"Не коштуйте дешево..."
Шановна редакцiє!
Передайте, будь ласка, моє письмове "вiтання" обласнiй телерадiокомпанiї. 29 сiчня цього року о 17.30 було продемонстровано мiнi-фiльм (авторiв його я якось не побачила) про С. М. Ратушняка. Кiлька рокiв тому п. Сергiй розгорнув бiзнес, з якого користь була i йому, i нам (робочi мiсця, дешева i якiсна продук-цiя i т. д.), та, мабуть, чогось не врахував (табличку дiлен-ня?), що i привело його до всi-ляких переслiдувань i на лаву пiдсудних. Зневажати людину, з якою брудними методами розправилося ще на той час радянське правосуддя, це те саме, що розтоптати пам'ять про п. Чорновола, який теж десяток рокiв поневiрявся по тюрмах за те, що вiдстоював мої iнтереси. Достаток, який С. Ратушняк, влас-не, здобув своїм iнтелек-том i праце-люб-нiстю, зробив його незалежним i безкомпро-мiс-ним у бо-ротьбi проти радянського чиновника (який лише перефарбувався зовнiш-ньо з червоного у жовто-блакитного) i за народний добробут. Чому б вам, авторам "цiка-вого" опусу, не зняти фiльм про дiяльнiсть як депутата Вер-ховної Ради п. Шуф-ча. Бо на сьогоднi про його дiяльнiсть я особисто запам'ятала тiльки порiвняльну таблицю розбазарювання бюджетних коштiв. Так часто нiхто не курсував на лiтаку (щосуботи) з мiсця роботи (Київ) додому (Ужгород). Чому б вам не зняти фiльм про дiяльнiсть Устича, роз-по-вiсти народу щиро i без-ком-промiсно, за що його "перевели" в посли. На сьогоднi вже мало хто повiрить, що це пiд-вищення щире. Адже кожного радянського чиновника, що нашкодив, переводили ще вище, щоб ще бiльше шкодив. Номенклатура продажна умiла цiнити "свої" кадри. Поставте йому питання, чи хоч одна мiнi-електростанцiя, надiслана нам як гуманiтарна допомога зару-бiжних друзiв, залишилася на Закарпаттi? Зрозумiвши в 1998-1999 роках, що основна частина зарубiжної допомоги постраждалим вiд повенi до народу не дiйшла, в 2001 р. багато держав вiдвернулися вiд нас. Щиро кажучи, менi подобалися вашi передачi, якi тримали нас, як то кажуть, в курсi всiх справ у областi, були рiзно-ма-нiтнi, багатостороннi i об'єк-тивнi. Моє прохання до вас - не коштуйте дешево, не продавайте довiру народу. Якщо у вас мало коштiв - просiть у обл-держадмiнiстрацiї, п. Москаль - надзвичайно розумна i об'єк-тив-на людина - не залишить вас у бiдi. З повагою,

Човбан Магдалина Iванiвна, смт Королево

Землякам-есдекам

Закарпатці рідні, зацьковані й змучені безглуздою боротьбою між собою, загнані серпом і молотом у різні політичні загони, які, на жаль, стали не джерелом розвитку в змаганні, а ворожнечі. Схаменіться українці й росіяни, русини й угорці, румуни й словаки, роми й шваби. Стільки сонця, аби зігрітися, води, аби напитися, і землі, аби прогодуватися, нам завжди вистачало й вистачатиме. Припиніть перетворюватися на сміховисько задля втіхи столичним фарисеям. Припиніть перетворення нашої Срібної Землі в побоїще братів. Нам і дітям нашим - тут жити. Поверніться в Закарпатську рідну Сім'ю! Обнімімся ж!
Сергій Ратушняк

Квартирна лихоманка, або Що нового на ринку нерухомостi

Протягом 2001 року цiни на житло в облас-ному центрi зросли на 20-30 %. Такого не спостерiгалося принайм-нi останнi п'ять рокiв. Однак в iнших населе-них пунктах областi, хiба що за винятком Мукаче-ва, активнiсть на ринку нерухомостi не спостерiгалася

Попит на квартири значно перевищує пропозицiю Тi, хто продав квартиру чи будинок рiк-два тому, сьогоднi кусають лiктi. Якщо в 2000 роцi, примiром, цiни на житло невпинно падали, а пропозицiя значно перевищувала попит, то мину-ло-рiч, особливо восени, ситуацiя до-корiнно змiнилася. Причин цьому кiлька. По-перше, як каже директор агенцiї нерухомостi "Делi" Руслан Плотнiков, перевага попиту над пропозицiєю пов'язана з тим, що нове житло в мiстi практично не будується, тобто треба виходити з тiєї кiль-костi квартир, що й, примiром, десять рокiв тому. По-друге, за останнi 2-3 роки люди перестали масово виїжджати за кордон на постiйне мiсце проживання. За рахунок цих виїздiв i звiль-ня-лася житлова площа, тому ранi-ше пропозицiя перевищувала попит. Як справи сьогоднi на ужгородському ринку нерухомостi, iнформує керуюча iнформацiй-но-консультативним центром "Унiверсалсервiс" Оксана Коман. Протягом усього року цiни на житло поступово зростали i загалом за рiк порiвняно з 2000-им, зросли на 20-30 %. Найбiль-шим попитом користувалися квартири в хороших районах (вул. Грушевського, пр. Свободи, вул. Заньковецької, вул. 8 Березня, центр мiста) та розмiщенi на 2-4 поверхах, у 9-поверхiв-ках - до 5-6 поверху. Перевага надавалася квартирам у цегляних, словацької забудови будинках. Це i не дивно, якщо врахувати, що при значному зростаннi попиту кiлькiсть виставлених на продаж квартир значно зменшилася. Найвищу пропозицiю складали 2-, 3- та 4-кiмнатнi квартири в панельних будинках на околицi мiста (новий район). Однокiмнатних квартир на продаж майже не було. Багато хто вiдмовився продавати квартиру, побоюючись, що i нерухомостi позбудеться, i за вирученi грошi нiчого не купить. Особливо це вiдчувалося у великих мiстах України, Києвi зокрема, пiсля вересневих терактiв у США, якi викликали тимчасовi коливання на свiтовому фiнансовому ринку. Тодi ж багато хто кинувся купувати квартиру, вирiшивши, мабуть, що долар "з'їсть" iнфля-цiя, а значить, все накопичене слiд перевести в товар. Адже прид-бання нерухомостi тради-цiй-но вважається кращим способом вкладення капiталу. До речi, вплинуло на ринок нерухомостi i введення євро. Не знаючи, чого вiд нього чекати, лю-ди, у яких були заощадження в європейськiй валютi, теж вирi-ши-ли за краще вкласти їх у не-рухомiсть. Слiд зазначити й таке. Багато хто намагався якомога скорiше купити квартиру чи будинок, побоюючись, що пiсля прийняття Податкового кодексу доведеться при кожнiй великiй покупцi пред'--являти довiдку про джерела прибутку. До того ж, чутки про те, що операцiї з нерухомiстю обкладуть новими податками, ширяться не перший рiк. А най-частiше змiни в законодавствi набувають чинностi з 1 сiчня, то-му не дивно, що люди на всяк випадок намагаються зробити усi великi покупки до нового ро-ку.

