«Закарпаття» знов над прiрвою

Минулої недiлi вiдбулися матчi 22 туру чемпiонату України з футболу. Ужгородське «За-
карпаття» приймало «Металург» iз Запорiжжя. Гра обi-цяла бути принципово важли-вою як для господарiв, так i для гостей. Над пiдопiчними Калитвинцева висiла загроза в разi поразки знову опинитися в зонi вильоту з вищої лiги. А команда Олега Тарана не могла втратити очки у боротьбi за бронзовi нагороди чемпiонату i вихiд до Кубку УЄФА
Як i очiкувалося, гра вийшла напруженою. Не красивою i видовищною, а емоцiйною й напруженою. Перший тайм пройшов з вiдчутною перевагою господарiв поля. Закарпатцi непогано тримали центр поля, що дозволило їм провести кiлька небезпечних атак. Запам’яталися удари Богатирьова, Бундаша, Карабкiна. Але, мабуть, найнебезпечнiшим моментом для запорiжцiв став кутовий у виконаннi Богатирьова. Сергiй вiд кутового прапорця пiдкрутив м’яч у дальню дев’ятку, але потрапив у хрестовину ворiт. Запорiзькi футболiсти вмiло захищалися, зрiдка органiзовували контратаки. Й коли до кiнця тайму залишилась одна з добавлених арбiтром двох хвилин, гостям вдалося спiймати ужгородцiв на контратацi. Металурги розiграли швидку трьохходiвку, яку точним ударом завершив Iраклiй Модебадзе.
У другому таймi почалася злива. Поступово гра ставала напруженiшою. На 56 хвилинi Бундаш мав можливiсть зрiвняти рахунок, але перемудрував у штрафному майданчику гостей.
На 69 хвилинi матчу ужгородцi забили гол, але арбiтр його не зарахував, оскiльки забив його Продан з офсайду. Потiм почалася облога ворiт запорiжцiв. «Закарпаття» будь-що намагалося зрiвняти рахунок. Але удари по воротах «Металурга» виявилися неточними, або вдало грав голкiпер гостей. Футболiсти «Закарпаття» так i не змогли дотиснути запорiжцiв, i матч закiнчився з рахунком 0:1.
Пiсля цiєї поразки «Закарпаття» має 19 очок, як i полтавська «Ворскла», але полтавчани випередили «Закарпаття» в турнiрнiй таблицi через кращу рiзницю забитих-пропущених м’ячiв.
Наступний матч «Закарпаття» проведе сьогоднi в Сiмферополi з «Таврiєю».
Ярослав Свiтлик
* * *
Результати 22-го туру (12.05.2002): «Поліграфтехніка» (Олександрія) — «Дніпро» (Дніпропетровськ) — 2:6; «Шахтар» (Донецьк) — «Металург» (Маріуполь) — 2:0; «Динамо» (Київ) — «Таврія» (Сімферополь) — 0:0; «Закарпаття» (Ужгород) — «Металург» (Запоріжжя) — 0:1; «Ворскла» (Полтава) — «Металіст» (Харків) — 1:1; «Кривбас» (Кривий Ріг) — «Арсенал» (Київ) — 1:0; «Карпати» (Львів) — «Металург» (Донецьк) — 0:1

Єдиноборства. Вдалий виступ молодої збірної

Одинадцятого травня в угорському місті Бая, куди з’їхалися близько 100 найкращих спортсменів із десяти країн, відбувся Кубок Європи з Кіокушинкай карате серед дорослих чоловіків і жінок.
У поєдинках Кубку Європи збірна України, до якої увійшли каратисти з Києва, Донецька, Полтави, Євпаторії та Закарпаття, цього разу виступала у дещо омолодженому складі, — розповідає сенсей Микола Жилін. І, що цікаво, наші дівчата були одні з найкращих. Адже у ваговій категорії до 55 кг у змаганнях такого високого рівня наша землячка Ірина Удут (м. Свалява, на фото) стала чемпіонкою, переборовши у фіналі титуловану угорську спортсменку. До речі, Ірина виборола й третє місце по тамеші-варі (розбивання дощок) із загальним результатом 14 розбитих дощок. У категорії понад 60 кг наша збірна також була зацікавлена, адже у ній боролися дві українки — чемпіонський титул виборола донеччанка Ольга Жибіна, а Катерина Страшко із Євпаторії посіла третє місце.
У чоловіків цього разу результати видалися скромнішими. Лише одна бронза у ваговій категорії до70 кг дісталася киянину Юрію Галемону. Загалом не так вже й погано, команда молода — перспективи є.
Неабияка честь випала й сенсею Миколі Жиліну. Його було обрано до складу найкращих суддів змагань, котрі забезпечували справедливість у п’яти фінальних поєдинках.
ЗОФКК висловлює подяку тренеру Ірини Удут Мирославу Коневичу за підготовку спортсменки до змагань, Управлінню з фізичної культури і спорту ОДА, Свалявській міськраді, ТОВ «Цетан» та філії АКБ «Приватбанк» м. Ужгород.

