд водою на вас не чекає
нiяка халепа - ями, корчi тощо.
Вiд тривалого перебування у водi (навiть у теп-лiй) може
виникнути судома. Таким прикрощам можна запобiгти. Перед
купанням розi-грiй-те м'язи - зробiть на березi розминку.
А якщо судома виникла, - вколiть себе шпиль-кою (нехай вона
завжди буде на вашому купальнику) або ж великим пальцем руки
кiлька разiв рiзко й боляче натиснiть на м'язи.
Якщо сталося лихо i вас тягне на дно - не лякайтеся. Фахiвцi
стверджують, що людина може потонути лише тодi, коли сама
того схоче. Насамперед, заспокійтеся i спробуйте лягти на
спину. Уявiть, що вода - по-душка, покладiть на неї голову,
розслабтеся i по-но-вiть ритмiчнiсть дихання. У легенях має
весь час бути повiтря - не робiть глибоких ви-ди-хiв. А
пiсля цього починайте рухи ногами й руками - спробуйте
самотужки допливти до берега.
А тепер про iнше купання - пiд дощем. Таке влiтку часто
трапляється. Де сховатися вiд зливи? Нi в якому разi не пiд
ду-бом! Бо блискавка особ-ливо часто влучає в це дерево.
Вона нiби "любить" однi дерева, а iн-ших уникає. Пiд час
грози смiливо стiйте пiд березами, кленами - до них
блискавка "байдужа".
|
