Сергій Ратушняк: "Я був і залишився корисним для закарпатців - і це найголовніше!"

Інтерв'ю з екс-мером Ужгорода, котрий вважає, що за останні роки пройшов чистилище в плані людських стосунків

"До 37 років я був, мабуть, абсолютним романтиком"
- Сергію Миколайовичу, як відсвяткували день народження?
- Нормально, на святковій вечері було близько 150 чоловік, надійшло понад 80 вітань. Так що відсвяткували гарно. І що найприємніше, більшість із тих людей, що вітали мене, я хотів бачити сам.
- А якщо порівняти день народження, скажімо, 1997 року, скільки людей, що вітали вас тоді, були й зараз?
- Понад половину з тих тепер не вітали, і я не хотів би їх бачити. Більше фарисейства й лицемірства було якраз тоді, а тепер - більше щирості. Події останніх двох-трьох років стали для мене своєрідним чистилищем у плані людських стосунків. Це неначе медична клізма, після якої організм ослаблюється, але насправді стає здоровішим, міцнішим. До 37 років я був, мабуть, абсолютним романтиком, довіряв практично всім людям. У бізнесі, політиці чи особистому житті достатньо було слова, яке вважав непорушною засадою. А останні події дали мені чудовий урок: якщо хочеш перевірити людину, візьми її з-під паркану й виведи в люди. Тоді побачиш, чого вона варта. Але продавали ще до Христа, продавали Христа, продали й мене. Нічого дивного з точки зору історичного розвитку людських стосунків не сталося.
- Ці останні кілька років у вашому житті - як би ви їх оцінили кількома словами?
- Є така картина Айвазовського - "Дев'ятий вал". Приблизно те ж довелося пережити й мені. Після всіх подій, що мінялися, як у калейдоскопі, виникає відчуття, що прожив 100 років. Зараз мене дуже важко чимось здивувати.
- Первісні причини цих подій, мабуть, слід шукати в ті часи, коли формувався ваш характер. Розкажіть трохи про себе.
- Я народився в Ужгороді, тут і вчився. Дев'ять років у третій школі, а десятий - у дев'ятій в експериментальному класі з фізико-математичним нахилом. Отримав дуже потужну підготовку, яка дала змогу закінчити Київський політехнічний інститут. Маю старшу сестру й дуже багато двоюрідних братів і сестер. Батьки - інженери, так що я, виходить, інженер за спадковістю. Дуже пишаюся, що пішов цією стезею, хоча й належу до покоління, яке отримало прекрасну освіту радянських часів, але не реалізувало себе за фахом.
- У вас у сім'ї були політики?
- Крім інженерів, у родині були лікарі, адвокати, правоохоронці. Політиком став лише я.
- Я хотів з'ясувати, звідки у вашому характері та напористість і невтримність, які іноді завдавали більше шкоди, ніж приносили користі.
- Вони не завдавали шкоди суспільству.
- Я маю на увазі в першу чергу вас.
- Вони завдавали шкоди хіба що з точки зору несприйняття мене як лідера, особистості. Номенклатурна система радянських часів (яка й тепер мало змінилася) не давала розвиватися й рости таким людям, як я. Їй потрібно було формувати сіру, прогнозовану й мовчазну чиновницьку масу. Можна сказати, що значною мірою це виправдано, адже головна функція чиновницького апарату - виконання вказівок. Однак очолювати саму систему, на моє переконання, мають особистості.

Давайте будемо відвертими: у 1994 р. на Закарпатті не було СДПУ(о), яка організувала зняття моєї кандидатури на парламентських виборах 1998 р. Але ж у 1994 р. мене також зняли. Хто це зробив? Тодішня обласна номенклатура. В моїй особі з'явилася людина, що була незалежною фінансово, ідеологічно, ментально, людина, що мала свою логіку, правду і говорила про неї відверто, не ховаючись. Чиновникам залишалося підлаштовуватися під мене або знищувати своїми номенклатурними методами. Вони обрали друге.
- Ваш вихід у політику стався на початку 90-х. Тоді на Закарпатті ходили легенди про капітали Ратушняка. Не хочете розповісти про їх джерела?
- З гордістю можу сказати, що заробив гроші за рахунок резервів не України, а інших держав - Росії, Туркменістану, Казахстану, Киргизії. Спрацьовував навіть на антагонізмі між Словаччиною й Угорщиною. Капітал формувався таким чином: спочатку своїми руками я шив одяг - джинси, куртки і т. ін. Причому якісний одяг, одну з тих джинсових курток ношу дотепер. Зароблені гроші вклав у виробництво спортивних тренажерів і був першим, хто розпочав їх випуск на комерційній основі. А потім побачив, що розподіл фінансових потоків на теренах СНД пішов на користь не виробництва, а сировинної торгівлі. І я переключився на сировину. Спочатку продавав у Західну Європу ліс із Комі АРСР, потім пішли бавовна, нафта, дизельне пальне, кольорові метали з інших республік. Поступово на мене вийшли потужні фінансові кола Росії (з якими я зараз поновлюю контакти). Робота, що тоді проводилася, - це безсонні ночі, я не знав, що таке свята, дні народження чи вихідні протягом 5-7 років. І коли тепер хтось рахує комусь капітали, хочу наголосити, що не вивіз за кордон і жменьки закарпатської землі, жодної гілки лісу. Я продавав сировину з інших республік, а зароблені гроші привіз і вклав сюди, на Закарпаття.