Заповнити порожнечу і пережити біль

В душі пустота, чогось яв-но не вистачає. Повірити у це не можливо, від нас пішла людина, яка зробила чи не найбільше для України — найбільше за всіх. Внесок Лобановського у майбутнє країни неоцінимий, за цим показником його можна порівняти хіба що з Тарасом Григоровичем Шевченком. Побільше би таких людей і ми жили б краще. Спіть спокійно, Васильович
Валерій Васильович — неординарна особистість світового футболу, найяскравіша тренерська зірка радянської і сучасної історії. Граючи на футбольному полі, він демонстрував філігранну техніку, а про унікальний «сухий лист» Лобановського, який дозволяв йому забивати голи безпосередньо з корнерів, болільники складали легенди.
Він першим у нашій тоді ще країні перевів «гру мільйонів» на рейки футбольної науки, а стрілки наших футбольних годин — на європейський час. Він першим кинув виклик традиційним підходам до учбово-тренувального процесу, при яких кількісні показники поступалися місцем якісним характеристикам.
У чому його тільки не обвинувачували! У надмірному раціоналізмі. У невтримному поклонінні Його Величності Результату. У використанні «виїзної моделі». Нарешті, у невидовищності динамівського футболу. А він, коли по-справжньому заводився, іронічно відповідав: мовляв, і гадки не маю, що це за штука така — «видовищний» футбол.
Кажуть, що його тренерська геніальність полягала насамперед в умінні ясно і дохідливо пояснити футболісту те, що від нього потрібно. Саме тому «система Лобановського», в основі якої лежала бездоганна функціональна підготовка гравців, з належним коефіцієнтом корисної дії працювала тільки у нього.
Лобановський Валерій Васильович. 06.01.39 — 13.05.2002. Народився у Києві. Лівий крайній і центральний нападаючий.
Майстер спорту СРСР і заслужений тренер СРСР і України Валерій Васильович Лобановський почав кар’єру гравця у київському «Динамо» у 1958 році, де грав 6 років, потім у одеському «Чорноморці», і донецькому «Шахтарі». Усього в чемпіонатах СРСР Лобановський провів 258 матчів, забив 71 м’яч і став срібним призером 1960 року.
Однак справжня слава прийшла до Валерія Васильовича у роки його тренерської роботи. Кар’єру тренера Лобановський почав у дніпропетровському «Дніпру», потім почав тренувати київське «Динамо», з яким виграв 8 чемпіонатів СРСР у 1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986 та 1990 роках. 6 Кубків СРСР у 1974, 1978, 1982, 1985, 1987, 1990 роках. 5 чемпіонатів України (1997, 1998, 1999, 2000, 2001 ) і 3 Кубки України (1998, 1999, 2000).
Найбільшим успіхом були два завойованих Кубка володарів кубків (1975, 1986) і Суперкубок УЕФА (1975), що є рекордом для радянських клубів. Збірна СРСР під керівництвом Валерія Лобановського у 1988 році стала віце-чемпіоном Європи, а олімпійська команди у 1976 році — бронзовим призером Ігор у Монреалі. Головний тренер збірної ОАЕ — з жовтня 1990 по 1992 рік, тренер збірної Кувейту — з 1994 по жовтень 1996 року. Головний тренер збірної України — 2000 — 2001 роки.
Повернувшись восени 1996 року на Україну з Кувейту, дійшов з київським «Динамо» до півфіналу Ліги чемпіонів-98/99.
Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1971) і Трудового Червоного Прапора (1987). А на черговому Конгресі УЕФА, який відбувся наприкінці квітня у Стокгольмі, розглядалися нагородні листи на вручення орденів Європейського союзу футбольних асоціацій діячам, які внесли величезний вклад у розвиток континентального і світового футболу, і Валерій Васильович був нагороджений Рубіновим орденом «За заслуги». На жаль цю нагороду видатний тренер сучасності, Герой України, не зміг отримати