Вiд чого залежить цiна на нерухо-мiсть Цiна на квартиру залежить вiд багатьох чинникiв: загальної площi, стану квартири, кiлькостi кiмнат, району, близькостi до зупинки транспорту тощо. Якщо в 2000 роцi, примiром, цiна на "ма-лосiмейку" iнколи опускалася до 1 тисячi умовних одиниць (у. о.), то мину-ло-рiч, як каже панi Оксана, такi квартири коштували вiд 2000 до 2900 у. о.. Загалом, вiтчизняне житло мож-на роздiлити на кiлька кате-го-рiй. Найдешевшими вважаються згаданi "малосiмейки", "хру-щовки" та квартири в панельних будинках. Однокiмнатнi "хрущовки" та "панельки" коштують вiд 2800 до 3500 у. о. У цегляних будинках та словацької забудови такi ж квартири можна придбати вiд 3 до 5 тисяч у. о. Окрема мова про центр мiста - вул. Корзо, Духновича, Волошина тощо. Тут цiни на 1-кiмнатну квартиру коливаються вiд 3900 до 5500 у. о. Великим попитом користуються двокiмнатнi квартири. Най-дешевшу 2-кiмнатну "хрущовку" можна придбати за 4500 у. о., а цiни на квартири стандартного звичайного планування сягають до 8 тисяч у. о. Тут варто зауважити й таке, що, наприклад, квартира на 8-9 поверсi може на 2 тис. бути дешевшою за таку саму на 3-4 по-версi. Загалом квар-тири в панельних будинках цi-няться значно нижче, нiж у цегляних, i коштують приблизно на 10 % дешевше. У старiй частинi мiста квартири зі збiльшеною площею коштують значно дорожче. Та ж зако-но-мiрнiсть дiйсна i для 3-кiмнатних квартир. Три-кiм-натна "хрущовка" чи "панелька" кош-тує вiд 5500, за кра-щi цiна може сягати 10 тисяч. Крiм того, у центрi мiста трикiм-нат-на квартира полiп-ше-ного планування коштує й до 20 тисяч у. о. Та та-ке мало хто може собi дозволити. Адже в основному покупцями є молодi сiм'ї або ж тi, хто щасливо повернувся iз заробiткiв з грошима. Загалом люди готовi самi привести до ладу будь-яку занедбану квартиру, аби тiльки купити дешевше. Гiрша ситуацiя з 4-кiм-нат-ними квартирами. Переважно їх бiль-ше продають чи обмiню-ють на меншу житлову площу, бо ж далеко не кожен мешканець такої квартири може тратити за житлово-комунальнi послуги близько 200 грн. Придбати чо-ти-ри-кiм-натну квартиру можна за 6-12 тисяч доларiв. Усе вищевикладене стосується обласного центру. А в райцентрах Закарпаття цiни набагато нижчi, й чим далi вiд Ужгорода - тим дешевше.

Цiна деяких особнякiв сягає понад 100 тисяч у. о. Як каже Оксана Коман, попит на особняки особливо пiдвищу-єть-ся навеснi, та от тiльки про-по-зицiя тут дуже слаба. Купити хороший, середнiй особняк в Уж-городi велика проблема, дехто й по два-три роки шукає щось гоже для себе. Тут знов-таки, як i з квартирами, все залежить вiд того, в якому районi розташований будинок, крiм того, цегляний вiн чи саманний, якi пiдведенi комунi-ка-цiї тощо. Невеличкий будинок iз цегли можна купити вiд 19500, новiші будинки з бiльшою житловою площею - за 30-40 тисяч. Легше купити нерухомiсть на околицi, проте на неї, навпаки, нема попиту. Розкiшнi особняки в мiкро-ра-йонi "Червениця", на околицi Ужгорода поблизу Сторожницi, чи на горi бiля унiверситету кош-ту-ють й понад сто тисяч. Проте на ринок пропозицiї вони майже не виносяться, а зазвичай перепродаються особам з кола "сво-їх". Низькими є цiни на будинки в iнших районах областi. Якщо в селах Ужгородщини газифiко-ва-ний цегляний будинок з 3-4 кiм-натами коштує вiд 8 до 15 тисяч у. о., то вже, наприклад, у Бе-ре-говi - 3-4 тисячi. А чим вище в гори - тим дешевше. Зустрiчаються на ринку неру-хо-мостi й пропозицiї з продажу недобудов. Та великим попитом вони не користуються. Купують хi-ба що такi, де загальна площа не перевищує 100 - 150 кв. мет-р-iв.

