Гривнi на бочку!
Нацiональна валюта у двох ракурсах — iсторичному i... «пiд лупою»

Одна з перших вiзиток будь-якої держави — грошi. Навiть i тi, що своєю умовною стабiльнiстю постiйно тримають люд у напруженнi, страху. Правильно: iтиметься про рiдну зiнфльовану гривню, точнiше гривневi банкноти, якi щодня беремо до рук (хто в чисті, хто в брудні вiд хабарiв — значення немає). I причiм у двох нетрадицiйних ракурсах — iсторичному i, мовити б, претензiйному, прискiпливому, «пiд лупою».

Михайло Фединишинець
«РIО»
I. Друк банкнот: Канада — Великобританiя — Київ — Малин
Отже, зазирнути б у глиб вiкiв i початок минулого сторiччя. Гривня — грошова i вагова одиниця Стародавньої Русi. Походить вiд назви обруча з золота чи срiбла, що носився на шиї як прикраса. Першi ж українськi паперовi грошi Українська Народна Республiка ввела в обiг 5 сiчня 1918 року. Це — кредитнi бiлети номiналом 100 карбованцiв. А вже згiдно iз законом Центральної Ради (не Верховної!) вiд 1 березня основною грошовою одиницею України вважалася гривня, що подiлялася на 100 шагiв (не копiйок, щезли б!). 6 квiтня 1918 року ЦР «зациркулювали» грошовi знаки 25 i 50 карбованцiв, прозванi в народi лопатками (на купюрах був зображений селянин, який зiперся на лопату). До речi, функцiю розмiнної монети виконували спецiальнi марки — шаги.
Вдерлися в Київ ленiнськi виродки — i знищили паростки фiнансової самостiйностi. Знову 70 iз гаком рокiв довелося чекати сходiв. Ще в липнi 1990 року в Декларацiї про державний суверенiтет Україна проголосила своє прагнення мати власну нацiональну валюту. А iз здобуттям реальної (чи все-таки формальної?) незалежностi 10 грудня 1991 року Президiя Верховної Ради прийняла постанову про затвердження назви i характерних ознак грошової одиницi України — гривнi. Через полiтичнi катавасiї та iнфляцiйнi процеси iстинну грошову реформу поклали пiд сукно, себто в довгу шухляду. Натомiсть народ тiшився купонокарбованцями. Щоправда, онi взяли на себе основний удар iнфляцiї та девальвацiї. Цей перехiдний перiод (економiсти називають його ще пiдготовкою до реформи) тривав 4 роки. Як гласить Українська банкiвська енциклопедiя, спершу, в 1992 роцi, гривня друкувалася в Канадi — компанiєю з виробництва банкнот «Канадiєн банкнот компанi». Згодом естафету перейняла фiрма «Томас де ля Рю» з Великобританiї. I з березня 1994 року це «ремесло» освоїв Банкнотно-монетний двiр у Києвi. I врештi-решт переломний момент, довгожданий грошовий «переворот» настав: iз 2 по 16 вересня 1996 року (5-рiчний ювiлей минув тихо, без народних гулянь) в Українi пiд бездоганним керiвництвом тодiшнього голови Нацiонального банку, а нинi своєрiдного месiї (капiтальний комплiмент авансом!) української нацiї Вiктора Ющенка було безболiсно запроваджено гривню. Дай Боже, остаточно, навiки вiкiв. Мiжнародна палата зi стандартизацiї зареєструвала її 25 вересня. Вiдтодi лiтерний код нацiональної валюти — UAN, UKRAINIAN HRIVNIA, код цифровий — 980.
У 1997 роцi введено в експлуатацiю фабрику банкнотного паперу в Малинi Житомирської областi. I (цитую енциклопедiю): «Нинi Україна має висококласну (! чи ? — М. Ф.) сучасну (! чи ?) технологiчну й сировинну базу для виробництва грошей». Гей, ушитко вже є, лише одна бiда залишилася — неконвертованiсть гривнi на мiжнародному ринку, а висловлюючись простiше, там, у Європi, вона потрiбна, як возу п’яте колесо. Та це дiло «наживне». Бо насамперед сила в тому, що в Українi в обiгу саме гривня (хай затьмарена доларом, але Америка не мрiє загарбати Неньку й приєднати її до себе, хоча, мабуть, шкода), а не рубль. I хохол перед москалем може з гiднiстю пошурхотiти пачкою нацiональних купюр, мовляв, не сунь носа, тамбовський друже-вовче, куди не треба.
Iнший iсторичний аспект. Ми знаємо iсторiї рiзних держав свiту (лише не своєї), вивчаємо бiографiї рiзних чужоземних видатних дiячiв (лише абияк своїх), захопленi красою i величчю ненаських архiтектурних пам’яток (лише не своїми). Здавалося б, невилiковна хвороба. А до «штук», якi виховують у людинi патрiотизм, належить i банкнота. Гривневих наразi вiсiм — номiналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 i 200 гривень («гривень», шановні, а не «гривнiв»!).
Кожна купюра має лицьовий i зворотний боки. На першому розмiщено портрети видатних дiячiв iсторiї та лiтератури України, а на другому зображено її iсторико-архiтектурнi пам’ятки (окрiм того, нагадати б, що банкноти вартiстю 1, 2, 5, 10 i 20 гривень гуляють у двох зразках — новому й старому). Конкретно? Поїхали:

II. З їхньої величi постала Україна
1 гривня
Великий князь київський i здобуте ним мiсто
На лицьовому боцi «гривеника» зображено портрет Володимира Великого (? — 1015) — великого князя київського, позашлюбного сина Святослава Iгоревича i ключницi Ольги — Малушi. Як фiксує Унiверсальний словник-енциклопедiя, за роки князювання (978 — 1015) Володимира Святославовича почалося пiднесення Київської Русi, яке завершилося об’єднанням схiднослов’янських земель у єдинiй державi. Будучи жорстким правителем-новатором, спочатку намагався реформувати язичництво, однак 988 року прийняв iз Вiзантiї християнство та запровадив його як державну релiгiю. Укрiпив кордони Русi, будуючи мiста-фортецi, змiцнив мiжнароднi зв’язки з рiзними державами, особливо з Вiзантiєю, Болгарiєю та Польщею. Повсюдно вiдкривав школи. У народi був прозваний ще й Красним Сонечком. Рiк народження — невiдомий.
На зворотному боцi банкноти у центрi розмiщено рисунок руїн Херсонеса (у руських лiтописах — Корсуня) — античного мiста в Криму поблизу Севастополя. Херсонес заснований у 422—421 роках до народження Христа. Пiсля падiння Римської iмперiї увiйшов до складу Вiзантiї. У 981 роцi Херсонесом оволодiло вiйсько князя київського — Володимира Великого.
Переважаючий колiр купюри: оливково-зелений (старий зразок) i зелено-коричневий (новий).

2 гривнi
Любитель прагматичних шлюбiв i його софiївська гробниця
Лицьовий бiк «двiєчки»: портрет Ярослава Мудрого (978—1054) — великого князя київського, сина Володимира Великого. За його князювання (1019—1054) складено перший збiрник законiв «Руська Правда», остаточно утвердилося християнство, високими темпами розвивалася культура. Змiцненню мiжнародного становища Русi сприяли родиннi зв’язки Ярослава Володимировича з правлячими династiями багатьох країн Європи. Був одружений з дочкою шведського короля Улофа Шетконунга, видав замiж сестру за польського князя Казимира I Вiдновителя, дочок за королiв — французького Генрiха I Капета, норвезького Гаральда III Гардраде, угорського Андраша. За правлiння Ярослава Мудрого «стартувало» лiтописання, а також споруджено в Києвi Золотi ворота i Софiйський собор, у якому й спочиває прах князя.
Зворотний бiк: Софiйський собор — всесвiтньо вiдома пам’ятка iсторiї, архiтектури i монументального живопису першої половини ХI столiття. Збудований як головний митрополичий храм у перiод розквiту Київської Русi на мiсцi перемоги в 1036 роцi вiйська Ярослава Мудрого над печенiгами. Тут князь заснував першу бiблiотеку на Русi.
Переважаючий колiр: коричневий (старий зразок) i рожево-коричневий (новий).

5 гривень
Батько Української держави i його суботiвська усипальниця
Лицьовий бiк «п’ятака»: портрет Богдана Хмельницького (1595—1657) —гетьмана України (1648—1657), видатного державного дiяча i полководця, котрий, об’єднавши Правобережну i Лiвобережну Україну, вважається засновником Української держави.
Зворотний бiк: Iллiнська церква-музей в селi Суботiв Чигиринського району, що на Черкащинi. Село розташоване на правому березi рiчки Тясьмин (притока Днiпра) та на притоцi рiчки Суботiв. В iсторичних джерелах уперше згадується 1616 року як хутiр, рiднi мiсця Богдана Хмельницького (нинi в Суботовi — понад 2 тисячi жителiв). Церква споруджена в 1653 роцi як родинна усипальниця гетьмана. У нiй поховано самого батька Хмеля i його сина Тимiша.
Переважаючий колiр: темно-синiй (старий зразок) i блакитно-темно-синiй (новий).