"Олiмпiйськi надiї" живуть в Ужгородi

Цьому питанню було присвячено засiдання прес-клубу ринкових реформ минулого понедiлка. Заступник за-вi-дую-чого вiддiлу освiти мiськ-ви-конкому Богдан Кiш-тули-нець, методист вiддiлу Антонiй Гуцул та головний суддя Ана-толiй Коломоєць згадували, як проведення у нашому мiстi у 1990 роцi Мiжнародних спор-тивних iгор школярiв дало мож-ливiсть Ужгороду не тiль-ки увiйти до Асо-цiацiї Мiж-народ-них спор-тивних iгор школярiв, а й стати членом її Генеральної Асамблеї. Сьо-годнi Асоцiа-цiя об'єднує сотнi мiст iз 43 країн Європи, Америки й Азiї. Представництво в нiй Ужгорода є надзвичайно престижним. Цi важливi чинники створили передумову для проведення спортивних iгор школярiв "Олiмпiйськi надiї" саме у нас.


Бог українського футболу спочив у Бозi
Блаженний йому покой! ВIЧНАЯ ПАМ'ЯТЬ!

Неймовiрно тяжко усвiдомлювати, що Валерiй Лобановський вiдiйшов у паралельний свiт. Країна втратила футбольного генiя. Що ж, на все воля Отця Небесного.
Пригадую, я мав 15 лiт, коли до Ужгорода 1 грудня 1985 року приїхало київське "Динамо" на товариську зус-трiч iз "Закарпаттям". Пiд за-вiсу гри я скромно стояв iз блок-нотом i ручкою в руках непо-да-лiк Валерiя Лобановського. Фiнальний свисток ар-бiт-ра - i дiтлахи ринули до легендарного тренера. Кiлька моїх ровесникiв так пробивали лiктями шлях до Лоби, що я виглядав просто "вихiдним". Тут з'явилися стражi порядку, котрi по-менторському лише й кидали на нашу адресу: "Геть звiдси, геть!" Але мною керувала iнтуїцiя i впертiсть. Охорона згодом зник-ла, i пiсля рiзних пери-пе-тiй, хвилювань менi все-таки вдалося в ко-ри-дорi отримати автограф вiд йо-го Велич-ностi. А також - вiд Василя Раца, Iва-на Яремчука, Iгоря Бєланова, Олександра Заварова, Олега Кузнєцова, Андрiя Баля i Вадима Євтушенка. Бачити сво-їх кумирiв упритул - це незгладиме враження! Який я був щасливий! Ходив тиждень, як когут, хвалячись друзям.
Наступного 1986 ро-ку я вже буквально обожнював Лобановського. Феноменальнi кияни виграли європейський Кубок кубкiв, розкатавши у фiналi iспанський клуб "Ат-летiко" з рахунком 3:0. Лише через суддiвське свавiлля фантастичної потужностi збiрна СРСР, 90 % якої складали динамiв-цi, поступилася збiрнiй Бельгiї на чем-пi-о-натi свiту в Мексицi. Того ж року ФIФА визнала "Динамо" найкращою командою планети. Далi чергова вершина футбольного метра - срiбнi медалi чемпiонату Європи-1988. Лобановський став свiтознаним, створивши найяскравiшу епоху в українському футбольному мистецтвi.
Вiн шокуюче неждано ступив у потойбiччя! Футбольний генiю, вiчная вам пам'ять, i най земля на Байковому кладовищi буде вам пухом!