Аби не стати жерт-вою квартирного шахрайства Ризикувати при купiвлi-продажу квартири заради незначної вигоди - дуже необачно. Не секрет, що пiд виглядом посеред-ни-кiв, рiелторiв ( рiелтор - особа, зайнята торгiвлею нерухомим май-ном) часто дiють шахраї, якi, до того ж, використовують iм'я вiдомих у мiстi агентств, та й працюють без всякого на те дозволу, без сплати податкiв. Пот-рiб-но пам'ятати, що нереально де-ше-вi квартири частiше за все по-в'язанi з ризиком потрапити в халепу. Адже бували випадки, коли замiсть обiця-ної непоганої квартири людина опинялася у жах-ли-вiй "мало-сi-мейцi". Чого грiха таїти, можна стати жертвою недобросовісного, непрофесійного ставлення, навiть звернувшись за послугами до певного агентства. Нинi в нашому невеличкому Ужгородi дiють приблизно 14 агентств нерухо-мостi (для порівняння, за даними на 2001 рік, у Львові офіційно діючих агентств 13, у Києві - 24). Та чи всiм їм можна до-вiряти? Рiдко в якому агент-ствi працюють справжнi фахiвцi своєї справи. До прикладу, тiльки працiвники агенцiї неру-хо-мостi "Делi" проходили навчання у Львiвському захiдноук-раїнсь-кому колегiумi рiелторiв і мають диплом про відповідну освіту. По-дiб-ним не може похвалитися жодне iнше агентство з наявних у мiстi. Як зазначив Руслан Плот-нiков, агентства вiдкриваються, та не завжди це приносить людям вигоду. Вiдтак страждає i ринок не-ру-хо-мостi. Бо ж працiв-ни-ки бiль-шостi агентств далеко не спецiалiсти i дiють тільки за ради своєї вигоди, а не для клiєнтiв. Нормальним має бу-ти те, щоб люди не боялися звер-татися в агентство, але тiль-ки в та-ке, що має всi необхiднi офi-цiй-нi документи. "Мало того, звернувшись в агентство, - каже Р. Плотнiков, -поцiкавтесь, чи дiйсно фахiвцi там працюють, нехай покажуть пiдтверднi документи, сертифi-кат, лiцензiю, обов'язково укладуть письмовий договір на послуги. А якщо вони вiдмовля-ються це зробити, то це, звичайно, повинно викликати пiдозру. Деякi агентства "ловлять" людей на дешевизну послуг, але, погодьмося, цiна не може бути нереальною. Агентство повинно нести вiдповi-даль-нiсть за усi фi-нан-совi операцiї i давати гаран-тiю. Я впевнений, що коли буде нарештi прийнятий закон про рiелторську дiяльнiсть, бiльшiсть агентств луснуть, мов мильнi бульбашки. Раджу звертатися в агентства, які вже мають багаторічний досвід роботи на ринку нерухомості, і де працюють справжні фацівці. Вам вигідно, наприклад, продати, купити, здати в оренду, приватизувати нерухомість через агентство "Делі", тому що:
- тут працюють дипломовані ріелтори;
- вам запропонують безкоштовні консультації;
- вам гарантують порядність та якісне обслуговування;
- ваша нерухомість чи пропозиція з купівлі буде внесена в комп'ютерну базу даних агентства;
- безкоштовно рекламуватиметься ваша нерухомість і про неї знатимуть усі потенційні покупці;
- до вас звертатимуться ли-ше реальні покупці і не набридатимуть малоймовірні;
- будете застережені від стосунків з шахраями". Що ж, можливо, колись ринок нерухомостi в Українi набуде ци-вi-лiзованих форм, а поки, аби не бути ошуканим при операцiях з нерухомiстю, краще звертатися в агентство, офiцiйно зареєстроване i зi значним стажем роботи, як-от агенцiя "Делi", яка вже четвертий рiк на ринку не-ру-хомостi. А щодо прогнозiв з цiнами на ринку нерухомостi на поточний рiк, то, як зазначають спецi-а-лiс-ти, все залежатиме вiд купi-вель-ної спроможностi населення. Та знов-таки - вiд надзвичайних подiй у свiтовiй економiцi чи полiтицi.
Єва Деметер
"РІО"