10 гривень
Проклятий проклятою Москвою i центр утвердження християнства
Лицьовий бiк «червiнця»: портрет Iвана Мазепи (1639—1709) — гетьмана України (1687—1709), у котрого, як свiдчить Енциклопедiя українознавства, основною метою полiтики було об’єднання українських земель у складi єдиної Української держави i встановлення мiцної автократичної гетьманської влади зі збереженням традицiйної системи козацького устрою. Спочатку Мазепа вважав за можливе спiвжиття України з Москвою на засадах Переяславської угоди Богдана Хмельницького, але згодом усвiдомив свiй промах.
Морально зламаний поразкою в Полтавськiй битвi, яка вирiшила долю України, i пiдiрваний хворобою, помер у Бендерах. Деспот Петро I ще ранiше оголосив Мазепу зрадником i наказав росiйськiй i українськiй церквам виклясти його iм’я... Образ Мазепи надихав творцiв свiтової й української лiтератури, зокрема Вольтера, Байрона, Гюго, Лепкого, Сосюру...
Зворотний бiк: Києво-Печерська лавра — головний чоловiчий православний монастир схiдних слов’ян, заснований Святим Антонiєм Печерським 1051 року. У 12—13 столiттях монастир став духовним центром поширення й утвердження християнства в Київськiй Русi. У 16 столiттi одержав статус лаври — головного великого монастиря. У другiй половинi 80-х рокiв 20-го столiття частина територiї та будiвель передана Православнiй церквi, решта — музеї. Нинi — резиденцiя глави УПЦ.
Переважаючий колiр: фiолетовий (старий зразок) i темно-синьо-червоний (новий).

20 гривень
Свiтило свiтової словесностi i незвичайний театр його iменi
Лицьовий бiк «двадцятки»: портрет Iвана Франка (1856—1916) — одного з апостолiв української лiтератури, свiтила й свiтової словесностi. У суспiльному життi України також зiграв виняткову роль... Творчiсть Каменяра поєднує кращi традицiї українського письменства з новiтнiми модернiстськими течiями, охоплює поезiю, прозу, драматургiю, аналiтичнi дослiдження в усiх галузях гуманiтарних знань, переклади з давнiх та сучасних європейських мов. Писав українською, польською, нiмецькою мовами. Найбiльший шевченкознавець свого часу. (До речi, будинки Iвана Франка i Михайла Грушевського у Львовi знаходилися поруч. I що цiкаво: сусiди — гiганти думки — часто з’ясовували неприязнi творчi взаємини на сторiнках лiтературно-наукових часописiв). Його чутлива дружина, киянка Ольга Хоружинська, не витримавши психологічних навантажень, цькувань чоловіка львівськими псевдопатріотами, збожеволіла. Наприкiнцi життя письменник також був дуже хворим i таким бiдним, що ховали генiя в чужому костюмi. Лiтературна, наукова та епiстолярна спадщина Iвана Франка становить близько 150 томiв.
Зворотний бiк: Львiвський театр опери та балету. Збудований у 1900 роцi. Архiтектор — З. Горголевський. Фронтон споруди — мiднi скульптури Слави, Поезiї, Музики. У нiшах над цокольним поверхом — алегоричнi фiгури Життя й Мистецтва, скульптури зображення муз. На сценi театру спiвали вiдомi українськi спiваки О. Мишуга, С. Крушельницька та iншi уславленi актори — Дж. Беллiнчiонi, Ф. Шаляпiн.
Переважаючий колiр: сiро-коричневий (старий зразок) i коричнево-зелений (новий).

50 гривень
Перший Президент України i верховна «психушка»
Лицьовий бiк «полтиника»: портрет Михайла Грушевського (1866—1934) — найпотужнiшого українського iсторика, полiтичного дiяча й публiциста, iнтелектуала зi свiтовим iменем. У своїй дослiдницькiй дiяльностi виносив i викристалiзував iдею Української держави й безпосередньо реалiзовував її в умовах народно-демократичної революцiї 1917—1921 рокiв. 1917 року був обраний Головою Української Центральної Ради, а в квiтнi 1918-го — першим Президентом України. Увiв в обiг гривню, яку вилучила радянська влада. Згодом емiгрував. У 1931 роцi заарештований у Києвi, але незабаром звiльнений, висланий до Москви. Помер пiд час хiрургiчної операцiї. Створив наукову схему iсторiї України, яка докорiнно вплинула на подальший розвиток української iсторiографiї. Автор понад 2 тис. наукових праць. Найвизначнiшi — «Iсторiя України-Руси» в 10 томах та «Iсторiя української лiтератури» в 6 томах.
Зворотний бiк: будинок Верховної Ради України. Споруджений у 1936—1939 роках («зенiт» сталiнських репресiй!) за проектом архiтектора В. Заболотного, реконструйований у 1949 роцi. 24 серпня 1991 року тут прийнято Акт про незалежнiсть України. Нинi в будинку ВР 450 недоторканних iз зарплатою 3 тис. гривень i рiзними необмеженими пiльгами знущаються над народом.
Переважаючi кольори: жовтий i фiолетовий (iснує лише один зразок купюри).