"Сергій Устич був мені чимось симпатичний,... тому я щиро став на його бік"
- На той час ви володіли, мабуть, найбільшими капіталами на Закарпатті. Для чого було йти в політику?
- Це була своєрідна форма протесту. Коли я починав вирішувати бізнесові справи і стикався з найрізноманітнішими погодженнями, узгодженнями, ліцензуваннями, побачив, яка сірість вирішує питання, працювати мені чи ні, розмірковує, їхати потягу чи не їхати, коли він уже давно відправився… Я був просто обурений. Вже не приховую, що на реалізацію бажання працювати моїм капіталам на Закарпатті йшли величезні хабарі - сотні тисяч доларів…
- Ви зізнаєтеся в даванні хабарів?
- Я не хочу вдаватися в ці подробиці, вони помруть разом зі мною. Але думаю, ні для кого не є секретом, що система корупції існує в нашому суспільстві від сільського до верховного рівня.
- У 1994 р. ви стали наймолодшим мером обласного центру в Україні, за вас проголосували, якщо не помиляюся, 77 % виборців. Саме тоді почалися ваші тривалі й неоднозначні взаємини з Сергієм Устичем. Спочатку ви були в одній команді, чи не так?
- Я б не назвав це однією командою, хоча С. Устич чимось був мені симпатичний. Його оточення переконало мене, що інший претендент на посаду голови обласної ради - зло для Закарпаття, тому я щиро став на його бік. З С. Устичем можна було працювати, оскільки на відміну від, скажімо, М. Андруся, І. Іванча чи В. Лінтура він був дуже слабким в економіці. Це не намагання образити, а об'єктивна оцінка. Тодішній губернатор принципово не заважав бізнесу, з тієї причини, що був у ньому дилетантом. Зате з точки зору узгодження компромісів С. Устич влаштовував дуже багатьох.
- Чому ж він не влаштовував вас?
- Тепер багато хто твердить, що Ратушняк проявив щодо Устича нетерпимість, але скажу чесно, що півтора року я повторював: "Сергію Івановичу, буде війна, і якщо почну її я, то вже не зупинюся. Ви знаєте, що "РІО-синдикат" щомісяця сплачує 300 тисяч доларів податків, я не займаюся казнокрадством, не беру хабарів. Відмежуйтеся від того тиску й бруду, що чиниться стосовно мене, покажіть, що не ви замовник". Він цього не зробив, і почалося протистояння…
- Через кілька років після виборів ви сказали, що С. Устич обійшовся вашій сім'ї у 300 тисяч доларів.
- Так, приблизно в таку суму він мені обійшовся. Те, що колись я сказав цю фразу, для мене дуже неприємно. Але я мав моральне право так вчинити, бо С. Устич перший порушив неписані правила й вийшов за межі дозволеного. Тому я теж зняв із себе свої зобов'язання. Хоча, повторюся, ця ситуація до сьогодні для мене є дуже неприємною.
- Але ви згодні, що часи губернаторства Устича були найкращими часами Ратушняка? Ви перебували на піку популярності, "РІО-синдикат" заробляв величезні гроші…
- Так, але це не була заслуга С. Устича. Я відкривав виробництва, яких в Україні не було ніде, в Ужгороді стояли черги за лимонадом, кавою, алкоголем, продуктами. Хіба все це - завдяки С. Устичу?

