"Наша Україна" підтримала есдека?

В одній із владних газет промайнула фактично сенса-ційна замітка - "Наша Украї-на" підтримує на виборах в ужгородські мери есдека Сембера Це той, який каже про зростання економіки в Ужгороді, але не може сказати, що він сам для цього зробив. Це той, що довів колись передове місто в Україні до самого хвоста провінційності. Безумовно, такий вибір "Нашої України" кидає тінь на сам блок, який декларує прогрес, а не регрес. Оскільки у згаданій газеті йшлося про взаємну підтримку, ми попросили у "нашого українця" Кріля пролити трохи світла на це. Той неофіційно пояснив, що рішення про підтримку об'єднаного соці-ал-демократа приймалося на рівні тільки міського штабу "Нашої України" (Вовканич) і про це не відомо центральному штабу. Пояснення зрозумілі. Хоча зрозумілою є і поведінка Сембера. Під час візиту до За-карпаття одного з функціонерів СДПУ(о) Кравчука його запитали , чи під-тримує партія Сембера на посаду мера Ужгорода. Той не знав що казати і передав слово головному есдеку області Різаку. Той щось довго розповідав і зрештою промовив, що буде так, як вирішить міський ко-мітет. Тобто, Сембер не дуже потрібен і са-мим об'єднаним. То, може, він метнувся в табір опонентів? Про яку мораль можна говорити, коли відбирають владне крісло? Але чи розуміє пан мер, що і в "Нашій Україні" він - "не приший кобилі хвіст"?


Сергій Ратушняк: "Я знаю, хто здав мене в день арешту. І чому - теж…"

Напевно, всі закарпатці чудо-во пам'ятають події дворічної давності, пов'язані з арештом Сергія Ратушняка. Фіналу цієї іс-торії тоді не міг передбачити ні-хто, проте її перші наслідки стали очевидними вже через кілька днів - з виникненням мітингів. Після арешту екс-мера Ужгорода його рейтинг і популярність серед за-карпатців різко пішли вгору. Сьогодні ми продовжуємо інтерв'ю з С. Ратушняком, у якому він намагається дати свою оцінку подіям останніх років. Початок інтерв'ю надрукований у попередньому номері "РІО"

"Позиції Ратушняка оцінюються закарпатцями, а не якоюсь партією чи Генеральною прокуратурою"
- Сергію Миколайовичу, як ви вважаєте - область виграла від вашого протистояння з С. Устичем?
- Ні, звичайно. Виграш полягав тільки у викритті шкідливих діянь обласної влади. Закарпаття виграло б більше, якби ми зберегли оптимальні, рівні стосунки. Але цього не сталося. Абстрагуючись від особистої неприязні (яку я вважаю цілком обґрунтованою), можна сказати, що С. Устич не був глупою людиною. Він начитаний, ерудований, має здатність розмірковувати. І, що головне, - цілком вписувався у вертикаль влади "регіон - центр". До речі, те саме можна сказати й про його наступників. Зараз у нас губернатор Г. Москаль, який робить для області дуже багато позитивного. У його діяльності значно більше ефективності, ніж здається на перший погляд, але це вже проблеми прес-служби, яка робить ставку на те, щоб губернатор сподобався людям, замість того, аби розшифрувати й пояснити зроблене ним. І С. Устича, і В. Балогу, й Г. Москаля поєднує кілька важливих рис - повага до центру, до колективу й до закарпатців. Так само з повагою вони мали б ставитися й один до одного. Тому я категорично не сприймаю напливу претензій і чорного "піару" з боку екс-губернатора до нині діючого. Вони абсолютно безпідставні. Хіба С. Устич свого часу виступав проти В. Балоги? Цього не було. То для чого заводити таку традицію - намагатися обілляти брудом своїх наступників? Це ненормально.
- Якщо мова зайшла про чорний "піар"… Сім років тому ви сказали фразу, яка викликала великий резонанс у області - про "раненых в голову парламентариев национал-фашистского толка"…
- Я хочу, щоб ми усвідомили таку річ - є сам Рух як націонал-патріотичне об'-єднання, і є персоналії, які презентували його на Закарпатті. Ці поняття слід розрізняти. Те, як презентували Рух у нашій області, - з розмірковуваннями на тему русинства й гаслами "Україна для українців" (не кажучи вже про образи на адресу мого оточення), - я не сприймав, тому воно й вилилося в таку бурхливу реакцію. Хоча сам Рух як об'єднання патріотів без елементів націоналізму й агресії вважаю нормальним і потрібним. У мене й тепер чимало хороших друзів серед тих, хто стояв біля створення його обласного осередку. Той же М. Джанда…
- А ви пам'ятаєте, в якому контексті була сказана ця фраза? Напередодні довиборів у Верховну Раду, коли ви в дуже категоричній формі висловлювалися на підтримку одного з кандидатів.
- Так, у мене хороша пам'ять. Але з огляду на події й зміни, що сталися з того часу, я не хочу згадувати цю людину…
- Тоді перейдімо до іншої теми. Як думаєте, відколи позиції Ратушняка на Закарпатті пішли вниз - з візиту Генпрокурора Григорія Ворсінова у травні 1997 р.?
- Я не вважаю, що позиції Ратушняка пішли вниз. Вони оцінюються ужгородцями, закарпатцями, а не якоюсь партією чи Генеральним прокурором. Якщо на виборах 1994, 1998 і 2000 років за мене голосували не менше 70 % виборців, то хіба це значить, що приїзд Генпрокурора похитнув авторитет Ратушняка? Мова може йти про здачу хіба що номенклатурних позицій. Г. Ворсінова, до речі, його в Ужгород направив П. Лазаренко після того як я кілька разів публічно виступив проти монопольно високих цін на газ, запроваджених тодішнім прем'єром.
- Як Лазаренко? Ви ж були десятим номером у виборчому списку "Громади".
- Я єдиний із закарпатців, хто був у десятці списку авторитетної тоді партії, але одразу після з'їзду написав заяву й відмовився від заздалегідь прохідного місця. Те, що згодом мене називали активним громадівцем, - звичайне навішування собак. Так само, як і словацьке громадянство. Я ніколи не був членом "Громади", хоча їй, як і багатьом іншим, сприяв у регіоні виключно для перемоги демократії.