100 гривень
Бог української лiтератури i знову... могила Мудрого
Лицьовий бiк «стольника»: портрет Тараса Шевченка (1814—1861) — Бога української лiтератури, автора збiрки «Кобзар», яка стала епохальним явищем не лише в iсторiї духовного життя українського народу, а й у свiтовому письменствi...
Народився Тарас Шевченко в селi Моринцi, що на Черкащинi. Залишившись сиротою, 14-рiчним призначений козачком у помiщика Павла Енгельгардта. У 1838 роцi видатнi митцi й письменники (Карл Брюллов, Василь Жуковський, Олексiй Венецiанов, Василь Григорович, Євген Гребiнка) викупили здiбного юнака з крiпацтва за 2 500 карбованцiв. З 1847 по 1857 роки вiдбуває заслання в Оренбурзькому корпусi пiд «найсуворiшим наглядом писати й малювати». Останнi роки життя часто прикладався до чарки (неволя, солдатська муштра далися взнаки!). Лiтературна спадщина Тараса Шевченка становить 12 томiв. Наразi Бiблiю українського народу — «Кобзар» — перекладено на понад 100 мов. Мистецька спадщина генiя — це 835 наявних i 270 втрачених творiв (зокрема, намалював кiлька десяткiв автопортретiв, на одному з яких є... оголеним).
Помер поет, художник, мислитель у Петербурзi. Похований у Каневi на Чернечiй Горi. «Вiн був сином мужика, а став володарем у царствi духа» — афоризм Iвана Франка про батька Тараса.
Зворотний бiк: Софiйський собор (див. статтю про банкноту номiналом 2 гривнi).
Переважаючий колiр: коричнево-зелений (iснує лише один зразок купюри).

200 гривень
Прекрасна Дiва українського письменства i прадавнiй замок
Лицьовий бiк «двохсоточки»: портрет Лесi Українки (1871—1913; справжнє iм’я та прiзвище — Лариса Косач-Квiтка) —найвидатнiшої української поетки i громадсько-культурної дiячки. Дочка письменницi Олени Пчiлки, дружина фольклориста Климентiя Квiтки. Фантастичнi лiтературнi задатки розвинулися пiд впливом творчостi Тараса Шевченка. Найвищий вияв таланту дочки Прометея проявився в драматургiї («Лiсова пiсня», «Бояриня», «Одержима»). З дитинства тяжко хвору на сухоти жiнку Iван Франко називав найсильнiшим мужчиною в українськiй лiтературi. Спадщина Одержимої творчiстю становить 12 томiв.
Зворотний бiк: в’їзна вежа Луцького замку. Вперше Луцьк (також Лучеськ) згадується в лiтописi пiд 1185 роком, але iснував уже давнiше. За Київської держави з 1154 року мiсто було стольним градом окремого князiвства; з 1225 року входило деякий час до Володимирського князiвства, згодом — до Галицько-Волинської держави. 1340 року Луцьк перейшов пiд владу Любарта Гедиминовича, котрий збудував тут великий оборонний замок, рештки якого i є нинi найвизначнiшою прадавньою пам’яткою мiста. Як пише Енциклопедiя українознавства, так званий Любартiвський замок розташований на невисокому горбi в трикутнику мiж рiчками Стир i Глушц. Зi споруди залишилися фрагменти стiн i укрiплень замкiв: Верхнього (13—14 ст. ст., перебудований у 15—17 ст. ст.) з баштами Владичою, Надворiтною i Стировою та Нижнього, або Окружного (14—16 ст.ст.).
Переважаючий колiр: здається, темно-синiй (лише двiчi тримав у руках, тому не пригадую).

«Постгривнум»
Десь три мiсяцi тому в УТН — без жартiв! — прозвучала iнформацiя, що в першiй половинi 2002 року Нацiональний банк планує увести в обiг банкноти номiналом 500 i 1000 гривень. Найiмовiрнiше, для зручностi сильним свiту цього, чи, точнiше, окраденої України, далi торгувати державою, менше валiз їм доведеться тьогати за собою. З достовiрних джерел вiдомо, що цими купюрами наш затурканий люд буде милуватися хiба що по телевiзору. Та рiч, зрештою, не в тiм. Мене просто до бiса мучить, чиї ж фiзiономiї i якi архiтектурнi пам’ятки «рисуватимуться» на цих безцiнних паперах. Якщо дизайнери ще не звели iдеї до спiльного знаменника, то я маю свої: на лицьовий бiк 500-очки необхiдно намалювати рило Сатани i обов’язково при краватцi (як-не-як, автор грошей!), а на зворотний — знову дурбудинок Верховної Ради (унiкальнюща ж споруда!), лише з iншого ракурсу, скажiмо, з висоти пташиного польоту. Або нi, лiпше — хатки державних чиновникiв. Адже будь-яка iсторична архiтектурна пам’ятка блякне перед їхнiми палацами. Айн момент: якщо мої новаторськi пропозицiї — пiсля шалених дискусiй! — все-таки врахуються, вимагаю вислати менi гонорар у 3 тис. гривень однією купюрою. I ще одна умова: на останнiй на лицьовому боцi поруч iз гербом з русинським ведмедиком має свiтитися Моя уродлива фiзiономiя, а на зворотному — Моя 9-поверхiвка, в якiй живу. Переважаючий колiр купюри — фiолетово-дальтонiчний. До свiданiя! (Оригiнальне, «пiдлупне» закiнчення матерiалу — в наступному номерi).

Видеть (слышать) или казаться?