Мукачiвець Тетеуца — срiбний призер ЧЄ

Минулого тижня в Швецiї завершився Чемпiонат Європи з пауерлiфтингу. Як повiдомив вiце-президент Федерацiї бодiбiлдингу України Iгор Баран, уперше до збiрної України був зарахований майстер мiжнародного класу Вiталiй Тетеуца з Мукачева. I не пiдвiв команду: вiн став срiбним призером змагань у ваговiй категорiї до 60 кг з результатом у сумi триборства 617 кг. Причiм у другiй вправi — жим лежачи — наш земляк пiдняв найбiльшу вагу у своїй категорiї — 157,5 кг. До речi, в останнi роки найбiльшою iнтригою на чемпiонатах Європи i свiту є та, яка збiрна займе третє мiсце — пiсля Росiї та України.
Штефан Капушанський


«Реал» в дев‘яте став найсильнішим клубом Європи

Фінальна зустріч почалася з хвилини мовчання. Учасники двобою, болільники на трибунах і мільйони телеглядачів в усьому світі (гра транслювалася на 200 країн) віддали данину пам’яті видатному футболісту та футбольному тренеру сучасності Валерію Лобановському.
Мадридський «Реал» у 100 річницю від створення клубу, в дев’яте у своїй історії виграв найпрестижніший футбольний трофей для клубів Старого Світу. Встановивши таким чином абсолютний рекорд Ліги. «Королівський клуб» ледве переміг у фіналі Ліги чемпіонів леверкузенський «Баєр», який, на жаль, у цьому сезоні з трьох можливих трофеїв не виграв жодного.
Реал (Мадрид) — Баєр (Леверкузен) — 2:1
Голи: Рауль (9), Зідан (45) — Лусіу (14)

Фінали ЛЧ
Починаючи з турніру 1955-56р. зіграно 46 фіналів Ліги Чемпіонів (Кубка Європейських Чемпіонів).
1955/1956 Черід де Рем — Реал — 3:4.
1956/1957 Реал — Фіорентина — 2:0.
1957/1958 Реал — Мілан — 3:2.
1958/1959 Реал — Черід де Рем — 2:0.
1959/1960 Реал — Айнтрахт — 7:3.
1960/1961 Бенфіка — FC Барселона — 3:2.
1961/1962 Бенфіка — Реал — 5:3.
1962/1963 Мілан — Спортинг — 2:1.
1963/1964 Інтер — Реал — 3:1.
1964/1965 Інтер — Бенфіка — 1:0.
1965/1966 Реал — Партизан — 2:1.
1966/1967 Селтік — Інтер — 2:1.
1967/1968 МЮ — Бенфіка — 4:1.
1968/1969 Мілан — Аякс — 4:1.
1969/1970 Феєноорд — Селтік — 2:1.
1970/1971 Аякс — Панатинаїкос — 2:0.
1971/1972 Аякс — Інтер — 2:0.
1972/1973 Аякс — Ювентус — 1:0.
1973/1974 Баварія — Атлетико — 5:1.
1974/1975 Баварія — Лідс — 2:0.
1975/1976 Баварія — Сент-Етьен — 1:0.
1976/1977 Ліверпуль — Борусія (М) — 3:1.
1977/1978 Ліверпуль — Брюгге — 1:0.
1978/1979 Ноттингем Форест — Мальме — 1:0.
1979/1980 Ноттингем Форест — Гамбург — 1:0.
1980/1981 Ліверпуль — Реал — 1:0.
1981/1982 Астон Вілла — Баварія — 1:0.
1982/1983 Гамбург — Ювентус — 1:0.
1983/1984 Рома — Ліверпуль — 1:1 (пен. 4:2).
1984/1985 Ювентус — Ліверпуль — 1:0.
1985/1986 Стяуа — Барселона — 0:0 (пен. 2:0).
1986/1987 Порту — Баварія — 2:1.
1987/1988 Ейндховен — Бенфіка — 0:0 (пен. 6:5).
1988/1989 Мілан — Стяуа — 4:0.
1989/1990 Мілан — Бенфіка — 1:0.
1990/1991 Црвена Звезда — Олімпік (Марсель) — 0:0 (пен. 5:3).
1991/1992 Барселона — Сампдорія — 1:0.
1992/1993 Олімпік (М) — Мілан — 1:0.
1993/1994 Мілан — Барселона — 4:0.
1994/1995 Аякс — Мілан — 1:0.
1995/1996 Ювентус — Аякс — 1:1 (4:2).
1996/1997 Борусія (Д) — Ювентус — 3:1.
1997/1998 Реал — Ювентус — 1:0.
1998/1999 МЮ — Баварія — 2:1.
1999/2000 Реал — Валенсія — 3:0.
2001/2002 Баварія — Валенсія — 1:1 (пен. 5:4).