"Я повірив кільком людям, котрі, прагнучи будь-що використати владу в своїх цілях, нагнітали ситуацію…"
- У 1994 -1998 роках ви проявляли дуже бурхливу діяльність на посаді мера Ужгорода. Що б особливо виділили як позитив?
- Вважаю, що більшість із того, що робив, було позитивом. Феномен перший полягав у тому, що я не крав бюджетних грошей - мені це просто було непотрібно. Навіть свою державну зарплату я перевів на трьох сиріт, а витрати на відрядження сплачував за власний рахунок. Не можна сказати, що при мені припинилися всі розкрадання в державній і комунальній сферах, цього не сталося через об'єктивні і суб'-єктивні обставини. Але чудо відбулося принаймні в тому, що керівник не був зацікавлений у розкраданнях. І тих 20-22 мільйонів коштів річного бюджету вистачало на реалізацію багатьох проектів. Люди бачили їх у ремонті шляхів, відкритті інституту, будівництві пам'ятників, харчуванні дітей. А що ми маємо сьогодні? Бюджет став удвічі-втричі більшим, ціни в гривнях майже не змінилися, але зарплата залишилася на тому ж рівні. Ремонту шляхів немає, харчування дітей пропало… Міська влада говорить про зростання виробництва, але яке відношення має муніципалітет до зростання виробництва на моїх підприємствах? Це смішно.
Я намагався працювати прозоро, пропонував напрямки розвитку гуманітарного чи прикладного характеру, обговорював їх із широким загалом. Але Ратушняк-демократ закінчувався на стадії, коли ми приймали рішення і його треба було виконувати. Під час дискусії - будь ласка: кожен міг висловити свою точку зору. Але після неї ніяких зволікань, хитань чи затягувань я не терпів і був жорстким. Вважав так: раз прийняли рішення - його слід реалізувати.
- А були моменти, вчинки, які неприємно згадувати, і ви нізащо не повторили б їх?
- Такі моменти бувають у кожної людини. Вважаю, що сталася некоректна ситуація з директором 1-ї школи. Не зустрівшись із М. Мегешем і не вникнувши в суть проблеми, я ініціював його звільнення. Це мій недогляд, за який я готовий публічно вибачитися перед директором. Влада вчинила неправильно стосовно людини, колективу. Я повірив у слова кількох людей, котрі, прагнучи будь-що використати владу в своїх цілях, нагнітали ситуацію, і вирішив одним махом зняти проблему. В результаті постраждав імідж самої влади. Подібні делікатні питання слід вирішувати толерантно й обґрунтовано.
Були ще деякі помилки: я дозволяв собі висловлювати претензії до Президента. Цього теж не можна робити, навіть якщо вважаєш себе правим, адже Президента обрав народ і цей вибір слід поважати. Слабкі регіони не мають права на вибрики неделікатності у відношенні до Києва. Ми дотаційна область і повинні бути вдячні центру за фінансову, гуманітарну чи будь-яку іншу допомогу, яку постійно відчуваємо. Взяти ті ж катастрофічні паводки останніх років.
- Отже, ви висловлюєтеся на підтримку влади?
- Звичайно. Хто б там що не говорив, а Україна все-таки відбулася як держава. На початку 90-х багато з нас блукали в ілюзіях, вірили, що одразу після тоталітаризму настане зріла демократія. Але є ще й перехідний період, і слава Богу, що в нас він минає без кровопролиття. Так, я підтримую владу. Вважаю, що сьогодні ситуація об'є-к-тивно складається так, що симпатії більшості людей мали б схилитися до провладних сил, які символізують не суспільні катаклізми, а поступову і впевнену ходу вперед. Мій прогноз на парламентських виборах такий - перші місця в державі розділять блок "За єдину Україну!", далі - КПУ і "Наша Україна".
- Сергію Миколайовичу, в часи вашого правління Ужгородом було кілька моментів, що викликали неоднозначну реакцію городян. Наприклад, той же конфлікт із "Будапешт-імпекс" чи головою Державної податкової адміністрації.
- Я вважаю себе правим у конфлікті з "Будапешт-імпекс". За часів мого попередника людина з-за кордону отримала грандіозний комерційний проект, який перетворила в ресторан. Завдяки спритно складеному договору, Е. Фаркаш не платив ні копійки за землю, не сплачував як інвестор податків. Зате обвішав паркан угорськими прапорами і поводився по відношенню до моєї держави відверто зухвало. Він принципово не хотів працювати в Україні за українськими правилами, і я, як представник влади, не міг спокійно за цим спостерігати.
Що ж до Марти Волощук, то визнаю її розум та інтелект. Але з точки зору державного службовця вважаю неприпустимим поділ фірм на чорні й білі. За часів роботи тодішньої голови ДПА підприємства "РІО-синдикату" потрапили під прес, вони роками простоювали, на них накладалися величезні штрафи, в результаті люди втрачали роботу. Я згоден, що мої випади на адресу М. Волощук як до жінки були неделікатними, але вважаю, що контролюючі структури мають ставитися об'єктивно й неупереджено до всіх комерційних структур, а не робити якісь винятки.
- На завершення теми про стосунки з тодішньою владою: ви визнаєте, що, вигравши в С. Устича інформаційну війну, програли йому економічно й політично?
- Економічно? У мене немає крадених грошей. Те, що стояли підприємства "РІО-синдикату", можливо, й програш. Але хай мої опоненти покажуть свої підприємства, своє виробництво. Чому я програв політично? Я був і залишився корисним для закарпатців, ужгородців - і це найголовніше. Ви вважаєте програшем мій незаконний арешт, втрату здоров'я й фінансів, спокою в сім'ї, рідних і близьких людей? Хіба ви вважаєте це перемогою моїх опонентів - їх здобутками? То так і запишіть їм, і хай люди по достоїнству оцінять цей "капітал" !..
P. S. Продовження інтерв'ю з екс-мером Ужгорода - про його стосунки з СДПУ(о), про арешт і перебування в СІЗО - читайте в наступному номері "РІО".