Його наркотик - iноземна преса

Таких людей називають унiкумами. В однокiмнатнiй квар-тирi 57-рiчного Василя Мучички iз Воловця в будь-кого рот вiд подиву роззявиться: куди не кинеш оком - бачиш довгi ряди i високi стоси газетних пiдшивок. У коридорі, кухні, спальні-приймальні, на балконі. На полицях, пiдлозi. Виявляється, захоплення колекцiонувати газети з'явилося у волiвчанина ще в студентськi роки, коли навчався на англiйському вiддiленнi фа-культету романо-германської фiлологiї УжДУ. Їздили з групою у Москву. "Там i був епатований силою-силенною iноземної преси, звичайно, комунiстичної, але вiдчутно менш цензурованої, - розповiдає Василь Мучичка. - Примiром, з органу iталiйської компартiї "UNITA" довiдувався про речi, якi вдень iз вогнем не знайшов би навiть у найпрогресивнiших радян-ських виданнях. Плюс iз величезним задоволенням читав югославську та польську пресу. Словом, iнформацiйний голод у Союзi давався взнаки. Так поступово i сформувалося моє хобi!" "З якою метою збираєте?" - цiкавлюся. "По-перше, не все в життi повинно пiддаватися логiцi, пiд-по-ряд-ковуватися метi, по-друге, хоча б просто, для душi, а по-третє, для того, щоб глибше засвоїти ту чи iншу iно-земну мову". "А якими iноземними мовами воло-дi-єте?" - продовжую. "Вiль-но - англiйсь-кою, сербо-хорватською, слабше - iталiй-сь-кою, польською, пасивно -словенською, македонською. Жалкую, що призабув нi-мець-ку". Важливий нюанс: його неординарна колекцiя закцентована на пресi колиш-нiх рес-публiк Югославiї (Хор-ватiя, Сер-бiя, Герцоговина, Маке-донiя, Бос-нiя), а також Iталiї та Англiї. До речi, най-дав-нiша пiдшивка - це новинки 1963 року з Туманного Альбiону. За власнi кошти волiвчанин купує палi-турки i сам переплiтає пiд-шив-ки. Працює Василь Мучичка вчителем англiйської мови у с. Верхнi Ворота. Тому зiбрав i велику бiблiотеку. Книги переважно iз зарубiжної лiтерату-ри (англiйська, французька, нi-мець-ка), мистецтва. Однак читає педагог уже набагато менше, нiж ранiше, бо зiр ослаб. Бiльше, каже, дивиться телевiзор (причiм наявнiсть антени-параболи часом не дозволяє вiдiрватися вiд екрана), зокрема освiтнi й мистецькi передачi. Схиблених на марках називають фiлателiстами, на монетах -нумiзматами, на книгах - книгоманами... От-же, Василь Мучичка - газетоман, або пресоман. До того ж його но-винки живуть не один день, а роки. I на десерт - родзинка: питання, кому колись перейде незвичайна спадщина волiвчанина-iнтелек-уала, наразi залишається вiдкритим, адже вiн - стабiльний холостяк.
Михайло Фединишинець

Гривнi — на бочку-2!
Шукати закономiрності у дизайнi банкнот — все одно, що слону яйця розкачувати

(Закiнчення. Початок у № 52 (183) вiд 22 грудня 2001 р.)

I от нарештi другий — прискiпливий — пог-ляд на гривневi банкно-ти. Не обов’язково й лу-пу брати (хiба що ко-мусь окуляри), а досить просто пiднести їх пiд нiс, уважно придивити-ся, примусивши сiру речовину в макiтрi бов-татися, — i виникає чи-мало запитань, заува-жень, а якщо хочете, й претензiй
Михайло Фединишинець
«РIО» Автор оформлен-ня банкнот — Лопата Нема сумнiву, що дизайн банкнот, причiм обидвох зразкiв, розроблявся наспiх, нашвидкуруч, а вiд кiлькох його промахiв складається враження, нiби, перепрошую, «по п’янi», пiсля похмiлля. Зрештою, помилкам, неточностям, непослiдовностям, упущенням, ляпсусам на купюрах при бажаннi можна знайти будь-яке пояснення, однак воно з вiдстанi часу — як приший кобилi хвiст. Як не дивно, але в жодному з трьох економiчних довiдникiв, нi в Українськiй банкiвськiй енциклопедiї, нi в розкiшному, виданому минулорiч каталозi «Банкноти й монети України» я не знайшов анi найменшої згадки про процес розробки дизайну, тобто коли, де, як, скiльки i — основне — хто його автор. Виручив Iнтернет, який скупо видав: першi зразки української валюти виготовлялися в Канадi 1992 року за ескiзами художника Василя Лопати. Цiлком реально, що Нацiональний банк провiв вузький, кулуарний конкурс на краще оформлення банкнот, отже, в архiвах установи можуть зберiгатися ще кiлька проектiв. Як би там не було, на люди явився один. У двох зразках: старий датується виключно 1992 роком випуску, новий — 1994-м i вище. Бiда лише, що обидва з низкою огрiхiв.

На 50-, 100- i 200-гривневiй банкнотах вiдсутнi важливi написи, однак є другоряднi На банкнотах номiналом 1, 2, 5, 10, 20 гривень як iз лицьового, так i зворотного бокiв вказано, хто зображений i що зображено. А саме — вiдповiдно Володимир Великий i руїни Херсонеса (1 гривня), Ярослав Мудрий i Собор Святої Софії (2 гривнi), Богдан Хмельницький та Церква в селi Суботiв (5 гривень), Iван Мазепа й Києво-Печерська лавра (10 гривень), Iван Франко i Львiвський театр опери та балету (20 гривень). Увага: чому ж тодi на банкнотах вартiстю 50, 100 i 200 гривень з обох бокiв такi написи вiдсутнi?! Тобто громадяни вже повиннi здогадуватися, що Михайло Грушевський i будинок Верховної Ради (50 гривень), Тарас Шевченко i Софiйський собор (100 гривень), Леся Українка i в’їзна вежа Луцького замку (200 гривень). Яким же ерудитом треба бути, аби знати останнє! Менi «за вежею», не приховаю, довелося пiти в Управлiння Нацiонального банку України в Закарпатськiй областi, у вiддiл готiвкового обiгу i касових операцiй, де лише в каталозi «Банкноти i монети України» вичитав необхiдну iнформацiю. До слова. Одна моя знайома (з вищою освiтою!), роззираючи 50-гривневу банкноту, вдумливо констатувала: «Та це ж не Вiктор Ющенко тут зображений!» Я рот роззявив. «А хто? Може, й вiн», —жартую. «Не знаю», — вiдповiла вже сором’язливо. «Михайло Грушевський. Чула про такого?» — «Чула, перший Президент України. Це вiн?» Мабуть, нiчого дивного. Дивує бiльше те, чому на банкнотах обидвох зразкiв номiналом 1, 2, 5, 10, 20 гривень стоїть лише (!) власноручний пiдпис Голови Нацбанку — Вадима Гетьмана, прощiн най буде, Вiктора Ющенка або Володимира Стельмаха, а вже на 50-, 100-, 200-гривневих купюрах з лiвого боку вiд портрета (абсолютно невдале мiсце!), окрiм власноручного пiдпису Вадима Гетьмана або Вiктора Ющенка, стоїть i друкований. I це при тому, що не зазначено головне — кого i що зображено на банкнотах. Кричуща алогiчнiсть! До того ж справдi iм’я та прiзвище колишнiх керiвникiв Нацбанку вiзуально сприймається саме так, як сприйняла моя знайома. Одне слово, наша людина, а тим паче iноземець нехотя заблукають мiж двома деревами.