Вы никогда не задумывались, насколько велика разница между тем, что нам представляется, и тем, что есть на самом деле. А это очень занимательная наука для наблюдательного ума. Не зря издавна народ придумал поговорку: «Когда кажется — крестись». Пока крестишься — успеешь подумать


Итак пример. Покупки на базаре нескольких килограммов картофеля. Пусть, для примера, пяти. Вам в тазик ПЯТЬ раз насыпают что-то, причем в противовес (отсутствие гирь в 1 кг) ставят пачку соли со стертой маркировкой. При этом стрелки весов балансируют почему-то в начальном районе шкалы, где погрешность наибольшая. Я уж не говорю об отсутствии пломб и стекла на шкале весов. Вам взвесили за ваши деньги пять раз воздух — пять раз отклонение стрелки вправо от 0 шкалы, добавили пять раз погрешность самодеятельной гири (недосып в подвале, где она расфасована). Так что вы купили? Правильно: что-то непонятного качества неизвестного вам до вторичного домашнего взвешивания продукта, намеченного к внутреннему употреблению после кулинарной обработки, со значительным обвесом с пятикратной оплатой пользования тазиком по цене «продукта» — товара, если вообще его удастся обработать. Но это для вступления.
Трудно за свою жизнь избежать, чтобы у вас не одалживали. А слышали в ответ — вы же не банк, чтобы так точно требовать возврата долга в срок. И, вообще, у вашего заимодавца то, да се, проблемы. НО! Фактически вам сказано, что ему ВАШИ деньги нужнее, чем вам. При этом вас как партнера, за серьезную сторону не считают, по крайней мере в сравнении с эталоном для получателя займа — банком, каждый из которых имеет серьезную службу проблемных кредитов. Он (сосед, сослуживец, родственник, знакомый) невоспитан, и не считает необходимым даже извиниться. Попросту — ХАМ. Так стоит ли рассчитывать на его благосклонность впредь. И вообще иметь с ним общие коммерческие дела. Сказанное не означает, что кто-то может жить без ошибок. Автор статьи не имеет в виду благотворительность, но она к коммерции отношения не имеет.
Вас попросила подруга или знакомая помочь продать личную вещь и предупредила о цене. Вы любезно согласились предложить вещь другой своей подруге, хоть вас и насторожила несуразность цены. Фактически — вы ПОСРЕДНИК со всеми вытекающими последствиями для ВАС, о которых вы даже не подумали! Пришлось быть свидетелем возврата золотом расшитого импортного платка (времен «открытия границ») после такой «посреднической» просьбы. Хозяйка при возврате посмотрела на свет, указала на дырку от сигареты и предложила ПОСРЕДНИКУ оплатить полную стоимость. Спасло посредника от скандала то, что за пять минут до того он был случайно предупрежден о таком возможном повороте разговора (просьба о таком посредничестве адресовалась моей жене). И в ответ на это она спокойно возразила хозяйке платка, что дырок при передаче было две, а осталась — одна, так что это продавец должна посреднику полную стоимость платка. Шутка такая исчерпала несостоявшийся, но заложенный инцидент.
Вам навязывают вроде бы выгодный кредит по разработанной кредитором коммерческой схеме. Задайтесь вопросом, а почему ВСЮ эту прибыль он не получит сам. Ведь у него есть и деньги, знание и опыт, клиенты. Часто ловят в такие ловушки начинающих предпринимателей. Им дают деньги на первую удачно организованную сделку. А вторую, из нового кредита, расстраивают, или крадут данные в кредит деньги. Залог с громадным дисконтом (обесцененный) принадлежит им, по сути, даром. Часто так поступают отечественные коммерческие банки. Им это разрешает закон.
Еще одна распространенная афера в Закарпатье. Вам задолжали по обязательствам. Приглашают вашего представителя домой к должнику за расчетом, одновременно заявляя в оперативный отдел МВД о вымогательстве с угрозой применения оружия. Вам и вашему представителю станет в КПЗ, а затем и в суде не до долга. Как бы статью не схлопотать за рэкет. Засада, кутузка, в лучшем случае — три года условно. За вашу «любезность» кредитора. Попробуйте обратиться за помощью в оплате поставленного неоплаченного товаром гражданином соседней страны в МИДе его страны. В наручниках окажетесь немедля и выйдете не раньше, чем через два года, если среди независимых свидетелей не окажется отечественного дипработника, местных независимых согражданин.
Или другой случай. Чиновник вам отказывает, но тут же предлагает обходной «законный» вариант своему отказу вопросительным тоном. Думаю, эту ситуацию читатель прокомментирует без меня. Правильно — за ваши налоги, льготы, пайки, бесплатное лечение, выслугу, форму, оружие, проезд, страхование, увеличенную пенсию и т.п., ОБЯЗАННЫЙ СЛУЖИТЬ ВАМ И КОНСУЛЬТИРОВАТЬ ВАС, он ждет — от вас … доплаты за находчивость и умение оказаться на вашем пути в нужное для него время, при этом, не вставая с рабочего стула. Короче, ждет взятку.
Сигарета у девушки в курилке — сигнал и стремление к общению с противоположным полом, явное и яркое желание заявить о своей коммуникабельности. НО. Спросите, кто хочет иметь жену — курильщицу? Каждый день в постели нюхать табачный дым. Употребление вина на вечеринке или наркотиков — тоже. Короткая кожаная юбка, высокие каблуки и оголенные красивые бедра привлекают парней. Быстрее, чем мозговые извилины, т.к. воздействуют на спинной мозг ребят, рефлексы которого молниеносны и безотказны. Но далеко не на всю жизнь, а, скорее всего — на ночь. Однако, одежда навевает мысли о платных услугах, а это может оказаться не тем, на что рассчитывала девушка. И при этом возможна ситуация, когда по молодости или неопытности на такой эффект автор ситуации не рассчитывал(а).
Подростковая нецензурная ругань. Попросту мат. Чтобы подчеркнуть индивидуальность или «взрослость». А при этом «литераторы» выглядят моложе своего возраста, как дети или туземцы, не понимающие, что творят с незнакомым по назначению предметом. Или глупо. Ведь каждое слово имеет значение, узнав о котором, матерное слово повторит редко кто.
Вы купили прибор с гарантией. На следующий день он отказал в работе. В магазине вам доходчиво объясняют, что это суровая реальность. Но обменять невозможно, т.к. предприниматель — поставщик приезжает к ним раз полгода. А без него …, сами понимаете… Но причем тут вы? Вам холодильник нужен летом, а не зимой! Ведь в цену, что вы заплатили, вошла не только сама гарантия, но и коммерческий риск продавца. Нет замены у предпринимателя, пусть купит в соседнем магазине новый холодильник — и отдаст вместо сломанного клиенту! Или сменит поставщика.
Коммунальные услуги большинство оплачивает. А представляют их нам иногда абстрактного качества, в виде обогрева улицы. Вроде бы несколько потерянных денежных единиц. А умножьте на число разных неполученных услуг, которые мы оплачиваем, не получая. Умножьте на число жителей — дух захватывает. И добавьте оплату «за того парня», что не платит. И «списанные» долги вы же оплатили, но в виде налогов. Помните закон сохранения: если где-то прибыло, в другом должно убыть.
А резюме? Просто. Вдумывайтесь, а что фактически означает событие, факт, ваш или увиденный жест, фраза. И вообще думайте! Чаще!!! Будете счастливыми и богатыми в богатой стране. Без богатых чиновников.
Владимир Салтыков