Провів інтерв'ю Ярослав Галас

Напевно, немає на Закарпатті більш відомого і суперечливого політика, ніж Сергій Ратушняк. Його кар'єра - яскравий приклад стрімкого злету до вершин обласного владного Олімпу з перспективами перетворення в діяча державного рівня і такого ж стрімкого падіння вниз. Останнім часом обласна преса публікує про С. Ратушняка багато різних і суперечливих матеріалів, проте і його прихильники, і опоненти сходяться в одному - на майбутніх виборах по 70-му округу екс-мер Ужгорода є одноосібним фаворитом. З Сергієм Ратушняком ми зустрілися через кілька днів після його дня народження.

Віктора Отовчиця не хотіли реєструвати кандидатом у мери Мукачева
Прес-конференцію з приводу відмови Мукачівської міської територіальної виборчої комісії у реєстрації заступника начальника УМВС в Закарпатській області, полковника міліції Віктора Отовчиця кандидатом на посаду Мукачівського міського голови провів цього тижня сам В. Отовчиць.
За його словами, відмова в реєстрації є грубим порушенням законодавства, оскільки всі документи оформлені вірно і подані вчасно. Однак комісія, посилаючись на ст.30 п.2 відповідного закону, де йдеться саме про перелік документів, відмовила полковнику в реєстрації. Полковник звернувся до суду, останній вирішив, що рішення комісії є незаконним і дав 5 діб на перегляд питання про реєстрацію. Повторне голосування в Мукачівській міській територіальній виборчій комісії закінчилося знову нічим: семеро - за реєстрацію, шестеро - проти, але один член комісії був відсутній. Цього разу комісія прискіпливо поставилася до довідки з місця роботи, де не була зазначена посада В. Отовчиця. Зрештою, засідання комісії перенесено ще на кілька днів, що мотивується необхідністю консультації з представниками ЦВК.
Прихильники ж В. Отовчиця вважають, що на роботу виборчої комісії тиснуть представники певних політичних сил. Вони звернулися листом до Президента Л. Кучми, голови ЦВК М. Рябця та голови ОДА Г. Москаля, у якому, зокрема, зазначено: "Наполягаємо на притягненні до відповідальності… голови, заступника і секретаря територіальної виборчої комісії, аби виключити подальші зловживання в процесі виборів."
Як нам стало відомо, Мукачівська міська територіальна виборча комісія все-таки зареєструвала кандидатом на посаду Мукачівського міського голови полковника Віктора Отовчиця, однак відмовила в реєстрації іншому кандидату - Ернесту Нусеру. Заяву прес-служби ОДА з цього приводу читайте на стор. 4.
Панько Мирний

Ратушняк проти монополізму в мистецтві
Днями за ініціативи ряду відомих митців краю відбулася зустріч творчої інтелігенції з кандидатом на посаду міського голови Ужгорода Сергієм Ратушняком

Спілкування відомого політика й бізнесмена з присутніми не було сухим, "протокольним", навпаки, - сповненим небайдужістю до мистецької проблематики та компетентною обізнаністю у її регіональних особливостях. Поет П. Скунць, художники В. Олашин, Н. Рєпкін, М. Керечанин, В. Щур, В. Тегза, І. Мага, В. Павлишин та інші дали гострі оцінки сучасному стану мистецтва на Закарпатті, а узагальнив тему сам С. Ратушняк. Виявилося, він також проти монополі-зму в мистецтві та штучного обмеження прав численних творчих спілок, які об'є-днали у своїх лавах сотні талановитих закарпатців, визнаних здебільшого за межами власного краю. Збіглися позиції присутніх стосовно проблем, порушених газетною статтею М. Керечанина, і щодо недоцільності нещодавнього закриття Художфонду та розбазарювання його верстатного парку, і щодо використання виставкових площ не за призначенням, і щодо недолугого ігнорування проявів уні-кального народного мистецтва, і щодо залучення київських писак "адвокатами" місцевих культургеноссе.
Та завершили цю зустріч, звичайно, на позитивній ноті. Її викликало виявлене взаєморозуміння та усвідомлення патріотичного обов'язку повернути Ужгороду й Закарпаттю належного авторитету в мистецьких колах держави.