Брак фантазiї: на 2- i 100-гривневiй банкнотах зображено Софiйський собор Ще один недолiк. Звичайно, дизайн банкнот вiдображає багатовiкову (вiд сивої давнини до сьогодення), величну й драматичну iсторiю нашої держави. Дизайнер дотримувався принципу, що на лицьовому боцi купюри має бути зображена видатна iсторична особа, а на зворотному — унiкальна архiтектурна пам’ятка, яка безпосередньо чи опосередковано з нею «пов’язана». Банкнота номiналом 1 гривня: князь Володимир Великий (лицьовий бiк) 981 року здобув мiсто Херсонес (зворотний бiк). Банкнота вартiстю 2 гривнi: завдяки Ярославу Мудрому збудований Софiйський собор, пiд його склепiнням у саркофазi й похований князь. Банкнота номiналом 5 гривень: гетьман Богдан Хмельницький спочиває вiчним сном в Iллiнськiй церквi в Суботовi. Окрiм того, це село — рiднi мiсця батька Хмеля. Банкнота вартiстю 10 гривень: церква Рiздва Божої Матерi Києво-Печерської лаври закладена в 1696 роцi гетьманом Iваном Мазепою. Банкнота номiналом 20 гривень: письменник Iван Франко i Львiвський театр опери та балету його iменi. Також у Львовi «вiчний революцiонер» жив. Банкнота вартiстю 50 гривень: перший Президент України Михайло Грушевський, котрий, борючись за самостiйнiсть Вiтчизни, принiс своє життя на її вiвтар, i будинок Верховної Ради, в якому було проголошено Акт про незалежнiсть України. По сутi принцип зберiгається. А на банкнотi номiналом 100 гривень — маленька несподiванка: поет Тарас Шевченко i... собор Святої Софiї. На сотцi собор «вискочив», гейби Пилип iз конопель, адже пам’ятка фiгурує i на 2-гривневiй купюрi. Так, Кобзар неодноразово бував у Києвi, жив там у 1845—1847 роках, захоплювався його архiтектурною величчю. Київ присутнiй у багатьох поетичних i прозових творах Шевченка. Згадки про Софiйський собор є i в «Щоденнику». О’кей, але навiщо повторюватися? Що це — брак фантазiї чи брак в Українi архiтектурних пам’яток? Гадаю, що перше. До банкноти вартiстю 200 гривень в цьому планi зауважень нема: поетеса Леся Українка i в’їзна вежа Луцького замку. Волинь, як вiдомо, — батькiвщина божественної жiнки.

Шевченко «про-ситься» на 200-гривневу банкноту Як пiдказує логiка, дизайнерська iдея лицьового боку банкнот передбачала враховувати i значущiсть iсторичних персон. Тобто чим бiльший номiнал купюри, тим особа значущiша. Водночас — згоден! — це твердження є напiвабсурдним. Бо порiвнювати, скажiмо, трьох генiїв i сперечатися, хто з них генiальнiший, — легшим здасться товкти воду в ступi. I все-таки палиця має два кiнці, тому й iснують на свiтi умовностi, якi нiде дiти i вiд яких нiкуди дiтися. До чого веду: оригiнально, благородно, по-джентльменськи, що банкнота з портретом Лесi Українки на чолi всiх банкнот, однак вийшов перекiс. Тобто портрет Тараса Шевченка мав би бути зображений на банкнотi «найвищого гатунку». Доказ — на поверхнi: Тарас Шевченко — батько української лiтератури, батько української нацiї, воiстину свiтознаний поет. I загалом логiчнiшою була б така висхiдна: на банкнотi номiналом 20 гривень — портрет Лесi Українки (погуморизувати б: мiсце жiнки — мiж чоловiками, а не на «престолi»), на 50-гривневiй — Iвана Франка, на 100-гривневiй — Михайла Грушевського, на 200-гривневiй —Тараса Шевченка. Григорович, до речi, на сотцi зображений в шапцi, яка, твердо кажучи, остогидла, хоч i взята з його автопортретiв, фото i в якiй iнтелiгент виняткової сили духу, пророк зовнi схожий, вибачте, на селюка. (Зрозумiло, цей утопiчний варiант висхiдної тягне за собою i вiдповiднi змiни на зворотному боцi банкнот). Може, хтось захоче побити цю карту, зокрема, й реплiкою, мовляв, 200-гривнева банкнота введена в обiг лише торiк i її дизайн розроблявся недавно. Нi, купюра малювалася i друкувалася в єдиному потоцi. Беззаперечним свiдченням слугує напис на банкнотi — Голова Правлiння банку Вадим Гетьман i його пiдпис.