"Коли при мені хтось лає СДПУ(о), завжди питаю: "Хто за них голосував
- я чи ви?"
- Але ви згодні, що після 1997 р. економічні позиції "Ріо-синдикату" різко пішли вниз?
- Економічними позиціями займався С. Устич за підтримки відомої вам партії. Від структур синдикату насамперед постаралися відбити київський і дніпропетровський ринки (при цьому торгувати товаром із Ужгорода заборонялося навіть конкретним супермаркетам). А опісля з допомогою подібних методів був провалений мій проект з переробки фруктів, створення банківської системи, виробництва джипа. Це був удар не лише по Ратушняку, а й по закарпатцях, котрі втратили тисячі робочих місць і мільйонні податкові надходження.
- Багато хто вважає, що фатальну роль у вашій кар'єрі зіграли стосунки з СДПУ(о). Якими вони були спочатку?
- Скажу відверто, що нормально ставився до Г. Суркіса, а коли зустрівся з В. Медведчуком, побачив, що це неординарна людина. Для багатьох на Закарпатті вони робили й добре. Але в загальному масштабі їхня агресія, більшовицька нетерпимість, ставлення з позиції "патрицій - плебей" є абсолютно неприйнятними з точки зору розвитку діалогу. Я не сприймаю таких стосунків. Зараз усі, кого не зустріну, лають СДПУ(о). Я в таких випадках завжди питаю: "Хто за них голосував - я чи ви?" Згадайте 1998 рік - тоді за СДПУ(о) віддав свій голос кожен третій закарпатець! То кого ж тепер лаяти - самих себе?
- З того часу СДПУ(о), зда-ється, змінила тактику на За-карпатті…
- Ця партія не робить висновків. На теперішніх виборах по Ужгородському округу вона знову поставила на кандидатуру, що не має ніякого авторитету. І це при тому, що в них є набагато симпатичніші люди. Той же Є. Томенчук, відомий закарпатцям конкретними справами і своїм інтелектом. Я б із задоволенням зустрівся з ним у теле- чи радіодебатах, і це була б дуже цікава розмова без жодного антагонізму. Проте СДПУ(о) не ставить на особистостей, у них початкова постановка питання невірна. Крім цього, їхні методи ведення передвиборної боротьби: бруд у газетах, на телебаченні, клонування… Це ж грає проти них самих. І ще раз підтверджує: СДПУ(о) не може виграти в Ужгороді політично, по-чесному. Їм сподобалося, що можна просто відібрати мандат, от вони й зараз намагатимуться це зробити.
- Коли у вас особливо загострилися стосунки - у 1998 р.?
- Де там! Уже в 1997 р. йшла війна на знищення. Чисто замовна - з використанням чиновників, митників, пожежників, санепідемстанції, Генпрокуратури. Її причина лише в тому, що я перечив, мав власну думку…
- Ви знали, що на виборах 1998 р. збираються зняти вашу кандидатуру?
- Звичайно, але сподівався, що їм не вдасться розіграти карту зі словацьким громадянством. Адже був лист міністра внутрішніх справ Словаччини, котрий однозначно заявив, що я не проживав у цій країні й тимчасово. Не допомогло… Проте навіть після зняття кандидатури більшість закарпатців проголосували за мене, люди ставили "пташку" напроти мого прізвища, незважаючи на штамп "вибув". Мій опонент набрав усього 19 тисяч голосів, це 9 відсотків від їх загального числа. І що - ви вважаєте, округ у результаті отримав достойного депутата?