Зiрка Голлiвуда з Жорнави наразi гостює в Ужгородi

Валерiя Дворовчик iз села Жорнава, що на Великоберезнянщинi, вiльно може пройти пiд вагоном, бо її зрiст... 95 см. А народилася крихiтна жiнка в Ужгородi 25 грудня 1950 року, в день католицького Рiздва. Була в батькiв 17 дитиною (з яких... 10 померли), причiм останньою, як кажуть, мiзинчиком. "Нiхто з моїх предкiв, нi по маминiй чи по батьковiй лiнiях не був карликом. Хiба що рiдному брату Антону доля судила те, що й менi, навiть гiр-ше. Вiн узагалi не мiг ходити, а все життя сидiв або пересувався на iнвалiдному вiзку. Хоч мав, як i я, короткi й покрученi руки, однак це не завадило йому стати здiбним художником. Антон помер далекого 1967 року, похований на Кальварiї, - розповiдає панi Ва-ле-рiя. - Я ж до 6 рокiв пересувалася по пiд-лозi, тримаючи ноги пiд собою. Пам'ятаю свої першi самостiйнi кроки: зiперлася на табуретку, постояла трохи й пiшла. До школи батько носив мене на руках. Однак у 3 класi через конфлiкт iз директором навчання довелося кинути. Вдома зi мною продовжувала займатися сестра. А вже 8 i 9 класи ходила до вечiрньої школи".
Валерiя Дворовчик - iнвалiд I групи. Отримує аж... 72 грн. пенсiї. Вага мiнiатюрної жiнки - 41 кг. Аби не поправлятися, палить iз 19 рокiв, адже зайвий кiлограм - це бiль для пальцiв на покручених ногах. Хобi в жiнки - плести. Ще давним-давно опанувала це заняття, наловчившись лiву спицю пiдтримувати правою ногою. За нацiональнiстю - словачка. Крiм рiдної, досконало володiє українською, чеською i росiйською мовами.
Наразi панi Валерiя вже мiсяць гостює в Ужгородi в племiнницi Клари Лакатош. Цiлими днями плете або дивиться по те-ле-вiзору рiзнi "мильнi" серiали. "Можливо, буду тут до весни, словом, доки не набридну всiм", - жартує. Так, почуття гумору жорнав-цi-ужгородцi не позичати. "Ос-кiль-ки я зiрка Голлiвуда (нещодавно i для каналу ICTV сюжет про мене знiмали), то просто зму-шена погодитися сфотографуватися", - каже на прощання мила спiвбесiдниця.
P.S. Через три днi у пані Валерії - день народження. "РIО" вiтає i вiншує їй здоров'я, ду-шевного спокою i всiх земних благ.
Михайло Фединишинець