Про граматичнi, орфографiчнi по-милки i неточностi в назвах Спершу слiд обумовити, що всi написи на банкнотах належать до офiцiйно-дiлового стилю мови, де необхiдно суворо дотримуватися її загальноприйнятих норм i правил правопису. Скажiмо, на банкнотi старого зразка номiналом 5 гривень на зворотному боцi граматична помилка. Написано — Церква в селi СуботОВI. Грамотiй знає, що назва черкаського села в називному вiдмiнку — Суботiв, у родовому — Суботова, у давальному — Суботову, у мiсцевому —в Суботовi. Але якщо при назвi стоїть слово «село», «мiсто», то вона не вiдмiнюється. Отже, правильнiше буде: Церква в селi СуботIВ ( а не в селi СуботОВI). Аналогiчне: церква в мiстi Ужгород (а не в мiстi Ужгородi). Але: церква в Суботовi, церква в Ужгородi. Стоп! У -надцяти мiсцях українського правопису чорт ногу зламає. Зокрема, i виняток наведеного вище правила гласить, що у випадках, де йдеться про вiдомi мiста, дозволяється вживати обидвi форми: в мiстi Київ i в мiстi Києвi, в мiстi Вашингтон i в мiстi Вашингтонi. Однак у вас є шанс покласти мене на лопатки, процитувавши «Кобзар»: «Стоїть в селi Суботовi На горi Високiй Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова...» Здаюсь, бо це Шевченко, отже, умовний взiрець, i не здаюсь, адже це в художньому творi, отже, й художнiй стиль. Тим паче на купюрi нового зразка номiналом 5 гривень ця своєрiдна помилка виправлена: вже написано — Церква в селi СуботIВ. Одне виправили, в друге влипли: мова — про орфографiчну помилку. Звернiть увагу, що на банкнотах старого зразка номiналом 1, 2, 5, 10, 20 гривень написи пiд портретами й архiтектурними пам’ятками зробленi прописним шрифтом (всi лiтери однаковi: ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ, IВАН МАЗЕПА), а на тих же банкнотах нового зразка — рядковим (видно великі лiтери: Володимир Великий, Iван Мазепа). Що змiнили шрифт — розумне рiшення, якби лише грамотнiсть не кульгала! На купюрi вартiстю 10 гривень на зворотному боцi — помилка: у написi Києво-Печерська лавра слово «лавра» написане з великої лiтери, коли треба з малої («Український правопис», параграф 38, пункт 21). Аналогiчнi приклади: Андрiївська церква, Золотi ворота, Кафедральний собор. Припустимо, що автори дизайну (Василь Лопата мав мати консультантiв) не безграмотнi, а просто слiдували так званому правилу шанобливостi. Примiром, словосполучення Народний рух України або День незалежностi України: нацiонал-патрiоти слова «рух» i «незалежнiсть» звикли писати в газетах, на плакатах, стендах з великої лiтери, хоча за правилом треба з малої. Але знову ж таки: застосування правила шанобливостi для написiв на банкнотах є не що iнше, як правописне свавiлля. Так само тяжко зрозумiти, чому на банкнотах нового зразка номiналом 2, 5, 10, 20 гривень, а також 50-, 100-, 200-гривневих у словосполученнi Голова Правлiння i Голова Правлiння банку слово «правлiння» пишеться з великої лiтери, коли правильнiше було б з малої. До речi, торiк у фiзикiв на вступних iспитах в УжНУ у тестах з української мови у словосполученнi Києво-Печерська лавра чимало абiтурiєнтiв спiймалося на гачок. Ясна рiч, iнтуїцiя зрадила, але може, когось збила з пантелику й банкнота. А потiм поясни юнаку чи юнцi, що Банкнотно-монетний двiр у Києвi чи фабрика банкнотного паперу в Малинi полiнувалися запросити в майстерню на пiвгодини грамотного фiлолога! Скiльки ж разiв було й буває так, що одна помилка, один-єдиний бал вирiшує долю вступу! Щодо неточностей у назвах. Пiд прицiлом — 10-гривнева банкнота старого зразка, на зворотному боцi якої напис — Печерська лавра, натомiсть на новiй — Києво-Печерська лавра. Мудро пiдмiтили, убивши двох зайцiв: офiцiйна назва пам’ятки акцентувала увагу ще й на її мiсцезнаходженнi. Далi. На купюрi старого зразка номiналом 20 гривень на зворотному боцi написано — Львiвський оперний театр, коли офiцiйна його назва — Львiвський театр опери та балету iм. Iвана Франка. Цю неточнiсть на банкнотi нового зразка усунули, випустивши, зрозумiло, «iм. Iвана Франка», зайве ж.