"Я ніколи не говорив, що маю подобу ангела…"
- У 1998 р. ви все-таки стали мером Ужгорода - теж дуже солідна посада. Для чого було виїжджати за кордон?
- Я поїхав трохи відпочити в Угорщину, а коли на Закарпаття прибула бригада Генпрокуратури, київський "Сокіл" і "Беркут", зрозумів, що надійшла конкретна команда - "знищити". Тоді дехто з оточення, що прийшов до влади на хвилі любові до Ратушняка, кричав мені в телефон: "Если ты не напишешь заявление об уходе, нам всем конец!.." Самі ж і підробили заяву - на бланку з моїм підписом надрукували текст. А я був тут - у Великих Лучках Мукачівського району - і весь час спостерігав за цією метушнею. Якщо оцінити ті події коротко, скажу так: добре, що тоді все вирішилося на користь С. Сембера. Але в нинішній ситуації треба йому подякувати й рятувати місто. С. Сембер не зумів створити команди, яка б працювала на Ужгород. Утім, якщо городянам подобається теперішній напрям розвитку міста, я поважатиму їх вибір.
- Може, розповісте, чим займалися в Іспанії?
- В Іспанії я був дуже мало. Їздив до Москви, був у Дніпропетровську, Криму. Чим займався? Освоїв комп'ютер, програмування. І дуже багато читав.
- Що саме?
- Класику - зарубіжну і нашу. З олівцем у руках прочитав "Роксолану" П. Загребельного. Цей твір дуже мене вразив - глибиною мови, динамікою розвитку подій. Такі книги треба рекламувати, бо останнім часом насаджується думка ніби в сучасній українській літературі немає особистостей. Перечитав у перекладах практично всього Дюма, Бальзака, Гете, заново перечитував Толстого й Достоєвського. І серйозну літературу - Ломброзо, Шопенгауера, Ніцше. Останній, до речі, описав унікально цинічний тип людини, який проглядається і в лідерах деяких наших партій.
- У травні 1998-го в Ужгород прибула бригада Генпрокуратури на чолі з О. Колінько. Її приїзд і став початком розвалу "Ріо-синдикату"…
- Це не був розвал, синдикат працює й тепер. Усе, на що спромоглася Генпрокуратура, - кинути структури синдикату в багно й навішати на них десятки злочинів. Але я хочу нагадати: жодна з кримінальних справ, що були порушені навесні 1998 р. (а піднімали всі матеріали, що мали хоч якесь відношення до Ратушняка, починаючи з 1991 р.), не дійшла до суду. Вони були закриті за відсутністю складу та події злочину. Зате рік-два простою цих підприємств і втрата їх працівниками роботи принесли велике задоволення О. Колінько й С. Устичу. Бачили б ви Устича, коли Колінько проголошувала свої безпідставні звинувачення. Яким милим було його обличчя…
- У той період хтось висловився на вашу підтримку?
- Не знаю. Моральну підтримку я відчував завжди, тому й зараз не ізольований. А публічну? На мій захист виступили два депутати обласної ради - Н. Качалаба і Е. Матвійчук. Усі інші поховалися - така вже наша ментальність.
- Той, хто має хоч якесь відношення до бізнесу, завжди уразливий. Варто було йти на загострення стосунків з опонентами?
- Я ні з ким не загострював стосунків, просто не дозволяв топтати себе…
- А ви не відчуваєте, що в тих по-діях є і ваша вина? Ви перенесли правила ведення бізнесу в політику, яка, крім уміння йти напролом, вимагає гнучкості й готовності до компромісу.
- Можливо. Я ставився до міста як до господарства, в якому є певні проблеми і кошти для їх вирішення. А номенклатурного, політичного досвіду не мав, не було тієї гнучкості. Я відверто визнаю помилки, ніколи не говорив, що маю подобу ангела. Я звичайна жива людина зі своїми перевагами й вадами.
- Давайте перестрибнемо певний проміжок часу й зупинимося на подіях весни 2000-го. Кажуть, незадовго до арешту ви були в Києві, де провели важливі зустрічі з високими посадовцями.
- Так, я кілька днів провів у Верховній Раді та Кабміні й мав зустрічі. А після повернення до Ужгорода стався той сумнозвісний арешт. Згодом прокурор Львівської області відверто сказав мені: "Не треба було чіпати Медведчука. Справа в ньому, а не у валютній виручці".
- Наскільки мені відомо, 16 березня міліцейський патруль отримав чітке завдання: виїхати за конкретною адресою й заарештувати Ратушняка. Це значить, що вас здав хтось зі своїх, чи не так?
- Так, я знаю. Того вечора я сидів у кафе. Спочатку міліцейський УАЗик під'їхав і просто заправився, а потім повернувся по мене. Хто здав? Знаю, і чому - теж…

* * *
Закінчення інтерв'ю з С. Ратушняком - про те, які риси характеру слід проявити в СІЗО, щоб вижити, а також про головний урок, який виніс екс-мер із тих подій, - читайте в наступному номері "РІО".
Провів інтерв'ю Ярослав Галас