Мукачівська територіальна виборча комісія вкотре продемонструвала, що законодавство України має для неї другорядне значення
Прес-служба облдержадміністрації вкотре змушена заявити про грубе порушення Конституції та законів України, що мають місце в Мукачеві

26 лютого Мукачівська міська територіальна виборча комісія по виборах депутатів міської ради та міського голови абсолютно безпідставно відмовила в реєстрації кандидатом на посаду Мукачівського міського голови заступнику голови Закарпатської обласної ради Ернесту Нусеру. Як говориться в постанові виборчої комісії, причина відмови - "одночасне балотування кандидатом у депутати Закарпатської обласної ради та кандидатом на посаду Мукачівського міського голови". І це при тому, що Конституційний Суд України дав чітке тлумачення ч.2 ст.78 Конституції України: "Громадянину України надано право вільно бути обраним до будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, а також бути обраним сільським, селищним, міським головою, але реалізувати набутий представницький мандат громадянин може тільки в одному з цих органів чи на посаді сільського, селищного, міського голови". Обмеження права Е. Нусера балотуватися на посаду депутата обласної ради та міського голови немає ніяких юридичних підстав і грубо порушує законодавство України. Про можливість одночасного балотування кандидатом на посаду міського голови і депутата обласної ради однозначно заявив і секретар Центральної виборчої комісії Ярослав Давидович, який перебував на Закарпатті 28 лютого. Однак Мукачівська територіальна виборча комісія вкотре продемонструвала, що законодавство України має для неї другорядне значення. Нагадаємо, що 15 лютого той же виборчком абсолютно безпідставно відмовив у реєстрації на посаду Мукачівського міського голови Віктору Отовчицю. Питання реєстрації було вирішено позитивно лише після звернення в суд. Е.Нусер також оскаржив дії виборчкому в міському суді. Закарпатська облдержадміністрація оцінює систематичні порушення Мукачівською виборчою комісією Конституції й законів України як замовні. Очевидно, ініціатори подібних інсинуацій будь-якою ціною прагнуть не допустити до виборів конкурентів, які мають реальні шанси на перемогу. Свідченням цьому є й той факт, що на противагу заступнику голови обласної ради Е. Нусеру Мукачівська виборча комісія зареєструвала кандидатом на посаду міського голови міста його "двій-ника" Е. Нусера, слюсаря за фахом. Облдержадміністрація ще раз закликає всіх учасників передвиборної кампанії відмежуватися від брудних технологій і вести чесну й прозору конкурентну боротьбу.

Прес-служба облдержадміністрації

Народ агітують за народні ж кошти
"Фраза використання адмінресурсу" занадто поширена. Та й сама вона поняттєво широка. Бо це і коли адмінначальство дає накази, що стосуються не роботи, а виборів. Це і коли ад-мін-начальство втручається в хід формування виборчих комісій. Коли адмінначальство втручається в підрахунок голосів. Та найпоширеніша форма "використання адмінресурсу" - використання службових кабінетів, телефонів та автомобілів для ведення передвиборної агітації. За прикладами йти далеко не потрібно. Подивіться хоча б на нинішнього мера Ужгорода Сембера. У газеті міськ-влади видрукувано заяву директорів держпідприємств на підтримку ниніш-нього мера. Чи з доброї волі? Чи може хтось з власного бажання закликати голосувати за Сембера? За які такі заслуги? Ще ніколи головне закарпатське місто не було в такій ямі, як нині. Ми перетворилися в ганебну провінцію, а Сембер на службовому авто в робочий час роз'їжджає по різних установах і вихваляється "досягненнями". А "досягнення" Сембера - хіба що набудовані за "мерський" період приватні віл-ли. Ще один претендент на крісло мера Погорєлов, будучи держчиновником, чомусь також не поспішає йти у відпустку, щоб проводити агітаційні роботи не за державні кошти, а за власні. Хто вищезгаданим панам надав право агітувати народ за народні кошти?
Марія Скубенич, м. Ужгород"