Анархiя з пiдпи-сами, шрифтами, захисними елементами Про «мiнiатюрнi непослiдовностi». На банкнотах старого зразка номiналом 1, 2, 5, 10, 20 гривень напис Голова Правлiння i пiдпис Голови знаходяться на зворотному боцi (деталь: пiдпис НАД написом), а на купюрах нового взiрця — на лицьовому (i вже пiдпис ПIД написом). Ясно, простимо: дизайнери встали одного ранку з лiвої ноги й передумали. Та не пiддається логiцi таке. Передi мною три банкноти нового зразка — номiналом 2, 5 i 10 гривень (вiдповiдно серiї ПЕ 6921601, ПФ 9671063 i КГ 3631515). На «двiєчцi» на лицьовому боцi напис Голова Правлiння банку (знизу — автограф Ющенка), на «п’ятаку» — вже лише Голова банку (пiдпис того ж Ющенка, а слово «правлiння» зникло), а на «червiнцю» до бiса лаконiчно — Голова. В останньому випадку саме слово перенесено з нижньої у верхню частину банкноти — пiд напис Нацiональний банк України. Окрiм того, пiдпис Володимира Стельмаха стоїть безпрецедентно — ПЕРЕД словом Голова. Хто що хоче, те й робить! Усi три банкноти — рiзних рокiв випуску, вiдповiдно 1995, 1997 i 2000, але щоб збагнути сенс постiйних варiацiй, буде замало випити й пiвлiтра. Про шрифти вже йшлося: мовляв, на старих банкнотах номiналом 1, 2, 5, 10, 20 гривень для написiв пiд портретами дiячiв й архiтектурними пам’ятками використано прописний, а на нових тiєї ж вартостi — рядковий. Останнiм зроблено й написи Голова Правлiння банку Вадим Гетьман/Вiктор Ющенко на 50-, 100-, 200-гривневих банкнотах. Деталь: напис Голова Правлiння банку Вадим Гетьман надруковано трохи бiльшим шрифтом, нiж Голова Правлiння банку Вiктор Ющенко. Та ж алогiчнiсть i на банкнотах старого й нового зразкiв: написи iмен та прiзвищ iсторичних осiб виконано рiзновеликим шрифтом. Розглядаю старi купюри номiналом 1 i 10 гривень: Володимир Великий надруковано меншим шрифтом, нiж Iван Мазепа. На нових банкнотах номiналом 1 i 5 гривень написи вiдповiдно Володимир Великий i Богдан Хмельницький зробленi однаковим шрифтом, але меншим, нiж Ярослав Мудрий та Iван Франко на вiдповiдно 2- i 20-гривневiй купюрах. З роками випуску серiї — також анархiя: на всiх банкнотах старого й нового зразкiв номiналом 1, 2, 5, 10, 20 гривень вони проставленi (скажiмо, 1992, 1994, 1995, 1997, 2000, 2001), однак вiдсутнi на банкнотах вартiстю 50, 100 i 200 гривень. Дизайнери, ви що — вкололись? Ще двi дрiбнички на замiтку спостережливим: на старих купюрах рiк випуску серiї стоїть на зворотному боцi в правому кутку, на нових — унизу в лiвому. На банкнотах старого зразка рiк зазначено жирнiшим шрифтом, нiж на нових. Впадає в око i те, що банкноти старого зразка бiльшi за розмiром вiд нових — вiдповiдно 135х70 мм i 133х66 мм. Зрозумiло: першi друкувалися за океаном, другi — вдома, отже, на iншому устаткуваннi. Цiкаво, з якою метою скоригували розмiр купюр i чому не продумали його спочатку? А чи в курсi ви, що на банкнотах нового зразка (на старих —нема!) в нижньому кутi лицьового боку рельєфно проставленi знаки для слiпих, за якими вони на дотик визначають номiнал банкноти? Конкретно: 2 гривнi — горизонтальна лiнiя, 5 гривень — вертикальна, 10 гривень — двi паралельнi горизонтальнi лiнiї, 20 гривень — трикутник, 50 гривень — кiльце, 100 гривень —квадрат, 200 гривень — двi паралельнi вертикальнi лiнiї. Звичайно, нюанс зворушливий, але, здається, зайвий. Тим паче не вписується в дизайн банкноти. З великою натяжкою припустимо, нiби окремi недогляди дизайну є насправдi одним з елементiв захисту банкнот вiд пiдробки. Даруйте, але ж нiякої закономiрностi! Що старi банкноти з допотопними елементами захисту, сумнiву не викликає. Хвилин п’ять треба їх щупати, аби переконатися, що в руках — не фальшивки. Новi ж iз цiєї точки зору на три-чотири пункти сучаснiшi. Уже лише водяний знак — двiйник портрета — чого вартий! Та чим вмотивовано те, що лише банкноту нового зразка номiналом 20 гривень (i бiльше жодної!) пронизує спецiальна золота смужка, частини якої з’являються на лицьовому боцi шiсть разiв?! Бардак! До слова, i з кольорами не без катавасiї. На всiх банкнотах нового зразка переважаючий колiр мiнявся з орiєнтацiєю на старi купюри, окрiм банкноти номiналом 10 гривень, яку «перефарбували» кардинально — з фiолетового на темно-синьо-червоний. Погодьтеся, що й загалом барви наших банкнот невиразнi, ненастроєвi. Грошi — рiч тривiальна, буденна i яка, мовити б, приїлася. Звiсно, не в тому значеннi, що їх може бути колись достатньо, а в тому, що, розраховуючись за якийсь товар, ми робимо це механiчно, машинально. Якщо ж кудись поспiшаємо, то й поготiв. Примiром, на ужгородському Зеленому базарi був свiдком, як дiд, купуючи мiнеральну воду, похапцем розплачувався 20-гривневою банкнотою нового зразка. Продавець йому — здачу 18 гривень iз гаком, а старий дивується: «Не розумiю, я ж дав 2 гривнi». «Нi, ви дали 20», — заперечила жiнка. «Справдi, купюри трохи схожi кольорами», — вирiшили спiвбесiдники. Подiбних банальних ситуацiй — безлiч (i тут першу скрипку грає людська совiсть), зокрема, й причин, через якi чоловiк годен переплутати номiнал банкноти, — досхочу: похилий вiк, слабкий зiр, обставини, неуважнiсть i тепе. До того ж купюри обидвох зразкiв — гляньте, розклавши на столi! — утворюють безсистемний кольоровий калейдоскоп. Жодного натяку на гармонiю! Словом, копирсаючись у дизайнi рiдної валюти, виявляється одна чудернацька рiч — його послiдовна непослiдовнiсть. I шукати закономiрності — все одно, що слону яйця розкачувати... З iншого боку обиватель парирує: от, мовляв, знайшов хлоп до кого й до чого чiплятися, пiднявши бурю в склянцi води, мовляв, дизайн — i шага ламаного не вартий. Нi, грошова банкнота виконує паралельно iз основною практичною функцiєю i естетичну, i пiзнавальну, духовну, є, ачей, першим-другим (хай i другорядним) чинником, який репрезентує державу зарубiжному гостевi. I хiба цей чинник повинен йому затьмарювати свiтлий образ України?!