Ужгородський цирульник
Мішко-бачі 66 років стриже і каже, що щасливий

Хтось мріє стати космонавтом, депутатом, дипломатом, кінозіркою чи ще кимось, ким врешті-решт так ніколи й не стане, і гадатиме, що життя не вдалося. Герой нашої публікації Михайло Михайлович Спех, або просто Мішко-бачі, народився в Ужгороді в 1921 р., коли ще космонавтів зовсім не було, а кінозірок було трохи більше, ніж космонавтів. Мішко-бачі вже за шкільною партою знав, яка справа стане визначальною в його житті.
"Після того, як я закінчив 8 клас словацької школи в Ужгороді (тепер ЗОШ № 2), - розповідає Мішко-бачі, - до нас додому прийшов учитель і, оскільки я добре вчився, запропонував моїм батькам підготувати мене до вступу в гімназію. Батьки сказали, щоб я сам вирішував, що робитиму далі. Вчитель спитав мене по-словацьки: "Будєш са учіт, Міхал?" Я сказав: "Ні". Тоді він спитався, ким хочу стати, на що я відповів: "Голіч" (перукар слов.).
Шкільний учитель знайшов малому Мішкові іншого вчителя, у котрого той три роки вчився перукарській майстерності. Навчання було нелегким: з п'яти годин ранку до семи вечора Мішко осягав перукарські тонкощі, спостерігаючи за роботою майстра та прибираючи перукарню. Шеф-перукар був суворим учителем і мав певні вимоги до свого учня, ось, приміром, як він перевіряв його чесність.
"Пішов я вранці прибирати перукарню, що знаходилася там, де тепер облмуз-драмтеатр, і, підмітаючи, знайшов 1 коруну (за коруну тоді можна було купити 100 грамів цукерок), прийшов шеф - і я розповів йому про знахідку. Вчитель сказав, що, напевно, якийсь клієнт загубив, мовляв, відклади собі. Вдома я все розповів матері, котра мене похвалила і сказала, що я зробив дуже добре, розповівши шефу, і що згодом знайду ще більшу суму, але шеф уже не скаже, що то загубив клієнт. Що ви думаєте - десь через півроку знайшов я п'ять корун (щось на кшталт карбованця) і теж повідомив шефа, той нічого не сказав, а гроші поклав собі в кишеню. Мати вдома запевнила, що ще один раз мені трапиться по-дібна знахідка. Вже під кінець навчання знайшов я 10 корун і чесно віддав шефу, за що той мене похвалив".

У радянському таборі військовополоненим перукарство допомогло вижити
"У 1943 р. мене призвали до угорської армії, - продовжує Мішко-бачі. - На війні був зв'язківцем в артилерійській частині. В 1944 р. радянські війська перейшли у наступ, а ми почали відступати через Дунай і під Братиславою зупинилися. Під час відступу командир наказав знімати весь телефонний кабель. Вже всі залишилися позаду, а ми все ще знімали провід. Коли почалося бомбардування, я почув, як мій напарник крикнув: "Мітю, пой гет, бо вже відступили і передовики". І ми повернулися. Командир питає, де кабель, каже, що розстріляє, наказує офіцерові взяти п'ять добровольців і піти зняти кабель. Солдати, почувши наказ, кинулись до офіцера, стали навколо нього і нікуди не пускали. Коли це побачив командир, то сказав, що чекатиме нас у Братиславі, куди всі відступали, але ми не дійшли до Братислави… Так 1-го квітня 1945 р. я потрапив у радянський полон.
Сказали, що для нас війна закінчилася, і ми повертаємося додому. Та звідти нас погнали пішки аж до міста Ваца біля Дунаю, де були велика тюрма і збірний пункт. Там теж казали, що вже їдемо додому, після чого загнали у вагони і переправили до Румунії у Фокшани, де теж знаходився табір, в якому були полонені ще з першої світової (!). Згодом мене перевели у табір для полонених у Бендерах (Молдавія), де певний час носив та хоронив померлих. І врешті-решт я опинився у Кишиневі. За весь цей час дуже ослаб, важив усього 28 кг і ходив мов п'яний.
Одного разу всіх полонених вишикували (понад 2 тис. чоловік), прийшов начальник табору і сказав, що потрібен перукар. Вийшло десь 50 чоловік, а я не вийшов, бо був дуже слабий. Через певний час бачу - всіх повернули назад і просять такого, хто знає російську (там були переважно німці, австріяки, угорці, навіть італійці, а наших - мало). Ну, мене виштовхали, кажуть: "Мішку, йди", то й пішов.
Питають, звідки? Кажу: "Із Подкарпатської Русі, з Ужгорода". А чи знаю, що то вже Україна? Знаю. Дали мені інструменти, відомість, де кожен мав розписатися, коли платив (за стрижку - карбованець, за стрижку та гоління - два), і наказали стригти офіцерів.
Офіцери траплялися різні, дехто не розписувався, а казав, щоб гроші взяв собі та пішов щось купити. Як це не дивно, але я міг вільно виходити за межі табору, а на КПП за мене ніхто не розписувався. Казали, що навіть, якщо я втечу, мене все одно приведуть сюди.
Одного разу покликали до начальника і вкотре сказали, що відправлять додому. Цього разу по-справжньому. Дали відо-мість, щоб я підписався, де було зазначено: "Выдать рубашку, кальсоны …", - напевно, забули, що я знаю російську, і, ясна річ, нічого не дали. Та мені й не треба було, головне, що посадили на потяг і відправили додому, в Ужгород.
Якби приїхав додому на день пізніше, то був би рівно рік, як потрапив у полон. Перед тим, як зайти до хати, роздягнувся та добряче помився - воші".

Аби заспокоїти клієнта, я збрив собі брови
"Два дні побув вдома, - править далі мій співрозмовник, - а потім запропону-вали працювати у перукарні, яка й до сьогодні знаходиться по вул. Мукачів-ській. Там отримував 200 карбованців на тиждень. Через рік, у 1947-му, вийшла постанова, що приватники не можуть наймати собі працівників, а повинні працювати тільки самі. Перейшов у райспоживспілку. Не минуло й року, як районним органі-заціям заборонили тримати майстерні. У 50-х працював у артілі "30 років Жовтня", де отримав цілу купу всіляких нагород (наприклад, медаль "Переможець соцзмагання"). Працював у "Сме-річ-ці", готелі "Ужгород", а останні 10 років - на Корзо".
- А перукарям чайові дають?
- У нас стрижка коштує 3 грн., але трапляється дають і п'ять. Коли працював у готелі "Ужгород", прийшов стригтися один чоловік, який приїхав із Америки, той заплатив 10 доларів (там у них стрижка - 15 $). Потім ще якось стригся в мене якийсь далекобійник, дав сотню, я йому здачу - 75 відразу, а 25 хотів роз-міняти, а він: "Не треба, залиш собі". В ті часи двадцятип'ятка вартувала, може, й більше десяти доларів.
- Мішко-бачі, а чи пам'ятаєте які-небудь кумедні випадки зі своєї практики?
- Та було кілька.
Ось, приміром, приходить до мене один старший чоловік, так трохи напідпитку, і каже: "Ну, що, синку, підстрижеш мене?". А я йому теж: "Звичайно, сідай, батьку". Весь час, поки я його стриг, він щось говорив про те, скільки йому років, мовляв, доживеш до мого віку - побачиш, що це таке. А я все: "Так-так, батьку, звичайно". А потім, коли він вже розраховувався, питаю:
- Так скільки ж тобі років, батьку?
- Завтра виповниться 60.
Ну, я тисну йому руку, вітаю, бажаю здоров'я і кажу: "Поздоровляю, бажаю, аби ти отримував пенсію за 40 років, а тепер ти побіжиш мені за сигаретами, тому що я на 12 років старший за тебе". Бачили б ви його обличчя, не вірив мені, доки не показав паспорт. А потім каже: "Ну, ти добре зберігся".
Або таке. Постійний клієнт, чоловік у літах, старший за мене, прийшов стригтися. Я його стрижу, розмовляємо, слово за слово та й забув спитатися, чи треба йому підрівняти брови, а просто взяв та й підрівняв, бо такий страшний був: брови нависли, як у їжака. А він давай на мене: "Що ви зі мною зробили?! Ви мене осмішили!". Я прошу вибачення, кажу так, ви маєте рацію, але я не можу покласти брови назад, через певний час вони знов відростуть. Але він все ніяк не вгамується. Тоді я кажу: "Якщо я вас осмішив, то подивіться, як я осмішу себе". Зняв окуляри і машинкою із 3-міліметровою насадкою обрізав собі брови. Той рота розкрив і замовк. І що ви гадаєте, тепер приходить і завжди так рівняю йому брови.
- Чи є серед ваших клієнтів хтось із знаних у місті людей?
- Так, є кілька, прізвищ називати не буду, але будьте певні - то відомі люди. Дехто з них перед тим, як прийти до перукарні, телефонує додому, питається, коли працюю. Було в мене чимало постійних клієнтів, та багато хто вже помер.
- Мішко-бачі, а вас хто стриже?
- Клієнтам кажу, що дружина, а насправді - колеги. Сам я все життя стрижу тільки чоловіків, а також одну жінку - свою дружину. Ми з дружиною живемо разом вже 55 років - дуже добра, спокійна жінка. Мали двох дітей - сина та доньку. Залишився тільки син, а донька три роки як померла. Вона була досить відомим фармацевтом, а син працює шофером. Маю двох онуків: один вчиться тут в Ужгороді, а другий - в Запоріжжі.
- А ви не хотіли, щоб ваш син став перукарем?
- Раз якось спитався у сина, чи не хотів би стати перукарем, на що він відповів:
"Я, тату, буду шофером".
Сам я ніколи не шкодував, що став перукарем, - на хліб завжди вистачало. Ось нещодавно, 17 листопада, мені виповнилося 80 років, а я працюю і відчуваю себе щасливим та здоровим, не п'ю, не курю. Але кажу, що той день добрий, який минув.
Розмовляв Іван Колодій