Пропозиції: глас волаючого в пустелі Мiй трактат i яйця виїденого не коштує, адже потяг давно рушив — i кричати дарма! Хоч i вчорашнiй день не повернеш, хоч гривня вiд цього не стане платоспроможнiшою, все-таки буде резонним висловити кiлька пропозицiй, тим паче окремi ахiллесовi п’яти дизайну легко усуваються. Перше. З обiгу слiд нарештi почати вилучати банкноти старого зразка, якi, окрiм того, що мають вразливий iмунiтет вiд пiдробки, спричинюють плутанину, загалом псують пейзаж. Та й сам факт обiгу двох взiрцiв є абсурдним, коли вiн не має часового обмеження. А старi купюри нарiвнi з новими гуляють уже понад три роки. Друге. На банкнотах номiналом 50, 100 i 200 гривень необхiдно усунути найпримiтивнiший ляп — зробити пiд/поряд iз портретами дiячiв та архiтектурними пам’ятками вiдповiднi написи. Третє. Чому б поряд iз написами iмен та прiзвищ нацiональних генiїв не проставити роки народження й смертi?! Повiрте, мiзерний (!) вiдсоток громадян України знає точно, в якому столiттi (!) вони жили й творили. Як приклад — колишнi нiмецькi марки, дизайн яких був блискучим. I пожива для роздумiв. А якби написи пiд/поруч iз портретами дiячiв та архiтектурними пам’ятками робити iнформативнiшими (банкноти виконували б і роль путівничка): скажiмо, на 1-гривневiй — Князь Володимир Великий (?—1015) i Руїни мiста Херсонес; на 2-гривневiй — Князь Ярослав Мудрий (978—1054) i Софійський собор у Києвi; на 5-гривневiй — Гетьман Богдан Хмельницький (1595—1657) та Iллiнська церква в селi Суботiв; на 10-гривневiй — Гетьман Iван Мазепа (1639—1709) й Києво-Печерська лавра; на 20-гривневiй — Письменник Iван Франко (1856—1916) i Львiвський театр опери та балету ім. Івана Франка; на 50-гривневiй — Президент Михайло Грушевський (1866—1934) i Будинок Верховної Ради у Києвi; на 100-гривневiй — Поет Тарас Шевченко (1814—1861) i Софійський собор у Києвi (варiант: Шевченкiвський музей у Києвi або Золоті ворота в Києві); на 200-гривневiй — Поетеса Леся Українка (1871—1913) i В’їзна вежа Луцького замку. Четверте. На банкнотах нового зразка необхiдно унiфiкувати триварiантний напис Голова Правлiння банку i помiстити його в скромне «непомiтне» мiсце, тим паче наразi на переважнiй бiльшостi купюр вiн розмiщений на однiй лiнiї з написом iменi та прiзвища дiяча. У результатi виникла вiзуальна накладка, i два незалежнi написи, хоч i роздiленi портретом, можуть кимось сприйматися як один: Голова Правлiння банку Ярослав Мудрий (2-гривнева купюра), Голова Правлiння банку Богдан Хмельницький (5-гривнева), Голова Правлiння банку Iван Мазепа (10-гривнева) i т. д. Ще нюанс. Досить на банкнотах залишити лише власноручний пiдпис Голови НБУ. Тобто на купюрах номiналом 50, 100 i 200 гривень друкований напис Вадим Гетьман/Вiктор Ющенко варто прибрати, оскiльки це — зайва iнформацiя. П’яте. На фонi новiтнiх технологiй захист наших банкнот вiд пiдробки не витримує жодної критики, тому бажано його вдосконалити. Якими елементами — хай сушать голови специ. А може, й не обов’язково, бо в українцiв завжди напохватi елементарний i надiйний спосiб перевiрки, чи не пiдсунули гривню-фальшивку. Це — шматком сала обводити навколо купюри. Якщо очi на портретi його супроводжують, то вона справжня... Шосте. Майже столiття українськi лiтературознавцi, патрiоти стверджують, що Микола Гоголь (1809—1852) — український росiйськомовний (!) письменник. Всує говорять: нiхто не прислухається, не реагує. Якщо НБУ дiйсно планує в перспективi ввести в обiг 500- i 1000-гривневу банкноти, то портрет класика свiтової словесностi на однiй з них скрасив би iснуючий ряд ключових постатей української минувшини. Заодно вiдбувся б i злам у свiдомостi народу у бiк того, що автор «Вечорiв на хуторi поблизу Диканьки» — українець по кровi й духу. Сьоме. Мабуть, освiжило б дизайн банкноти i якесь нацiональне чи фiлософське гасло — на кшталт доларового «Ми вiримо в Господа». Спало на гадку: «Боже великий, єдиний, нам Україну храни!» Господи, стiльки iдей, пропозицiй — хоч негайно берися за розробку третього варiанта дизайну. Гумор гумором, але хiба важко двiчі-тричi сiсти, грунтовно попотiти — i шабаш?! Грошовi банкноти — не мiсце для постiйних шукань, експериментiв, демонстрацiї нацiональної розхлябаностi; навпаки: дизайн грошових банкнот повинен бути по-мистецькому вишуканим (до речі, малюнки портретів діячів, архітектурних пам’яток, декоративних елементів на купюрах заслуговують на окрему тему розмови), досконалим i з залiзною логiкою у всiх деталях. Ясно?
P. S. Насамкiнець — штрих про копiйки. Слабенький, старомодний i їхнiй дизайн, хоча й карбувалися спочатку в iталiйському й австрiйському монетних дворах. Зокрема, розмiри — невдалi: сiють плутанину монети номiналом 1 i 2 копiйки та 25 i 50 копiйок. До речi, свербить знати, що за мудрагелі назвали їх копiйками, коли в дорадянськiй Українi були шаги. Гривнi (або карбованцi) i шаги!
Адью, братва!